Подорож до Єрусалиму

Уривок з книги Тіма Ґрейа Місія Месії

Подорож до Єрусалиму
– Лука 9-19 –

Центральна секція Євангелії від Луки складається з десяти глав і є відомою під назвою “розповідь про подорож.” Ця розповідь розпочинається тим, що Ісус “постановив пуститися в дорогу до Єрусалиму” (Лк. 9:51)(1) і продовжується весь час аж до девʼятнадцятої глави, коли Ісус нарешті входить у святе місто. Центральна секція Луки переповнена Ісусовими навчаннями у формі притч, промов та словесних сутичок з фарисеями. Декілька разів у розповіді Лука наголошує, що ці повчання подаються у контексті Ісусової останньої подорожі до Єрусалиму: “Ісус проходив через міста та через села, навчаючи й простуючи до Єрусалиму” (Лк. 13:22). Те, що Ісус виголошує свої повчання під час Своєї подорожі до Єрусалиму, забезпечує ключ до зрозуміння змісту Його повчань.
Справді, одною з визначних тем Ісусових притч є “прихід” пана до його дому, після чого він або нагороджує слуг, які на нього чекали і були вірними, або карає тих, які були неприготовані. Тема “приходу”, що міститься в усіх Ісусових історіях та повчаннях, натякає на уроки, які стосуються Його конкретної життєвої ситуації під час “приходу” до Єрусалиму. Коли ми перевіримо Ісусове повчання у світлі Його приходу до Єрусалиму, тоді і повчання і прихід стають взаємно пояснюючі одне одного, подаючи таким чином краще зрозуміння Ісусової месіянської місії.

Преображений Синай

Преображення є подією, що спрямовує Ісуса до Єрусадиму. Згодом після Преображення Ісус “обернув своє обличчя, щоби йти до Єрусалиму” (Лк. 9:51) . Що подія Преображення має спільного з тим, що вона привернула увагу Ісуса до Єрусалиму. Що є тим поворотним і важливим моментом у цій чудесній і на перший погляд дивній події, що вчиняє її стержнем цього оповідання та повело Ісуса на дорогу, яка закінчиться Голготою?
Учні ще й надалі не могли отямитись від шокуючого виклику, котрий зробив їм Ісус тиждень назад. У відповідь на Петрове визнання, що Ісус був “Христос Божий” (Лк. 9:20), Месія, Ісус сказав деякі шокуючі речі про те, що означає йти за Ним: “Коли хто хоче йти за мною, нехай себе зречеться, візьме щодня на себе хрест свій і йде за мною”(Лк. 9:23). В першому столітті в Ізраїлі поняття нести хрест могло означати лише одне: страту римлянами. Римська кара за бунт була розпʼяття, яке звичайно відбувалось вздовж головних шляхів або людних вулиць, щоби для багатьох це було свідченням, що стається з тими, які бунтують проти Риму. Отримати виклик, щоби “взяти свій хрест” означало щонайменше стривожитися. Тож нічого дивного з того, що Ісус вирішив взяти декого з Своїх учнів на реколекції.
Днів з вісім по оцій розмові Ісус узяв з собою Петра, Йоана та Якова й пішов на гору помолитись. На вершині гори, коли вони молилися, небо відкрилося. Почалося з того, що вигляд обличчя Ісуса змінився і воно засяяло, а також “його одежа стала біла та блискуча” (пор. Лк. 9:28,29). Тоді зʼявилися Мойсей та Ілля. Три учні дивилися, як Ісус розмовляв з Мойсеєм та Іллєю. Про що Ісус розмовляв з Мойсеєм, подателем Тори та Іллєю, великим пророком? Лука єдиний розкриває зміст їхньої розмови. Вони “розмовляли про його вихід [буквально на грец. exodus], який він мав здійснити у Єрусалимі” (Лк. 9:31).(2) З ким краще можна поговорити про вихід, ніж з Мойсеєм, провідником першого Ізраїлевого виходу?
Бачити Ісусову славу, не згадуючи вже про Мойсея та Іллю, було достатньо для того, щоби вивести зі стану просоння Петра та його побратимів, які напевно було втомлені виходом на гору. Петро тоді робить, як виглядає, дуже незвичайну пропозицію: “Наставниче, добре нам тут бути! Зробимо три намети: один тобі, один Мойсееві й один Іллі” (Лк. 9:33). Чи Петро хоче розкласти наметовий табір на святій горі?
Лука натякнув на те, про думав Петро, коли пригадує, що ця подія сталася на восьмий день (Лк. 9:28). У Юдейському літургічному календарі присутнє одне свято, яке триває вісім днів, Свято Кучок (Лев. 23:36).(3) Це свято спогадує вихід, а зокрема проголошення закону на Синаї. На восьмий день треба було встановлювати намети на памʼять про те, що Ізраїльтяни проживали в наметах протягом часу виходу. Можливо, що Ісус з учнями вийшов того дня на гору, аби помолитися, тому що це був урочистий день на честь Свята Кучок. Яке місце може бути кращим ніж гора, щоби спогадувати Синай?
Насправді події Синаю не лише згадувались, але й повторилися у Преображенні. Хмара слави Господньої зійшла на гору і учні, як колись давні Ізраїльтяни, настрахалися. “І почувся голос із хмари, що промовляв: ‘Це мій улюблений Син – його слухайте!'” (Лк. 9:35). Наступна схема показує наскільки разючими є паралелі між Синаєм та Преображенням: 

Синай —– Преображення
(Вих. 24:15) – на гору — (Лк. 9:28) – на гору
(Вих. 24:15) – Мойсей — (Лк. 9:30) – Мойсей
(Вих. 34:29) – хмара слави — (Лк. 9:34) – хмара слави
(Вих. 24:18) Мойсей ввійшов в хмару — (Лк. 9:34) ввійшли вони в хмару
(Вих. 24:16) залунав голос з хмари — (Лк. 9:35) залунав голос з хмари
(Вих. 34:30) люди налякались — (Лк. 9:34) – учні налякались
(Вих. 34:29) Мойсей розмовляв з Ісусом — (Лк. 9:30) Мойсей розмовляв з Ісусом
(Вих. 34:29) Мойсеєве обличчя сяє славою — (Лк. 9:29) Ісусове обличчя сяє славою

На горі Синай Мойсеєве обличчя було преображене славою Божою. Ісусове обличчя також сяє славою, але ще більше, ніж Мойсея, бо уся постать Ісуса стає “блискучо білою” (Лк. 9:29). Ісус перевершує Мойсея сяйвом у відображенні слави Божої. Повʼязанність з Мойсеєвим преображенням показує, що Ісусове преображення у славі не є лише простим виявом Його божественності, але радше обʼявленням Ісусової досконалої і прославленої людськості. Ісус обʼявляє бажання Бога Отця перемінити людство у подібність божественної слави. Сказане стає зрозумілим у такий спосіб лише тоді, коли ми роздумаємо про те, що коли Мойсей випромінював Божу славу, то це не було знаком того, що Мойсей є божественний, але радше того, що йому було дано благодать брати участь у Божій славі. Метою преображення не є просто, щоби показати на коротку мить Ісусову божественність, але на коротку мить показати правдиву людськість, людськість, яка відображає образ і подобу Божу у славі.
Події Синаю преображаються через сходження слави на Ісуса на Таворі. На горі Преображення – новому Синаї – обʼявляється нова Тора. Нова Тора не є словом Божим, яке написане на камʼяних таблицях, але Словом, що сталося тілом. Голос з хмари звіщає новий закон, що є особою: “Це мій улюблений Син – його слухайте!” (Лк. 9:35). На новому і більшому Синаї, Отець обʼявляє Свого Сина. Ісус займає місце Тори, не щоб Тора скасовувалась, але тепер, коли зійшло сонце – пора загасити свічки. Ісус є втіленням Тори; найкращим способом знати і розуміти волю Отця є споглядати і слухати Його Сина. Наказ “Його слухайте” (Лк. 9:35) є відгомоном проникливого пророцтва Мойсея, що хтось більший від нього прийде та дасть новий завіт і закон, а закінчує Мойсей це пророцтво повелінням, щоби Ізраїль слухав Його (пор. Вт. 18: 15-18). Ісус є тим новим та більшим від Мойсея пророком.
Розмова між Мойсеєм, Ісусом та Іллєю стосувалася Ісусового виходу. Повʼязаність з Мойсеєм підкреслює те, як Ісусову місію треба розглядати як новий вихід. Місцем виходу є Єрусалим. Невдовзі після цієї розмови, Ісус “обернув своє обличчя, щоби йти до Єрусалиму” (Лк. 9:51). Причина цього є обʼявлена на Таворі: Ісус подорожує до Єрусалиму, щоби здійснити новий вихід. Місія Месії наблизилася до того сильного та рішучого кроку на горі Преображення. Повороту назад не буде.

Пророча місія

Незвичайна фраза, “обернув своє обличчя, щоби йти до Єрусалиму” є єврейською ідіомою, яка вживається для того, щоби означити важку місію пророка. Пророкам часто давались важкі завдання, щоби виголошувати послання, які в кращому випадку були непопулярними, такі як перестерігати людей за їхні гріхи та попереджати про неминучий суд Божий. Хтось так колись хотів бачити пророка, як сьогодні хтось хоче бачити зубного лікаря без знеболюючого лікарства. Ідея обернення свого обличчя вказує на тверду рішучість виконати місію, незважаючи на передбачений спротив та відкинення, що часто означало, що пророк був готовий до найгіршого, так, як Ісая бути перерізаним навпіл.
Пророком, який стосовно цього був найбільш подібним до Ісуса, був Єзекиїл. Йому було наказано проголосити послання погрози, попередження, вирок Святині, Єрусалиму та народу Ізраїля. Господь підбадьорував Єзекиїла залишатися непохитим, заохочуючи його обернути лице до Єрусалиму: “Сину чоловічий! Обернись обличчям до Єрусалиму, говори проти святині й пророкуй проти землі Ізраїля” (Єз. 21:7) .
Досить цікаво, що Ягве називає Єзекиїла “сином чоловічим,” титулом, який Ісус взяв для Себе. Паралелі між Ісусом та Єзекиїлом є справді разючими. Єзекиїл був посланий, щоби напімнути та перестерегти Ізраїль перед близькою загрозою суду. Єзекиїл обернув своє обличчя до Єрусалиму та Святині, і прорік їхнє зруйнування. Єзекиїлові було сказано, що люди “слухають твої слова, і їх не чинитимуть” (Єз. 33:31). Ісус також дає пророчу пересторогу людям і прорікає загрозу зруйнування Єрусалиму та Святині. Єзекиїл предсказав зруйнувавння першої Святині, а Ісус – другої.
Ісусові пророчі погрози та заклики до навернення переплетені з Його подорожніми повчаннями. Наприклад, одного разу в часі подорожі деякі люди прийшли до Ісуса і “розповіли Йому про галилеїв, що їхню кров Пилат змішав з їхніми жертвами” (Лк. 13:1). Ісус відповідає їм, що вони зазнали такої долі не тому, що були більшими грішниками від інших Галилеян. “Ні, кажу вам, але як не покаєтесь, усі загинете так само” (Лк. 13:3). Він також згадує провісімнадцятьох, які загинули від того, що наних впала Силуамська вежа. Знову Він запевняє, що вони не були гіршими від інших, що в Єрусалимі, але ” але як не покаєтесь, усі загинете так само” (Лк. 13:5).
Ісус використовує ці катастрофічні події, як приклади того, що станеться з мешканцями Галилеї та Єрусалиму, якщо вони не покаються. Два провокативні знаки було дано: кровава жертва від рук Римлян та смерть від падаючого на голову каміння. Обидва прообрази жахливих подій будуть мати місце як у Галилеї, так і у Єрусалимі приблизно через сорок років, коли Юдеї піднімуть бунт проти Риму.
Ісус повторює Свої пересторогу за допомогою притчі. Чоловік посадив був фіґове дерево у винограднику і коли прийшов збирати плоди, то вона не зродила жодного. “Тоді він сказав до виноградаря: Оце три роки, як я приходжу, шукаючи плода на цьому фіґовому дереві, і не знаходжу” (Лк. 13:7). Тоді господар дав вказівку, щоби його зрубати, але виноградар переконав його, щоби почекати ще один рік та побачити, чи воно принесе плід.
Беручи до уваги те, що Іван Хреститель вже попереджав маси народу, що “приносити плід, гідний покаяння,” і погрожував, що “кожне дерево, яке не приносить доброго плоду буде зрубане та вкинене у вогонь” (Лк. 3:8-9), Ісус напевно спеціально співставив цю притчу про плід зі Своєю пересторогою стосовно покаяння. Деякі коментатори у цій притчі добачають навіть повʼязаність трьох років у притчі з трьома роками Ісусового публічного служіння. Крім цього, виноградник у пророчих текстах є символом нації Ізраїля (н-д, Осія 9:10). Таким чином, фіґове дерево з притчі означає брак каяття з боку Ізраїля. Варто взяти до уваги й те, що Ісус розповідає про чоловіка, який приходить у виноградник шукати плоду так, як і Він приходить до Єрусалиму, і зокрема Єрусалим зображений у пророка Ісаї, як виноградник, який не приніс плоду (Іс. 5:1-7).

Настаючий Суд

Мотив “приходу” є одною з головних тем розповіді про подорож. Багато з притч Ісуса мають за свій предмет “прихід” до свого дому (тобто повернення) пана, з подальшим судом як результат цього. Прекрасним прикладом цього є притча про весільний бенкет. Прохання взяти до уваги, скільки разів вживається слово “приходити” з його похідними:

“Нехай ваш стан буде підперезаний, і світла засвічені. Будьте подібні до людей, що чекають на пана свого, коли він повернеться з весілля, щоб йому негайно відчинити, як прийде й застукає. Щасливі ті слуги, що їх він, прийшовши, застане невсипущими! Істинно кажу вам: Він підпережеться, посадить їх за стіл і, приступивши, почне їм служити. І як прийде о другій чи о третій сторожі й так усе знайде, щасливі вони. Збагніть це добре: коли б господар знав, о котрій годині прийде злодій, пильнував би й не дав би проламати стіни у своїм домі. І ви також будьте готові, бо не знаєте, о котрій годині Син Чоловічий прийде” (Лк. 12:35-40).

Пʼять разів згадується про прихід пана, один раз прихід порівнюється зі злодієм, а всі приходи показані, як ілюстрація “приходу” Христа, Сина чоловічого. “Прихід” злодія порівнюєтся з приходом пана для того, щоби наголосити на готовності, яка необхідна для несподіваного прибуття. Несподіваний “прихід” пана приносить необхідність здати звіт; нагорода та покарання мають стосуються того, якою була поведінка слуг. Ті слуги, які були приготовані та чекали на пана, коли вернеться, то він “посадить їх за стіл і, приступивши, почне їм служити” (Лк. 12:37). Слуга, які знав “волю свого пана, але не приготував, ані не зробив по його волі, буде тяжко битий” (Лк. 12:47). Готовність на прихід пана є загальною темою Ісусових повчальних розповідей під час подорожі.
Коли Ісус наближався до Єрусалиму, то розповів ще одну притчу про повернення пана з подальшим зведенням рахунків зі своїми слугами. Історія розпочинається тим, що багатий та знатного роду чоловік зібрався в подорож до далекої країни, щоби там отримати королівську владу. Для сучасної людини така історія виглядає дивною, але для тих, хто жив в часи Римської Імперії, вона звучала досить звично. Рим дозволяв місцевим королям (н-д Іродові) управляти у різних частинах Римської Імперії, але вони тримували на свою владу від Риму і підкорялися Римомі. Знатний чоловік довірив десятьом своїм слуга по одному таланту та наказав їм: ” Промишляйте ними, поки я повернуся” (Лк. 19:13). Співгромадяни ж його, які були під його владою вислали слідом за ним посольство, щоб сказати йому, щоб він зрікся своєї влади, бо вони не хотіли, щоб він царював над ними.
Незважаючи на це прохання, знатний чоловік повернувся і, маючи царську владу, наказав своїм слугам здати звіт з талантів. Перших два слуги були нагороджені за їхню вірність і отримали свою частку у королівському пануванні. Але третій слуга занедбав побільшити прибуток з таланту і віддав свій талант назад своєму “Пану” (Лк. 19:20). Знатний пан дав таланти і попередив, що він “повернеться,” щоби отримати їхні плоди (Лк. 19:13). У діалозі з невірним слугою пан пригадує йому свою попередню пересторогу через повторення мотиву “приходу,” заявляючи невірному слузі, що він “повернувшись, відібрав би їх з відсотками” (Лк. 19:23).
Це не було звичайним співпадінням, що Ісус, йдучи своєю дорогою до Єрусалиму та Храму, розповідає притчу про повернення пана до свого дому. Насправді, першим титулом, яким учні зверталися до Ісуса у Євангелії є “вчитель” (грец. киріос), який також перекладється як “гоподь” (пан). Співідношення є зрозумілим: Ісус розповідає історію про пана (господа), що повертається до свого дому і перевіряє те, як поводилися слуги. Так, як і у Своїй притчі, Ісус також приходить додому перевірити поведінку слуг Божого дому. Благословення та прокляття будуть відповідно до того, як хто прийме Ісуса. Притчі розповідають про Ісуса, господа, який повертається додому.

Настаюча буря

Ісус знає, що Його прихід спричинить поділ. “Гадаєте, що я прийшов мир дати на землі? Ні бо, кажу вам, – але розділ” (Лк. 12:51). Тоді Він порівнює теперішній час з настаючою бурею:

Коли ви бачите хмару, що виступає на заході, ви зараз кажете: “Дощ буде,” – і так воно буває. … Вигляд землі й неба ви вмієте розпізнавати; як же воно, що не розпізнаєте часу цього? (Лк. 12:54, 56).

Прихід Ісуса до Єрусалиму порівнюється з настаючою бурею і мало хто тоді добачав буремні хмари, які збиралися над Єрусалимським горизонтом.
Мотиви приходу, пана, дому та Єрусалиму зібрані разом у короткому епізоді, коли Ісуса попереджають про Іродовий план вбити Його. Фарисеї перестерігають Ісуса, щоби втікав з Галилеї, тому що Ірод бажає Ісусової смерті. Оскільки Ірод мав право управляти лише Галилеєю, тоді коли Пилат був управителем Юдеї та Єрусалиму, фарисеї пропонували втікати Ісусові до Єрусалиму задля безпеки. Ісус не каже нічого проти, а відповідає: “Однак сьогодні, завтра й ще наступного дня я мушу простувати далі, бо не годиться, щоб пророк загинув поза Єрусалимом” (Лк. 13:33). Ісус звертає увагу та те, що Єрусалим важко вважати безпечним місцем для пророка, щоб там знайти притулок і тоді Ісус розпочинає лементувати над Єрусалимом:

Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків і каменуєш посланних до тебе! Скільки разів я хотів зібрати твоїх дітей, немов квочка свій виводок під крила, – та ви не захотіли! Ось дім ваш лишається вам (пустий). Кажу вам: Ви не побачите мене, аж поки не настане день, коли ви скажете: “Благословен той, що приходить в ім’я Господнє!” (Лк. 13:34-35).

Єрусалиму було сказано, що її дім – тобто, Святиня – є “відкинуті.” Це було грізне предзвіщення нещасного стану у якому Ісус застане Господній дім, коли прибуде до Єрусалиму. Ісус предзвістив, що Єрусалим не побачить Його, поки не заспівають приспіву Псалма 118, який благословить того, “хто йде в імʼя Господнє” (Пс. 118:26). Цей приспів, що зветься Благословенням, є тепер частиною Свят (Свят, Свят, Свят) у Службі Божій. Його будуть співати під час Ісусового урочистого входу до Єрусалиму. Ісусова відповідь дає ясну відповідь на питання, яке йому раніше ставив Іван Хреститель: “Ти той, що має прийти, чи іншого нам ждати?” (Лк. 7:19). Нема потреби чекати на когось іншого, бо Ісус є паном (Господом), що приходить.

Королівське входження

Ісус здійснює царський вхід до Єрусалиму. Розпочинає Він через післання двох учнів село, яке знаходилося поблизу, щоби роздобути віслюка. Ісус їм пояснив, що вони мають сказати власникам, що “Господь його потребує” (Лк. 19:31). Титул “Господь” змальовує Ісуса в образі короля. Цей королівський портрет дальше розписується у кольорах через наступні події Ісусового входження у Єрусалим. Вʼїзд до Єрусалиму на вісляті пригадує королівського сина Давида, Соломона, який вʼїхав на осляті у Єрусалим під час процесії на честь проголошення його королем (1 Цар. 1:38-40). Це також пригадує відоме пророцтво Захарії, що Месія покірно вʼїде до Єрусалиму на осляті (пор. Зах. 9:9). Коли люди стелили свою одіж на дорозі перед Ісусом, вони публічно визнавали, що Він є їхнім королем і робили те, що колись давні Ізраїльтяни робили для Єгу, коли його проголосили королем (2 Цар. 9:13). Тоді вони сильним голосом кликали, ” Благословен цар, що йде в ім’я Господнє! Мир на небі і слава на висотах!” (Лк. 19:38; пор. Пс. 118:26). Цей псалом був піснею, яку співали під час введення короля на престол, коли він процесійно входив до Єрусалиму та Святині. Тепер Ісус є Королем, який входить до капітолію та йде прямо до Святині.
Образ того, що приходить до Святині в імʼя Господнє пригадує важливе пророцтво Старого Завіту. Останній пророк Старого Завіту, Малахія, наперед звістив, що “Господь, що ви його шукаєте, прийде негайно у храм свій” зразу після ангела, якого послано приготувати дорогу для Господа (пор. Мал. 3:1). Цей прихід є повний страхом небезпеки: “Ось він іде, – говорить Господь сил. Хто витримає день його приходу? І хто встоїться, коли він з’явиться?” (Мал. 3:1-2). День Його приходу мав бути позначений судом, особливо над священиками, “синами Леві” (Мал. 3:3). Згідно пророка Малахії, головне звинувачення, яке матиме Господь є те, що вони грабують Бога: “Хіба годиться людині грабувати Бога? Ви ж мене грабуєте” (Мал. 3:8). У світлі цього пророцтва, Ісусове оскарження проти Святині, “Написано: Дім мій – дім молитви, а ви з нього зробили печеру розбишак,” набирає пророчого змісту (Лк. 19:46; пор. Єр.7:11). Ісус є Господом, що приходить несподівано до Святині і знаходить, що завідателі Його дому є невірними.
Декілька днів після цього випадку, Ісус виголошує пророче послання суддівського вироку Святині. Слухаючи, як його деякі учні виголошували хвалу красі та гідності Святині, Ісус звіщає її цілковитий кінець: “Надійдуть дні, коли з усього, що ви бачите, не лишиться камінь на камені, який не був би перевернений” (Лк. 21:21-22). Учні негайно спитали Ісуса, коли це станеться, і які будуть знаки звістять про її падіння. Ісус відповідає на це тривожним повчанням, яке детально описує катаклізмові події, які стануться в близькому часі перед зруйнуванням Святині, такі як пошесть, землетруси та війна. Контрольним знаком буде “Коли ж побачите Єрусалим, оточений військами, знайте тоді, що його спустошення наблизилось” (Лк. 21:20). Тоді Ісус дає пораду:

Тоді ті, що в Юдеї, нехай тікають у гори, а ті, що будуть у середині міста, нехай вийдуть з нього; ті ж, що будуть на полях, нехай до нього не входять. Це бо дні кари, коли то все, що написане, здійсниться. (Лк. 21:21-22).

Ісус подав точний розклад стосовно часу, коли це станеться: “Істинно кажу вам: Рід цей не пройде, аж поки все не станеться” (Лк. 21:32). Ісус пророкував, що зруйнування Святині станеться в часі одного покоління (роду). Історія доказує правоту Ісуса, бо Святиня була дощенту зруйнована, разом з Єрусалимом, в часі Юдейського повстання проти Риму близько сорок років після цього (70 р. Б.).
Первісні християни дуже серйозно сприйняли Ісусове пророцтво стосовно зруйнування Святині та Єрусалиму. Згідно давнього християнського історика Євсевія, всі християни знали пророцтво про кінець Єрусалиму і втекли з нього ще перед його оточенням Римлянами. Цікаво є зауважити, що у книзі Діянь Апостолів, яка є продовженням Євангелії від Луки, записано, що первісні християни у Єрусалимі продавали усе своє майно (Ді. 4:32-35). Жодна інша християнська спільнота, чи то в Антіохії, чи у Ефезі чогось подібного не чинила попри те, що вони відзначались християнським милосердям. Чому вони продавали своє майно? Бо з Ісусового пророцтва їм було відомо, що вартість нерухомості у Єрусалимі скоро впаде. Вони продавали своє майно та розділяли спільній тягар переселення з Єрусалиму між усіма.
Багато людей вірило, що Ісус говорив не лише про кінець Святині, але й усього світу. Деякі з Ісусових пророцтв виглядають саме такими:

І будуть знаки на сонці, місяці й на зорях, а на землі переполох народів, стривоження шумом моря та його хвилями. Люди змертвіють від страху, очікуючи те, що на світ надійде, бо захитаються небесні сили (Лк. 21:25-26).

Чи Ісус справді говорить про кінець світу? Якщо так, то як тоді бути з Ісусовою порадою втікати в гори та залишатися поза містом? Така порада просто не мала би змісту, якщо би цілий світ був у такому нещасті. Святий Августин зауважує, що Ісус має на увазі “зруйнування давнього Єрусалиму,”

але коли Він говорить про зруйнування, Він вживає загальну мову, яку зручно використати для опису кінця світу та великого судного дня; таким чином дві події неможливо розрізнити, хіба що через порівняння паралельних тверджень на цю тему у трьох євангелистів.

Пророцтва про кінець Святині та про кінець світу не можливо розрізнити задля певної причини. Перший Ісусовий прихід показується у суді над Святинею та Єрусалимом; розповідь про їхній кінець є прообразом другого приходу Ісуса, коли Він судитиме цілий світ. Те, що сталося зі Святинею, яка виявилася невірною, має бути знаком того, що станеться зі світом, коли Ісус повернеться судити світ. Наприкінці Старого Завіту пан повернувся, щоби звести рахунки. Це не є просто урок з історії, але попередній показ того, що робитиме пан, коли Він прийде наприкінці Нового Завіту. Події є настільки подібними, що вони виглядають автентичними.

Кульмінаційний Прихід

Прослава, благословення, “Благословенний, хто йде в імʼя Господнє,” означує завершення кінця подорожньої розповіді. Через усю Ісусову подорож до Єрусалиму, Він говорив про прихід або прямо, або у притчах. Урочистою процесією входу до Єрусалиму відкриваєтя значення притч. Ісус є “Господом,” що повертається з весільного бенкету, “Господом,” що повертається з королівською владою, аби судити вірність слуг. “Прихід” у притчах вказує на дійсний прихід Ісуса до Єрусалиму. Часто ці притчі розглядаються лише у відношенні до Ісусового другого приходу, парузії. Тут не мається до справи з “або одним, або другим,” але обидва, “і один, і другий.” Оповідання про Господній прихід з подальшим судом відносяться по-перше Ісусового завершального приходу до Єрусалиму, а по-друге, до Ісусового остаточного приходу наприкінці віків, коли буде судити світ. Дуже часто ми зосереджуємося на другому приході Христа, занедбуючи звертати увагу на перший. Вчиняючи так, ми втрачаємо справжнє бачення будучого приходу Христа, бо правильне зрозуміння першого є суттєвим для зрозуміння логіки другого.

Євхаристійний Прихід

Є однак, ще один прихід, який має відношення до притч та повчань розповіді про подорож. У Літургії Церкви, ми, подібно до учнів, які вітали Ісуса при вʼїзді до Єрусалиму, вітаємо Ісуса прославою-благословенням, “Благословенний, хто йде в імʼя Господнє.” Співом Благословенний Церква вітає Ісуса, який стане дійсно присутнім на престолі. Кожна Євхаристія є приходом Ісуса. Папа Бенедикт XVI глибоко-проникливо зауважує співвідношення між Ісусовим приходом до Єрусалиму та Євхаристійним приходом:

У Старому Завіті текст цього вірша [Благословенний, Пс. 118:26] є прослава-благословення на прихід святкової процесії до храму; на Квітну (Пальмову) Неділю цей вірш отримав нове значення, яке однак, вже приготовлялося у розвитку Юдейської молитви, бо вислів “той, хто йде” (той, що приходить) став імʼям Месії. Коли Єрусалимські діти кричали цей вірш Ісусові, вони вітали Його, як Месію, короля-царя останніх днів, який входить у Святе Місто і святиню, залучаючи їх у процесію. Спів Свят призначений для вічної прослави Бога; у контрасті, Благословенний відноситься до приходу втіленого Бога між нами. Христос, що є тим, хто прийшов, є також тим, хто завжди приходить. Його Євхаристійний прихід, є випередженням Його години, уприсутнює його пришестя внаслідок обітниці та привносить те, що має настати, у тут і тепер. Задля цієї причини Благословенний має значення для обидвох випадках, як тоді, коли на Службі Божій наближається час освячення, так і тоді, коли вітаємо Господа, який стався присутній під Євхаристійними видами. Урочистий момент Його приходу, незбагненність Його Дійсної Присутності у земних елементах, однозначно закликає нас дати відповідь. Піднесення вгору Святих Дарів, поклоніння на колінах перед ними, дзвонення дзвонів є такими слабкими намаганнями дати відповідь.(11)

Чи ми є слугами, які готові прийняти Господа, а чи може ми є подібними до сплячих слуг, які є неприготованими на прихід Господа? Чи ми є свідомі того, що приймаючи Пресвяту Євхаристію, ми приймаємо Господа, а Він відвідує нас, як колись відвідував Єрусалим? Так, як й Ісусовий прихід до Єрусалиму, який завершився Його входом до Храму, так Євхаристійний прихід Ісуса завершується Ісусовим входженням в наші тіла, які є храмами Святого Духа. Маємо роздумувати про Ісусовий Євхаристійний прихід у світлі висловлювань та притч розповіді про подорож у Луки стосовно приходу Господа. Маємо приймати правдиву присутність Ісуса у Пресвятій Євхаристії з побожністю та любовʼю. Ми не хочемо, щоб про нас казали так, як Ісус зі смутком казав про Єрусалим, який занедбав зрозуміти час його “відвідин” (Лк. 19:44). Євхаристійний прихід Ісуса приготовляє нас до остаточного приходу, коли Ісус повернеться у королівській владі та славі.

Прихід чи Відхід

Ісусове прибуття до Єрусалиму позначує кінець довгої дистанції, початок якої був на Горі Преображення. Тепер Ісус нарешті прийшов до Єрусалиму, після того, як з пророчою рішучістю “обернув до нього своє обличчя” і Він готовий довершити Свою місію. Згідно обʼявлень на Горі Преображення, Ісус прийшов до Єрусалиму, щоб здійснити Свій “вихід” (exodus). Королівський прихід тривав коротко, бо Він прийшов до Єрусалиму, щоби йти до Отця. Тепер залишилася лише одна дорога, яку Ісус мав пройти, дорога на Голготу.

* * *
Запитання для роздумування,
або для дискусій у групі

1. (а) Якими є подібності між Преображенням Ісуса та даванням закону на горі Синай? (б) Яка була головна тема розмови між Ісусом, Мойсеєм та Іллєю? (в) Яке значенння має те, що Ісус сяяв у славі подібно то того, як колись Мойсей сяяв на Синаї?

2. (а) Яким чином Ісусова пророча місія подібна до Єзекиїлової? (б) У чому Ісусові перестороги Єрусалимові є паралельними до Єзекиїлових? (в) Чому Ісус на Своїй дорозі до Єрусалиму навчає притчами про пана, який повертається додому, щоби перевірити, як поводяться завідателі його дібр? (г) Яким чином Ісусове пророцтво про зруйнування Храму (Лк. 21) має відношення до кінця світу? (д) Яким чином перший прихід Ісуса подібний, і чим відрізняється від Його другого приходу?

3. (а) Яким чином Ісусове входження до Єрусалиму показує, що Він є Королем Ізраїля? (б) У який спосіб Ісусова подорож до Єрусалиму та вхід до Святині є здійсненням пророцтва Малахії?

4. (а) Чому ми проказуємо, чи співаємо Благословенний, “Благословенний, хто йде в імʼя Господнє” на Службі Божій? (б) Як чином спів “Благословенний” на Службі Божій має відношення до співу учнів, які співали Ісусові, коли Він входив до Єрусалиму? (в) Притчі про повернення додому пана мають відношення до Ісусового приходу до Храму та до Його другого приходу, але яким чином вони відносяться до Ісусового приходу у Пресвятій Євхаристії? (д) Яким чином ми можемо читати притчі про повернення пана додому у термінах Ісусового приходу до нас у Пресвятій Євхаристії?

Посилання:

(1) Від перекладача: задля поважної причини вживаємо дослівний переклад. Новий Завіт редакції Куліша: “утвердив лице своє йти в Єрусалим”; переклад Хоменка каже лише: “постановив пуститися в дорогу до Єрусалиму”; переклад УБТ та НЗ Турконяка каже: “Він твердо вирішив іти до Єрусалима” (Лука 9:51).

(2) Український переклад інтерпритує: “про його смерть, якої він мав зазнати в Єрусалимі”, тим часом грецьке exodus дослівно означає вихід.
(3) Кучки: намети, палатки.

(4) У книзі Второзаконня 18:15, Мойсей каже: “Тобі підніме Господь Бог твій з братів твоїх пророка, так як мене, його слухатиметесь” – точна паралель Луки 9:35. На єврейській мові слухатися означало слухати та виконувати почуте.

(5) В інших перекладах цей вірш є не сьомим, а другим.

(6) Цікавим є те, що коли Пилат видав Ісуса Іродові, то Ірод відіслав Ісуса назад до Пилата. Якщо би Ірод, як казали фарисеї, справді хотів вбити Ісуса, виглядає неймовірним те, що замість стратити Ісуса, він відіслав Його назад Пилатові.
Капітолій у Римській державі, це щось тепер, як будинок Конґресу у ЗША, або Верховної Ради в Україні.

(7) Це прямий переклад з анл.; український переклад вірша у Біблії дещо різниться: “Оце я посилаю гінця мого, й він приготує дорогу передо мною, і Господь, що ви його шукаєте, прийде негайно у храм свій” (Мал.3:1).

(8)Тут знову укр. переклад дещо відмінний: “Хіба годиться людині обкрадати Бога? Ви ж мене обкрадаєте” (Мал. 3:8).
Тобто нечесними та зрадниками.

(9) Згідно Євсевія, вони втекли до Переї (Peraea), яку називали Пела (Pella). Євсевій, Історія Церкви від Христа до Констянтина, переклад Віллямсона: G. A. Williamson (Middlesex, England: Dorset Press , 1984), 111.

(10) Августин, Місто Боже, англ. переклад Генрі Бетерсона: Henry Betterson (New York: Penguin Books, 1984), 902.

Пояснення від перекладача: кожна Служба Божа є приходом Ісуса.

(11) Папа Венедикт XVI (в часі видання книги: Кардинал Йосиф Ратцінґер), Нова пісня для Господа: Віра у Христа і Літургія Сьогодні, 144, виділення у шрифти додані); Cardinal Joseph Ratzinger, A New Song for the Lord: Faith in Christ and Liturgy Today (New York: Crossroad Publishing Company, 1997), 144.