Різдво Христове чи Зимові свята?

Різдво Христове чи Зимові свята?
Дуже часто ми, українці, схильні критикувати Захід за «бездуховність», виставляючи себе, як антагоністів і «супервіруючих». Та чи справді в нас все так позитивно? Над цим питанням пропонуємо застановитися у контексті Різдва.

Отож, Різдво Христове… Величне свято, у якому спогадуємо величну подію. Подію, у якій Всемогутнє Боже Слово, Друга Особа Божа – Син Божий умаляється настільки, що приймає на себе знищену і зранену гріхом людську природу. Про цю феноменальну жертву, а також про її мету знаходимо у Іринея Ліонського: «Бог став людиною, щоб людина стала Богом». Стає людиною, аби людину врятувати, адже тільки той, хто був вповні належний до людського роду міг його врятувати. Принижується настільки, що ставши із всемогутнього Бога немічною людиною, стає найубогішим і найнемічнішим. Бідним немовлятком, котрому місце для народження знайшлося лише у вертепі – печері-стайні пастухів за містом… Саме таким Бог прийшов у світ. І саме цей Його невимовний благословенний прихід у містичну Вифлеємську ніч ми і повинні відзначати у цей день. Невимовно тішитися і дякувати Богові за те, що з своєї великої любові не відкинув нас після всіх тих невдячностей і зрад, які ми Йому вчинили, але своїм приходом зволив подати нам можливість спасіння і обожествлення.

Саме тому найбільш належним для християнина способом святкування Різдва є молитва, єднання із Ісусом у Пресвятій Євхаристії. Також діла милосердя – як засіб солідаризації із тими, хто є таким же як і Богомладенець – беззахисними, відкинутими, в голоді, холоді і без даху над головою. Зігрівання своїм теплом і допомогою їх – розкриті обійми якими ми воднораз огортаємо і зігріваємо беззахисне Вифлеємське дитя – Воплоченого Предвічного Бога, котрий шукає в нас цих обіймів і тепла. Не задля себе, а задля нас. Аби ми навчилися любити і зігрівати своєю любов’ю і добротою когось.

А тепер застановімося над тим, наскільки ми «побожні» галичани, які так гордимося своєю «віруючістю» відповідаємо цьому правдивому ідеалу вшанування Різдва Господа. Ми часто критикуємо «східняків» за те, що вони «не дотримуються традицій». За те, що не знають що таке Свята Вечеря, колядки, вертеп і т.п. Ці речі, безумовно, дуже потрібні і занедбувати їх не варто. Проте…

Кожна господиня (знаю це по своїй родині) буквально вибивається із сил, аби приготувати пишну Різдвяну гостину, і мати точно 12 страв. Та чи багато із них клопочеться про те, аби відвідати храм Божий у День Народження Спасителя? Всі суперпобожні Галичани із першою зіркою сідатимуть до столу у вишиваночках, «щиро» виголошуватимуть «Христос Рождається», чи як заведено у нас із діалектизмом «Христос ся Раждає», колядуватимуть, але… Скільки з них після цієї вечері піде до храму, аби стрінутися із Христом особисто в Його Слові і у Євхаристії? Скільки із них відзначить Різдво молитовно, а не культурологічно-гастрономічно? У кращому випадку просто колядуватимуть, а не горлатимуть будучи «під мухою». Адже у скількох галицьких родинах настане «амнезія», і вони, забувши, що Свята Різдвяна Вечеря на знак солідарності із убогістю дитяті – пісна, покладуть на стіл і активно поживатимуть міцні напої…

Часто ми критикуємо Захід, який Різдво перетворив у комерційно-культурологічний проект. І є за що, бо це правда. Та чи ми кращі? Хіба лиш тим, що ім’я Христа все-таки вимовляємо. Та чи щиро, а не «за традицією».

Бажаю всім нам цього Різдва правдиво, духовно діткнутися Богодитятка, прийнявши у свої теплі обійми миле смиренне немовлятко – Предвічного Бога!

http://velychlviv.com