НОВА ЕВОЛЮЦІЙНА ТЕОЛОГІЯ СКАСОВУЄ АДАМА І ЄВУ

НОВА ЕВОЛЮЦІЙНА ТЕОЛОГІЯ СКАСОВУЄ АДАМА І ЄВУ.

Питання еволюції продовжує залишатися спірним, тому що дуже багато аспектів з наукового погляду є сумнівними (наприклад, розвиток видів через сліпий випадок і природний вибір). У самій Католицькій спільноті, звичайно центром атаки є реальне створення Богом Адама і Єви. Адам і Єва згрішили відкриваючи, у такий спосіб, двері злу, що у свою чергу вимагало потреби відкуплення людини, котре здійснилося через страсті Нашого Господа, Його смерть і воскресіння.
Матеріалістична ідеологія еволюції бачила свій найбільший тріумф у руйнуванні цієї послідовності подій, котрі вона назвала міфом і брехнею. Якщо Адам і Єва ніколи не існували, тоді християнство є нічим іншим, як байкою, що можливо є корисною для маленьких дітей, але вже ніяк не для дорослих і тому, як такою, повинна бути відкинена. Деякі католики попали у полон матеріалістичної інтерпретації еволюції, а разом з цим вони почуваються так, що ніби вони також повинні заперечувати реальне існування Адама і Єви.
Редактор журналу Catholic Isight.

Протягом минулого року (2000-2001), Нью-йоркський єзуїтський тижневик Америка видав дві статті що стосувались Католицької віри: “Креаціонізм і Катехизм”, за 16 грудня 2000 р., автор с. Жанна Акер (Sr. Joan Acker) і “Еволюція, зло і первородний гріх”, за 12 листопада 2001р., автор Дарил П. Домнінг (Daryl P.Domning). Автор першої, сестра Акер викладає соціологію в Орегонському університеті і брала участь у феміністичних рухах, починаючи з кінця 1960-их. Автор другої, Дарил П. Домнінг – професор біології з дослідження морських ссавців при Гарвардському університеті, у Вашингтоні, округ Колумбія. Він є експертом в ділянці еволюції розвитку з морських тварин у земноводні. Ці два автори піднімають складні проблеми, що вимагають уважного аналізу й обговорення.
Головні проблематичні твердження, зроблені в цих газетах можна підсумувати наступним чином:
– інтерпретація Католицькою Церквою Біблії є тим біблійним фундаменталізмом, що основується на спрощеному понятті креаціонізму у котрому відкидається еволюціонізм (1);
– навчання про те, що Адам і Єва були створені у стані святости і справедливості від котрих вони відпали через непослух Богові є міфом (2);
– заперечується також походження усіх націй від одного людського предка, як і сам первородний гріх того предка з такими усіма його наслідками, як смерть, терпіння і людська схильність до зла.
Незважаючи на високо спірний характер цих статей, жодна з відомих мені католицьких газет, не взяла до уваги цей напад на ці суттєво необхідні компоненти церковної теології і віри. Ось чому, я пропоную це тепер проекзаменувати (3).

Моногенеза
Хоч ідея стосовно Адама, як нашого загального предка, моногенеза (mono = один; генеза = розвиток), відкидається, однак приймається думка що людство, разом з усіма іншими тваринами, мають загального предка. Цей предок, як вони кажуть є не Адам і його потрібно шукати не в походженні людської раси, а в походженні самого життя як такого, три – чотири мільярдів років тому.
Вчені припускають, що спочатку всі форми життя містили в собі гени. Згідно пізнішої пост-дарвіністської еволюційної теорії, єдині організми, що у кінцевому результаті вижили, були ті, у яких гени навмання змінилися (пройшли мутацію) в такий спосіб, що це забезпечило їхнє виживання і розмноження. Ця теорія підтримується незважаючи на факт, що мутації майже завжди є шкідливими або нейтральними у своєму ефекті. Як це представляє Дарил П. Домнінг, ці гени примушють організм до “егоїстичної поведінки” і це у свою чергу запевнює виживання найбільш пристосованих через процес “природнього добору”.
Уся поведінка тварин приписується дарвінському природньому добору. Ці дослідники кажуть, що тварини в своїй поведінці демонструють не тільки агресію, але й обман, злодійство, експлуатацію, дітовбивство, канібалізм і навіть гордість. Вони говорять, що у тварин не знайдено такої людської поведінки, котру ми називаємо “гріхом”. Ми, маючи свобідну волю і знаючи, що добре, а що зле, грішили б, якщо би ми робили ці самі речі. З цього робиться висновок, що наша схильність до гріха є просто генетично успадкованою і не має жодного відношення до первородного гріха (4).

Первородного гріха більше не існує
Дарил П. Домнінг нам говорить нам, що та ідея, що ми успадкували нашу схильність до злої поведінки від тварин, була, насправді щось, як байка Ізопа аж до останніх 30-ти років, коли дослідники задокументували кількісне знання про те, як тварини дійсно діють у дикому світі і між собою (5). Ричард Давкінс (Richard Dawkins) в своїй книзі Егоїстичний Ген (1989) популяризував ідею, що егоїстичне поводження є цілковито результатом спадковості. Наспраді ця ідея не є чимось новим. Вона настільки ж стара, як і сам Дарвін, котрий у 1872 році писав, що після порівняння поведінки різних тварин з поведінкою дітей і поведінкою племінних народів по всьому світі, людська прихильність, симпатія, батьківська любов, мораль і навіть релігійні почуття, а також такі, як лють і насильство, провина, гордість і презирство були успадковані від “Дідуся Бабуїна” (бабуїн – це один з родів мавп).

Новий Бог
Бог цих авторів у газеті Америка не є трансцендентним і всемогутнім Богом юдео-християнського Об’явлення і Традиції, але є применшеним відповідно до їхньої еволюційної теології, до статусу того, хто є безсилим проти дарвінського “залізного закону” природнього добору (Походження видів, 1859). Цей еволюційний Бог є тим, хто “довіряє сотворінню діяти з правдивою автономією” (7). Оскільки автономія означає самому скеровувати свою волю і моральну незалежність, її присутність передбачає розум, котрий може розрізняти добро від зла, і свобідну волю. Звідси, так здається, що ці автори приписують розум і свобідну волю неживому фізичному космосу. Крім того, їхня теологія виглядає пантеїстичною і суперечить навчанню Церкви, котра навчає, що свобідна воля була дана тільки ангелам і людям.
Джон Гот (John Haught), видатний захисник еволюційної теології, отримав схвалення, як і “стежка проголошена” Тейлярдом де Шарденом (8) і (9). На рахунок останнього твердиться, що він “вже давно бачив, що ‘проблему зла, яку не можливо вирішити у випадку, коли розглядати вселенну як щось статичне’, не є надалі щось більше, як псевдопроблема, котра навіть не виникає (вид. автора) у випадку, коли розглядати вселенну еволюційно” (10).
В цих статтях немає жодного визнання правдивої природи гріха, ані визнання реальності відкуплення; божества Ісуса Христа; природи і потреби освятної ласки; неба чи пекла; чи божественного встановлення авторитету Католицької Церкви. Нарешті, сучасне надзичайно важливе відкриття в інформаційній теорії, що було зроблено Вільямом А. Дембским (William A. Dembski), є коротко кажучи відхиленим (11).

Фундаменталізм і Еволюція
Для фундаменталістів, письмово написана Біблія є єдиним правилом віри. Для Католиків, правдивим правилом віри є Святе Письмо передане Апостолам і їхнім наступникам у обидвох, натхнених Святим Духом, формах, як у писаній, так і усній (ІІ Ват. Соб., Про Боже Об’явлення, (DV) 1). Це включає в себе також авторитет автентичного пояснювання Св. Письма. Фундаменталістська буквальна інтерпретація Біблії несумісна з наукою. Вона відстоює думку, що всі види були створені у своїй суті одночасно, або протягом короткого періоду часу такими, яким ми їх зараз бачимо. Такий погляд загально обумовлює те, що земля є “молодою”, в порядку від шести до десяти тисяч років.

Католицьке навчання та еволюція
Церква завжди дивилася на світ реалістично. “Правда не може суперечити правді,” – сказав Папа Римський Лев XІІІ (1867-1903) у своїй енцикліці Provіdentіssіmus Deus ( Про Боже Провидіння). Святий Августин попереджає: “… це ганебно і небезпечно для невіруючого слухати християнина, що навздогад пояснює Св. Письмо, говорячи на ці теми нісенітниці ” (12). Папа Іван Павло ІІ (Віра і Розум, 25) визнає правдивим твердження Арістотеля, що “усі людські істоти бажають знати”, і додає, що “правда є властивим об’єктом цього бажання”.
Церква піклується об’явленими релігійними правдами. У священних писаннях древні священні автори використовували символічну мову, що на той час була у загальному використанні. Церква інтерпретує цю мову, щоб об’явити, наприклад, правду про створення людини в раю, її гріхопадіння, первородний гріх і його наслідки, такі як терпіння, схильність до зла, і смерть. Церква також навчає, що Бог створив усі нації від одного предка (Ді 17:26). Папа Пій XІІ засудив полігенетизм, що його захищали Тейлярд де Шарден, Карл Ранер та інші богослови, і котрий вважає, що ми радше походимо від багатьох предків, ніж від особи на ім’я Адам (13).
Сьогодні науковці енергійно дискутують майже щодо кожного аспекту еволюційної теорії. Дебат ведеться не так про еволюцію як таку, як радше про спосіб у який вона відбувалася. Чи це була якась сліпа випадковість чи ні. Дебат між Церквою і багатьма еволюціоністами ведеться не про еволюцію саму в собі, але радше про філософський матеріалізм, що в значній мірі дає основу еволюційній теорії.
У 1950, Папа Пій XІІ заявив, що не нема жодного протистояння між еволюцією і доктриною віри про людину і її покликання, і що навчання про “еволюціонізм” є серйозною гіпотезою, гідної розслідження і глибшого вивчення (14). У 1996 році Папа Іван Павло ІІ подав цетату з навчання Папи Пія ХІІ, що “якщо походження людського тіла слід шукати у живій матерії, яка існувала попередньо, то духовна душа є прямо (вид. авт.) створена Богом” (15) і (16). Далі Папа сказав, що “такі еволюційні теорії, разом із тими філософіями, що їх надихали, які вважають дух як те, що виринає з живої матерії, або як простий другорядний наслідок матерії, є несумісними з правдою про людину. Ані не є вони здатними створити основу для людської гідності” (17).

Теорія Дарвіна про природний добір
Еволюційна теорія Дарвіна проголошує те, що живі організми видають потомство через випадковість, котра дещо відрізняє їх від їхніх батьків. Наприклад, одна з цих відмінностей: більш гострі пазурі, роблять деяких тварин краще пристосованими до їхнього навколишнього середовища. Це виживання він назвав “природним добором.” Оскільки Дарвін приписував такий добір виключно самим природнім силам, без будь-якої визначеної мети чи проекту, ця теорія була швидко прийнята атеїстами такими наприклад, як Томас Гукслі (Thomas Huxley), котрий стверджував, що ця думка зробила його атеїзм гідним інтелектуальної пошани. Гукслі (1825-95) був зоологом, що енергійно пропагував дарвінську теорію еволюції, котру він сам назвав “Бульдогом Дарвіна”.

Теорія походження землі
Теорія є логічною системою ідей, що встановлює співвідношення багатьох спостережень у реальному світі в узгоджену і зрозумілу модель, котра може бути інтерпритована в уніфікованому поясненні. Одна з теорій, що є на сьогодні загально прийнята фізиками, це та, згідно якої вселенна повстала з величезного космічного вибуху, що стався 12-15 мільярдів років назад, з об’єкту, “незвичайної сили енергії”, що була сконцентрована в одній точці. Нічого іншого перед тим не існувало, абсолютно нічого, навіть простору. Ця подія загально означується як “великий вибух”. З цього вибуху розвинулася вся вселенна. Однак треба зауважити, що найперша причина, значення і пропозиція для чого була створена вселенна не може бути знана науковцями (тобто не є ділянками дослідження науки як такої). Дискусія про ці предмети належить до царин філософії і теології.

Космологічна і біологічна еволюція
Розвиток фізичного всесвіту з моменту великого вибуху називається ‘космологічною’ еволюцією. Розвиток форм життя з моменту, коли життя з’явилося на з самого початку, називається ‘біологічною’ еволюцією. Вченими є прийнято, що життя з’явилось на землі вперше приблизно чотири з половиною мільярда років тому.
Аж до сьогодні таємницею залишається те, як життя почалося, бо появі життя повинні були передувати певні умови, що мали би бути для цього задовільнені. “Сама лише одинока рослинна чи тваринна клітина, котра становить базу життя, є потрясаючи складним комплексом. Вона поділяється на багато відокремлених структур: постачальники, включаючи численні протеїни, що мають пересуватись між тими структурами, деякі упаковані на молекулярних вагонетках, кожна з своїм ключем котрий підходить тільки до свого замка, тільки до її клітинного призначення. Інші протеїни діють як клітинні вантажні пристані відкриваючи вагонетки і залишати їх вміст у окремій структурній перегородці” (18). Навіть найменший знаний живий організм, що на сьогодні існує, містить 480 генів, 100 з яких мають невідому функцію.
Людські гени містять 6 мільярдів пар молекул ДНК. Як думають вчені, тридцять тисяч генів у людському тілі, дають повставання мільйонам різних протеїнів, більшість з яких на сьогодні ще не є ідентифіковані (19). Як писав Джеймс Шапіро (James Shapiro), біолог при Чикагському університеті: “немає жодних детальних дарвінських пояснень еволюцією будь-якої фундаментальної біохімічної чи клітинної системи, але тільки розмаїтість бажаних припущень.” Коли хтось тільки розважить наскільки складною є клітина в дійсності, то усвідомлює, чому походження життя і надалі залишається таємницею.
Те, як перші життєві форми розвивали гени також залишається невирішеною проблемою. Розвиток усе більш і більш складних форм життя починаючи ще з того часу, є тим, що загально означується словом ‘еволюція’, і те слово є обмежене у своїм значенні до того розвитку.
Є набагато більше про що дебатувати хоч би тільки про те, як зріст у складності життєвих форм розвивався. Дарвін притримувався погляду, що причиною виживання найбільш пристованих до навколишнього середовища було саме це пристосування. Говорилося, що виживання залежить від випадкової мутації генів, котрі в свою чергу також сприяли розвитку нових життєвих форм. Наявний науковий доказ, однак, обмежує дарвінську еволюцію просто до малої шкали еволюційних змін, подібно до тих, як наприклад, у комах розвивається опір проти різних оприскувачів і, як бактерія стає опорною на антибіотики.
Це доказ ледве гарантує велику екстраполяцію на широку шкалу еволюційних змін, чого би дарвіністи хотіли; тобто з природнього добору і випадкових змін до самого виникнення комах, як у першому прикладі, через той самий механізм. Коротше кажучи, Церква не має ніякої проблеми з еволюційними теоріями, якщо вони не є побудовані на атеїзмі; як також те, що існують декілька еволюційних теорій, усі з яких і надалі аж до сьогоднішнього дня залишаються тільки теоріями.

Гріх і Відкуплення
Статті, у газеті Америка, роглядають первородний гріх, і насправді всі гріхи, як щось міфічне. Сказано те, що реальним джерелом того, що нас навчала Церква про гріх, є результат природного вибору, що домінував над усіма формами життя від початку. Ми люди – як ці автори кажуть – успадкували “егоїстичні гени” від тварин. Бога, який далекий від того, щоб бути зрозумілим як всемогутній чи трасцендентний, бачиться “у процесі”, “розвитку” і залежного в деякій мірі від Свого створіння, котрому він “довіряє … діяти з правдивою автономією”.
Це розуміння Бога “у процесі” є схваленим і є основою нової “еволюційної теології”, до котрої першим проклав шлях Джон Гот, католицький професор теології при Джорджтаунському університеті (Georgetown University) у Вашингтоні, округ Колумбія, і одночасно директор Джорджтаунского Центру Релігії і Науки (20). Для Гота Бог, є остаточна дійсність, Його уявляється ані не як матерією без розуму, ані не безособового, навіть не як простого інтелектуального проектувальника, але як любов, що себе випорожнює. Цілий всесвіт бачиться, як розгортання і відкриття у відповідь на божественну любовну звабу. Домніг (Domnіng) пише, що Бог, через Його “переконливу любов”, одержує співробітництво всесвіту в його власному розгортанні (21).

Коментар:
Те, що Бог – не є матерія, яка не має розуму як також і те, що Він не є просто “інтелектуальним проектувальником” є певною правдою. Але як може бути розумно підтримуватись ними те, що космос, котрий є просто нерозумною матерією, може заслуговувати на довіру і співробітничати з Богом? Оскільки, тільки особи можуть бути гідні довіри і можуть співробітничати, цей спосіб міркування персоніфікує всесвіт.
Правдою також є те, що Христос засвідчив Своїм воплоченням, смертю і воскресінням самовіддану любов Бога до людства. Він дійсно довіряє людству, щоб відповісти на Його любов. Однак, життя Христа не було просто, свого роду шаблоном гарного прикладу так щоб ми могли, нашою власною волею, просто копіювати Його для того, щоб осягнути спасіння, покладаючись тільки на наші власні засоби. Він є нашим Спасителем. Він оплатив ціну нашого відкуплення і послав Святого Духа, щоби Той провадив нас.
Ця “нова” еволюційна теологія знаходиться під дуже великим впливом пантеїзму, і пантеїстичні ідеї не є чимось новим. Їх можна знайти і серед інших мислителів, зокрема, у працях філософа-передсократика Геракліта з Ефесу (535 – 475рр. до Хр.), німецького протестанта Георга Вільгельма Гегеля (1770-1831) (22), католиків Тейлярда де Шардена (23) і Бернарда Лонергана (24).
Тому, що богослови еволюціоністи звузили поняття гріха до діяльності, що була спричинена через наші гени, у їхньому погляді відкуплення людини Христом втратило своє правдиве значення. Відповідно до поглядів сестри Жанни Акер, гріх більше не є духовною катастрофою, віддаленням від Бога, що може завершитись вічним прокляттям. У цьому богослов’ї, наголос покладено на земному прогресі, і Христа бачиться як виріб світу, що був запрограмований Богом, “бути свідком Христогенези, навіть якщо перша міфічна пара (Адам і Єва) ніколи не грішила” (25). Згідно Дарила Домнинга, Христа не бачиться, як Того, хто відкупив нас від гріха. Замість цього, Христа розуміється, як такого, що дає нам “втілений приклад досконалого божественного альтруїзму”, щоб показати нам, як ми повинні через саме людське зусилля, і просто, копіюючи Його, “долати наш первісний егоїзм, а навіть і обмежений, свого роду зосереджений на собі альтруїзм, котрий може творити еволюція ” (26). Через це зусилля, як с. Акер це виражає, нам говориться, що осягнемо “надприродні дари і вкінці рай, до котрого ми, ‘первородні грішники’ з нетерплячою тугою так з усієї сили змагаємо” (27).

Обговорення
Ці статті з Америки суперечать навчанню Католицької Церкви у відношенні до багатьох речей, включаючи створення людини, гріхопадіння Адама і Єви, природні наслідки первородного гріха Адама, роль і важливість Христа як відкупителя, і необхідність Божественної благодаті для спасіння. Бог Християнства замінений Богом, хто який не тільки не є всемогутнім, але і підлеглий “залізному закону”, що був сформульований одним з Його людських створінь, Чарльза Дарвіна. Цей Бог не проектував всесвіт, щоб розвитися відповідно до Його плану, але був повинен “довіряти” йому, щоб той властиво розвивався. Він не мав жодного вибору. Цей Бог був змушений дозволити, щоб траплялося зло і, що це єдиний можливий світ, який Бог міг створити (28).
Знову ж таки, йдучи за Шарденом, Джон Гот нам каже, що у великій мірі сучасна еволюційна теологія доводить, що реальніть зла є темною стороною (dark side) цього творчого процесу (29).
Навіть при тім, що нам сказали, що первісний рай не був реальний, але “міфічний”, ми запевнені сестрою Акер, що, якщо ми тільки будемо робити правильну річ і покажемо активну любов до інших, особливо самотніх і опущених, ми будемо робити це для раю, котрий є реальним (30). Чи міг Пеллагій, теолог п’ятого сторіччя (його вчення засуджене Церквою), котрий думав, що люди можуть зробити початковий крок до спасіння самі, через власні зусилля, виразити це краще?
Піонерська праця Вільяма Дембскі над філософією і теорією інформації відхилена з руки Домнінга як “основно застарілий Бог, котрим заповнють щілини (God-of-the-gaps), аргумент, що вбраний у нову одіж молекулярної біології” (31). Однак, проект придатності теорії не є обмежений питанням еволюції. Інші області, у яких інтелектуальний проект є очевидним включають: судову науку, штучний розум (н-д комп’ютер), закон на інтелектуальну власність, і саму природу безпосередньо. Можливо саме тому, що ця теорія є настільки могутнім аргументом у дебатах між натуралізмом і вірою в Бога як Творця всесвіту, вона має на сьогодні так багато ворогів.
Дарил Домніг здається не приймає того факту, що теорія Інтелектуального Проекту не зрікається дарвінського механізму. Вона просто визначає для нього нижчий статус від того, який надав йому Дарвінізм (32). Вона забезпечує систематичні і численні засоби для оцінення доказу, що може ідентифікувати події, котрі мали розумні причини і розрізняти їх від подій, що спричинені некерованими природніми причинами. Роберт Кунс (Robert Koons), професор філософії університету штату Техас в Аустіні (University of Texas at Austin), назвав цю теорію “однією з найбільш істотних подій у недавній інтелектуальній історії, котру жоден серйозний студент основ і методології науки не може дозволити собі ігнорувати ”.
Америка запропонувала дебатові про еволюцію монтаж єресей, що вводить в оману, і високо спекулятивних наукових гіпотез, і маніфест неусвідомлення важливості нового розвитку у ймовірності, і складності теорії.

Про автора
Автор статті Джон Б. Ші (John B.Shea, M.D.) є на пенсії; працював діагностиком-радіологістом; член наукового товариства Королівського Коледжу Лікарів Канади; колишній президент Католицької Докторської Організації м. Торонта; дописує статті на медичні і наукові теми для журналу Catholic Isight.

Посилання до джерел:
REFERENCES:
1. Joan Acker, H.M., “Creation and Catholicism,” America, Dec. 16, 2000 p. 6.
2. Ibid. pp. 7,8.
3. Daryl P. Domning, “Evolution, Evil and Original Sin.” America. Nov. 12, 2001, pp. 18-20.
4. Ibid. pp. 18-19.
5. Ibid. p. 17.
6. Charles Darwin, “The Expression of the Emotions in Man and Animals.” D. Appleton & Co. New York, 1872, cf. “First Evolutionary Psychologists.” Richard Milner, Scientific American, Jan. 2002, pp. 94 -95.
7. –”Evolution, Evil and Original Sin,” p. 17.
8. Ibid., p. 15
9. Teilhard de Chardin, “Christianity and Evolution,” New York. Harcourt Brace Jovanovich, 1979.
10. “Evolution, Evil and Original Sin,” p. 21.
11. William A. Dembski, “The Design Inference: Eliminating Chance through Small Probabilities,” Cambridge University Press. 1998.
12. St. Augustine, “The Literal Meaning of Genesis,” Bk. 1., Ch. 19, John Hammond Taylor translator (Newman, 1980).
13. Pope Pius XII Encyclical – Humani Generis, 1950, No. 37. George Sim Johnston, Lay Witness, published for Catholics United for the Faith.
14. Pope Pius XII Encyclical – Humani Generis, 1950 Cf. AAS 42 (1950) pp. 575-576.
15. Ibid., 36
16. Pope John Paul II, “Address to The Pontifical Academy of Sciences.” Oct. 22,1996.
17. Ibid.
18. Michael J. Behe, “Darwin Under the Microscope”, New York Times, Oct. 29, 1996.
19. National Post, Jan 10, 2002 (see Margaret Munro).
20. John Haught, “God After Darwin: A Theology of Evolution”, Westview Press, Feb. 2001.
21. “Evolution, Evil and Original Sin,” p.15.
22. Frederick Copleston, S.J., A History of Philosophy, Vol. 7, Part I, New York: Image Books, Doubleday and Co., 1965, p. 207.
23. Teihard de Chardin, The Phenomenon of Man, New York, Harper and Row, 1965 pp. 301-2. The Heart of the Matter, New York. Harcourt Brace Jovanovich, 1979, pp. 33, 51. Christianity and Evolution, New York, Harcourt Brace Govanovich,1979) p.196.
24. Bernard Lonergan, S. J., Insight: A Study of Human Understanding, London: Longman Green and Co., l958, Reprinted in Series “Collected Works of Bernard Lonergan,” Frederick E. Crowe and Robert Doran, published by University of Toronto Press for Lonergan Research Institute of Regis College, Toronto, ON., in sequence Vol. 3, 4, 5, 10, pp. 463 and 519.
25. “Creationism and the Catechism,” p.8.
26. “Evolution, Evil and Original Sin,” p.21.
27. “Creationism and the Catechism,” p.9.
28. “Evolution, Evil and Original Sin,” p.21.
29. John Haught, “Evolution’s Impact on Theology,” Origins, CNS documentary service, Feb. 12, 1998, Vol 27, No. 34, p. 576.
30. “Creationism and the Catechism,” p.21
31. “Evolution, Evil and Original Sin,” p.15
32. William A. Dembski, “Is Intelligent Design Testable? A response to Eugenie Scott,” Metaviews, Jan. 24, 2001, http://www.meta-list.org.