18 вересня, день пам’яті пророка Захарії, батька Предтечі

18 вересня, день пам'яті пророка  Захарії, батька Предтечі

Житіє святого пророка Захарії, батька Предтечі

Святий пророк Захарія був сином Варахії, старозаповітного священика і мав жінку Єлизавету од дочок Ааронових, сестру Анни, матері Пресвятої Богородиці . Свідчить про них святе Євангеліє, що в усіх чеснотах пробували, проходячи непорочно житейський шлях. “І обоє вони, — каже — були праведні перед Богом, бездоганно сповняючи заповіді і постанови Господні”; відомим з’явленням їхнього чесного життя є святий плід їхній, чесний і славний пророк, предтеча і хреститель Господній Іван, пишеться-бо: “По їхніх плодах ви пізнаєте їх”, доброго дерева і плід непоганий, тож і збулося сказане: “Коли святий корінь, то й віття святе”. Свята віть Іван од святого виросла кореня.
Цей-бо святий Захарія, батько Предтечі, священствував у Єрусалимі, у царство Ірода, він був із денної черги Авієвої, тобто від роду Авія, що мав чергу восьмої седмиці. Про черги ж таке оповідається: цар Давид, бачачи Ааронове плем’я примножене в таке велике число, що неможливо було всім у церкві служити вкупі, розділив їх на двадцять чотири черги чи лики — хай один за другим тримають свою седмицю і в церкві всі служать. Вибрано ж від них у кожному лиці найчеснійшого і поставленого його їм начальником, щоб кожен лик мав священиків більше п’яти тисяч А щоб не було між ними щодо начальства суперечок, який священик із ликом своїм має тримати першу седмицю, який другу, який третю і так до двадцять четвертої, метнули жеребка і за жеребком приймали свій уряд і тримали такий чин аж до нової благодаті; кожного-бо священика плем’я мало свою чергу за жеребком правітця свого. Випав тож восьмий жеребок Авії-священику, від його ж племені потім народжений був святий Захарія, і він тримав восьму чергу служби в церкві, керуючи священиками свого племені. “І ось раз, як у порядку своєї черги він служив перед Богом, за звичаєм священства жеребком йому випало до Господнього храму ввійти і покадити” безліч народу, зібраному на молитву. “І з’явився йому ангол Господній, ставши праворуч кадильного жертовника. І стривожився Захарій, побачивши, і острах на нього напав”. Але ангел відігнав страх од нього, кажучи: “Не бійся, Захаріє”. Утішив його, звіщаючи, що молитва його перед Богом доброприємна, і вона схилила Бога до такої милості, що навідав він жону його Єлизавету, позбавляючи її вуз непліддя у літах похилих і надає народити сина, благодаті однойменного Івана, що народженням своїм не тільки батькам, а й багатьом людям створить радість. “І з його народження, — каже, — багато хто втішиться”. Звістив і це ангел Захарії, що син його має бути перед Господом не тіла, але духа зростом великий: повстримник-бо і пістник такий, як ніхто, за свідченням про нього самого Божого Слова: “Прийшов Іван Хреститель, що хліба не їсть і вина не п’є”. Сповниться ж Духа Святого із черева матері своєї і багатьох синів Ізраїлевих наверне до їхнього Господа Бога, і буде він Христу предтеча, Ілли-ниго духа й сили, приводячи до Господа людей досконалих. Це все чуючи, здивувався Захарія і не вірив сказаному, оскільки Єлизавета неплідна була і обидва були літами старі. “І промовив Захарія до ангола: “Із чого пізнаю я це? Я ж старий, та й дружина моя вже похилого віку”. А ангол прорік йому в відповідь: “Я — Гавриїл, що стою перед Богом, мене послано, щоб говорити з тобою і звістити тобі про цю добру новину. І замовкнеш ось ти і говорити не зможеш аж до дня, коли станеться це, за те, що ти віри не йняв був словам моїм, які збудуться часу свого”. У цій бесіді із ангелом забарився Захарія в олтарі, люди ж у церкві чекаючи, дивувалися, до них бо вийшов Захарія і подавав їм знаки, не міг говорити до них, і вони зрозуміли, що видіння він бачив у храмі”. Здійснивши службу свою, Захарія повернувся у свій дім, його він мав у горньому краї, в Хевроні, місті Юдовому. Те-бо місто одне було з тих, що за жеребком Юді дані і визначені були священикам на перебування. По тому збулося ангельське звіщання і народився від неплідних Іван. Коли Захарія ім’я його на дощечці написав, тоді розчинилися вуста його, і язик звільнився і заговорив, благаючи Бога: “Наповнився духом святим і став пророкувати й казати: “Благословенний Бог Ізраїлів, що зглянувся і визволив люд свій! Він ріг спасіння підніс нам у домі Давида, його слуги, як заповів відвіку вустами святих пророків своїх… Ти ж, дитино, станеш пророком Всевишнього, бо будеш ходити перед лицем Господнім, щоб дорогу йому приготувати”. Коли ж народився Господь наш Ісус Христос у Вифлеємі і прийшли зі сходу волхви, звістивши Іроду про царя новонародженого: тоді Ірод, пославши воїнів у Вифлеєм, щоб побили там усіх дітей, згадали і Івана, Захаріїного сина; про нього добре знали, бо чули, що йому трапилося в час народження Іванового: був-бо страх; що впав на всіх, котрі навколо жили, і в усьому горньому краї Юдеї про ці чудові справи розповідали, і Іродові звістили і поклали всі, що були, в серці своєму, кажучи: “Чим дитя це стане?”. Згадав отож у той час Івана Ірод, мовлячи собі: “Чи не той має бути царем юдейським?” — і намислив убити його, послав навмисне убивць у дім Захаріїн, але послані не знайшли святого Івана; коли ж почалося безбожне у Вифлеємі дітовбивство, крик і зойки почулися у Хевроні, місті Юдовім, де пробували священики, бо не вельми далеко відстояв, і, довідавшись про причину того зойку, відтак свята Єлизавета, взявши дитя Івана, що мав уже тоді півтора року, втекла у гори, а святий Захарія був тоді в Єрусалимі, служачи за звичаєм у церкві в чині черги своєї, що натоді настала. Ховалася Єлизавета в горах, молячись зі сльозами до Бога: хай захистить її з дитям. І тоді з висоти побачила воїнів, що вперто шукали й наближалися, закричала до гори кам’яної, котра там була: “Горо Божа, прийми матір з дитиною!” І тоді розступилася гора і прийняла її в середину себе, а від убивць, що шукали її, сховала”. Ті ж бо, не знайшовши нікого, повернулися до того, що послав їх, марно. Тоді Ірод послав до Захарії у церкву, кажучи: “Дай мені сина свого Івана”. Святий же Захарія відказав: “Я нині служу Господу Богу Ізраїлевому, про сина свого не відаю, де він є”. Розгнівався Ірод, послав до нього повторно і звелів: коли Захарія не дасть сина, то його самого хай уб’ють. І пішли вбивці люті, як звірі, намагаючись повелене їм здійснити, і говорили з ярістю до священика Божого: “Де сховав ти сина свого, дай нам його, бо цар велить. Коли ж не даси сина, то сам тоді помреш”. Відповідає Захарія: “Ви убийте тіло моє, Господь же приймає мою душу”. І тоді убивці кинулися, за повелінням Іродовим, убили його поміж церквою та олтарем, пролита ж кров його на мармурі осіла і стала як камінь в науку Іроду і на вічний йому засуд. А Єлизавета, Богом покрита з Іваном, перебувала в горі, що розступилася; за Божим повелінням, утворилася їм там печера і джерело води потекло, і виріс фінік над печерою, повний плодів. І коли час наставав їсти, схилялося долі дерево те, подаючи для їжі плід свій і знову вгору випрямлялося. Після сорока днів по Захаріїному вбивстві свята Єлизавета, мати Предтечі, у тій таки печері померла , а святого Івана ангел годував до зросту його і ховав у пустелях аж до дня явлення свого до Ізраїлю. Коли розділялася земля Палестинська за жеребком племенам ізраїльським, не було осібного жеребка племені Аевіевому, про що пишеться в книзі Ісуса Навина в главі 13-ій, вірш 33-ій. Племені Аевіевому не дав Мойсей насліддя, оскільки сам Господь Бог Ізраїлевий насліддя йому є, як говориться до Аарона в книзі Чисел, в главі 18-ій, вірш 20 і 21-ий: “У їхньому краю ти не будеш мати власності і не буде тобі частки між ними — я частка твоя та власність твоя поміж ізраїлевими синами. А синам Аевіевим дав ось кожну десятину в Ізраїлі”. І коли кожне плем’я частину свою приймало, прийшли начальні левити у Силом до жерця Елеазара і до Ісуса Навина, розподільників землі Палестинської, і казали: “Хоч і не повелено нашому племені осібної частки землі мати, одначе заповідав Господь через Мойсея, хай інші племена від свого жеребка дадуть нам міста на пробуття”. “І Господь промовляв до Мойсея на Моавських степах над приєрихонським Йорданом, говорячи: “Накажи ізраїлевим синам, і нехай вони дадуть леви-там зо спадку свого володіння міста на сидіння; і пасовисько для міст навколо них дасте ви левитам”, дасте отож нам у своїх жеребках місце. І дало їм кожне плем’я в своєму утриманні осібні міста. У той час Аароновому племені дали в жеребку Юдиному визначене місто Хеврон, до нього було від Єрусалиму ходи дорогою вісім годин. Стояло-бо місто далі Вифлеема на вищому місці і називалося горне місто через високі гори, а межі його називалися Торній край, як це про пречисту Богородицю пишеться в Євангелії: “Вставши, Маріям пішла в гору старанно у місто Юдове, тобто в Хеврон. Ішла ж у дім Захаріїн”. Дехто, що Євангеліє тлумачать, гадають, що йдеться: Єрусалим — місто Юдове, але це не так: Єрусалим-бо, як явно з’являється із Святого Писання, в книзі Ісуса Павина, в главі 18-ій, вірш 28-ий, і в книзі Судей ізраїльських, у главі 1-ій, не був Юдів, а Веніямінів, хоч і недалеко від Юдеї відстояв, згаданий же гарній юдейський край відстояв від Єрусалима на півтори години шляху, і не називався Єрусалим містом Юдовим, але Веніяміновим, хоч потім і сів Юдів рід у Єрусалимі. Вифлеем же і Хеврон від початку Юдові міста були, через що Георгій Кедрин про пресвяту Богородицю говорить: “Марія, коли відійшов од неї архангел, пішла в гору, тобто в Вифлеем, одначе не у Вифлеємі була, а в Хевроні, в домі Захарїіному, — обидва ті міста були у Горньому краї, і один до них вів шлях від Назарета через Вифлеєм та Хеврон. Інші кажуть таке: пречистої Богородиці шлях був у гори через Єрусалим, од Єрусалиму йшла через Вифлеем у Хеврон; було від Назарета до Єрусалиму пішого шляху три дні, на четвертий же день прийшла в дім Захаріїн, що недалеко був від Єрусалима, і привітала Єлизавету.

Дмитро Туптало
Житія святих, Том I, вересень
Львів, Видавництво «Свічадо», 2008