Уроки на дорозі до Емаусу

Уроки на дорозі до Емаусу
(Лука 23-24)

Віра і надія учнів померла з Ісусом на Хресті. Незважаючи на новини від деяких жінок про те, що Ісусовий гріб порожній, учні не сміли надіятися та не змогли повірити їм (пор. Лк. 24:11). Пізніше, цього самого дня двоє учні визнали дивному подорожуючому, що вони „сподівались, що це він (Ісус) той, хто має визволити Ізраїля (Лк. 24:21). Для учнів, страждання та смерть були тими явищами, що дискваліфікували Ісуса з того, що „він той, хто має визволити Ізраїля.“ Вони не впізнали, що подорожній є властиво Ісусом, бо Його ідентичність залишалась прихованою до того часу, поки значення Хреста залишалось закритим для їхніх умів. Ісус докорив їм за їхню глупоту, бо Святе Письмо предсказало те, що Месія має спершу страждати і щойно згодом прославитись (Лк. 24:25-26). Ісусові страждання та смерть були далеко не тими, які могли позбавити автентичності Його месіянство, але властиво потвердили його. На дорозі до Емаусу Ісус відкрив значення Писань і тим самим також значення Хреста.
Ісус використав Писання, щоби відкрити уми учнів для зрозуміння Його месіянського післанництва. Ісус „відкрив їм розум, щоб вони зрозуміли Писання“ (Лк. 24:45), коли „він вияснював їм те, що в усім Писанні стосувалося до нього“ (Лк. 24:27). Святий апостол Павло проголошував, що Ісусові смерть і Воскресіння згідно Писання займають перше місце у нашій Християнській вірі (І Кор. 15:3,4). Обидва, Ісус і Павло пояснюють значення Хреста та порожнього гробу, звертаючись до Юдейських Писань, Старого Завіту. Однак, що мали на увазі Ісус та Павло, коли вони звіщали, що Ісусові Страждання є здійсненням „усіх писань“ (Лк. 24:27; І Кор. 15:3)?
Казати, що Ісусова смерть і Воскресіння здійснюють писання означає щось більше, ніж те, що багато Біблійних текстів та пророцтв здійснилися у Христі. Ціле є щось біше ніж сума його частин і ця правда в особливий спосіб стосується Святого Письма. Біблія не є лише збіркою колекції закону та пророцтва, які складені докупи на подобу якоїсь священної енциклопедії. Радше, її головна структура є історична. Вирізати окремі розповіді, щоби отримати список текстів, які щось доказують було би те саме, що не бачити лісу через те, що бачимо лише окремі дерева. Біблія є розповіддю, яка розповідає історію завітної драми, яка розігрується між Богом та Його народом. Говорити, що Ісус здійснив Писання є казати, що у Ньому Біблійна історія знаходить своє завершення. Велика драма спасіння не просто дає містичні окремі докази про життя Христа; вона подає суцільну історичну лінію, чи картину, якої завершенням є Христос. Крім цього, щоби привести історію про Ісуса до завершення, Ісусові смерть і Воскресіння приводять усю історію Старого Завіту, від Адама до Ізраїля, до її остаточного завершення також. Євангеліє від Луки, як і іші Євангелії, не просто розповідають історію про Ісуса, але радше розповідають історію про Ісуса, як останню і найголовнішу главу Ізраїльської історії.
Для того, щоби коротко глянути на те, як Ісусові смерть та воскресіння з мертвих приводять історію Писання на її вершину, нам потрібно коротенько роздумати над Старозавітньою історією про Адама та Ізраїля. Адам розпочинає історію трагічним переступом заповіді, який веде до його прогнання з Едемського Саду. Адамове вигнання з Едему рекапітулюється, тобто повторюється у житті Ізраїля. Ізраїль прийняла у посідання новий Едем, Обіцяну Землю, і, через її переступ завіту опинилася на вигнанні.
Історія Адама та Ізраїля є історією вигнання у пошуку виходу. Уся Ісусова місія зосереджена на тому, щоби здійснити новий вихід з стародавнього циклу вигнання. Ісус довершив Свій вихід, який накреслив Своїм служінням через Свою смерть і Воскресіння. Через Його страждання, як ми це побачимо, Ісус закінчив вигнання. Ісус зробив це через прийняття на себе прокляття, яке тяжіло на Адамі та Ізраїлі через їхню невірність та гріх. Бачення Ісусових Страстей через лінзи проклять на вигнання Ізраїля та Адама приведе до чіткого бачення логіки Хреста. Це бачення логіки Хреста допоможе нам зрозуміти – під кутом біблійної перспективи – чому Ісус мав померти, або, як Ісус про це каже, чому „треба було Христові так страждати й увійти в свою славу“ (Лк. 24:26).

Ісус та Історія Ізраїля

Після арешту та допиту Ісуса, старші первовященики та книжники привели Ісуса до Пилата, Римського управителя Єрусалиму та Юдеї. Вони сказали Пилатові, що Ісус є бунтівником, який підбурює народ до бунту проти Кесаря: „Цього ми знайшли, що він підбурює народ наш, забороняє давати кесареві податок і каже, що він є Христос-Цар“ (Лк. 23:2). Звинувачення таке як, що Ісус забороняє давати податок Кесареві було беззаперечно фальшивим. Будучи далеким від цього, щоби проповідувати політичну революцію, Ісус постійно протистояв цьому. Ісус був невинним щодо звинуваченні у ропалюванні бунту. Його обвинувачувачі були тими, хто шукав того, як піднести постання проти Риму (котре розпочалося у 66 р.).
Ця іронія не закінчилася на Ісусі, який зробив декілька таємничих зауваг про це згодом після фальшивого звинувачення висунутого проти Нього. Коли Ісуса вели на місце страти, гурток жінок вболівав над Його терпінням та голосно ридав. Ісус відповів:

Дочки єрусалимські, не плачте надо мною, а плачте над собою і над вашими дітьми! Бо ось настануть дні, коли скажуть: Щасливі неплідні та й лона, що не родили, і груди, що не годували. Тоді почнуть вони горам казати: Впадьте на нас! – і горбам: Покрийте нас! Бо коли так обходяться з деревом зеленим, що тоді з сухим буде? (Лк. 23:28-31).

Контраст між зеленим та сухим деревом є метафорою, щоби порівняти тодішнє поводження з Ісусом, який був невинний щодо бунту, з тодішнім поколінням дітей, які будуть винні бунту. Ісус перестерігає їх, що, якщо так поводяться з невинним, то можна уявити собі, як жахливо розправляться з винними. Ісус знову дає пророчу пересторогу щодо прийдешнього горя, яке настане тоді, коли Ізраїль відкрито збунтується проти Риму.(1)
Ісус звинувачений у бунті, але дійсним бунтарем є Ізраїль. Обвинувачення Ісуса у кримінальному злочині щодо бунту та засудження Ізраїля пророком Ісаєю за бунт показують чітку паралель. Господнє слово пророка Ісаї розпочинається Божою скаргою на бунт Ізраїля проти Нього: „Слухайте, небеса, вважай, земле, бо Господь говорить: ’Дітей я виховав і виростив, а вони збунтувались проти мене‘“ (Іс. 1:2). Тоді Господь картає Ізраїль за постійне бунтування, кажучи. Що така постава лише побільшить їхні страждання:

По чому вас іще бити, вас, що не перестаєте бунтуватися? Кожна голова хвора, кожне серце ослабло. Від підошви на нозі до тім’я нема в ньому здорового місця: рани, синці, свіжі виразки, не вичищені, не перев‘язані й не зм’якшені олією.

Усе тіло Ізраїля є зраненим від голови до стіп через її бунтарство. “Короткий опис групового страждання Ізраїля є паралеллю Ісаївого пізнішого опису страждань слуги Ягве, яких Він несправедливо зазнав (Іс. 53). Ісая звинувачує Ізраїль у бунті та перестерігає про болюче покарання, яке, як на диво замість нації Ізраїля, було пізніше покладено на Господнього страждаючого слугу.
Пророча пропозиція обвинувачень проти Ісуса стає очевидною. Ісус бере на себе звинувачення стосовно бунту, за які власне винувата Ізраїль. Вчиняючи так, Ісус стає страждаючим слугою про якого пророкував Ісая, тим, кого буде зранено від голови до стіп. Ісуса покарано замість Ізраїля. Так чином, християни протягом століть розуміли страждання терплячого слуги та групового Ізраїля у Ісаї, як пророчий опис Ісусових страждань.
Коли Пилат думав, чи він має засудити Ісуса без жодного доказу провини, великий натовп гамірно зібрався перед ним. Натовп кричав: “Геть з ним, звільни нам Вараву” (Лк. 23:18). Пилат мав звичай відпускати одного юдейського в’язня, кожного року, в часі Пасхи.(2) Люди вимагали, щоби Пилат відпустив Вараву, якого “за якийсь заколот у місті та за вбивство кинули були у в’язницю” (Лк. 23:19). Іронія тут є зрозумілою: Ісус є невинний у бунті, в той час, як Варава винуватий. Однак, вони шукають смерті Ісуса та звільнення Варави. Розлючений натовп, що знаходиться на грані розпочати насильство, кричить до Пилата: “Розіпни, розіпни його!” (Лк. 23,21). Пилат знову визнає Ісусову невинність, кажучи, “Яке ж бо зло вчинив він? Я не знайшов на ньому нічого, гідного смерти” (Лк. 23:22). Це вже четвертий раз у розповіді Луки Пилат заявляє про Ісусову невинність. Зрозуміло, що Лука бажає пікреслити Ісусову невинність.
Вибір між Ісусом та Варавою є набагато ширшим, ніж лише вибором між двома, котрого з них звільнити, а кого стратити. Ізраїль знаходиться на роздоріжжі: перед нею лежать дві різні стежки, два способи бути Ізраїлем. Варава, бунтівник та вбивця, репрезентує шлях насильницької революції. Варава є втіленням згального вірування, що королівство прийде через насильницьке та мстиве повалення влади Римлян. Тут закликом є взяти меч та воювати проти Римлян.
Ісус втілює в себе та пропонує у цій справі інший підхід. Його шлях є прощенням та миром. Королівство прийде не через повалення влади Кесаря, але сатани. Гріх, а не римських вояків, потрібно здолати. Ісусовий заклик є взяти на себе свій хрест та йти слідом за Князем Миру.
Ісус знає, що стежка насильницької революції, стежка Варави – це мертвий кінець. Тиждень до цього, Він кликав до Єрусалиму: “Якби й ти цього дня зрозуміло те, що веде до миру! Але тепер воно закрите перед твоїми очима!” (Лк. 19:42). Відкидаючи Ісуса, люди відкидали стежку до миру. Вибираючи Вараву, вони обирали насильницьку революцію, яка приведе до жахливого бунту проти Риму у 66-70 роках, який закінчиться зруйнуванням Єрусалиму.
Крик натовпу зростав, щоби Ісуса розіп’яти, поки Пилатова рішучість ослабла підкорилася їхній вимозі. “І він відпустив того, що за повстання і вбивство був вкинутий у темницю і що про нього вони просили; Ісуса ж видав їм напризволяще” (Лк. 23:25). Лука повторює факт, що Варава є бунтівником та вбивцею, наголошуючи на іронії, що винного за бунт звільнили, а того, хто проповідував проти бунтарства, саме за бунтарство й засудили. Ісус займає місце не лише Варави, але й усього Ізраїля. Варто зазначити, що ім’я “Варава” означає “син отця” і що Ізраїль у Старому Завіті вважався Божим сином, як це видно з пророцтва Ісаї, де Бог заявив: “Синів я виховав і виростив, а вони збунтувались проти мене” (Іс. 1:2). Варава репрезентує бунтівних синів Божих, і остаточно не лише Ізраїль, але усіх грішників, хто здійснив остаточний акт бунту проти Бога Отця.

Страждаючий Слуга

У Своїх Стражданнях Ісус виконує роль Ісаєвого страждаючого слуги. Він стає козлом відпущення, що бере на Себе гріхи Ізраїля. Коли Ісус був за столом зі Своїми учнями ввечері перед Своїм розп’яттям, Він предсказав, що це пророцтво Ісаї скоро збудеться: “Кажу вам: Має сповнитись на мені, що написане: ‘Його зараховано до злочинців,’ – бо те, що стосується до мене, кінця доходить” (Лк. 22:37; пор. Іс. 53:12). Це пророцтво Ісаї приходить до завершення, коли вояки приводять Ісуса на місце, зване “Череп,” де його розпинають разом з двома злочинцями, одного по правиці, а другого по лівиці. У пророцтві Ісаї, яке відоме з назви як четверта пісня страждаючого слуги (Іс. 52:13 -53:12), воно займає лише одну лінійку.
Цетуючи це пророцтво Ісаї, Ісус ідентифікує себе з страдаючим слугою, про якого предсказав Ісая. Не лише один вірш, який виразно процетував Ісус, “його зараховано до злочинці” (Іс. 53:12), стосується Ісуса, але усе пророцтво стосовно страждаючого слуги відноситься до Ісуса. Згідно Ісаї, страждаючий слуга був вибраний Господом бути козлом відпущення за грішників:

“Та він наші недуги взяв на себе, він ніс на собі наші болі. Ми ж, ми гадали, що його покарано, що Бог його побив, принизив. Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на ньому, і його ранами ми вилікувані. Усі, як вівці, ми блукали; кожен ходив своєю дорогою; провини нас усіх Господь поклав на нього “ (Іс. 53:4-6).

Це пророцтво є ключем для відкриття тайни Ісусової смерті. Пророцтво, з четвертої пісні страждаючого слуги, подається у контексті Ісаєвого предзвіщення нового виходу. У Ісаї 52, Господь говорить про перший вихід з Єгипту та звіщає новий вихід, про який сповістять Сіонові, як добру новину, як евангеліє (Іс. 52:12). Після того, як Ісая сказав про новий вихід, він зосередив увагу на новому Пасхальному ягняті нового виходу – страждаючому слузі. Таким чином, слуга є змальованим як ягня, яке ведуть на заріз (Іс. 53:7). Ідентифікючи себе страждальним слугою, Ісус заявляє, що Він є пасхальним ягням наступного виходу.
Так само, як первосвященик мав брати раз на рік козла відпущення в день покути, прокаже над ним гріхи усього Ізраїля, і тоді принесе його в жертву (Лев. 16), так й Ісус бере на себе гріх Ізраїля та кару за цей гріх. Він стає остаточним козлом відпущення. Ісус, що є невинним, страждає за винного. Він є зраненим, щоби Ізраїль могла зцілитися і Він помирає, щоби Ізраїль могла жити. Його покарання зціляє людей.

Розп’яття Короля

Коли Ісус є прибитим до Хреста, Він молиться: “Отче, відпусти їм, бо вони не знають, що роблять” (Лк. 23:34). Його заступництво за тих, які є відповідальними за Його смерть здійснює ще інше пророцтво Ісаї про страждаючого слугу: “Він узяв на себе гріхи багатьох і за грішників заступався” (Іс. 53:12). Ісусова молитва також виконує закон любови, який Він Сам подав: “Любіть ворогів ваших, добро чиніть тим, які вас ненавидять … моліться за тих, що вас зневажають”Лк. 6:27-28).
Ісус молиться за тих, щозенважають Його, але це не означає, що зневаги припиняються. Коли Ісус висить на хресті, з Нього насміхаються юдейські провідники: “Інших спасав, нехай спасе себе самого, коли він – Месія Божий, Вибраний!” (Лк. 23:35). Іронія полягає в тому, що титул “Вибраний” є титулом страждаючого слуги (пор. Іс. 42:1), і це “його ранами ми зцілилися” (Іс. 53:5). Провідники твердять, що оскільки Ісус є на Хресті, Він не може бути месією; що то за такий месія, якщо він помирає соромною смертю на хресті? Відповіддю згідно Ісаї є, це такий месія, який “вчинив себе жертвою за гріх” для того, щоби він міг “понести їхні беззаконня на собі” і “виправдати багатьох” (Іс. 53:10-11). Месія приносить спасіння не через уникнення Свого страждання, але через нього.

Ісус подібно, як предсказаний у Ісаївому видінні страждаючий слуга, що займає місце Ізраїля, займає місце Варави. Однак, щоби це зрозуміти, нам потрібно зрозуміти в якому “місці” стоїть Ізраїль. Як вже було раніше сказано, Ізраїль вже була засуджена пророками за бунт проти Бога та ламання завіту. Коли пророки, такі як Ісая, перераховують всякого роду погрози та перестороги про горе, що настане для Ізраїля за невірність, вони просто повторюють умови завіту, який через Мойсея було заключено між Ізраїлем та Богом. В умовах завіту, якими є уся книга Второзаконня, міститься перелік благословеньств за вірність завіту та проклять за невірність. Погрози, які вичисляються пророками є просто прокляття, які записані в умовах завіту. Таким чином пророки просто перестерігали, що прокляття, які передбачені умовами завіту, впадуть на винуватих за ламання завіту.

Прокляття завіту вичисляються 28 главі книги Второзаконня. Ці проклятття є важливими, щоби зрозуміти історію Ізраїля, яка настільки відповідає рукопису Второзаконня, що можна говорити про Ізраїльську Второзаконну долю. Прокляття кажуть, що станеться Ізраїлем, якщо зламає завіт. Хвороби та недуги настануть всюди, а після цього, голод та пошесть, а тоді, війни та полон чужоземцями і, після болючої неволі з рук поган, їх буде страчено. Пророки перестерігали народ протягом періоду Ізраїльких королів, що їхні гріхи приведуть до Второзаконних проклять та вигнання. Нсправді, Ізраїль закінчив вигнанням, бо ці перестороги не зверталось уваги. Як це прекрасно бачив пророк Даниїл, прокляття закону впали на Ізраїль через гріх (пор. Дан. 9:11).
Говорити про те, що Ісус, немов козел відпущення, зайняв місце Ізраїля, означає те, що Ісус взяв на Себе прокляття Ізраїля. Таким чином святий Павло зауважує, що “Христос відкупив нас від прокляття закону, ставши прокляттям замість нас” (Гал. 3:13). Зразок Второзаконних проклять є разюче подібним до Ісусового пророчого предзвіщення Його Страждання:

Оце ми йдем в Єрусалим, і все написане пророками про Сина Чоловічого здійсниться. Він буде виданий поганам, і насміхатимуться з нього, і зневажатимуть його, і плюватимуть на нього, і, бичувавши, уб’ють його, та третього дня він воскресне (Лк. 18:31).

Так, як Ізраїль мав бути виданим у руки поган на вигнанні, вдарений терпінням і нарешті страченим, так й Ісусові Страсті слідують за зразком Второзаконних проклять. Тому Ісус мав бути виданим у руки поганського правителя Пилата. Будучи виданий поганам Ісус зазнає досвіду символічного вигнання, яке випереджує Його страту. Ісус стає проклятим. Щоби звільнити від прокляття Ізраїль.
Тут ми приходимо до головного питання стосовно Хреста: Чому Ісус мав померти, щоби спасти Ізраїль? Біблійною відповіддю є “завіт.” Ізраїль та Ягве заключили урочистий завіт, а завіти, такі як подружжя, є нерозривними. Тому клятви, якою Ізраїль поклявся і, яка належала до частини завіту, що включав у себе прокляття, не можна було відкликати назад. Бог та Ізраїль поклялися, що за зламання завіту настане смерть. Згідно проклять, Ізраїль мав бути на вигнанні та знищеним за її невірність, поки одна з сторін завіту не помре (Втор. 28:15-68, зокрема вв. 47-48).(3) Смерть Ізраїля навряд щоби вирішила проблему, а Бог не може померти – чи може? Згідно святого апостола Павла, саме це і робить Бог через Ісуса. Бог стає втіленим у Ісусі, який тоді бере на Себе прокляття Завіту та вмирає на Хресті. Як каже святий Павло, Бог простив нам усі наші переступи: “ Він знищив розписку, що була проти нас, що нас осуджувала, разом з приписами; він її зробив нечинною, прибивши до хреста” (Кол. 2:13-14). На хресті було подолане прокляття.

Ісус та історія про Адама

Однак, не лише Ізраїль знаходився під прокляттям. Решту націй також страждали від тягаря прокляття, прокляття, яке простягалось від Адама, батька усіх. Ісусове переможне страждання було спокутуванням не лише за Ізраїля, але також за Адама та всіх його нащадків. Лука приховано натякає про це від самого початку Ісусового служіння, коли подає родовід Ісуса аж від Адама, (не так, як Матей – що лише від Авраама). Роблячи декілька натяків стосовно Адама у своїй розповіді про Ісусові Страсті, Лука показує, як Ісус бере на себе гріх та прокляття не лише Ізраїля, але й Адама та всього людства.
Ісус, подібно як Адам перед ним, піддається випробуванню у саді, саді Гетсиманському. Коли Ісус молиться до Отця про необхідну кріпость, щоби прийняти гірку чашу страждань, Він молиться настільки інтенсивно, що “піт його став, мов краплі крови, що падали на землю” (Лк. 22:44). Одним з проклять первородного гріха було те, що Адам працюватиме “в поті чола свого” (Бт. 3:19). Лука уважно вказує, як краплі Ісусової крові падають на землю, на землю, яка була проклята з причини гріха Адама. Фактом є те, що частиною Адамового прокляття є, що земля родитиме терня (Бт. 3:18) і досить велике значення має те, що Ісуса коронували терниною (пор. Мт. 27:29; Мк. 15:17). Ісус бере на Себе смертні страждання Адама через біль Своїх Страстей.
Історія Адама містить у собі трагічний уривок про вигнання з Едему. Це вигнання з раю, що є частиною прокляття на Адама переможено Ісусовим новим виходом. Діалог Ісуса зі злочинцем на хресті, “добрим розбійником,” натякає про новий вихід до нового Едему. Добрий розбійник на хресті з вірою кричить: “Ісусе! Згадай про мене, як прийдеш у своє Царство” (Лк.23:42). Таке поняття Ісусового “приходу” у Своє королівство є відлунням притчі про таланти, у котрій чоловік знатного роду має повернутися (“прийти” назад) з далекої країни, де він прийняв королівську владу. Оскільки Ісус розповідав цю притчу на околицях Єрусалиму, то можливо, що “добрий розбійник” у цей день знаходився серед слухачів Ісуса, зокрема тому, що кличе Ісуса на ім’я.
Свідомо, чи ні, добрий розбійник є першим, який правильно зрозумів притчу про таланти: Ісус є чоловіком знатного роду, а подорожжю в далеку країну є Ісусове вознесіння до Отця. Нагородою для вірних слуг у притчі є участь царстві чоловіка знатного роду (Лк. 19:12-27, як зрештою на Хресті Ісус обіцяє злочинцеві: “Істинно кажу тобі: Сьогодні будеш зо мною в раї” (Лк. 23:43). Злочинець розпізнає прихід короля і таким чином він має свою частку у Христовому королівстві.
Крім цього випадку, слово “рай” у Новому Завіті вживається ще лише два рази. Святий Павло використовує його, щоби описати небо (2 Кор. 12:3), і в книзі Одкровення – для означення нового Едемського Саду, який Ісус обіцяє для тих, хто витриває у вірності: “Переможному дам споживати від дерева життя, що в Божому раю” (Од. 2:7). Ісус на хресті довершує повернення з остаточного вигнання, вигнання від Отця. З останнім подихом Ісуса на Хресті вигнання з Едему закінчується, а небо для Адама та його нащадків наново відкривається.
Остаточним прокляттям, якому підлягав Адам була смерть: “бо ти є порох і вернешся в порох” (Бт. 3:19). Ісус бере на Себе це прокляття, помираючи на Хресті. Парадоксально, Ісусова смерть приносить життя для всіх Адамових нащадків. Адама було вигнано з саду та позбавлено доступу до дерева життя, але тепер Ісус вчиняє дерево Хреста новим деревом життя, плід якого споживається у Пасхальній чаші, чаші Його крові. Для тих, хто їсть та п’є Ісусові тіло та кров, плід з нового дерева життя, смерть переможено та Едем відкрито. Ісус бере прокляття на Себе, але платить за це високу ціну.
Ісусові Страсті на перший вигляд є зовсім не такими, про які хтось міг би подумати, що вони є відкупленням та новим виходом, але обов’язково треба пам’ятати про те, щоби свято Пасхи відбулося то ягня мало бути пожертвуване. Ісус є ягням і Він сплачує борг за гріх, як Ізраїля так і Адама. Це дає початок великому ювілею (святкуванню), бо Ісусові Страсті та смерть звільняють поган та юдеїв з боргу за гріх, неволі диявола та вигнання з небесного Едему.

Посилання
(1) Коли Ісус каже „настануть дні“, Він використовує мовний зворот, який вживало багато пророків, щоби описати момент суду та кари від Господа. (наприклад, Амос 5:18; 8:11; Йоіл 1:15; 2:1, 11, 31; Малахія 4:1,5).
(2) “На свято Пасхи відпускав він їм одного в’язня, того, якого вони просили” (Мк. 15:6).
(3) Дивись Рим. 7:1-7 на Павлову дискусію про те, як смерть була необхідною, щоби закінчилося зобов’язання щодо старозавітнього закону, де Старий Звіт порівнюється з подружжям.