ВНУТРІШНІЙ ЧОЛОВІК

ВНУТРІШНІЙ ЧОЛОВІКВНУТРІШНІЙ ЧОЛОВІК,
що в комірчині серця свого усамітнившись, роздумує і молиться таємно
«У мене в нутрі запалало моє серце, і від думок моїх огонь зайнявся» (Пс. 39, 4).

Святитель ДМИТРО ТУПТАЛО

ПЕРЕДМОВА
Позаяк багато хто з-посеред нас не знає, що таке внутрішнє діло (піднесеного думками до Бога) богомисленного чоловіка, ані не відає, що таке (роздумування про Божественне) богомисленність й, нічого не тямлячи в молитві, яку твориться умом, вважає, що лише тими молитвами належить молитися, які суть написані в книгах церковних, про таємну ж у серці розмову з Богом і про хосен, який вона приносить, не здогадується, ані не засмакувавши ніколи тієї духовної солодкости, немов сліпонароджені, лишень чує про сяяння сон¬ця, а яке-то воно, це сяяння, не відає, так само й ті, що про богомисленне поучення і молитву хіба що чують, розуміти ж не розуміють, та й позбавляють себе через невігластво власне численних благ духовних і зрікаються поступу в чеснотах, який підносить до досконалого вгоджування Господеві, цього заради наводжу тут деякі невеликі поучення про внутрішнє навчання і богомисленну молитву для простих, нехай радо починають поволі навчатися за поміччю Божою.
Духовне навчання (поучення) внутрішнього чоловіка починається ось цими Христовими словами: «…Коли молишся, увійди у свою кімнату, зачини за собою двері і молись Отцеві твоєму, що перебуває в тайні» (Мт. 6, 6).
ГЛАВА 1
Про двоякість чоловіка, навчання (поучення), молитви іі комірчини
Чоловік є двояким: зовнішнім і внутрішнім, тілесним і духовним. Зовнішній, тілесний, є видимий, натомість внутрішній, духовний, — ні. Проте, за словом святого апостола Петра, «прихована сердечна людина, в нетлінності лагідного і мовчазного духа» (1 Пт. З, 4) . І святий Павло виявляє двоякість чоловіка, кажучи: «Хоч наша зовнішня людина занепадає, однак наша внутрішня обновлюється день у день» (2 Кор. 7, 16). Це мовить апостол, аби засвідчити існування внутрішнього й зовнішнього чоловіка. Отож, зовнішнього чоловіка творять багато членів, а внутрішній за Божою благодаттю досягає досконалости умом, увагою до себе й острахом Господнім. Діла зовнішнього чоловіка суть явні, внутрішнього ж — таємні, за словом псалмопівця: «Приступить чоловік, і серце глибоке» (Пс. 63, 7). Та й апостол каже: «Хто-бо з людей знає, що в людині, як не дух людський, що у ній» (1 Кор. 2, 11), лишень єдиному Господеві, що випробовує серця й утроби, відомі всі тайни внутрішнього чоловіка.
Двояке й поучення (навчання), зовнішнє і внутрішнє: перше в книгах, друге — в роздумуванні про Бога, одне в любові до мудросте, инше — в любові до Господа, зовнішнє у пишномовстві, внутрішнє в моліннях, це — в гостроті ума, те — в теплоті духа, зовнішнє у проповідництві, внутрішнє ж у помислах, перше знання надимає, друге будує (див.: 1 Кор. 1, 8); зовнішнє клопочеться, бажаючи все знати, а внутрішнє лишень до себе дослухається й, окрім Бога, нічого иншого знати не хоче, та й, услід за Давидом, мовить до Нього: «Тобі сказало серце моє: “Я шукаю лиця Твого!” Лиця Твого шукатиму, Господи» (Пс. 26, 8). І ще: «Як прагне олень до джерел водяних, так прагне душа моя до Тебе, Боже» (Пс. 41, 2).
Двояка й молитва, зовнішня і внутрішня: явно мовлена й таємно, соборна та келійна, уставна й спонтанна (самовільна).
Молитва, яку творимо явно, що її церковний устав нам приписує, соборна, має визначений час — полунощниці, утрені, часів, літургії, вечірні, повечір’я, на які люд закликає дзвін; мусять-бо вірні ці моління, як належну данину, Цареві Небесному на всякий день воздавати.
Молитва ж, яку творимо таємно, спонтанна (самовільна), триває безнастанно, коли хто забажає, й ніхто до неї не закликає, лишень сам дух, що спонукає молитися. Згадана храмова молитва має певну кількість псалмів, тропарів, канонів та инших піснеспівів і дій єрейських. Самовільна ж молитва подібна до безнастанної, цебто числом її не визначити, бо молиться хто, скільки хоче: инколи коротко, инколи довго. Першу мовимо вустами й вслух, другу — лише умом. Ту творимо стоячи, а цю не тільки коли стоїмо чи ходимо, а й сидячи чи на ложі спочиваючи, тоді, коли лишень трапиться нам піднести ум свій до Господа. Соборну молитву творимо в храмі, в Церкві Господній або з якоїсь нагоди у домі, де вірні зберуться. Самовільну ж молитву творимо в своїй зачиненій комірчині, за словом Господнім: «…Коли молишся, увійди у свою кімнату, зачини за собою двері і молись Отцеві твоєму, що перебуває в тайні» (Мт. 6, 6).
Двояка є й комірчина, зовнішня і внутрішня: кажу, видима й духовна; видима — з дерева чи з каменю, а духовна — серце, або ум, чи, за св. Теофилактом, таємна думка — це все одне й те ж. Видима комірчина перебуває на сталому місці, духовна ж — разом із чоловіком, де б він не був, і завжди в нутрі серця його, в якому, зібравши помисли свої, може умом своїм замкнутися і таємно молитися до Бога. І навіть коли посеред людей перебуває і з багатьма бесідує, бо ж внутрішня молитва (навіть коли трапиться кому, перебуваючи між людьми, відчути потяг духа на молитву) ні вуст не потребує, ані книг не шукає, й порухів язика не вимагає, а також і голосу (якщо це на самоті відбувається), лишень піднесення ума до Бога й заглиблення у Нього, що на кожному місці можливе.
Видима комірчина самого чоловіка безмовного зачиняє, внутрішня ж, духовна, вміщує в собі Бога й усе Небесне Царство, бо ж сам Христос у Євангелії мовив: «Боже Царство всередині вас» (Лк. 17, 21) . Також Слова Макарія Єгипетсько¬го пояснюють це — серце маленьке, однак може вмістити все: у ньому Бог, у ньому ангели, там — життя і царство, там град небесний, там і скарби благодаті.
У цій внутрішній комірчині серця чоловікові належить зачинятися частіше, ніж у стінах дому, й, зібравши всі свої помисли, ставати умом своїм перед Господом та й молитися до Нього таємно, теплотою духа й живою вірою, і повчатися у роздумуванні про Бога, аби зрости мужем досконалим.
ГЛАВА 2
Про молитву, що зігріває чоловіка, та й любов’ю з’єднує його з Господом
Насамперед нехай буде відомо, що християнинові (а що більше духовній особі за гідністю її покликання) належить усіляко клопотатися повсякчасно, аби з’єднатися йому з Богом Сотворителем, який любить, благодіє і є найбільшим добром чоловіка, та й Господом і для Господа той сотворений. Бо центром душі (останнім місцем), яку Бог сотворив, є тільки Він сам, від Нього ж вона буття й природу прийняла, у Ньому їй і жити вічно. Все-бо видиме на землі, що його любимо й бажаємо, слава чи багатство, дружина чи діти, словом, усе красиве, миле й люблене у світі цьому, не є властиве душі, хіба що трохи тілові, та й дочасне все це, отож, як тінь, мине швидко; душі ж, вічно сущій, ніде вічно впокоїтися, лишень у Бозі вічному, як у найбільшому своєму добрі, величнішому за всі красоти, кращому за насолоди й приємності, найсолодшому й наймилішому, та в її (душі) властивому місці, яке ніколи не промине й куди вона ще мусить повернутися: як плоть, що з землі взята, в неї покладається, так душа, що в Бога суща, до Нього ж повертається і в Ньому перебуває, для того ж і створив її Господь, аби в Ньому перебувала вона довіку. Ось тому в житті цьому дочасному ревно треба шукати злуки з Богом, аби у прийдешньому сподобитися з Ним і у Ньому вічно перебувати.
А злучитися з Ним можна не инакше, як найбільшою сердечною любов’ю. Бо і грішниця з Євангелії завдяки цій любові одержала від Господа велике милосердя через прощення її гріхів і міцно з’єдналася з Ним, «бо багато полюбила» (Лк. 7, 47). Він-бо любить тих, які Його люблять, і єднається з тими, які прагнуть єдности, та являється тим, що Його шукають, та й тим, які бажають насолодитися Його любов’ю, подає невичерпну насолоду (див.: Прип. 8, 17).
Тож, аби під силу було чоловікові розігріти в своїм серці таку Божественну любов, що вона з Господом в’яже та й поєднує із ним нерозлучним союзом любови, треба часто молитися, підносячи ум свій до Бога; бо як дрова, які щоразу докидають до вогнища, підсилюють полум’я, так часта молитва заглибленого в Бога ума розпалює в серці Божественну любов. А коли вона розгориться, то просвітить, навчить і зігріє всього внутрішнього чоловіка, невідоме й таємне мудрости своєї явить йому та й учинить його полум’яним серафимом, що повсякчас духом своїм предстоїть перед Богом і умом своїм на Нього споглядає, черпаючи з цього солодкість духовну.
ГЛАВА З
Про то, що молитва, яку проказуємо вустами без уваги ума, с ніщо
Не зайве тут буде згадати деякі вислови апостолів про молитву, що її творимо духом чи умом, які дещо важкі для розуміння, та й покласти край згаданим труднощам.
У Посланні до ефесян святий апостол Павло радить молитися духом: «Моліться завжди в дусі всякою молитвою і благанням» (Еф. 6, 18). У 1 Посланні до коринтян той самий апостол мовить: «Коли я молюся мовами, дух мій молиться, а розум мій без плоду» (1 Кор. 14, 14). Як це зрозуміти, що чоловік, який молиться духом, залишається безплідний умом?
Відповідь: слово «дух» у Святому Письмі має різні значення щодо чоловіка: инколи воно означає дихання, инколи саму душу, а ще коли добрий або злий намір чи бажання, або й якусь внутрішню чесноту чи її протилежність. Ось приклад: дух смирення, дух любови, дух милосердя і подібне. І навпаки: дух гордости, дух ненависти, дух грошолюбности тощо. Инко¬ли «дух» ужито для позначення якогось дару Святого Духа, як-от: дух премудрости, дух пізнання, дух прозорливости й подібне, а инколи слово це означає сам ум, що можемо про¬читати в цього ж апостола: «Відновлюйтесь духом вашого ума» (Еф. 4, 23).
Отож, радячи ефесянам молитися духом, апостол має на увазі сам ум, яким чоловік, молячись, мусить піднестися до Бога. Пишучи ж до коринтян, апостол мовить про дух, що молиться, й про ум, що перебуває без плоду, тобто, під духом розуміє людський голос і дихання, коли каже: «Яка вам користь, о коринтяни, коли лише голосом, що від вашого дихання, молитеся, а ум ваш до молитви не дослухається, а про щось собі мріє? Який хосен багато язиком мовити, а умом не розуміти слів проказаних? Бо коли й тисячу слів язиком про¬мовиш, чоловіче, й навіть коли усією гортанню щодуху заспіваєш, а ум твій не предстоїть перед Богом й на Нього не споглядає, а сторонніми помислами відволікається, то ця молитва твоя не принесе тобі жодної користе, й Бог її не почує та й без плоду зоставить». Добре пояснив це святий Кипріян, кажучи: «Як ти хочеш, аби Бог почув тебе, коли ти сам себе не чуєш? Бажаєш, щоби Бог пам’ятав про тебе, коли молишся, а однак не пам’ятаєш сам про себе!» Та й апостол коринтянам, а разом й усім нам, ставить себе за приклад, мовлячи: «Буду молитися духом, а й розумом буду молитись. Буду співати духом, а й розумом буду співати» (1 Кор. 14, 15). Коли ж, як каже, творити молитву язиком і голосом, що походить з дихання, то треба й умом молитися.
ГЛАВА 4
Про те, що коротка, часто проказана молитва корисніша за тривалу
Довідався я від досвідчених у богомисленні й у сердечноумовій молитві, що теплішою і кориснішою є коротка й часто повторювана, ніж тривала, молитва (й вона не залишається без великого хосену, але в досконалих, а не в почаківців). Бо в тривалій молитві ум (у чоловіка, що не звик до неї) не може довго предстояти перед Богом, бо вражає його (ум) звична неміч непостійности, викрадає до зовнішнього, і теплота духа незабаром остигає у ньому; і є така молитва не молитва, а сум’яття ума, якого туди й сюди відволікають помисли, що трапляється і в храмових соборних піснеспівах, і в келійний довготривалих правилах. Коротка ж і часто повторювана молитва надійніша, бо тепліше може довершитися через заглиблення в Бога на часину всього ума. Заради цього й Господь мовить: «…Коли молитесь, не говоріть зайвого» (Мт. 6, 7), та й святий Йоан Ліствичник у «Райський драбині» повчає: «Не многослов, нехай ум вдається не до вишукування слів. Бога вмилостивило єдине митареве слово, також одне спасло й розбійника. Многослів’я-бо часто в молитві розсіює ум та спонукає його до мріяння, однослів’ю ж під силу ум зосередити» (Слово, 28).
Однак хтось запитає: навіщо ж тоді апостол пише до солунян: «Моліться без перерви» (1 Сол. 5, 17)?
Відповідь: зазвичай, у Святому Писанні часто повторюване діло назване повсякчасним, неперервним, як ось про святого Захарію написано: «…Ось одного разу, коли Захарія за порядком своєї черги служив перед Богом» (Лк. 1, 8). Так треба розуміти й веління апостола Павла щодо безперервного моління — не можливо чоловікові так перебувати в молитві, аби ні вдень, ні вночі її не припинити, бо ж потрібен час для инших діл і необхідних турбот: для праці, розмови, трапези, сну й відпочинку. Тож, як можна безнастанно перебувати на молитві? Хіба що можливо часто молитись, а молитва, яку творимо часто, зараховується як безнастанна. Отож, нехай твоя, часто творена, але коротка молитва не помножує зайвих слів, про що й святі Отці вчать. Святий Теофилакт у тлумаченні на Матея (6) писав: не належить довго мовити молитву, а часто; говорити ж мало. В Бесідах Золотоустого на послання апостола Павла до ефесян (6) написано ось що: той, хто зайве мовить у молитві, не молиться, а пустословить. Ще й Теофилакт у згаданому тлумаченні Євангелія каже: зайве говорення — це пустослів’я. Гарно каже апостол: «…Волію п’ять слів розумом моїм сказати…, ніж десять тисяч слів мовами» (1 Кор. 14, 19).
Тобто, краще мені піднести до Бога коротку молитву уважно, аніж без уваги проказувати численні слова, й лишень намарно словами й голосом сповнювати повітря.
А ще згадані апостольські слова «Моліться без перерви» можна розуміти як такі, що стосуються умової молитви: ум-бо може постійно перебувати піднесеним до Бога й молитися до Нього безнастанно.
Отож, уже тепер почни, о душе, поволі торкатися викладеного тобі повчання, почни в ім’я Господнє, заохочена апостолом, що мовить: «…Все, щоб ви тільки говорили й робили, — все чиніть в ім’я Господа Ісуса» (Кол. З, 17). Тобто робіть з добрим наміром, не лише власної, а й духовної користи шукаючи — якомога більшої слави Божої, аби в усіх наших словах і ділах, і помислах прославлялося ім’я Господа Ісуса Христа, Спаса нашого.
Однак насамперед стисло з’ясуй для себе, що таке молитва.
Молитва — це звернення ума і помислів до Бога. Молитися — значить стояти своїм умом перед Богом і оглядати Його невідступною думкою, та й розмовляти з Ним із благоговійним страхом і упованням.
Отож, зібравши всі свої помисли й відклавши всі зовнішні життєві турботи, піднеси свій ум до Бога й дивись на Нього.