Вервиця

Особливим підтвердженням значення молитви розарію є привілейовані свідки віри, мученицьку смерть яких сподобалось Божому Провидінню пов’язати з розарієм. Почнемо від першого, піднесеного до слави вівтаря, цигана, бл. Зефіріна Джіменез Малля, засудженого до страти з-за наступних обставин. Коли червона Іспанія шаленіла ненавистю до всього, що католицьке, Зеферіно заступився за молодого священика, котрого вели на розстріл – було це у Барбастро в кінці червня 1936 року. Звичайно, тільки того і досяг, що сам був арештований. “Коли ще й знайшли в його кишенях розарій, його доля була вирішена наперед.
Один з офіцерів, який знав Зеферіно, як хорошу людину, намагався врятувати його, просячи, щоб той таємно віддав розарій в його руки. Зеферіно, однак, залишився вірним своїм переконанням. Сміливо визнав віру, погодившись на в’язницю і смерть. У в’язниці молився на розарії і втішав інших “. Засуджений до смертної кари, був розстріляний 2 серпня 1936 року, зарахований до лику блаженних Папою Йоаном Павлом II 4 травня 1997 року.
Двоє однозначних героїв розарію знаходяться в групі 108 мучеників Другої світової війни, зарахованих до лику блаженних 13 червня 1999 р. Перший з них, о. Владислав Демскі з Іновроцлава, через розарій був побитий до смерті 26 травня 1940 року в концентраційному таборі у Заксенхаузен. А було це так: коли йому випадково випав з кишені розарій, СС наказали йому розтоптати його. Коли о. Владислав відмовився, німець кинув розарій в багнюку, і наказав священику поцілувати його. Священик опустився на коліна і відшукав устами хрестик розарію, це викликало скаженість охоронців. Вони побили його до смерті, і навіть намагалися бавитись тілом мученика.

Також в Освенцимі, 4 липня 1942 року, помер інший мученик розарію, о. Йосип Ковальський, салезіанець. За відмову топтати Розарій він був побитий і доставлений в табір штрафної роти. Коли йому наказали піднятись на бочку і виголосити проповідь, отець Йосип, “спокійним голосом відмовив Отче наш, Під Твою милість і Радуйся, Царице. Капо Карл Лангенхаген штовхнув його з бочки і нещадно побив. Отець Йосип повернувся в казарму і молився, очікуючи найгіршого. Через деякий час з’явився капо Йосип Мітасі забрав його з собою. Отець Ковальський віддав своєму другу останній шматок хліба, і попросив його молитися за нього та гонителів. Його закатували і втопили у бочці з калом”.
Відчувається щось сатанічне в ненависті, яку у різних особистих ворогів Бога і Церкви викликав розарій. Думаю, що не є чимось нераціональним припускати, що ця ненависть є відголосом люті сатани, у зв’язку з особливою силою молитви Розарію.
Особливо багато переслідувань, з приводу розарію, зазнали католики за часів Радянського Союзу. “З майже нав’язливою ненавистю – за словами одного з дослідників цього питання – переслідували діяльність Живого Розарію”. Тут автор посилається на свідоцтво о. Антонія Хоміцького, який колись почув від офіцера КДБ, що Живий Розарій – це щось сильніше, ніж атомна бомба.
Можливо, основним джерелом такої ненависті служби безпеки до Живого Розарію було те, що вони не могли повірити, що це дійсно молебень чисто релігійний. Ось витяг «пояснювальної» інструкції місцевих визнанців, чим є Живий Розарій: «Правовірний католик, щоб отримати повинен щоденно відмовити 150 молитов (70 разів , 60 разів, 20 разів відраховуючи їх на спеціальних чотках названих розарієм. Через те, що одній людині важко читати таку кількість молитов, церква дозволяє читати ці молитви колективно, що поєднує групу з 10 чоловік. Таке зібрання з 10 чоловік, ймовірно, практикується серед католиків, і в ході цих зустрічей, їх склад стабілізується. Зустрічі, як правило, не обмежуються тільки читанням молитов. Вони замінюються в дискусії на різні теми, в тому числі далеко нерелігійні . таким чином, перетворюється в постійно діючу компактну групу, очолювану, так званими, “.

Багато фактів мартирологіїв СРСР добув о. Роман Дзвонковський SAC. Це він вивів на світло мучеництво інвалідкиз Житомирщини, Яніни Яндульської, котру розстріляли без суду тільки за організацію Живої Троянди. Один тільки Бог знає, скільки мучеників було вбито в Радянському Союзі, за свої ті чи інші заангажуванняв молитву розарію. “Розповідала мені – цитую зараз о. Дзвонковського – п. Владислава Яворська з парафії с. Солобківці, Ярмолинецького району, Хмельницької області, історію власної сім’ї, пов’язану з справою Живого Розарію. У 1938 році, коли їй було 7 років, був арештований її батько. Ув’язнено його з багатьма іншими поляками в Плоскірові. Звідти йому вдалося прислати дружині брудну сорочку, в манжеті якої він заховав записку зі словами: . Їх було вдома четверо. Він написав це, бо знав, що вже не повернеться – і не повернувся. Як пізніше з’ясувалося, їх усіх за мішок пшениці видав сусід, зрештою, поляк “.

Ще в сімдесятих роках, “траплялося в Україні, що з похоронної процесії витягували чоловіка, котрий відмовляв розарій і карали його високим “. У КДБ священикам часто задавали питання про Живий Розарій та “терціарів”.
Відзначмо ще свідоцтво страждання за розарій в польських сталінських в’язницях. Його автором є о. Йосип Санак, в’язень PRL в 1950-55 рр., автор книги під назвою Гірший, ніж бандит. Священик у сталінській в’язниці: “Дуже небезпечною молитвою був розарій. Ми робили розарії з хлібних кульок. Коли наглядач в’язниці знаходив при комусь такий розарій, наказував йому відразу ж з’їсти його, не враховуючи того, що в’язень міг просто вдавитись. Ми, старі досвідчені в’язні, знали, де і як сховати розарії, щоб не підпасти. Один Бог знає, скільки тих хлібних розаріїв я відмовив… “.

Невідомі у нас факти з історії розарієвого мучеництва в далекій Японії відкривають ще неопубліковані дослідження Йосипа Клімурчика OP. Багато християн, ув’язнених за віру, а потім вбитих в День Великого Мучеництва, 10 вересня 1622 року, передали своїм близьким розарії, які в очікуванні смерті приготували у в’язниці. Ці розарії, отримані від мучеників, були збережені як дорогоцінна реліквія – і пізніше стали як свідоцтвом звинувачення при подальших переслідуваннях, так і джерелом сили для нових мучеників.
Плоди цих мучеників розарію – чиї імена і кількість знає тільки один Бог, – несподівано відкрилися два століття пізніше. Як відомо, останні переслідування в Японії – після яких влада дійшла до висновку, що християн в цій країні більше немає – закінчилися в 1637 році. Також тоді почався період ізоляції Японії, який тривав до 1853 року. Кільканадцять років пізніше, коли в Нагасакі французькі місіонери побудували церкву, до них почали зголошуватись укриті християни, котрі, протягом майже 250 років без священика і без Євхаристії, і навіть без Святого Письма, повністю відокремлені від Святого Престолу та всієї Церкви, зберегли – саме завдяки молитві розарію – католицьку віру. Останні місіонери – ще в першій половині XVII століття – передали їм три критерії, по яких вони зможуть пізнати тих проповідників Євангелія, котрим повинні довіритись: вони будуть вшановувати Марію, визнавати Папу і жити в целібаті.
Я тут тільки злегка зазначив тему мучеників розарію. Вже Тертуліан писав, що sanguisMartyrum – semenChristianorum – кров мучеників є насінням християн. Аналогічно, кров мучеників розарію, безумовно, сприяє поширенню в Церкви любові до молитви Розарію. Тому ми повинні взаємно розповідати про факти такого мучеництва. Шкода, наприклад, що тут, у Польщі, ми практично нічого не знаємо про справді зворушуючі події розарієвого мучеництва Церкви в Ірландії.
Спроба охопити саму суть Розарію
Спробуймо тепер описати суть цієї молитви, так, як кристалізував її досвід багатьох поколінь віруючих, котрі молились на розарії. Перш за все, це парадоксальна молитва. Вона несе в собі багато слів, але її ідеєю є те, щоб не говорити до Бога жодного слова, або, принаймні, жодного слова тільки від себе. Священні слова Господньої Молитви і Ангельського привітання мають нас втихомірити і створити атмосферу, сприяючу тому, щоб ми могли глибоко почути те, що Бог хоче нам сказати.
По-друге, під час цієї молитви, ми намагаємося, вслухатися в найважливіші речі, які коли-небудь Бог сказав людям. Мова йде про вслуховування в те, що Бог сказав не тільки для мене чи для тебе, але для всього людства, для всіх його поколінь. У медитації розарію, ми намагаємося вслухатись в те Послання Бога, яке було дане нам не тільки в посудині людських слів, але в Єдинородному Слові, через Його втілення, усю месіанську діяльність, спасенну смерть на хресті і воскресіння.

Молитва розарію полягає в тому, що “Радуйся, Маріє” відміряють час, і являють собою свого роду духовну мелодію, яка витишує мій розум і почуття, натомість центр своєї душі намагаюсь відкрити на Божого Сина, мого Спасителя , котрий промовляє до мене вже не тільки своїм навчанням, але всім тим, що Він зробив для нашого спасіння. Адже метою медитації розарію є поглинання в себе цих спасенних подій. Якщо пам’ятати те, що Свята Меса є більш, ніж молитвою (тому що вона є дійсним – довершеним силою Святого Духа – уприсутненням спасенної Жертви Христа), то чи християнин може собі уявити молитву прекраснішу, ніж розарій?
Велич Розарію, однак, не закінчується на цьому. Він є молитвою Марії. Полягає це в тому, що молячись на розарію, ми намагаємося довершити речі об’єктивно неможливі: пробуємо дивитись на Тайни нашого спасіння так, як бачила їх і переживала Божа Мати, і за ЇЇ прикладом намагаємося їх приймати і насичуватись ними. Зрівнятися з Нею в Її в любові до Христа, перевищує , звичайно, наші можливості. Вона все таки була цілковито безгрішною і повною благодаті, а ми – немічні і навіть якщо довіряємо Богу, то не можемо довіритись Йому повністю. Але вже те, що намагаємося до Неї доростати – якщо тільки насправді стараємось – нас дуже приближає до Христа.
На кінець скажімо те, що найпрекрасніше в молитві Розарію. Отже, якщо ми вже відкрилися на Господа, Котрий звертається до нас з тією Любов’ю, яку виявив нам під час свого видимого приходу до нас; якщо вже у відкриванні себе на цю Любов, ми намагаємося якось дорівнятися Його Матері, – тоді можемо дозволити собі приєднатися до Господа, котрий заступається за нами перед Предвічним Отцем. А саме заступається своїм втіленням і перебуванням серед людей, розп’яттям і воскресінням, що проникають в нас все більше і більше завдяки медитації розарію. Таким чином, ми можемо заносити до Бога Слово, до якого ми самі ніколи не були б здібні, Слово завжди плідне, котре має владу привести нас до вічного життя.

Отже, як бачимо, ці захоплення, які чути в Церкві на тему Святого Розарію, мають глибокі обґрунтування. Розарій є чимось більшим ще, ніж мудрою і ефективною медитаційною технікою. Це спроба поглинути в себе саму сутність (суть) Євангелія.

Катехиза о. Олега Сартакова на підставі тексту о. Яцека Салія ОР, переклад с. Даміани Радзевідло МСНСМ