Святий політик

Мабуть на університеті Тома познайомився з пізнішим гуманістом Еразмом з Роттердаму, який присвятив Томі одну з найкращих своїх сатир. Тома був би цілком присвятився клясичним студіям, але батько хотів, щоб він студіював право і тому відкликав його до Лондону. Хоч Тома від ранньої молодости був глибоко побожний, то після повороту до Лондону поглиблення внутрішнього життя стало його головною ціллю. В Лондоні він замешкав у манастирі Цистерсів, які мали окремий дім для світських людей, що бажали брати участь у житті ченців. Продовж чотирьох літ, що їх Тома перевів у манастирі, він присвячував багато часу молитві й читанню творів Святих Отців Церкви, передусім св. Августина.
В той час молодий студент пережив деякі внутрішні вагання дотичні вибору стану. Йому здавалося, що Бог кличе його до чернечого життя, але після довшої надуми й поради сповідника Тома остався на світі й незабаром оженився. В 1501 р. Мор розпочав свою адвокатську карьєру. Небуденна інтелігенція і знаменитий бесідницький хист получені з хрустальним характером у короткому часі здобули йому багато клієнтів і велику популярність. У 1504 році Мор виступив уперше на політичну арену в ролі депутата. І саме на цій арені дійшло до сильного зудару з королем Генриком VII. Король домагався більшої грошевої квоти для себе, мабуть на приватні потреби. Більшість парляментаристів зо страху перед королем згодилися на домагання короля. Але широко знаний молодий адвокат і наймолодший парляментарист Тома Мор відважно спротивився домаганням короля. З повною пошаною до короля, але й з бажанням добра державі Мор відкинув вимоги короля. І саме тут у повній красі виступила та риса вдачі Мора, що завжди німбом героїзму окружала святих. Мор —людина непохитного характеру, нераз остро п’ятнував політику трусливости, бо знав, що повна людина починається щойно там, де кінчається страх, що святість не знає страху й лучиться з геройством. Спротив Мора викликав гнів, а навіть ненависть короля. У висліді цього Мор мусів зійти з арени публічної діяльності!. Тоді Мор усунувся в затишшя родинного життя.
Мор був дуже прив’язаний до родинного дому й чувся щасливий, коли міг перебувати в товаристві дружини й дітей. В його домі в Чельси панувала атмосфера глибоко католицького життя. Мор мав свою домашню каплицю і кожний день починав разом з родиною вислуханням Служби Божої, а коли мав перевести якесь важніше рішення, з правила перед тим приступав до св. Тайн. Вранці і ввечорі вся родина відмовляла спільні молитви, а при столі дуже часто читано вголос розділи св. Євангелії. Одначе це родинне життя не було нудно-монотонне, бо його опромінювала справжня родинна любов і сердечний гумор батька. Крім цього Мор дбав дуже про належну й всебічну освіту дітей. Дім Мора вважали за один з найкультурніших домів, а його дочки мали славу найбільш освічених дівчат в Англії. Одначе в родинному житті Мора зустрінула велика трагедія: його дорога дружина після важкої недуги померла, оставляючи йому три недорослі донечки й малолітнього сина. Для ніжного Томи удар був болючий, одначе він прийняв його з підкоренням Божій волі. Щоб запевнити дітям належну опіку, Тома невдовзі оженився вдруге зо старшою від себе вдовою.
В той час помер Генрик VII, а на королівському престолі засів його син Генрик VIII. Вся Англія була попросту очарована особою 18-літнього короля, гарного, темпераментного, високо освіченого, а при тому фантастично багатого. Генрик VIII ще як принц заприязнився з Мором, то ж не диво, що ставши королем покликав Мора на королівський двір, іменував його членом своєї тайної ради та підніс його до гідности лорда. Взагалі, молодий король високо цінив собі товариство мудрого Мора, нераз приїздив до його дому й провадив з ним довгі розмови, передусім на державні й політичні теми. Генрик VIII — людина безперечно здібна, енергійна, щиро бажав суспільного підйому Англії. Тому не диво, що Мор теж щирий патріот направду любив свого короля. Одначе бистрий Мор не замикав очей і на хиби короля. Як бистрого політика й зручного дипломата король уживав Мора до різних дипломатичних місій та торговельних умов. І саме під час одної такої місії, несподівано довгої, в одному тихому містечку Мор написав свій найбільший твір и. н. « Утопія ».
В цьому творі в формі повісти автор з’ясував вселюдські, релігійні й виховні ідеали Відродження. « Утопія » Мора діждалася дуже різнородної інтерпретації. Одні добачували в ній ідеал католицького державного устрою, другі натомість дошукалися в ній першого комуністичного маніфесту не добачуючи того, що Мор побудував свою утопійну дермаву зовсім на зразок монашого Чину, де є спільна молитва, спільні богослужения та ідеальна любов і згода.
У році 1521 король іменував Мора міністром фінансів, пізніше додав йому ще міністертсво королівських дібр, а згодом зробив його канцлером князівства Ланкастер. Одначе час політичної діяльности Мора — це була переломова епоха в житті Англії. Англія стояла тоді на порозі схизми й розриву з Римом. Підложжя було підготоване ще в XIV столітті Віклефом, який твердив, що влада Папи — це узурпація. Крім цього англійське духовенство було зненавиджене ізза надмірного багатства та низького рівня умового. Тому парлямент уже від дав-на змагав до зменшення впливів духовенства та до конфіскати його дібр, але це було неможливе, бо Генрик VIII спершу стояв при католицькій Церкві. Тимчасом виринула нова справа, що дуже ускладнила й так замотане положення. В серці короля запалала пристрасна любов до жінки Анни Болейн. Тому королі, старався про церковне уневажнення першого подружжя з Катериною Араґонською. До переведення тієї справи король ужив кардинала Волсея, що був одночасно його канцлером. Одначе навіть цей потентат нічого не зискав у Римі. Папа ніяк не годився на розвід з законною жінкою. Розлючений король сконфіскував увесь мавток кардинала, а кардинал нагло помер. Тоді король, бажаючи мати при собі когось, хто тішився б популярністю і характерністю, покликав Мора на становище канцлера. Мор трохи вагався, але придержуючись засади, що як не можна осягнути повного добра, то можна бодай зменшити зло й прийняв уряд канцлера 1529 р. Тома Мор — це перший світський канцлер Англії, бо досі цей уряд займали тільки церковні достойники. До канцлера належала вся політика внутрішня і зверхня держави. Роль Мора — як канцлера була дуже важка, бо король запалав ненавистю до Риму і думав про схизму. В тій цілі король наказав парламентові проголосити себе єдиним і найвищим зверхником Церкви. Єпископи, що належали до парламенту підписали декларацію про головство короля над англійською Церквою. Тільки один єпископ Рочестеру, І. Фішер н монахи Картузи посміли спротивитися королеві. Тоді король не зжахнувся ламати спротив в’язницею і карою смерти. Мор вірив, що тепер не вільно йому уступати зі свого становища й позбавляти короля нагоди завернути зо шляху бунту.
До подружної справи короля Мор не вмішувався, бо не вважав себе компетентним. Коли ж при нагоді король запитав його про це — то Мор дав відповідь, яка викликала негодування короля. Без уваги на те, канцлер уживав ще різних засобів до опам’ятання короля, але без успіху. Не найшовши можности впливу, Мор уступив з уряду канцлера 1532 р. Розлючений король сконфіскував усі добра Мора, а відстала й застрашена Англія не осмілилася станути в обороні свого великого державного мужа.
Наступного року король без уваги на спротив Риму прилюдно повінчався з Анною Болейн. На це торжество король завізвав Мора, але Мор не з’явився. Тоді король зажадав, щоб Мор підписав акт, яким признає короля головою Церкви, а його подружжя визнає важним. Мор не погодився на це. Розлючений король приказав ув’язнити свого колишнього канцлера в лондонській в’язниці Тауер, де він перебув повних 14 місяців. У в’язниці часто відвідувала Мора його улюблена дочка Маргарета, що була втаємничена в секрети його святого життя і єдина знала, що її батько носить на тілі волосінницю. Батько й дочка, сперті на в’язничне вікно обговорювали найглибші життєві питання, підбадьорювали себе обопільно, а задивившись з тугою в блакитне небо, спільно молилися. Одного дня перед в’язничним вікном канцлера поставили шибеницю. На ній загинули монахи — Картузи, однодумці Мора. Мор з дочкою спокійно приглядався тій смерті і тільки жалів, що ще не прийшла черга на нього. Після кількох днів на цій же шибениці згинув єпископ Фішер. Вкінці прийшла черга на Мора.
Його улюблена дочка Маргарета силою дісталася до батька, зо сльозами в очах кинулася в його обійми і… скінчилося болюче прощання, що роздирало ці два шляхетні серця. Батько вийшов спокійно на риштування, ще раз прилюдно заявив, що вмирає невинно за св. Церкву і з молитвою на устах згинув. Тільки сильний оклик дочки понісся за його душею в небесні простори.
Було це 6 липня 1535 р.
Щойно після смерти канцлера Англія зрозуміла велич страти. Зараз поширилися його життєписи, що оповідали про його геройські чесноти. Що більше, за заступництвом Мора почали діятися чуда так, що Папа Лев ХШ проголосив його блаженним 1886 p., як мученика за віру, а в 400-ліття його смерти 1935 р. Папа Пій XI проголосив його святим.
На тлі життя св. Томи Мора розуміємо, що можна бути одночасно католиком і гуманістом, побожним і активним, християнином і патріотом, святим і… політиком. Саме такого святого, святого світського, зверненого обличчям до життя потребує сьогоднішній світ. Тільки світські святі на сторожі наших родин, наших установ і в проводі нашого народу можуть здійснити висказ св. Письма, що « стане народ, як лев; народ, якого паном буде Бог ».