Випробування надії

Випробування надії
Усвідомити Божу присутність – подай мені, о Господи, непохитну надію; навчи надіятися проти всякої надії, навчи надіятись усією моєю силою.
Роздума
1. Ми даємо доказ нашої віри через витривання у ній, незважаючи на всю неясність; ми даємо доказ міцності нашої надії, коли продовжуємо надіятися, незважаючи на всі протиріччя і навіть, коли нам здається, що Бог опустив нас. Так само, як акт віри, зроблений посеред темряви та сумнівів є більш заслуговуючим, так само є й з актом надії, що висловлений у спустошенні й опущенні. Три богословські чесноти є найбільш відповідними і підхожими засобами єднання нас з Богом. Справді, чим більш чистішими, інтенсивнішими, надприродними є наша віра, надія і любов, тим більш тісніше ми поєднані з Ним. Щоб привести нас до такої єдності Бог провадить нас через тигель страждань. Історія Йова продовжується у певний спосіб у житті кожної людини, яка дорога Богові: він був позбавлений свого маєтку, дітей, своєї особистості, опущений друзями, і висміюваний власною жінкою. Він, що був багатий і шанований, опинився на купі гною, вкритий жахливими ранами з голови до стіп. Але, якщо Бог є добрий, якщо Він бажає нашого добра, чому Він дозволив на це все? Чому Він дозволяє на наші терпіння? «Бо Бог не створив смерть» – каже Св. Писання – «ані не радіє з погибелі живучих. …Це безбожні ділами й словами смерть на себе накликають» (Мудр. 1,13-16). Смерть і терпіння є наслідками гріха, котрого Бог не спинив, бо хотів залишити людині свободу. Однак, не тільки грішники терплять, але й не винні. Чому? Бо Бог бажає випробувати їх, як золото в горнилі, очищуючи їх і підносячи до добра, до стану блаженства, який безмірно вищий за всі земні добра і щастя. Таким чином, Господь дозволяє на терпіння невинних, і навіть використовує наслідки гріха – війни, заворушення, безпорядки, соціальну і особисту несправедливість – для більшого добра Своїх вибраних. Правдою є, що коли ми переживаємо випробування, то ми часто не бачимо, ані не розуміємо їх причин. Бог не звіряється з нами у своїх діях, ані не об’являє нам Своїх планів; тому важко не раз є витривати у вірі і надії – важко, але не неможливо, бо Бог ніколи не посилає нам випробувань понад нашу силу, так як і Він ніколи не покидає нас напризволяще, якщо ми перші не покинули Його.
2. Найменший акт надії та довіри до Бога, вчинений у стані зовнішнього чи внутрішнього опущення вартий більше ніж, тисяча актів у часи радості та достатку. Коли ми терпимо на душі чи на тілі, коли переживаємо порожнечу опущеності та безпомічності, коли знаходимося у пастці суперечностей та бунтів нашої природи, яка бажала би скинути з себе ярмо Господа, ми не можемо претендувати мати потішні почуття надії чи довір’я; часто ми можемо мати навіть і протилежні відчуття, а однак, навіть у такому стані ми здатні вчиняти акти надії та довір’я, які не відчуваємо, але бажаємо. Богословські чесноти можемо практикувати по суті за допомогою нашої волі. Коли практикування чеснот супроводжують наші почуття, то така практика є приємною і потішною. Але коли лише нашою волею – тоді така вправа є сухою і холодною, але не менш заслуговуючою, навпаки – вона приносить більше заслуги і слави. Тому нам не треба хвилюватися, коли не відчуваємо довір’я; ми маємо хотіти довіряти, хотіти надіятися, надіятися за всяку ціну, незважаючи на рани, які Бог може накласти на нас за допомогою випробувань. Це є моментом, коли ми разом за Йовом повинні повторювати: «Навіть коли захочете мене вбити, я довірятиму Йому» (Йов 13:15). Ми не повинні обманювати себе, думаючи, що зможемо пройти крізь усі випробування без боротьби проти знеохочення, проти спокус до зневіри, і можливо навіть безнадії; це все є реакцією нашої природи проти всього того, що її зранює. Господь знає нашу слабкість; Він не осуджує нас, Він жаліє нас. Такі почуття не ображають Бога, якщо ми намагаємось зажди обережно реагувати на них через акти довір’я за допомогою нашої волі. Кожного разу коли хвиля знеохочення намагається змести нас і понести геть, ми повинні реагувати проти неї через закріплення нашого якоря у Богові простим порухом довір’я; навіть, якщо наше духовне життя мало б послаблюватися на деякі проміжки часу саме задля таких вправ, ми не втрачатимемо нічого, але осягнемо багато. Саме завдяки таким випробуванням ми набудемо героїчне практикування віри і надії; і героїзм чеснот є необхідним для осягнення святості.
Молитва
«Спаси мене, о Боже, бо води сягають мені аж по горло. Загруз я в глибокому болоті, й немає де стати. Увійшов я у глибокі води, й пориває мене бистрінь. Від крику я знемігся; горло у мене пересохло; втомились мої очі, як я ждав на мого Бога… Але я молюся, Господи, до тебе, у сприятливий час. О Боже, вислухай мене у своїй доброті великій, твоїм спасінням певним. Витягни мене з болота, щоб я не загрузнув; коли б то я урятувавсь від тих, що мене ненавидять, і від вод глибоких! Водяна бистрінь хай не затопить мене глибінь хай мене не поглине, хай яма не затулить своєї пащі наді мною. Вислухай мене, Господи, бо добра твоя ласка, обернись до мене з великого милосердя твого і не ховай твого обличчя від слуги твого…. Бо ти моя надія, Господи, – Господь моє уповання від юності моєї…. О Господи, я завжди надіявся на Тебе…. О Боже, не віддаляйся від мене, поспіши мені на допомогу…. Ти, що дав мені зазнати силу лихих злиднів, знову оживи мене і знову виведи мене наверх із земних безодень…. Ти помножив Твою величність, і повернувшись до мене, Ти мене знову потішив» (Пс. 69-71)
«О надіє, люба сестро віри, ти є тією чеснотою, яка ключем Христової Крові відчиняєш нам вічне життя. Ти охороняєш місто душі перед ворогами замішання і коли диявол намагається вкинути душу у безнадію, вказуючи їй на важкість її колишніх гріхів, ти не знемагаєш, але повна сили, ти залишаєшся мужньою завдяки ціни Пресвятої Крови Ісуса Христа. Ти прокладаєш місток до вінка перемоги, бо ти осягаєш її силою Його Крові» (Свята Катерина Сієнська)

Перклад з англійської: за книгою о. Гавриїла від св. Марії Магдалини, ЧКБ, Божественна Близкість, роздума №248.