Скот Ган: Надходить година

Скот Ган: Надходить година

Що таке година? Сучасні фізики теоретично кажуть нам те, що мешканці печери напевно знають із свого досвіду: час є еластичним. Деколи година минає надто швидко, так є тоді коли розмова ведеться про взнеслі речі, або товариство є дуже приємне. Година також може здаватись безконечною, як це я мав змогу пізнати цієї зими, коли я давав лекції, будучи хворим на простуду.
Ісус, будучи Богом, може вмістити вічність доброти в одну годину. Насправді, від початку Свого служіння, Він виглядає був зосередженим лише на своїй ”годині“. Зараз будемо вивчати часте вживання Ісусом слова ”година“ – особливо у Євангелії від Івана.

Ідея арешту

Через усі сторінки Іванової Євангелії Ісус звертається до моменту, коли Його місія буде здійснена як Його ”година“. Слово ”година“ – у грецькій мові ”ора“ – має специфічне буквальне значення у Євангелії. Для Івана і для Ісуса, це слово означає кульмінаційний момент Ісусового життя і місії, історичні події Його самопожертви. ”То ж вони шукали, як Його схопити, але ніхто не наклав рук на Нього, бо ще не прийшла була Його година“. (Ів. 7, 30).
”Він навчав у святині, але ніхто Його не арештував, бо Його година ще була не настала“. (Ів. 8, 20).
Посилання на арешт Ісуса вчиняють очевидним те, коли Його ”година“ настала. Вона настала у останні дні Його земного життя, Його стражданням, смертю і воскресінням.
Але вона міститиме в собі щось набагато більше. Коли глянемо на четверту Євангелію у її цілості, і відшукаємо у ній усі зверненя до Ісусової ”години“, то знайдемо набагато глибший сенс цього слова.
Взяті разом, усі ”години“ Іванового Євангелія, вказують на час, що почався дуже багато століть тому у місті Палестини, але вони також вказують, досить чітко і виразно, на час і місце, з якими ви і я дуже добре обізнані.
Це видання Святого Письма (тобто Євангеліє від Івана) має значення, тож
будемо вправлятися у ”духовній еґзеґезі“.
Будемо разом відшукувати містичний, алегоричний і пророчий способів у яких Ісус вживав слово ”година“. Бо ж Він міг вибрати інше слово.
Арамейська і грецька мови, так як і сучасна англійська, чи українська багаті на припущення. Ісус міг говорити про свій ”момент“, свій ”день“, чи свій ”час“. Однак Він вибрав ”годину“ і Він вживає це слово у спосіб, що є визначно логічним – і з могутнім кульмінаційним ефектом.
Це є духовна еґзеґеза. Однак, я повинен підкреслити і наголосити, що ”духовне значення“ Біблії не бере свого початку в уяві читача, але в Божому розумі. Іншими словами, я цього значення, не витворюю, але віднаходжу його.
Духовна еґзеґеза ніколи не повинна протирічити буквальному значенню Святого Письма – і вона завжди повинна узгоджуватись з навчанням Церкви і Її Традицією.

Нема вина перед своїм часом

Ісус використав слово ”година“, аби говорити про центральне і головне таїнство віри, діло, яке Він прийшов виконати. Його перший запис вживання слова ¬– в день Його першого чуда на весіллі в Кані Галилейській. Він прибув на свято цієї неділі разом з своєю матір`ю та своїми учнями. Скоро після цього, на забаві забракло вина – незручна ситуація для молодят – і Марія каже до Свого Сина: ”Вина не мають“ (Ів. 2, 4). Ісус відповідає: ”О жінко, що мені а й тобі? Моя година ще не настала.“
Чи Його відповідь не є для вас дивною? Марія спостерегла просту наочну річ – закінчилося вино. Але виглядає так, що Ісус прочитав у цьому щось набагато більше. Його відповідь: ”Що мені, жінко, – а й тобі? Та ж не прийшла моя година“ – виглядає непропорційною на просте зауваження Марії. Але можливо, що ні.
Щоби зрозуміти Ісусове твердження: ”Моя година ще не прийшла“ – ми повинні ідентифікувати те, що стоїть за цим припущенням. Він чітко передчуває ”годину“, коли щось важливе трапиться. Однак цей час ще не настав. Ми можем порівняти це із зарученим чоловіком, котрий запросив свою наречену до своєї спальні подивитися на його картини. Наречена мала би право відповісти: ”Що ти говориш? Наша година ще не настала.“ Знову, припущення що та година колись настане – коли це буде для них властиве увійти в його спальню – але не тепер. Але що лежало в основі припущення розмови у Кані? Що міг Ісус пригадати про Свою ”годину“? Яким чином прохання Його матері може навіть здалека нести пропозицію ще тоді віддаленої в часі Ісусової самопожертви?
Давайте розглянемо решту картини, щоб побачити, чи не має весілля щось спільного з годиною Ісусових страстей, смерті і воскресіння.
Прохання Марії мало дивовижний ефект на Її Сина. «Стояло там шість кам`яних посудин … кожна з яких вміщала дві або три мірки. ( бл. 75л або 115л). Ісус сказав їм: ”Наповніть посудини водою.“ І вони наповнили їх по вінця. А Він сказав їм: ”Зачерпніть тепер та й несіть до старости весільного“ … Коли ж покуштував староста воду, що стала вином, … то закликав молодого і до нього мовив: ”Всяк чоловік добре вино спершу подає, а гірше – як уп`ються. Ти ж приховав добре вино аж он по сю пору“» (Ів. 2, 6 – 10).
Що каже нам ця історія про Ісусову годину? Кана, нам було сказано (Іваном), була першим знаком Ісуса. Іван використовує слово ”знак“ замість ”диво“ чи ”чудо“, бо бажає підкреслити символічне значення, що криється за чудами. Знак є чудом, так, але також він вказує на (ще на) щось більше.
Погляньмо назад на розмову між Ісусом та Його матір`ю. Відповідь на прохання Марії може бути лише одна: «Вони не мають вина». Ісус знав, що коли прийде Його година, Він подбає про вино, дійсно про найкраще вино. Але ця призначена година ще не прийшла.

Поклоніння в Дусі і Правді

Перейдемо до наступного випадку ”години“. У четвертій главі Ісус розмовляє з особою, яка сьогодні може бути причислена до осіб виключених суспільством. Вона була Самарянкою, членом бунтарського народу, котрий хоч походив з Ізраїля, століттями заховував здеґрадовану та ідолопоклонську релігію. Побожні юдеї не принижувались настільки, щоб розмовляти з самарянами. Однак Ісус вибрав цю жінку-самарянку, щоб вона отримала перший ясний урок про Його ”годину“. Після цього, як вона розповіла про релігійні різниці між Юдеями та Самарянами, Він відповів «Повір мені, жінко, надходить година, і тепер вона є, коли правдиві поклонники поклонятимуться Отцеві в дусі і правді» (Ів. 4, 21 – 24).
Тут ще раз знаходимо місце, де Він говорить про Свою годину, але знову вона виходить поза рамки історичних подій щодо Його страждання. У Кані Його слова виявили, що Він має намір подбати про вино, коли настане Його година. Тепер, з жінкою-самарянкою, Він об`являє ще інший вимір.
У цьому уривку, ми довідуємося, що Його година не є лише часом, у якому подбається про вино. Вона є навіть більше, як час поклоніння – вона є радикально новим способом поклоніння, про котрий ніколи не знали навіть юдеї у Єрусалимській святині.
Коли прийде година, жива вода Святого Духа виллється, щоби уможливити усім людям поклонятися ”в дусі“.
Це вилиття перемінить усе. Тож, у Ісусовій ”годині“ не є головним де поклонятися, але як поклонятися. Ані не є поклоніння обмежене до Вибраного Народу чи Єрусалимської святині. Поклоніння ”у дусі“ доступне навіть тим людям, котрих жиди вважали ”духовно мертвими“. Але як це станеться?
Відповідь, знову, знаходиться у годині.

Година ожилих померлих

Ісус повертається до теми Своєї години у Івана 5, 25, коли пояснює людям, чому Він зціляв у суботу. Він говорив до народу: «Направду, направду кажу вам, надходить година, і тепер вона, коли померлі почують голос Сина Божого, і ті, що вчують, оживуть. …» (Ів. 5, 25 – 29)
Тут є третій вимір години. Вона є не тільки часом поклоніння, коли подаватимуть найкраще вино, але є також і часом, коли Боже Слово приведе людей до покаяння і прощення – коротко кажучи, до нового життя.

Греки шукають жертовних дарів

Наступна дискусія Ісуса про Свою годину відбулася під час святкування Паски (Ів. 12, 20). У Єрусалимі, деякі з греків наблизились до Филипа, бажаючи побачитись з Ісусом. Филип з Андрієм сказали про це Ісусові, напевно очікуючи, що Він скаже, ”Нехай прийдуть“. Але так, як і у Кані, Ісус відповів у несподіваний, а навіть дивний спосіб. Він відповів: «Настала година, коли Син Чоловічий прославиться. Направду, направду кажу вам, що поки зерно пшениці не впаде в землю і не помре, воно залишиться саме, але якщо помре, то принесе багато плоду» (Ів. 12, 23 – 24).
Хвилиночку. Апостоли сказали Ісусові, що деякі з греків є тут, щоб з Ним зустрітися, а Він відповідає, кажучи, що прийшла Його година, і кажучи про смерть і плоди пшеничних зерен? Воно напевно має якесь значення – але яке? Апостоли мали б бути спантеличені. Вони висловили просте прохання і у відповідь, Ісус, виголосив проповідь. Ми навіть і не знаємо, чи Ісус таки зустрівся з цими Греками!
Тут багато про що говориться у цьому багатому уривку. Тому давайте проекзаменуєм його детальніше, крок за кроком.

Проти зерна

Найперше, що ви зауважите, це те, що випадок стався під час Паски, єврейського свята, котре спогадує визволення Ізраїля з Єгипту. Головним обрядом свята Паски було принесення в жертву невинного (без жодної вади) Ягняти. У Івановому Євангелії Ісуса виразно називають ”Агнцем Божим“ (Ів. 1, 29, 36). Значить ”година“ Агнця є Паскою. Ця Паска є більш значучою, бо, тепер, не тільки діти Ізраїля, але народи – погани, греки – прийшли шукати визволення.
То ж тепер, було би для Ісуса вчасно вжити метафору ”Агнця“, правильно? Але Він цього не робить. Замість цього Він говорить про пшеницю, і Він говорить про зерно, яке повинно ”вмерти“, аби принести ”багато плоду“. І як цей плід себе покаже коли зберуть урожай? Звичайно, що як хліб.
Тепер настала година, каже Ісус. Це є Паска. Ісус є Ягням. І Він говорить про свою жертву. Це стає ще більш яснішим у наступних віршах, коли Він знову говорить про Свою годину, Він каже: «Тепер стривожилася Моя Душа. І що мені казати? ”Отче, спаси мене від цієї години? Та ж для неї я прийшов. Отче, прослав Твоє ім`я“ (Ів. 12, 27 – 28).
У цій божественній драмі ми повинні не пропустити важливості цього моменту. Тут Ісус жертвує Себе як досконалу жертву. Ми повинні чітко розуміти: Він жертвував Себе. Ісус не був нещасною жертвою (римського смертного засуду) римської страти; Він був жертвою любові. Йому не відібрали життя; воно було віддане (пор. Ів. 10, 17 – 18). Перед тим, як Пилат, Каяфа, чи Ірод могли винести Йому смертний вирок, Ісус віддав Своє життя. Перед тим, коли хто-небудь міг накласти на Нього руку, Він святкував Паску і Він перемінив Паску у Пресвяту Євхаристію – плід пшеничного зерна, після цього як воно впало у землю і померло.
Все це нам говорить Іван ”перед святом Паски, коли Ісус знав, що настала Його година відходу з цього світу до Отця“ (Ів. 13, 1). Декілька днів раніше, як ми знаємо з трьох перших Євангелій, Ісус поблагословив хліб і чашу з вином, проголошуючи їх Своїм тілом і кров`ю. Цікаво, що Іванове Євангеліє єдине, яке не пригадує цих деталей Тайної Вечері. Однак, Іван набагато більше говорить про все решта. Перед закінченням вечері, розповідає Іван, Ісус «підняв свої очі до неба і сказав: ”Отче, прийшла година; прослав Твого Сина, щоб Син міг прославити Тебе, бо Ти дав Йому владу над усяким тілом, дати вічне життя усім Тим, кого Ти дав Йому“» (Ів. 17, 1 – 5).
Знаємо коли це станеться: у годині. Знаємо що станеться: люди почнуть брати участь у славі і причасті Отця і Сина – ”у Дусі“.
Традиція назвала уривок молитви Ісуса на Тайній вечері ”Архиєреською молитвою“. Ісус молиться: ”щоб вони були одно, так як Ти Отче є в Мені, і я в Тобі, щоб вони також були (одно) в нас“ (17, 21). Не пропустімо значучості, котру вносить Ісусова година. Ісус не каже, що наша одність буде подібною до одності Пресвятої Трійці, Він каже наша одність буде одністю Трійці – не щось подібне, але ідентична. У годині ми ”прийдемо до причастя Божества Христа, котрий призив Себе, щоби брати участь у нашій людськості“. У цій годині ми пізнаємо найінтимніше причастя з Богом.
І, негайно, після проказання цієї молитви, Ісус був заарештований і ведений на страту. Цією подією, розпочалося найбільш буквальне, історичне значення ”години“.

Додаток до цієї точки зору

Попри очевидне буквальне значення – історичної події хреста – що ще ми можемо дізнатись про Ісусове розуміння години? У годині:
– Ми отримали вино, найкраще вино (Ів. 2, 1 – 11).
– Отримали силу поклонятися у новий спосіб – у дусі і правді (Ів. 4, 23 – 24).
– Збираємося разом як ”греки“ і ”юдеї“ для того, аби святкувати нову Паску (Ів. 4, 23; 12, 20; 13, 1).
– Отримуємо живий хліб, плід, що вродився із зерен пшениці, які померли (Ів. 12, 23 – 24).
– Побачимо Агнця Божого піднесеного, котрий притягає всіх людей до Себе (Ів. 12, 32).
Призадумаємось на хвилину, аби переглянути цей список: хліб і вино, Боже
Слово, духовне поклоніння, нова Паска для греків і юдеїв. Що до цього додати?
Це ж є Служба Божа! Служба Божа є єдиною у котрій все це має місце – і Ісус знав це від початку. Окрім цього, Він приготовив свою Матір та учнів збагнути глибше таїнство того, як Його самопожертва на хресті має представлятися на всі часи. На Службі Божій ми приймаємо хліб з найкращої пшениці разом з найкращим вином. На Ній ми приносимо духовне поклоніння, котре відкрите для всіх людей. Також на Службі Божій слухаємо Боже Слово і отримуємо прощення наших гріхів – нове життя посеред духовної смерті. Тут ми відзначаємо нову Паску і споглядаємо на Агнця Божого, ”Котрий забирає гріхи світу“. (І все це, через випадок, займає приблизно годину часу – тобто Служба Божа звичайно триває приблизно годину.)
Так, Ісусова смерть і воскресіння позначені Його найкращою годиною, але Його остання Пасхальна вечеря не була звичайним прийняттям їжі, чи призупинкою на дорозі до більших речей. Ісус бачив її суттєвою складовою головної події Свого життя. Для Нього, вона була складовою цього остаточного моменту, Його ”години“. Апостол Іван був дуже уважний, аби показати, що Євхаристія була наполегливою турботою Ісусового Серця, що вона займала центральне місце в Ісусовій самосвідомості і Його свідомості Своєї місії.
Служба Божа, в певному сенсі, є головною точкою Іванового Євангелія і Ісусової місії.
Будь-де, де Ісус зосереджувався на Своїй ”годині“, Він бачив свою смерть і воскресіння, так, але Він бачив за ними ще щось більше – їх продовження, уприсутнення в часі і просторі у часі святкування Євхаристійної Літургії.
Ці елементи – Його страждання, смерть, воскресіння, і Євхаристія – є усі частиною цілого. Разом вони є одним пасхальним таїнством. У Старому Завіті Пасха означала вихід, у Новому – означає Великдень. У Євхаристії, що є нашою участю у Великоднім Таїнстві, ми ”виходимо“ до нового життя, яке є вічне (пор. Ів. 17, 1 – 5).

Хоч говоримо

Тож, через ціле своє Євангеліє Іван дає ясно пізнати, що Євхаристія є центральним і головним таїнством Христового життя. Навіть поза нашою дискусією про Ісусову годину, бачимо, що Іванова Євангелія забезпечує дальше потвердження центрального місця Євхаристії. Найбільш ясне навчання про Ісусову Дійсну Присутність приходить у шостій главі. Тут, сам Ісус заявляє про те, що Він є ”Хлібом життя“ (6, 35, 48). Коли Юдеї ”бурмутали“ проти цього навчання, Ісус заявляє ще із більшою ясністю та простотою: «Я хліб живий, що зійшов з неба; якщо хтось цей хліб їстиме, тожитиме повіки; і хліб, що я дам для життя світу є Мої тілом» (6, 51). Коли нарікання Юдеїв ставало ще більш ворожим, Він дає себе зрозуміти досконало (6, 53 – 57): «Направду, направду кажу вам, якщо не їстимете тіла Сина Чоловічого і не питимете Його крові, не матимете життя в собі; хто їсть Моє тіло і п`є Мою кров перебуває в Мені і Я в ньому».
Так, як усі Пасхальні Таїнства – так, як безсмертний Бог помирає на хресті, як людина воскресає з мертвих – таїнство дійсної Присутності є «важким словом» (6, 60), родом навчання, що спричинило те, що деякі учні відвернулися від Нього з відразою (6, 66). Однак, воно є тим навчанням, яке подають інші Євангелія, а також апостол Павло (див. Мт. 26, 26 – 28; Мк. 14, 22 – 25; Лк. 22, 19 – 20; І Кор. 11, 23 – 26). Якщо би слова «це є Моє тіло… це є Моя кров» не були б доволі ясними і простими, маємо Євангелію Івана, котра подає справу досконало ясно: Євхаристія є Христовим тілом, кров`ю, душею і Божеством. Іншими словами, Євхаристія є нашим досвідом, прямо тепер, життям котре будемо мати у вічності. Вона є нашою участю у житті Пресвятої Трійці, нашою ідентифікацією з Ісусом у Його вічній самопожертві Отцеві. Кажучи просто: Служба Божа є небом на землі.

Що є при стовпі

Яку практичну різницю все це вносить? Якщо, як християни ми повинні наслідувати Христа, ми повинні поставити Євхаристію у центрі нашого життя, як вона була для Нього. Ми повинні зробити її нашою ”годиною“, котрої ми прагнемо і до котрої подорожуємо. Як ми це робимо?
Одинадцята глава першого Павлового листа до Корінтян є справжньою інструкцією, як добре жити Літургією. На Службі Божій ми повинні поводитись побожно і бути пристойно одітими; ми повинні завчасу відкласти набік будь-які заняття; ми повинні прийняти причастя достойно; ми повинні робити іспит сумління і чинити покуту. Понад усе, ми повинні вірити у Пресвяту Євхаристію так, як Ісус нас навчає вірити, знаючи у серці, що ця Служба Божа і особливо твоє Причастя, і моє Причастя – є причиною того, що Бог стався людиною, страждав, помер і воскрес. Це дуже серйозні речі. Святий Павло каже: «Хто, отже, буде їсти тіло, або пити чашу Господню недостойно, буде винний у профанації тіла і крові Господньої… Бо хто їсть і п`є не розрізняючи тіло Господнє, суд собі їсть і п`є. Ось чому серед вас багато слабих і хворих, і деякі померли» (І Кор. 11, 27, 29 – 30). Направду, це серйозні речі.
Перші християни приймали це навчання дуже серйозно. Ми маємо доказ у особі учня святого Івана.
Святий Полікарп, мученик другого століття, був учнем Івана, навчаючись під керівництвом Апостола ще як малий хлопець, і дожив до зрілого віку. Святий Полікарп, маючи близько 80 років, приблизно 155 року, був засуджений на спалення при стовпі. З посеред полум`я він молився словами, які є подібні до слів Євхаристійної молитви. Цікавим, наприклад є те, що учень Івана говорив про мучеництво, як про свою ”годину“ і про свою ”жертву“: «Дякую Тобі, що Ти зарахував мене бути гідним цього дня і цієї години, щоб я міг мати частку з великим числом Твоїх мучеників… між котрих я можу бути прийнятим сьогодні перед Тобою, як багата і прийнятна жертва, як Ти, завжди правдивий Боже, наперед призначив».
У своїй власній ”годині“, коли він стояв перед величезним і незбагненним болем, можливо Полікарп пам`ятав слова Ісуса, котрі були записані єпископовим вчителем Іваном: «Направду, прийде година, коли кожен, хто вбиватиме вас, буде думати, що він служить Богові» (Ів. 16, 2).
Або, мабудь, він знайшов потіху у дальших словах з цього навчання, коли Ісус знову говорить про ”годину“ Своїх учнів: «Жінка, яка народжує, страждає, бо настала її година, але коли народить дитятко, вона більше не пам`ятає болю, бо радіє, що дитятко на світ народилося. Так само і ви зараз засмучені, але Я вас знову побачу і ваші серця радітимуть, і ніхто вашої радості від вас не відбере» (Ів. 16, 21 – 22).

Їжа мучеників

За деякими традиціями, святий Ігнатій Антіохійський, ще один ранньохристиянський мученик, був також учнем Івана. Таке опікунство Івана можливо виявляється у Євхаристійному образі листів Ігнатія, які він написав подорожуючи до Рима, місця свого мучеництва, у 107р. «Я є зерном Божим – писав він до римлян – тож дозвольте мені бути перемеленим зубами диких звірів, щоб я міг знайтися чистим хлібом Христовим». Євхаристію не можна відокремити від Христового страждання, смерті та самопожертви; і Його жертву не можна відокремити від багатьох маленьких жертв нашого життя – якщо лише цього бажаєм. Яким прекрасним є те, що деякі перші християни зверталися до Служби Божої, як до ”Господніх страждань (Господньої муки)“. Не є несподіванкою те, що найбільш давнє Церковне поклоніння також відображає Ісусове могутнє навчання про Його ”годину“, котре, тоді, розуміли, як саму Службу Божу. Обряди, приписані святому Маркові, віддають подяку Богові, бо Він ”привів нас до цієї години, дозволяючи стати перед Твоїм святим обличчям“. Літургія святого Якова, котра можливо, ще більш давніша, благає Бога «вчинити нас, що є недостойними (негідними), гідними (достойними) цієї години».
Христос не залишив нас, своїх учнів, неприготованими до Його найсвятіших таїнств. Він приготовляв нас для цієї години від моменту, коли розпочав Своє служіння. Духовний сенс Іванового Євангелія говорить нам (найглибшу) найголовнішу правду про Пресвяту Євхаристію, правду, котру Ісус виголошує у більш буквальний спосіб у шостій главі цього Євангелія.

Переклад з англійської за:

Envoy Magazine
3050 Gap Knob Road, New Hope, KY 40052
1 – 800 – 55 – ENVOY
March/April 1999
www/ envoy magazine/com

видавець: Envoy Communication, Inc…
редактор Скот Ган (Scott Hahn, Ph. D.)