Навчіться перебувати на самоті

Фізична самота, зовнішнє мовчання і справжні реколекції морально необхідні для будь-кого, хто хоче провадити контемплятивне життя. Подібно до всього іншого із сотворених речей це дещо більше, ніж засоби осягнення мети. Якщо ми не розуміємо мети, то неправильно використовуємо засоби.
Ми не йдемо в пустелю уникати людей, а вчитися знайти їх. Ми не залишаємо їх, щоб більше не мати з ними нічого спільного, а для того, щоб навчитися робити їм добро. Але це тільки вторинна мета.
Єдина мета, яка охоплює всі інші, – це любов до Бога…
Як можуть люди діяти і говорити так, наче самота не важлива для внутрішнього життя? Тільки той, хто ніколи не переживав справжню самоту, може заявляти, що вона не має ніякого значення і що тільки самота серця справді важлива! Одна самота повинна приводити до иншої!
Проте найсправжніша самота – це не щось зовнішнє, це не відсутність людей або звуку навколо вас. Це – безодня, що відкривається в центрі власної душі.
І ця безодня внутрішньої самоти – голод, який ніколи не насититься чимось сущим.
Єдиний шлях знайти самоту – голод, спрага, жаль, убогість і бажання. Людина, що знайшла самоту, порожня, ніби її спустошила смерть.
Вона перейшла всі горизонти. Вже не залишилося жодних напрямів, у яких вона може подорожувати. Це країна, чий центр є усюди і чиєї периферії немає ніде. Ви не знайдете її подорожуючи, а навпаки – стоячи на місці. І саме в такій самоті починаються найглибші дії. Саме тут ви виявляєте дію без руху, працю, що є відпочинком, бачення в пітьмі і, понад усе бажання, повноту, межі якої простягуються до безконечности. Хоча в дійсності ця самота наявна усюди. Є механізм для її пошуку, що пов’язаний з фактичним простором, географією, фізичною ізоляцією і містами людей.
Має бути принаймні якась кімната чи инше місце, або хоча б куточок, де ніхто вас не знайде і не турбуватиме. Ви маєте бути здатні відмежуватися від світу і звільнитися від усього, що зв’язує вас зором, звуком, думкою у присутности інших людей.
“Ти ж, коли молишся, увійди у свою кімнату, зачини за собою двері і молись Отцеві твоєму, що перебуває в тайні; а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі…” (Мт. 6,6). Як тільки ви знайшли таке місце, втішайтеся ним і не турбуйтеся, якщо важлива причина змушує вас його залишити. Любіть його і повертайтеся до нього, як тільки можете, і не дуже поспішаєте змінити його іншим.
Міські церкви – це іноді тихі та мирні місця самоти і мовчання, де людина може знайти притулок від нестерпного зухвальства ділового світу. Іноді хтось може почуватися більш наодинці в церкві, ніж у кімнаті у власному будинку. Удома завжди можуть потурбувати і заважати (і не варто ображатися на це, бо любов вимагає прийняти це). Але в цих тихих церквах можна залишитися невідомим, там ніхто не потривожить, хіба що такі, як ви, незнайомці. Іноді через несмак і занедбаність деякі церкви стають самотою, хоча вони не мають бути простими. Навіть якщо вони такі, це не є важливо. Нехай там завжди буде тихо, затишно, щоб у храмах люди могли знайти притулок. Щоб вони були місцем, де можна стати навколішки у тиші, в помешканні Бога, сповненому Його тихою присутністю. Навіть коли людина не вміє молитися, вона може заспокоїтися і дихати з легкістю. Нехай десь буде місце, в якому ви можете дихати природно, спокійно, і щоб не доводилося переводити дух; місце, де ваш розум може бути вільний, де ви можете забути про свої турботи, поринути в мовчанку і поклонитися Отцеві в таємниці.
Не існує контемпляції, якщо немає таємниці.
Самота, яка важлива для того, хто контемплює, є насамперед внутрішньою і духовною. Можна жити в глибокій і мирній внутрішній самоті навіть у світі і його суєті. Однак цією істиною иноді зловживають. Є люди, посвячені Богові, чиє життя сповнене невгамовности, хто не має реального бажання бути на самоті. Вони визнають, що зовнішня самота є чимось добрим, але наполягають, що значно краще зберігати внутрішню самоту, живучи серед инших людей. Їхнє життя поглинають дії і придушують прив’язаності до сущого. Внутрішня самота для них неможлива. Вони її бояться. Вони роблять все, що можуть, щоб уникнути її. Ще гірше, що вони намагаються втягнути инших в дії, такі самі безглузді і так само поглинаючі, як і їхні. Вони – великі покровителі даремної роботи. Вони люблять організовувати зустрічі, банкети, конференції і лекції. Вони друкують обіжники, пишуть листи, говорять годинами по телефону для того, щоб могти зібрати сотню людей у великій кімнаті, де вони створять багато галасу і реготатимуть один з одного і плескатимуть у долоні і поплетуться додому з певністю, що вони зробили велику справу, поширюючи Царство Боже.

Чисте серце
Ви ніколи не знайдете внутрішню самоту, аж доки не докладете якихось свідомих зусиль, щоб звільнитися від 6ажань, турбот, прив’язаностей.
Зробіть все, що можете, щоб уникнути шуму і людських справ. Уникайте, наскільки це можливо, місць, де вони збираються, щоб обдурити і образити один одного, щоб використати, насміхатися один над одним або щоб демонструвати фальшиві жести дружби. Будьте раді, якщо можете уникати їхньої присутности. Не переймайтеся їхніми неземними піснями. Не читайте їхньої реклами.
Контемплятивне життя, звичайно, не вимагає самовдоволеного презирства звичок і розваг звичайних людей. Проте жодна людина, що шукає звільнення і світла на самоті, духовної свободи, не може пасивно піддаватися всім закликам суспільства продавців, рекламодавців і споживачів. Без сумніву, життя не можна прожити в людському вимірі без певних розумних задоволень. Однак стверджувати, що всі задоволення, які нам пропонують як необхідність, є тепер “розумні” – це цілком инше.
Природне задоволення – це одне. Неприродне задоволення, викликане настирливістю продавця, – це цілком инше.
Потрібно прийняти як найелементарнішу людську і моральну істину те, що жодна людина не може жити повністю розумно і скромно, аж поки не буде спроможною сказати “ні” своїм природним тілесним бажання, коли виникне потреба. Жодна людина, що просто їсть і п’є, як тільки відчує голод і спрагу, яка курить, як тільки відчуває бажання запалити цигарку, задовольняє свою цікавість і чуттєвість кожного разу, коли її стимулюють, не може вважати себе вільною особою. Вона відмовилася від своєї духовної свободи і стала слугою тілесного імпульсу. Її розум і її воля не належать їй. Вони під владою її бажань. І через її бажання розум і воля під контролем тих, хто задовільняє це бажання. Хтось може купити одну марку віскі замість иншої, обманюючи себе, що робить вибір. Ця людина – служитель тиранічного ритуалу. Вона має шанобливо купити пляшку, принести її додому, розкоркувати, налити друзям, дивитися телевізор, “почуватися комфортно”, говорити про всілякі дурниці, розсердитися, покричати, побитися і піти спати з відчуттям огиди до себе й світу. Це стає своєрідним релігійним насильством, без якого така особа не може переконати себе, що вона справді жива і “реалізує себе як особистість.” Вона не “грішить”, а просто робить із себе дурня, обманюючи себе, що вона є реальною, коли її нестримні бажання применшили її і звели лише до тіні справжньої особи.
Життя контемпляції неможливе без аскетичної самодисципліни. Потрібно навчитися обходитися без розкошей, що стають звичкою і водночас так легко оволодівають людиною у наш час. Не маємо на увазі, що для того, аби бути контемплятивним, треба відмовитися від куріння або алкоголю, але ж, звичайно, треба бути здатним використовувати ці речі без виникнення безконтрольної потреби в них. Поза сумнівом, що відмова від куріння і вживання алкоголю – очевидний приклад самовідмови, без якого молитовне життя було б ілюзією.
Я не можу говорити про телебачення, оскільки ніколи його не дивився. Все, що я знаю, що серед людей, чию думку я поважаю, наявне досить поширене переконання, що комерційне телебачення здеградувало, стало лицемірним, надмірно атракційним і абсурдним. Може здаватися, що телебачення може стати своєрідним штучним замінником контемпляції. Цілком инертне підпорядкування вульгарним зображенням, сходження до пасивности замість піднесення до найвищого рівня активної пасивности розуміння й любови. З цієї причини кожен, хто сприймає внутрішнє життя серйозно, повинен використовувати телебачення з крайньою обережністю і проникливістю, диференційованим підходом.
Зберігайте свої очі в чистоті, вуха – в тиші, а ваш розум – в ясності. Вдихайте повітря Боже. Працюйте, якщо ви можете, під Його небом.
Якщо вам доводиться жити в місті і працювати серед машин, їхати в метрі, обідати в місцях, де радіо вас заглушує фальшивими новинами і їжа шкодить вашому здоров’ю, думки тих, що вас оточують, отруюють ваше серце нудьгою, не дратуйтеся, а прийміть це як любов Бога і як зерна самоти, що засіялися у вашій душі. Якщо вас лякають ці речі, ви прагнутимете зцілюючої тиші реколекцій. Водночас майте співчуття до людей, які забули про поняття самоти. Ви знаєте, що вона існує, що вона – джерело миру і радости. Ви можете покладати надії на таку радість. Вони вже навіть не сподіваються на це.
Якщо ви шукаєте втечі заради самої втечі і біжите далеко від світу тільки тому, що світ – неприємний, ви не знайдете миру і не знайдете самоти. Якщо ви шукаєте її тому, що віддаєте перевагу перебуванню наодинці, то ніколи не втечете від світу і його егоїзму. У вас ніколи не буде внутрішньої свободи, яка допоможе перебувати на самоті по-справжньому.
Одним із життєво важливих аспектів самоти є її внутрішня залежність від невинности. Чеснота цнотливости -це не цілковита відмова від життя у вимірі нашої статевости, а правильне його використання. Відповідно до найбільших релігійних традицій світу це означає обмеження щодо статевого життя до шлюбу і в межах подружжя до певних моральних норм.
Ніде більше самозречення не є таким важливим, як щодо статі. З усіх природних бажань статевим потягом найважче управляти, щораз більше його недисципліноване задоволення засліплює людський дух перед будь-яким внутрішнім світлом.
Статеві стосунки у жодному випадку не можна розглядати як зло. Це природне добро, яке Бог сотворив і хотів щоб воно існувало, це входження в тайну любови і милосердя Божого до людей. Хоча статевий вимір особи не може бути злом у собі, надмірна прив’язаність до сексуального задоволення, особливо поза шлюбом, є одним з найчастіших і найжалюгідніших слабкостей людей. Більшість людей сьогодні вважають, що статевий потяг не можна повністю контролювати і що для нормального людського існування неможливо цілком утриматися від його задоволення. На їхню думку, треба підкоритися неминучому і перестати цим перейматися.
Варто погодитися, що відчуття патологічної провини щодо статевого життя і поняття статевости як такої аж ніяк не допоможе людям опанувати цю пристрасть. Проте самоконтроль є не тільки бажаний, але й цілком можливий. І це суттєво для життя у контемпляції. Опанування потягу вимагає значного зусилля, пильності, терпіння, покори і віри в Боже милосердя. Але вже сама боротьба за цнотливість навчає нас покладатися на духовну силу, вищу, ніж наша власна природа, і це обов’язкова підготовка до внутрішньої молитви. До того ж цнотливість неможлива без аскетичної самопожертви також в инших сферах. Вона вимагає посту, помірного і впорядкованого життя в скромності, стриманості перед цікавістю, приборкання своєї агресивности й багатьох инших чеснот.
Досконала цнотливість утверджує людину в стані духовної самоти, миру, спокою, ясности, ніжности і радости, в яких вона налаштована до роздумів і контемплятивної молитви.