Боже Ім’я
Кожного разу, молячись Господню молитву, ми повторюємо ці слова: «Нехай святиться Ім’я Твоє!» Ми здебільшого промовляємо їх, не замислюючись над тим, а про яке ж Ім’я йдеться. Коли ж замислимось, то згадуємо очно чи заочно засвоєне нами катехитичне пояснення ІІ чи, відповідно, ІІІ Божої заповіді: «Не призивай Імені Божого надаремно», яке стверджує, що йдеться саме про слово «Бог», котрого ми не повинні вживати без потреби, без належної пошани, а тим паче – не для жартів чи лайки. Однак, при глибшому розмірковуванні виявиться, що слово «Бог» походить від індоєвропейського слова [B’haga], що у слов’янських мовах отримало епентезу: «Б-л-агъ», тобто – Абсолютне Добро. Таким чином, слово «Бог» означає Сутність Його Єства: Добро, а отже – не є Його Ім’ям. То ж про яке Ім’я йдеться в Господній молитві?
Слідкуючи за Великопосними читаннями Євангелій, я звернув увагу на ось цей уривок:
«По мові оцій Ісус очі Свої звів до неба й промовив: Прийшла, Отче, година, прослав Сина Свого, щоб і Син Твій прославив Тебе,
бо Ти дав Йому владу над тілом усяким, щоб Він дав життя вічне всім їм, яких дав Ти Йому.
Життя ж вічне це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав Ти Його.
Я прославив Тебе на землі, довершив Я те діло, що Ти дав Мені виконати.
І тепер прослав, Отче, Мене Сам у Себе тією славою, яку в Тебе Я мав, поки світ не постав.
Я Ім’я Твоє виявив людям, що Мені Ти із світу їх дав. Твоїми були вони, і Ти дав їх Мені, і вони зберегли Твоє слово.
Тепер пізнали вони, що все те, що Ти Мені дав, від Тебе походить,
бо слова, що дав Ти Мені, Я їм передав, і вони прийняли й зрозуміли правдиво, що Я вийшов від Тебе, і ввірували, що послав Ти Мене»
(Ів 17, 1-8. Підкреслення мої – П.Г.).
Ті вислови Ісуса Христа, сказані Ним у єврейському середовищі, що їх я підкреслив у цитованому уривку, спонукали мене замислитись:
А) Якщо люди повинні щойно пізнати єдиного правдивого Бога, то це значить, що вся єврейська традиція, починаючи від Авраама, через Мойсея і Давида і аж до Христа – того правдивого Бога не пізнала. Звідси напрошується висновок, що усі з’яви та об’явлення у Старому Завіті – принаймні, починаючи від Авраама – були з’явами і об’явленнями когось іншого… Подібно і спілкування вищеназваних та інших дійових осіб Старого Завіту з тим Єством, що його вони вважали Божеством, були спілкуванням з кимось іншим – як і жертвоприношення йому…
Б) Сказане стосується й Імені Бога. Якщо щойно Ісус виявив Ім’я Отця людям, то це значить, що усі попередні імена, що їх дійові особи Старого Завіту дізналися зі спілкування з Єством, яке вони вважали Божеством (див. наприклад: Бут 17, 1; Вих 3, 14), є іменами когось іншого.
То ж яке Ім’я Бога виявив Ісус людям? Щоб могти зробити щодо цього обґрунтоване припущення, я б звернув тут увагу на такі два аспекти.
1. Послання до Євреїв, розвиваючи богословське тлумачення такої давньої постаті, як Мелхіседек (Євр 6, 20 – 7, 1-17), застосовує слова Псалма 109 [110], 4: «Ти – священик повіки за чином Мелхіседека» до Ісуса Христа. Якщо ж Христос – священик за чином Мелхіседека, то без сумніву, Він – священик ТОГО САМОГО Бога, якого священиком був Мелхіседек. Якщо ми відкриємо Книгу Буття і прочитаємо в ній розповідь про Мелхіседека (Бут 14, 18-20), то побачимо, що він був (як сказано в українських перекладах) священиком «Бога Всевишнього». В єврейському тексті цієї книги Бог, що Його священиком був Мелхіседек, зветься לאל עליון, в транскрипції: [Lel Elion]. (Перша літера “ламед” означає прийменник родового відмінку: “чий” священик, так що Ім’я Бога звучить [El Elion] – «Бог Всевишній». Такий варіант імені співзвучний зі зверненням до Бога (яке теж міститься у Псалмі 21 [22] у вірші 2), що його Ісус промовив на хресті: אלי אלי [Eli Eli] (див.: Мт 27, 46; Мр 15, 34). Слово [El] – «Ель» співзвучне (це моє етимологічне припущення) з архаїчним слов’янським «Лельо», котре збереглося в закарпатському та лемківському діалектах, і означає: «Тато». Якщо це зіставлення слушне, то Бог, священиком якого був Мелхіседек, звався б у перекладі: «Батько Всевишній». І це той Бог, якого священиком – і Сином – є Ісус Христос.
2. Ісус звертався до Бога як до Свого особистого Отця і навчив так звертатися до Бога в молитві своїх послідовників (див.: Мт 6, 9; Лк 11, 2). У св. Павла зустрічаємо обґрунтування такого звертання у вченні про особисте Боже усиновлення віруючих у Христа (див.: Рим 8, 14-17; Гал 4, 1-7).
Якщо зіставити ті два аспекти, то напрошується висновок*, що слово «Отець» – אל [El] – «Лельо», «Тато» – це і є те Ім’я Бога, що його Ісус виявив людям (Ів 17, 6). І саме це Ім’я ми згадуємо, промовляючи: «Отче наш». І бажаємо, щоби саме це Ім’я усі свідомі створіння прославляли як святе, кажучи: «Нехай святиться Ім’я Твоє!».
Петро Гусак
___________________
* Другим побічним висновком із цих міркувань є визнання того, що Мелхіседек – цар і священик землеробського народу, котрий приносить жертву із землеробських дарів хліба й вина (Бут 14, 18), знає істинного Бога – «Батька Всевишнього» (тобто – взагалі «Батька») та служить Йому ЩЕ ДО ТОГО, як почався Ізраїль, тобто – зачався Ісаак за обітницею. А це дає підстави припускати, що землеробські народи, котрі жили на землях, що їх пізніше завоював Ізраїль, століттями, а то й тисячоліттями ДО ТОГО, як Авраам вийшов з Уру Халдейського, знали істинного Бога та поклонялися Йому. Можливо – від самого сотворення людини…
1. Біблія в українському перекладі Івана Огієнка. – Електронний ресурс. Режим доступу: http://ukrbible.at.ua/
2. Hebrew OT: WLC (Consonants Only). – Електронний ресурс. Режим доступу: http://unbound.biola.edu/
3. Библия. Книги Священного Писания Ветхого и Нового Завета. Канонические, в русском переводе с объяснительным вступлением к каждой книге Библии и примечаниями Ч. И. Скоуфилда с англ. издания 1909 года. – ВСЕХБ: Москва, 1989.