Біси теж моляться… Декілька роздумів монахині

“І вони благали його, щоб він не велів їм іти в безодню. Було ж там велике стадо свиней, що паслося на горі, і демони просили його, щоб він дозволив їм увійти в них. Він дозволив їм.” Лк.8: 31-32

Уривок про зцілення біснуватого не такий легкий для розуміння.
Ось що мене вражає: біси теж моляться. Бо благають Ісуса, щоб не відправляв їх у безодню. Це ж молитва! Тому не всі, що моляться, служать Ісусові. Можна молитися і боятися Бога до дрижаків. А можна молитися, розмовляючи з тим, кого люблю і ким люблена.

Втрата свиней. Ось якби зараз у наше місто прийшов Ісус, зцілив важкохвору людину, якої всі боялися, але через те місто би втратило кілька десятків тисяч гривень. Частина людей би втратила свою працю і стабільну зарплатню. Як би прийняли такого Бога?

В Бога вигідно вірити, коли Він лише дає. Але коли через Нього хтось щось втрачає, така віра не завжди витримує випробування. Багато християн погодяться на економічно вигідні умови приналежності до Бога. Але аж ніяк не на втрати. Хоч Ісус не топив цих свиней. Це справа демонів, і це їхня ідея – перейти у безрогих. Ісус, як правдивий єврей, не бачив доцільності вирощування свиней, бо євреї не їдять свинини. Тому Бог не дозволяє демонам забрати щось цінне, а лише те, чого людям і так не можна.

Господи, Тебе важко зрозуміти. Важко миритися із втратами, вину за які люди щедро приписують Тобі. Але прошу: навчи мене з легкістю втрачати все, що віддаляє мене від Тебе. Бо свобода від зла набагато цінніша за будь-які прибутки.

Хто не зо мною

Я або з Христом, або проти Нього.
Так із цих слів випливає, що нейтралітет (байдужість) робить людей все таки противниками Христа.
Бо якщо я з Ним, то живу так, як Він вчить.

Зараз безліч людей вивчають різні філософії, релігії, які допомагають досягти внутрішнього спокою, гармонії, нірвани…
Християнство, – буття з Христом, – дає такий мир, який не розколихає ніяка буря. Буття з Христом дає силу пережити будь-які труднощі не завдяки мудрим філософським порадам, а завдяки силі, яку дає Святий Дух.

Бути без Христа – це постійно шукати миру не там, де його можна знайти. Шукати себе не того, якого створив Бог, а якого творить світ. Точніше спотворює. Розсипати себе, втрачати, а не зростати і міцніти. Бо як можна стати собою, якщо не знати, на чий образ і подобу мене сотворено?

Господи, хочу бути з Тобою.
Завжди.

“Сказав Господь: Хто не зо мною, той проти мене; і хто зо мною не збирає, той розсипає.” Лк. 11:23

Побачив здалека

Цікаво, що багач вперше побачив Лазаря аж після смерті. І відразу: «подай йому палець, умочений у воду, піди братів наверни»…

Людей треба бачити вчасно. Бачити їх навіть тоді, коли вони не приносять вигоди. Бачити їх близько, а не через прірву, яка нас розділяє…

Видається, що ця притча говорить про контрасти: добре тобі тут – там буде зле. Мучишся тут – там будеш щасливим. Всі багаті будуть в пеклі, а всі бідні – на лоні Авраама, і дивитися на багатих з висоти. І якщо я асоціюю себе з тим Лазарем, то це дуже вигідний підхід.
Але так видається лише на перший погляд.

Для мене ця історія про те, щоб не чекати, коли буде запізно.
Не почати любити, коли буде запізно.
Не думати про людей тоді, коли буде запізно.

Ось сьогодні ще не пізно побачити, почути, прийти до іншого не заради вигоди, а заради нього самого. І бачити у ньому дар, а не зиск для себе.

Господи, навчи мене бачити. І не запізнюватися у любові.

“В аді, терплячи тяжкі муки, він підвів очі й побачив здалека Авраама та Лазара на його лоні. і закричав уголос: – Отче Аврааме, змилуйся надо мною, пошли Лазара, нехай умочить у воду кінець пальця й закропить язик мій, бо я мучусь в цім полум’ї!” Лк 16:23-24

Лише слово

Одне слово може вбити.
Одне слово може оживити.
Скільки слів я сьогодні сказала?
Скільки з них були отруйними?

Лише Ісусові слова ніколи нікого не ранили.
Словом Він сотворив світ.
Словом постійно його відновлює, ремонтує, зцілює.

Без Його Слова я не матиму сили навіть на добре слово.
Без Нього нічого доброго не зможу ні сказати, ні зробити.

Господи, скажи лише Слово, і я житиму.
Одне Слово.

“І пішов Ісус з ними. Та як він уже недалеко був від дому, сотник вислав друзів, щоб йому сказати: “Господи, не трудися, бо я недостойний, щоб ти зайшов під мою крівлю. Тому я й не насмілився іти до тебе; але скажи лиш слово, й одужає слуга мій.” Лк 7:6-7

Сестра Антонія Шелепило