Про Літургію Передосвячених Дарів

В часі великого посту, коли відбуваються найбільші обмеження в християнстві в їді і побуті, відбувається таємниче дійство – Літургія Напередосвячених Дарів. Але, що це за літургія і як вона виникла, постає питання? На що ми і спробуємо подати відповідь, оскільки, наша віра не повинна бути сліпою, але розумною.
Колипочинаємо думати про саму Літургію Передосвячених Дарів, то постає питання: хто її уклав? Авторство цієї Літургії у першому тисячолітті християнства вважали св. Якова, брата Господнього, дехто вважав: св. Петра, св. Марка, св. Василія Великого, а дехто стверджував, що є св. Атанасій Великий. Деякі з найстарших рукописів зі змістом цієї Літургії приписували її св. Епіфану, єпископу Саламінському, водночас інші – св. Герману І, патріарху Константинополя (715-729 рр.), а деякі західні літургісти вважали автором цієї Літургії св. Йоана Дамаскина (бл. 650- бл. 753 рр.).
Проте, в багатьох рукописах першого тисячоліття взагалі нема згадок про автора Літургії Передосвячених Дарів. Лише в ХІІ ст. приписують авторство цієї Літургії св. Григорію І Великому, папі (590-604 рр.), званому на Сході Григорієм Діалогосом (Двоєсловом), хоча на основі історичних досліджень важко довести, що він є автором Літургії Передосвячених Дарів. Проте, вважається, що він впорядкував Літургію Передосвячених Дарів. В Українській традиція, від перших часів уважалось св. Григорія Двоєслова, бо у завершючій молитві -відпусті Літургії Передосвячених Дарів згадується св. Григорія Двоєслова, подібно як згадується в Літургії св. Івана Золотоуста або св. Василія Великого ім’я її автора. Те, що Літургія була ще раніше дає зрозуміти нам Тертуліан – «не торжественним буде піст твій, якщо ти станеш перед жертовником Господнім? Прийнявши тіло Господнє збережене і ціло перебуваєме в преобщенні жертви, у виконанні посту.» Ця Літургія звершувалась від початку перших віків, подібно до інших Літургій, але в усний спосіб. Першим хто впорядкував уклад Літургії Передосвячених Дарів був св. Григорій Двоєслов, що загально прийнялось.
Є припущення, що вона відправлялась увесь піст, окрім суботи і неділі, про що пише 52 правило VI Вселенського собору: «увесь великий піст, окрім суботи і неділі, як і дня Благовіщення відправляється не іншу Літургію, як лише Передосвячених Дарів». Василій Великий, коли пише послання до Кесарії, згадує: «Ми кожен тиждень приступаємо до Євхаристії: в неділю, середу, п’ятницю і суботу».
Чому виникла Літургія Передосвячених Дарів?
Причина установляння є сам піст. Свого часу візантійська літургійна традиція забороняла відправляти Євхаристію у будні Великого Посту, бо відправа завжди має радісний і урочистий характер, як і те, що Літургія з освяченням Дарів вважається об’явленням Воскреслого Господа. Тому, цей уро чистий характер Божественної Літургії не поєднується з характером Великого Посту, бо Нареченого забрано у вірних: «Чиж личить весільним гостям сумувати, поки молодий з ними? Надійдуть дні, коли від них заберуть молодого, і тоді будуть постити». ( Мт. 9:15). Святі Отці Церкви добре усвідомлювали все це, що вже на Лаодикійському соборі (364 – 383) постають канони 49 та 51, що в час Великого Посту (крім субот і неділь) не слід жертвувати хліб і вино, тобто Євхаристію.
Проте, люди прагнули близькості з Хрестом, бо не годиться залишатись без Христа перебуваючи в покаянні, тому Церковна влада вирішила це питання в такий спосіб – Літугрією Передосвячених Дарів.
Саме звершення Передосвяченої Літургії не порушує посту і покаяння, як це було у звершенні урочистої повної літургії, і разом з тим не позбавляє віруючих приймати Господа в Євхаристії. Бо Літургія Передосвячених Дарів немає першої частини повної літургії – проскомидії (що звершувалась урочисто з процесією), немає Євхаристійного канону, бо Святі Дари, освячені раніше – на попередній літургії. Таким чином будні Великого Посту на Сході стають алітургійними днями (коли не відправляється літургія взагалі), а в середу і п’ятницю є Літургія Передосвячених Дарів.
Тому, Літургія Передосвячених Дарів є своєрідним компромісом між літургійними днями, коли служиться Євхаристію, й алітургійними днями, коли відправляють лише Вечірня чи Утреня без можливості причастя.
Таїнство Євхаристії, яке звершується в часі літургії, не входить в добове коло богослужіння. Що вже вказує на його іншу природу, яка є не тимчасова, а вічна. Христос в Святих тайнах немов би вириває нас з часу і звертає нас до вічності. Звершення літургії залежить від і часу добового кола, дня тижня, церковного часу року, святкового дня, тому Літургія Передосвячених Дарів служиться на вечірні.
Колись раніше вечірня в ці дні відбувалася о 5 години по обіді, що давало можливість у дні Великого посту цілий день перебували в пості, і перший раз споживали їжу після Причастя, приблизно в 8 вечора. Звершення на вечірні – це є конкретний припис, що має глибокий посний зміст, хоча в даний час Церква зробила великі поступи в пості.
Перш ніж розпочати Літургією всі служителі вбирають повні літургійні ризи, як на звичайній літургії, але без жодних молитов при вдіванні літургійного одягу, а лише: «До Господа наші моління». Немає також і вступних молитов перед літургією, як звичайно.
Літургії Передосвячених Дарів починається як вечірня, але з виголосом: «Благословенне Царство Отця, і Сина, і Святого Духа, нині, і повсякчас, і на віки вічні». Далі починається Вечірня з Пс. 103, підчас якого священик стає перед Царськими Дверима та потиху проказує вечірні молитви, однак починає з четвертої, бо інші відмовляються в часі єктеній. Далі диякон виголошує велику єктенію, після якої розпочинається Проскомидія. В часі Проскомидії відмовляють три анафори – антифони, між якими є малі єктенії. Ці антифони – це є 18 катизма Псалтира: Пс. 119-123, Пс. 124-128 та Пс. 129-133. Коли звершується Проскомидія, сам священик виймає з кивоту передосвячені Дари – Євхаристіє, і ставить на дискос, обкадивши звізду кладе її на дискос і пориває покрівцями. По цьому обкаджує престіл і зробивши доземний поклін, зробивши знак хреста на собі бере дискос з Святим і обійшовши трапезу відносить його на проскомидійник. Далі проскомидія звершується на проскомидійнику, де ієрей вливає до чаші вино й трошки води, при цьому нічого не молячись. Священик не відмовляючи звичайних молитов, а лише: «Молитвами святих отців наших, Господи Ісусе Христе, Боже наш, помилуй нас», бо Дари вже є освячені, тому до них не можна нічого вже додати. По завершені на проскомидійнику ієрей з дияконом роблять доземну метанію і повертаються до престолу. Після проскомидії й антифонів є третя мала єктенія, далі Вечірня, а саме Пс. 140, 141, 129, 116 з стихирами. Далі є Малий Вихід з кадильницею як на Вечірні, лише коли на Літургії Передосвячених Дарів читають Євангеліє, замість кадильниці обхід з Євангелією. Після Виходу і співу «Світло тихе» (Φως `ιλαρον) співають прокімен з стихом, за яким є перше читання з Старого Завіту, по іншому, Паремія з книги Буття (виняток у Страсний Понеділок, Вівторок і Середу – Вихід), а після чого співають другий прокімен з стихом, по якому священик, стоячи перед престолом повернений до Сходу, і тримаючи одночасно в обох руках свічку і кадильницю робить виголос: «Премудрість, прості!» По цьому повертається на Захід, стаючи у Царських Дверях, благословляє хрестовино вірних свічкою і кадильницею, кажучи: «Світло Христове просвічує всіх». Це робиться для того(читання і це благословення), бо книга Буття описує гріхопадіння людини, а книга Приповідок пророкує прихід Христа на землю, тому священик з свічкою і кадиом символізує самого Христа (кадило як Бога, і свічка – самого Христа, що є Світло для світу), а також те, що священик завжди готовий служити Богу вділяючи Святі Тайни і навчаючи Слова Божого. Далі вірні роблять три доземні поклони (пошана Богу) і розпочинається друге читання з Приповідок (у Страсний Понеділок, Вівторок і Середу – з книги Йова), при цьому зачиняються двері, бо Христос тут ще скритий в Писанні.
Далі слідує знаменна частини літургії – Великий прокімен, що співає священик на переміну з церквою вірних: «Нехай піднесеться молитва моя,…». Це відбувається зачиненими дверима на переміну: стоїть священик і співає, а вірні клячать, і далі навпаки…
Якщо наступного дня є свято, то читається Апостол і Євангеліє, лише у Страсний Понеділок, Вівторок і Середу читають Євангеліє, а Апостол немає. Далі звершуються єктенія усильна, за оглашенних – і відсилання оглашенних; єктенії за вірних.
По єктенії вірних, слідує Херувимська пісня: «Нині сили…», підчас співу переносять освячені Дари з проскомидійника на святу трапезу через північні дияконські двері. Передосвячені Дари несе священик, дискос навпроти обличчя, а чашу на навпроти грудей – бо у чаші лише не свячене вино; диякон при цьому кадить з переді. Люди в цей час стають на колінах чи, або де є традиція припадають лицем до землі. Ця пісня «Нині сили…» введена імператором Іраклієм в 612р., цим він хотів наголосити на те, що під видами хліба є дійсно правдивий Цар Слави, перед яким вклоняються і служать всі небесні сили, тому люди всі клячать і кланяються. Коли звершили перенесення святих Дарів на святий престіл, всі чинять три доземні поклони, промовляючи молитву св. Єфрема Сирина, і зачиняються царські двері й диякон виходить на благальну єктенія.
По звершені єктенії приходить час на «Господьню молитву – Отче наш». Диякон перепоясується орарем навхрест, як на Літургії Золотоустого. І по виголосах: «Бо Твоє є Царство…» і « Мир всім», «Благодаттю…», по молитві «Зглянься, Господи Ісусе Христе» священик і диякон роблять три малі поклони, після чого священик не відкриває св. Дарів, але вкладає праву руку під воздух, дотикається Животворящого Хліба з побожністю і з страхом на слова диякона «Будьмо уважні» виголошує: «Рінішосвячене святеє святим», а вірні співають «Єдин свят, єдин Господь Ісус Христос, на славу Бога Отця. Амінь».
Далі ієрей згорнувши відкладає воздух і звізду. Диякон входить південними дияконськими дверми у святилище, стає праворуч священика, і зробивши малий поклін, мовить: «Роздроби, владико, святий хліб», а священик розламує його на чотири частини розставляючи на дискосі навхрест, а частицю з написом «ІС» кладе до святої чаші, де є неосвячене вино, не кажучи нічого. Диякон вливає до чаші трохи теплоти (гр. ζεον, – теплота), якщо існує звичай, не кажучи нічого. Хор співає кіноник – причасний «Спожийте і збагніть…», а також другий, якщо читались Апостол і Євангелія якогось святого чи святого храмового.
По цьому є Причастя духовенства (ієрей і диякон), за звичаєм святим хлібом, і не п’є вина із чаші. Оскільки, нас повчають наявні літургійні приписи, що хоч у чаші вино й було освячене через покладення до неї Господнього Тіла, проте, переісточення – переміни цього вина у Господню Кров не відбулось, бо над цим вином не було вимовлено молитов освячення. Тому, цього вина служитель, який по звершені Літургії, повинен спожити рештки Євхаристії, не може напитись, щоб не зламати євхаристійний піст. Натомість решта служителів п’ють вино, однак не вимовляючи при цьому жодних молитов.
Диякон нічого не кажучи робить три малі поклони, і відчиняє святі двері. Прийнявши від священика чашу, стає в царських дверях , і піднісши чашу до гори показуючи вірним, виголошує: «Приступіть». Вірні в церквівідспівують: «Благословлю Господа повсякчасно. Алилуя». Далі причастя вірних відбувається як на Літургії Золотоустого. По завершені причастя вірних ієрей ставить на престіл чашу, і покадивши трьома кивками. По цьому дає дияконові дискос з воздухом, що відносить його на проскомидійник подібно як на Літургії Золотоустого. Священик робить малий поклін, бере святу чашу і каже тихо: «Благословенний Бог, що просвідчує і освячує нас», а потім виголошує: «Завжди, нині і повсякчас, і навіки вічні». Вірні відповідають – «Амінь», і розпочинають співати благодарення: «Дякуємо Тобі Христе Боже…». Ієрей складає ілетон, а диякон виголошує єктенію «Прості прийнявши…», по єктенії ієрей хрестовино зробивши Євангелією над ілитоном ( що ознакою того, що все згідно з Словом Божим звершено) виголошує: «Бо Ти освяченя наше…». Все інше відбувається так, як на Літургії Золотоустого, лише молитва на споживання дарів інша.
По закінченні Літургії Напередосвячених Дарів священик і диякон скидають святі ризи, нічого не кажучи чи молячись.