Аспект преображення в “Херувимській пісні”

Кожний християни не може не захоплюватись чудесним літургічним співом, де особливо приваблює «Херувимська пісня». Про те, мало хто з нас ставив собі запитання, а чому «Ми, Херувимів тайно являючи…»,[1] що ховається під цими словами, яке значення? Деякі українські села виспівують дещо інші тексти цієї пісні, що уклав український народ: «Ми таємно з себе Херувимів уявляємо. І Животворчій Трійці Трисвятую пісню співаємо. Відкладімо нині Всякі життєві турботи. Амінь! Підіймімо ж і ми Царя всіх, Що Його як Переможця Ангельські чини несуть. Алилуя! Алилуя! Алилуя!»[2]
Попробуємо заглибитись в цю пісню і відшукати приховане значення, що є дещо приховане для нас через переклад мов, та незнання певних символік. Цим питанням раніше вже задавались святі мужі, що утворили певну Кирило-Мефодіївську традицію, тобто переклад з грецької на церковнослов’янську мову, вона була вироблена свв. рівноапп. Кирилом і Мефодієм, а потім зберігалась протягом багатьох століть. Традиція дослівного перекладу з максимально можливим збереженням грецького синтаксису – це характерна особливість нашої церковнослов’янської спадщини. Вона ховало в себе бажання точніше передати сам корінь грецької лексеми. Якщо морфологічний склад слова – оригіналу був складний, то перекладач передавав всі частини лексеми, включаючи і приставки. Ці всі прийоми спричинили за собою появу численних складних слов’янських лексем – кальок. І саме такий принцип перекладу, що вироблявся століттями, став найбільш виразним і точним при передачі самих піднесених, поетичних та богословських – містичних висловів.[3]. Проте, цього не є достатньо для доброго сучасного розуміння, оскільки залишається ще певне не розуміння певних деталей і символізмів цієї пісні.
Херувимська після завжди захоплює, вона вводить нас у певну містерію, як стверджує О. Шмеман, що це є «радісне утвердження космічної сутності приношення, яке розпочинається, ми знаходимо в «пісні приношення»».[4]В цьому контексті літургічна молитва на Сході виразно показує свою надзвичайну здатність цілковито оволодіти людською особою: таїнство оспівується не тільки у своєму глибокому змісті, але й теплом почуттів, що їх воно викликає у серці відкупленого людства.[5]
».» З цим погоджується вся Церква, що текст цієї пісні є одним з найбільш містичних гімнів, який покликаний відірвати людину від земного і звернути її до Неба, щоб погляд був підведений до Божественного.
Звернемось безпосередньо до тексту оригіналу, щоб проаналізувати ще раз певні фрагменти цього тексту:
«Οἱ τὰ Χερουβεὶμ μυστικῶς εἰκονίζοντες, καὶ τῇ ζωοποιῷ Τριάδι τὸν Τρισάγιον ὕμνον προσάδοντες, πᾶσαν νῦν βιοτικὴν ἀποθώμεθα μέριμναν, ὡς τὸν Βασιλέα τῶν ὅλων ὑποδεξόμενοι, ταῖς ἀγγελικαῖς ἀοράτως δορυφορούμενον τάξεσιν. Ἀλληλούϊα, Ἀλληλούϊα, Ἀλληλούϊα».[6]
Починається гімн з артикля чоловічого роду множини Οἱ, який перекладається на слов’янську мову відносним займенником «іже», виступаючим у функції означеного артикля, безпосередньо відноситься до дієприкметників εἰκονίζοντες (слав. образующе) і προσάδοντες (слав. пріпевающе). Точний переклад на українську мову міг би бути такий: «Херувимів таємно утворюють (уіконлюють) і животворної Трійці трисвятую пісню виспівують, – всяку нині житейську відкладемо турботу». Смисловий акцент робиться саме на лексемі херувими, що до речі, ясно виражено у всіх музичних перекладах Херувимської пісні. Тому, на херувимів звернемо особливу увагу, але для того, щоб логічно зрозуміти цю поетичну фразу, потрібно почати її переклад не з початку, а з середини, бо саме там ми знайдемо і присудок, і логічний підмет : [ ми ] всяке нині житейська відкладім піклування (турботу). Це – логічний центр фрази, але не смисловий, бо всю увагу і весь сенс зосереджені в тому, що ми – таємниче утворюємо ( εἰκονίζοντες ) херувимів. Грецьке слово εἰκονίζω – означає не «зображати», бо в лексемі «зображати» присутній відтінок якоїсь імітації, наслідування, а саме «бути образом», тобто іконою.[7]
Виходячи з цього, робимо логічний висновок, що ми наслідуємо Херувимів, відкладаючи все, що минає в цьому світі, і турбує нас протягом життя, і для життя, але при цьому уподібнюємось до них (тобто до Херувимів), що прославляють – славословлять Бога безустанно в пісні (Ісая 6:3).[8]
Тепер постає питання, а хто такі є Херувими, і що ми про них знаємо?
Отже, ХЕРУВИМ (כְּרוּב, керув; мн. число כְּרוּבִים, крувим), крилата небесна істота, яка згадується в Святому Письмі.[9] Хоча, це не є остаточне значення, бо воно є дещо спірним, так наприклад в Талмуді назву «כרוב» відводять від арамейського виразу «כרביא» (подібний юнакові). Проте, деякі знавці єврейської культури стверджують, що слово “херувим” означає “повнота знань” або “вилив мудрості”. Цей хор ангелів має можливість знати і споглядати Бога, і здатність зрозуміти і передати іншим божественне знання, що вони отримали від Творця.
В Старому Завіті ми зустрічаємось декілька разів із згадкою про Херувимів, але найбільш описовим є в пророка Езекеїла: «немов подоба чотирьох тварин, що нагадували людські подоби. У кожного було чотири обличчя, і в кожного було четверо крил. Ноги в них були прямі, а стопи ніг, як стопи у теляти, і блищали вони, немов гладенька мідь. Під крильми в них з чотирьох боків були людські руки; обличчя в них і крила в них – у всіх чотирьох. А крильми торкались вони одне одного. Обличчя у них і крила в них не обертались, як вони йшли: кожне простувало перед себе. Подоба облич їхніх була: спереду людське лице в усіх чотирьох, правобіч – левине лице в усіх чотирьох, ліворуч – бичаче лице в усіх чотирьох, (ззаду) орлине лице в усіх чотирьох. Крила їхні були випростані догори. Кожне мало по двоє крил, що торкались одне одного, а двоє вкривали тіло, і кожне простувало перед себе: куди поривав їх дух, туди вони йшли; вони не обертались, як ішли. А з-посеред звірів виднілося щось, як жар, жевріюче, як смолоскипи, що ходили туди й сюди між тваринами; і вогонь блищав, а з вогню вилітали блискавки. І звірі рухались туди й сюди, немов блискавиці» (1, 1—28).[8]
Подібну згадку ми знаходимо і в апостола Йоана, хоча у нього вже відбулося певне розділення чотириликих старозавітніх херувимів на чотирьох одноликих, хоч «тварин», як ми бачимо, повністю збігається з переліком Езекеїла. Поширеним тлумаченням символіки цих «тварин» є наступне: лев уособлює світ диких тварин, тілець – світ приручених домашніх тварин, орел – світ пернатих і ангел – царство людей; в кожній з цих сфер вони є царями, тим самим їх положення біля основи трону[10] Господнього показує його владу над усім світом.[11]
Коли веду мову про світ, то в цьому значенні розуміється більш масштабніше осмислення, яке включає світ видимий і не видимий, про який ми згадуємо у молитві на визнання нашої віри – «Символу віри».
Псевдо – Діонісій, описуючи 9 ангельських хорів, які діляться у нього на три групи, з вищих, що знаходиться ближче всіх до Христа, перераховує також три категорії ангелів. Це – якісь «престоли» ( θρόνοι, throni, sedes ), херувими і серафими, які все прославляють Христа щогодинним «свят, свят, свят»; при цьому, херувими несуть особливу службу при троні, серафими у внутрішньому спокої Господа, а «престоли» охороняють вхід у «святая святих». На думку ряду християнських екзегетів, слово «престоли» – те ж саме, що «херувими», бо є перекладом евр. Kerubim.[12]
Св. Єронім вважав, що ці містичні тварини (Херувими) – чотири, варто поділяти за кількістю країн світу («propter quattuor cardines mundi quibus orbis includitur»), при цьому він навів такі поширені в його час асоціації, як 4 елементи, 4 пори року, 4 чесноти. Згадав Єронім і твір якогось Катіна (Catina), який вважав, що «чотири тварини» символізували чотири сторони світу, за якими орієнтувався табір іудеїв, що складався з 12 колін Ізраїлевих («cast-rorum ordinem duodecim tribuum describi in solitudine, ad orientem, occidentem, septentrionem et meridiem «).[13]
Втім, у слов’янській «Бесіді трьох святителів» зі збірки XVII-XVIII ст. на питання «Що суть 4 рози на землі?» в уста Іоанна Златоуста вкладена така відповідь: «Чотири євангелісти, на сході Матей, з людським образм; на заході Марко, з тільцем; на півночі Йоан, з орлом; на півдні Лука, з львиним образм, всі з крилами». Цю саму картину ми спостерігаємо у храмах на парусах, де зображуються євангелисти, що також уособлюють чотири сторони світу [14] в які благовіститься Добра Новина (Мр.16:15).
Іншими словами можна робити маленький підсумок з вище написаного, що Херувимська пісня має не тільки смислове значення, але також має і символічне приховане розуміння, де відбувається протиставлення двох світів – світ видимий і світ невидимий. Видимий світ творить таїнство, що відбувається в храмі, де бере участь людина, тобто беремо участь «ми». Ми – це є також образ, світу невидимого – ікона світу невидимого, бо ми є поєднанням двох світів. Бог у людині поєднав два свої світи, що Ним були сотворені [15] , які ми уособлюємо як безсмертна душа – ангельського (невидимого), і смертне тіло – світ видимий. Ми, люди, таємно, тобто тáїнственно утворюємо (відображаємо, лицетворемо, стаємо немов їх іконою) ангелів і ангельський спів, що Трисвяту пісню Животворящої Трійці возносять в небі. Людина, що є сотворена на образ і подобу Божу (Бут. 1:26), а також освячена воплоченням Христовим. Людина є тим самим підведена Богом на висоту: «той чоловік, що згадуєш про нього, або людська істота, що про неї дбаєш. Мало чим зменшив єси його від ангелів, славою й честю увінчав його. Поставив його володарем над творами рук твоїх, усе підбив йому під ноги:»(Пс. 2:5-7), бо як стверджує сам апостол народів Павло, усвідомлюючи таїнство любові Божої: «та коли той, хто вибрав мене вже від утроби матері моєї і покликав своєю благодаттю, зволив об’явити в мені Сина свого…»(Гал. 1:15-16), як й інше місце писання говорить «…ви ж – Христові, а Христос – Божий!»(1Кор. 3:23). Христос – Син Божий Єдинородний, – тобто Він єдиний народжений, а не сотворений. Він – втілення Волі Отця, Бог воплочений. Ми ж, учні Його, християни, – “сини Божі по благодаті Христовій” Він, Бог во плоті, прийшов на грішну землю, втілившись від Духа Святого і Марії Діви, і став Людиною. Він пройшов шлях від народження до вознесіння буквально, показавши тим самим нам Шлях духовний.[16] Обожествлення людини, згідно з предвічним Божим задумом, можливе завдяки воплоченню Божого Сина, через яке людина отримує дар стати учасником Божої природи (2 Пт. 1:4), «богом по благодаті», та осягає вічне життя. «Ми не сотворені богами спочатку. Спершу ми стали людьми, але опісля станемо богами, це саме вияв повноти Божої милості, щоб ніхто не думав, що Бог заздрить або нещирий» – навчає Іриней Ліонський. Саме тому, що Бог нас полюбив, Він хоче, щоб і ми стали такими, як Він: «Будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!» (Мт. 5:48; 1 Пт. 1:16).[15]
). Адже Христос «діє у серцях людських силою Духа Святого, не тільки пробуджуючи прагнення майбутнього віку, а й також оживлюючи, очищуючи і змінюючи ті шляхетні прагнення… до людяності»,[17] до святості.
Отже, цією першою частиною Херувимської пісні, людині вказується і закликається на те дійство, що скоро почне звершуватись на престолі, а ці слова виступають немов преамбулою до її можливого освячення і преображення в Христі, але для цього людина має відкинути від себе «житейську печаль». Сама ж вказівка, що символічно ховається під назвою Херувими, має певне значення: Найперше: «Херувим означає не що інше, як повну мудрості. Ось чому Херувими повні очей: спина, голова, крила, ноги, груди – усе сповнене очей, тому що мудрість дивиться скрізь, має всюди отвір око» – стверджує Йоан Златоуст, бо це відання (знання) про Бога в Тройці, що людина отримала від Христа, як було раніше відкрите тільки ангелам, але скрите від людини і світу, тепер вона отримала втаємничену повноту знань про Св. Тройцю від свого «Первообразу – невимовного, непізнанного і безсмертного Бога», стверджує Григорій Ніський, – як образ Божий – людина завжди стремить до свого Первообразу, і це стремління святі Отці називали прагненням людини досягнути «подоби Божої», через яку людина являє Бога світові, освячуючи світ і вводячи його в тісне спілкування, що було розірване людиною в гріхопадінні. По-друге: в цьому прагненні освячення і возвеличення Творця, ми і стаємо цим іконічним образом як херувими: «Ми херувимів тайно являємо і животворящій Тройці трисвяту пісню співаємо […]: Свят, свят, свят Господь Саваот, повне небо і земля слави Твоєї, осанна на висотах. Благословенний, хто йде в ім’я Господнє».[1]
Тепер звернемо свою увагу до другої частини цього гімну, що робить посилання на першу частину пісні.
Земні клопоти й турботи стаються немов маревом, бо людина стає іконою небесного. Житейське немов тепер втрачається, а людина уособлює Первообраз, і ми вже не на землі, а на Небесах, бо недаремно за цим слідує вхід в царські ворота іконостасу (іконостав, грец. — образ і місце), який символізує межу між небом і землею, а конха (абсида) — небосхилом. Херувимська пісня побудована за принципом «дзеркального відображення». Тайно утворюють херувимів люди – і невидимо супроводжують (доріносящіе, возвеличують) – Царя всіх ангели. Херувимська пісня починається з наголосу на слова «херувими» , що несе на собі головний смисловий акцент, і закінчується «ангельськими Чинами», утворюючи тим самим як би смислове коло, в якому вписуються людина, – тобто ми. Хоча безпосередньо не вказується на людину, а лише образ, ікона неземного духовного світу. В цьому коловороті є чітка вказівка, що втягує і вказує людині «аж поки ми всі не дійдемо до єдності в вірі й до повного спізнання Божого Сина, до звершености мужа, до міри повного зросту повноти Христа. Тоді ми […] будемо жити по правді та в любові, в усьому зростаючи в того, хто є головою – у Христа» (Еф. 4, 13).[8] Деякі дослідники давньої слов’яно – візантійської гімнографії й історії наголошують, що допускається грубу помилку нерозуміння дієслова δορυφορέω, яке перекладачі приймали за δωροφορέω – приношу дар, не підозрюючи, що в оригіналі V століття знаходиться чудовий образ величання Христа – Царя, заснований на існуючому з 360 по 565 рр. ритуалі затвердження воїнами новообраного імператора – він піднімався ними стоять на весь зріст на щиті , покладеному на схрещені списи. [18]
Це цілком оправдує, стишки псалма: «Верхи летів він на херувимі, линув, нісся на крилах вітру»(Пс.18:11), подібно тепер, Бог бажає перебувати з людиною і в людині: «Живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гал.2:20). Місцем перебування і возвеличенням Бога, тепер є піднесені серця,[1]що дає можливість звершуватись преображенню образу в Первообразі.
Підведемо маленький підсумок:
Отже, у першій частині мова йде про Херувимів, які своїми духовними крилами закривають обличчя, поклоняючись Богу в триіпостасному бутті (Отцю, Сину і Святому Духу), оспівуючи славу Божу трисвятою піснею «Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас», яку тепер продовжує людина, яка являє Бога в славі світові, як вершина його творіння через таїнство переісточення Христа, як і те, що наука Христа про таїнство Тройці відкрите і проголошується для світу і людей.
В другій частині – прославляється Цар слави, Якого ми намагаємось підносити у своїх серцях, і супроводжувати разом з невидимими чинами дев’ятьох ангельських хорів, стаючи храмом живого Бога (2Кор.6:16).Лише так, ми станемо перед Богом з чистими руками примирення, і люди цього світу матимуть ще одну переконливу причину вірити і надіятися.[5]

Використані джерела:
[1]«Священна і Божественна літургія Св. Йоана Злотоустого і Св. В. Великого», Місіонер,2007
[2]http://www.pisni.org.ua/songs/5255508.html
[3]О переводческой технике и переводческом искусстве свв. равноапп. Кирилла и Мефодия и созданной ими переводческой традиции см.: Верещагин Е.М. История возникновения древнего общеславянского литературного языка. М., 1997.
[4]О.Шмеман «Євхаристія. Таїнство Царства», Львів, Свічадо,2007.-с.128.
[5]Апостольський Лист «Світло Сходу»(Orientale lumen), Місіонер, 2008.-с.21,46.
[6]http://lyricstranslate.com/uk/cherubic-hymn-херуви́мская-песнь-χερουβικός-ύμνος.html
[7]http://www.blagogon.ru/biblio/347/#_ftn5
[8]Святе Письмо, Місіонер,2008.
[9]Электронная еврейская энциклопедия http://www.eleven.co.il/article/14505
[10]http://www.biblicalstudies.ru/Books/Podosinov3.html
[11]http://www.krotov.info/history/08/demus/podo_01.html
[12]«Сымволы четырех евангелистов: их происхождение и значение» Подосинов А.В., Издательство:языка русской культуры,2000.
[13]«СИМВОЛЫ ЧЕТЫРЕХ ЕВАНГЕЛИСТОВ» А. Подосинов http://www.krotov.info/history/08/demus/podo_03.html
[14]«Стінопис Жовківської церкви Христа – Чоловіколюбця» Ю.Буцманюк, Місіонер – 2006
[15]Катехихм УГКЦ «христос – наша Пасха», Свічадо,2011- с.50,54
[16]Стаття № 51: «Ви ж – христові…» http://vedmedenko.org.ua/statti.php?num=51
[17]ІІ Ватиканський собор «Gaudium et spes» Душпастирська Конституція про Церкву(Радість і надія), -с.38.
[18]Мурьянов М. Ф. Гимнография Киевской Руси. М., 2004. С. 138.

ієрм. Андрей Павлишин,ЧСВВ