Католицький біблійний світогляд

Католицький біблійний світогляд

Тематика цієї статті є своєрідною нагодою для застанови над нашим світоглядом, а також можливістю для його поглиблення та вивчення: сприйняття себе, наших ближніх, навколишнього світу, а головно Господа Бога. Слово «католицький» слід сприймати у значенні «універсальний», «всесвітній», що звичайно не виключає його релігійного змісту щодо Христової Церкви.
Так чи інакше, кожна людина керується у своєму житті певними принципами та має певне бачення реальності, навіть якщо вона цього не зауважує, чи не хоче усвідомлювати. Дещо глибший аналіз наших поглядів на речі може допомогти нам зрозуміти себе та наших ближніх. Саме для цього людина потребує певного усамітнення, щоби побачити себе збоку. Можна оцінювати речі через призму певних наукових відкриттів, філософських поглядів та віри. Проблемою є, чи ми можемо мати цілісне бачення реальності і якщо так, то завдяки чому?
Наш людський розум здатен пізнавати набагато більше ніж те, що можемо дослідити емпірично. Може тому філософію вважають наукою наук. Але чи розум людини є вершиною здатності людського пізнання? Якщо так, то яке значення у нашому житті має віра. Тут маємо на увазі не лише просту віру чи довір’я у людському житті без якої неможливий навіть науковий поступ. Коли звертаємось до поняття віри, то звичайно йдемо до ділянки богослов’я. Тобто віру у те, що об’являє людині Господь і цілковите довір’я до нього. Для такої віри Біблія як книга, що становить невід’ємну частину Божого Об’явлення має фундаментальне значення. Проте наш підхід до Біблії часто є поверховним і потребує певного пояснення. Якщо ми розпочинаємо читати Святе Письмо під кутом певних наукових чи філософських поглядів, то саме такий підхід є в більшості випадків причиною неправильного розуміння і пояснення Біблії.
Тож коротко розглянемо як Біблія (Святе Письмо) представляє нам реальність. Цей погляд є в основному представлений відомим католицьким біблістом Скотом Ганом у багатьох його книгах та доповідях. Цей розділ написаний на основі його навчання, що міститься на першому із шести СD дисків під назвою «Побудова Католицького Біблійного світогляду». Тому це лише спроба передати почуте, але для кращого пояснення використовуємо також інші джерела.
Читаючи Біблію, ми знаходимося у ділянці Божого Об’явлення, тобто надприродного богослов’я. Бог являє себе у мові творення та спасіння людськими словами. Через віки це об’явлення приходить від Отця, через Сина у Святому Дусі, коли нам нарешті об’являється Триєдиний Бог. Боже стає людським і таким чином ми говоримо про Богом натхнене слово. Згідно Біблії, Слово Боже сотворило світ і Воно є особою (Пор. Ів. 1:1-5; 14). Християнство є релігією особи, а не книги. Друга Божа Особа, Ісус Христос, ставши людиною підносить сотворене до своєї мети. Боже у такому погляді не заперечує і не поглинає людського, але його підносить до Божого. Слово Боже не тільки сотворило світ, але і його інтерпретує, тобто пояснює. Тут слід зауважити зв’язок між буквальним та історичним. Коли ми глянемо на буквальне, бачимо літературного генія. Буквальне веде нас до історичного, яке передає релігійне значення історії та об’являє Божу економію, яка єднає усю історію та Божу педагогіку, яка пояснює Божий Отчий план у житті особи кожної людини. Ми йдемо від економії до теології, від того, як Бог діє у історії до того, як Бог перебуває у вічності. Це інформує нашу педагогіку, наш вчительський стиль у багатьох речах, але перед тим як продовжувати, треба наголосити на важливості Літургії. Традиція є живою у церковному літургійному поклонінні і Святі Тайни становлять це поклоніння. Якщо ми би шукали у Біблії сучасного наукового опису сотворення, ми би відійшли від самої науки, зокрема археології, історії та культури стародавнього Ізраїля. І коли ми читаємо книгу Буття 1 і 2, вона говорить про сотворення, але говорить про це літургічною мовою. Ми бачимо літургію, суботній день, космічну святиню, бачимо певні речі, які для Західного розуму важкі для розуміння. Біблійна розповідь про сотворення це своєрідна поезія у прозі. Сучасний західний погляд на речі, який відходить від віри і навіть від розуму та звертається до науки, як до принципового засобу розуміння нашої реальності. Тож відходячи від віри, що просвічує світ, говорячи мовою богослов’я, та відходячи від розуму, говорячи по-філософськи, західна людина обнімає знання, що є емпіричне, яке закорінене на 5 чуттях, що становить науку. Тому коли сучасна людина читає Біблію, вона для неї важкою для зрозуміння, хоч для давніх Ізраїльтян вона була простою і зрозумілою.
Ще раз пригадаємо, що згідно богословського Біблійного погляду: Слово, яке творить світ є Літургією. Аби не заглиблюватися в іншу тематику, яка краще розвинена у інших навчаннях перейдемо безпосередньо до Біблійного тексту: «На початку Бог сотворив небо і землю. Земля ж була пуста і порожня…» (Бт 1:1). Слід зразу зауважити, що в оригінальному тексті слово «пуста» перекладається як «безформна» і на єврейській мові «безформна і порожня» звучить «тагу» і «вабагу». Не небо, але земля є «безформна» і «порожня», проблему, яку Бог згодом вирішує. Наступна схема може нам дещо допомогти для зрозуміння написаного.

Католицький біблійний світогляд

У перші три дні, Бог вирішує проблему пустоти (тагу-tohu), а у наступні три – проблему порожності (вабагу-wabahu). Повторення певних слів 1 і 2 главі мають велике значення. Нам не треба накидати Біблійним текстам «еволюційних» чи «модерних» наукових понять. При умові уважного читання тексту, Біблійний текст часто прояснює значення сказаного в одному місці через повторення певних слів у іншому місці. Ми вже згадували про те, що буквальне значення веде до історичного значення, а історичне провадить до релігійного. Зі сказаного вище бачимо спочатку упорядкування «тагу» у сфери і тоді заповнення цих сфер управителями. Сотворення завершується не у шостому дні але у сьомому – суботі. Кожен з шести днів мав ранок і вечір, але сьомий день має ранок але не має вечора. Цей день є прообразом вічности. При сотворенні звірів не надається значення їхній статі, але при сотворені людини Святе Письмо каже: «І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх» (1:27). Тут розрізнення статей має не лише біологічне але і богословське значення: Бог у Святому Письмі – це Наречений, а Ізраїль – Наречена. Людина, хоч сотворена одного дня разом з звірами покликана брати участь у Божому відпочинку. Вона сотворена сином і дочкою Божою. Так слід розуміти вираз на «образ і подобу Божу». Читаючи 5 главу можемо це зрозуміти: «1 Ось книга родоводу Адама. Коли Бог сотворив людину, він створив її на подобу Божу. 2 Сотворив він їх – чоловіка й жінку, і благословив їх, і дав їм ім’я “людина” тоді, коли сотворив їх.3 Як прожив Адам 130 років, то народився в нього син на його подобу й на його образ, і дав він йому ім’я Сет». Якщо Сет син Адама є його образом і подобою то відповідно й Адам, який сотворений на образ і подобу Бога є Його сином. Наука завжди мала великий вплив на світогляд і тому, ще від часу Середньовіччя такому читанню Біблії перестали приділяти серйозну увагу. Для науковця сонце, місяць та зорі це лише космічні тіла, які рухаються за певними законами. Для біблійного автора вони рухаються, але рухаються літургічно і є знаками: «Тоді сказав Бог: “Нехай будуть світила на тверді небесній, щоб відділяти день від ночі й нехай вони будуть знаками для пір (року), для днів і років» (1:14). Кожен новий місяць розпочинає нове мале літургійне коло. Кожний сьомий день та рік святі. Кожний 50-й рік (після 7×7) – великий ювілей. Бог даючи Авраамові обітницю потомства каже перелічити зорі. У розповіді про сон Йосифа довідуємось, сонце, місяць і зорі означають батька, матір та дітей.
Повертаючись до значення суботи читаємо: «Бог закінчив сьомого дня своє діло, що його творив був, і спочив сьомого дня від усього свого діла, що творив був. І благословив Бог сьомий день і освятив його; того бо дня спочив Бог від усього свого діла, що творячи зробив був. Таке було походження неба й землі, коли сотворено їх. (2:2-4) (пор. Вихід 20:8-11) Субота була знаком завіту між Богом і всім сотвореним. Адам покликаний був порати і охороняти землю, але сама праця була призначена для поклоніння. Підпорякування – панування – королівство Адама згідно Божого плану було призначене для відпочинку-освячення-священства. Тож Адам згідно такого погляду був поставлений священиком Богом створеної святині-вселенної. Коли читаємо розповіді про виготовлення намету зборів під горою Синай та його посвячення, чи розповідь про будування посвячення Соломоном святині бачимо вражаючу подібність цих розповідей з розповіддю про сотворення. (10 разів поторення слів «Бог сказав») Ці паралелі виявляють погляд євреїв на релігійне значення сотворення. Такий погляд це своєрідна релігійна космологія. Давні равини чітко бачили субота-час, святиня-простір, священик-король є спрямуванням сотвореного до Творця: часу до вічності, землі до неба, королівства до священства. Святий Іриней Ліонський говорить, що мудрість у богослов’ї залежить від розуміння завіту. Підпорядкування земного небесному через завіт (про що було сказано вище) можна зобразити у наступній схемі:

Католицький біблійний світогляд

Але який є механізм цього перетворення-переміни? Число «7» у Біблії звучить «шева» і воно має те саме значення що і клятва. Клятву робили тоді коли заключали союз-завіт. Слово «завіт» (союз) є ключовим у Біблії. Скот Ганн каже, що союз, на відміну від контракту, є чимось священним, родинним зв’язком. Контракт передбачає обмін речами, а завіт, натомість, є взаємодаруванням осіб. «Завіт є тим, що Бог є, бо „завіт“ є тим, Ким Бог є»,[1] – каже Скот Ганн. Всю історію спасіння Скот Ганн розглядає як історію Божих завітів з Адамом, Ноєм, Авраамом, Мойсеєм, Давидом, Ісусом. Ця історія об’являє Бога Батьком Своєї щораз більшої родини, Котрий підтримує в ній єдність і солідарність. Відповідно до цього закони завіту по своїй суті не є арбітрарними обумовленнями, котрі нав’язані вищою владою, але радше вираженням Божої батьківської мудрості, доброти й любові. Ми їх дотримуємося для того, щоб «дозрівати, щоб могти любити подібно до того, як любить Бог. Бог укладає і дотримується завітів зі Своїм народом, бо Він залишається вірним Собі, бо Пресвята Трійця є буттям завіту трьох Божих Осіб». [2]
Таким чином завіт є центральним принципом Божого порядку у світі. Земля спрямована до неба через завіт. Завдяки Завіту економія сотворення та відкуплення стає зрозумілою. Хрест – вершина історії. Старий Завіт це немов процесія Сина, яка приводить нас на Голготу. Новий – це процесія святого Духа, який сходить спочаку на Пречисту Діву Марію, а згодом на Христову наречену – Церкву. Христос – Новий Адам, Пречиста Діва Марія – нова Єва. Святий Дух провадить історію до завершення, до весільного бенкету Наречченого – Христа і нареченої Церкви, на якому літургійно через Святі Тайни беремо участь вже тепер, а космічно це станеться з Другим і славним приходом Христа. Тут власне слід розуміти есхатологічний вимір людської історії і зміст чи значення нашої християнської надії.
Слід зауважити що саме слово «завіт» несе у собі подвійне значення: Старий і Новий. Тож яке між ними відношення-різниця. Найперше ніколи не слід їх відокремлювати один від одного, що от один не вдався то започаткував інший. Якщо Старий служить для благословення Божої родини на землі, то Новий для того, щоб людство піднести до Неба, тобто для переміни-преображення людської природи на небесну. Бог формує людську природу, даючи для неї вищу пропозицію. Нас поставили на землі, але ми призначені для неба. Наша участь у Божій природі не є якоюсь пізнішою думкою Бога. Для цього Він нас власне створив. Старий і природний призначений для Нового і надприродного.
Тут нам також може допомогти традиційне взаємовідношення між природою і ласкою (благодаттю). Благодать передбачає природу, вона її зціляє та підносить. Вона вчиняє нас щораз більш подібними до Христа. Тож природа призначена для благодаті. Ми сотворені з людською природою, але для того, щоби брати участь у Божій. Бог вдихнув свого Духа у наше тіло з метою з’єднатися з нами своїм Божеством у Христі. Людська природа не тільки удосконалюється Христом, але бере участь у Божій природі, залишаючись при цьому людською. Якщо Старий Завіт – це природа ( у філософсько-богословському значенні), то Новий – це благодать. Кожного разу на Службі Божій ми перекладаємо традиційну богословську термінологію назад на біблійну мову Старого і Нового Завіту, коли читаємо Святе Письмо. Хоч ми живемо у тілі у нашому поклонінні на Божественній Літургії ми перебуваємо у вічності. Новий Завіт святкується літургічно через Святі Тайни. І навпаки, через Святі Тайни вічність вливається у час, а Боже життя у людське. Свята Тайна Хрещення є для нашого надприродного народження щось на зразок нашого тілесного народження у порядку Старого Завіту. Святі Тайни беруть те, що людське і силою Святого Духа вчиняють його Божим. Таким чином «завіт» є краще зрозумілим не тільки буквальному вираження «Новий», але й історично. Новій Завіт є метафізичною реальністю. Святий Ап. Павло вживає для цього термін «Нове створіння».
Зробимо короткий підсумок сказаного на дану тематику. Слово створило світ, але Слово також показує що сотворення є Літургією. Світ є святинею, бо Завіт є засіб, за допомогою якого Слово інтерпретує світ і надає йому значення. Якщо з погляду віри світ це святиня, то з погляду самої науки (без віри) світ це безособовий космос. Скот Ган вкінці ставить запитання, коли ми втратили такий релігійний світогляд: в 60-ті роки 20-го століття, чи ще на багато раніше. На його думку, це сталося набагато раніше (біля 1300 року, або згодом).
Використані джерела:
Building a Catholic Biblical Catholic World View, St. Joseph Communications, 6 CD’s, 2001.
Hahn S., Suprenant L. Catholic for a Reason, «Emmaus Road», 1998.

о. Теодор Лев, ЧСВВ.
Лаврівський монастир св. Онуфрія, 2012 р. Б.

[1]Hahn S., Suprenant L. Catholic for a Reason, с. 10.
[2] Там же.