НАСКІЛЬКИ ДОБРЕ ТИ МОЛИШСЯ?

НАСКІЛЬКИ ДОБРЕ ТИ МОЛИШСЯ?

Перебуваючи у Нью-Мехіко кілька років тому, я познайомився з чоловіком, який почував себе дуже пригніченим. Він був продавцем і витрачав свій вільний час на розвідку покладів срібла. Він огородив кілками територію, на якій знайшов сріблоносну гірську породу. По вихідних і по святах він проводив вибухи і довбав діру у схилі гори, поки не накопичив достатньо породи, щоб подати у відповідне відомство на аналіз. Того дня, коли я його зустрів, він щойно отримав повідомлення з того відомства. У ньому йшлося, що його зразок має надто низький вміст срібла, щоб виправдати комерційну розробку цього родовища. Багато днів його важкої праці виявились марними.

Якби можна було послати зразок наших молитов до небесного відомства, яке б займалося їх аналізом, то ми могли б відчути подібне розчарування. У повідомленні могло б зазначатися, що у нашому скупченні слів недостатньо справжньої молитви, щоб виправдати весь час і працю, які ми затратили.

Є дві речі, які визначають якість нашої молитви: уважність і намір, з яким ми молимося. Необхідність уважності нам добре відома. Нас цього дуже добре навчили в дитинстві на уроках катехизису. Ми знаємо, що в простих словах нема магії. Ісус особисто застерігав нас від цієї помилки. «А як молитеся, – казав Він, – не проказуйте зайвого, як ті погани, ніби вони будуть вислухані за своє велемовство. Отож, не вподобляйтеся їм, бо знає Отець ваш, чого потребуєте, ще раніше за ваше прохання!» (Мат.,6:7-8).
Наш Господь не засуджує молитви-прохання. Більше того, Бог дав нам зрозуміти, що Йому приємно, що ми просимо Його про допомогу. Хоча Бог і знає наші потреби, однак Він радіє з того, що ми усвідомлюємо свою залежність від Нього. Щоразу, коли ми звертаємося до Бога по прощення або допомогу, ми вітаємо Його, як джерело усього доброго і як люблячого Батька, яким Він для нас є.
Що наш Господь засуджує – це чисто машинальну молитву; повторення слів, так ніби ці слова мають якусь цінність самі по собі, незалежно від нашого душевного стану. Такий погляд на молитву, доведений до логічної крайності, знаходимо серед ламаїстів в Азії Вони вкривають колесо молитвами і тоді крутять його. Вони вважають, що з кожним, обертом колеса один раз було сказано ці молитви. Саме наше визначення молитви «як підняття розуму і серця до Бога» показує безглуздість таких дій. Слова, написані, чи сказані, є лише словами. Тільки почуття нашого розуму і серця надають їм значення і цінності. Знаючи це, ми беремося молитися, якщо ми не готові приділити увагу тому, що ми робимо. Отже, ми розуміємо, що важливою є не стільки увага до слів, скільки увага до Бога. Слова є лише стежкою чи дорогою, по якій мій дух подорожує до Бога. Слова є просто засобами, за допомогою яких я включаю своє тіло у свій акт поклоніння, так щоб молилася вся людина цілком, її душа і тіло.
Наприклад, я можу читати літанію про Священне Серце Ісуса, як висловлення вдячності нашому Господові за Його безмежну доброту до мене. Протягом усієї літанії моє вдячне серце може думати лише про Його великодушність. Мій розум може майже не звертатися до фактичного значення слів, які я промовляю, однак я молюся добре. З іншого боку, я міг би нерозумно приділяти таку рабську увагу буквальному значенню окремих слів, що в мене залишилося б мало уваги для самого Ісуса.
Ми знаємо, що увага, необхідна для молитви, не зводиться нанівець мимовільними відволіканнями, які нам всім докучають. Людський розум мінливий, як мала дитина; неспокійний, звивистий, схильний перестрибувати з однієї речі на іншу, нездатний на тривале зусилля. Ми можемо настроїти себе на молитву з твердим наміром молитися добре і зосередитись на тому, що ми робимо. Через три хвилини ми виявимо, що наша думка помандрувала у якусь власну безглузду експедицію. Якщо ми хворі, стомлені, стурбовані, або збуджені, то ці відволікання можуть бути втричі сильніші. Однак, це нас не розхолоджує. Ми знаємо, що наша молитва все одно є прийнятна для Бога, навіть, якщо ми весь час тільки те й робимо, що відганяємо відволікання. Справді, ця молитва може бути особливо приємна для Бога самим тим фактом, що ми молимося за таких труднощів. Оскільки ми взялися за молитву з вірним наміром і правдиво намагаємось приділити Богові якнайбільше уваги – то наша молитва тим більше прийнятна для Нього.
Вираз «вірний намір» є тут ключовим виразом. Взагалі, ми молимося, тому що Бог хоче, щоб ми молились. Це обов’язок, який ми, створіння, виконуємо перед Творцем. Ми молимося, якщо не з якоїсь іншої причини, то з почуття покірності і для того, щоб виконати наш важливий обов’язок перед Богом. З цієї основної причини молитви видно, як безглуздо було б для будь-кого звільнити себе від молитви на підставі того, що в нього нема бажання молитися. Молитва не є справою настрою, так як і справою зручності. Ми не можемо виправдати недостатньо часті молитви, посилаючись на те, що в нас нема для цього часу. Ми повинні, обов’язково повинні, знаходити час для молитви.
Тим більше, ми не можемо виправдати недостатньо часті молитви відсутністю бажання молитися або тим, що ми «нічого не отримуємо від молитви.» Ми молимося тому, що цього хоче Бог. Емоційно ми можемо бути холодні, як льодова брила. Ми можемо закінчити молитву без найменшого почуття духовного піднесення, чи натхнення. Це не має значення. Молитва – це щось, що ми робимо перш за все для Бога; що ми можемо отримати від неї, є другорядним. Наша молитва може здаватися нам сухою і невідплаченою; однак, вона приносить Богові задоволення.
Крім цього основного наміру виконати свій обов’язок перед Богом, є ще кілька особливих намірів, з якими ми молимося. Незважаючи на наші давні уроки катехизису, ми , багато з нас, наполягаємо на розгляді молитви, головним чином, як нагоди просити Бога про те, чого ми хочемо. Ми вже помітили, що це є однією з причин молитви, і хорошою причиною. Однак, за своєю важливістю вона посідає останнє місце. Людина, яка обмежується виключно молитвами — проханнями, має небагато шансів, що її молитви будуть почуті. Якщо ми не додаємо до своїх прохань передмову у вигляді більш важливої молитви, такої як поклоніння, подяка і каяття, то наші благання навряд чи можна розглядати як молитву. Якщо Бог бачить нас тільки з простягнутою рукою, то ми не можемо претендувати тільки на Божу щедрість. Будучи Тим, хто Він є, Він може зжалитись над нашим неуцтвом чи наполегливістю і над нашим егоїзмом – але наші молитви справді будуть низькосортною рудою.
Ми сказали, що молитва – це обов’язок, який ми виконуємо перед Богом. Першим елементом цього обов’язку є те, що ми віддаємо безмежно величному, милосердному і святому Богові належне поклоніння. Ми стоїмо перед Ним з трепетом і пошаною, як створіння перед своїм І Творцем, як діти у присутності свого Батька. Наше серце вклоняється Йому з любов’ю і покірністю. Ми говоримо Йому про свою любов, ми усвідомлюємо свою залежність від Нього, ми обіцяємо Йому нашу вірність і покірність аж до смерті. Знаючи, що Він є надзвичайно розумний і знає, що для нас є найкраще, що Він нас надзвичайно любить і бажає нам тільки найкращого, ми запевняємо Його, що ми будемо намагатися зробити Його волю своєю власною.
Усі ці почуття об’єднуються в нашому акті поклоніння, висловлюючись термінами встановлених молитв, віра, надія і любов виражаються головним чином у молитвах поклоніння. До таких належить молитва до нашого Господа особисто – Отче Наш, також славлення на Відправі, Вчення Апостолів, Символ Віри і будь-які молитви, які висловлюють похвалу Богові, такі як літанії, псалми, славослів’я. Молитви на честь нашої Благословенної Матері і [а честь святих теж, опосередковано, є молитвами поклоніння Богові, вшановуючи святих, ми вшановуємо Бога, чиїми шедеврами милосердя вони є.
Після поклоніння, найбільш необхідним завданням молитви є подяка. Наших молитв подяки повинно бути по меншій мірі стільки ж, скільки молитв-прохань. Проте, якщо ми ніколи не зверталися до Бога з молитвою-проханням, ми все одно маємо достатньо дарів, за які ми повинні Йому дякувати. Ми дякуємо Йому за те, що Він створив нас, за те, що Він дав нам цю нагоду жити вічно. Ми дякуємо Йому за те, до Він врятував нас, і за те, що Він відпустив нам наші гріхи. Ми дякуємо Йому за ту віру, яку Він так незаслужено нам дав. Ми дякуємо Йому за ту рятівну прихильність, яку Він виявив до нас у хвилини спокуси, і за те, що Він потай від нас усунув так багато спокус з нашої стежки. Ми дякуємо Йому за нашу сім’ю і за наших друзів, за здоров’я і успіх, за гідну винагороди протидію нашим хворобам і невдачам. Найбільше ми дякуємо Йому, як ми це робимо під час уславлення на Відправі, просто за те, що він є саме такий прекрасний Бог.
Ми можемо звертатися до Бога з будь-якими молитвами, які ми оберемо, як з молитвами подяки. Чи то молитва на вервиці, чи літанія – будь-яка молитва може містити у собі дух вдячності. Однак деколи, щоб підтримувати свою уважність, ми повинні звертатися до Бога з простою молитвою подяки, вираженою своїми словами, згадуючи про якусь конкретну допомогу, за яку ми особливо вдячні.
Ми поклонилися Богові, Його величності і святості. Ми згадали і усвідомили свій борг вдячності Йому. Наше наступне завдання сформується майже атоматично. Незважаючи на все, ми обрали Божу любов. Деколи ми відштовхували Його простягнуту руку і надавали перевагу собі над Ним. Тепер, усвідомлюючи жахливу злочинність нашого бунту, ми говоримо Йому, що ми шкодуємо. Каяття майже мимовільно з’являється на наших вустах. Наш жаль повинен містити в собі оновлений намір уникати гріха і всього, що могло б привести до гріха.
-З нашого жалю буде випливати відшкодування: молитви, | Служба Божа, доброчесні вчинки і самозречення, здійснені на спокуту наших гріхів. Натхнені своєю любов’ю до Бога, для якого душі є такі дорогоцінні, ми отримаємо радість, здійснюючи спокутування також за інших. Ми будемо намагатися здобути каяттям милість для грішників, які є надто нерозсудливі і надто байдужі, щоб самим прагнути каяття. Молячись з уважністю і вірним наміром, ми відкриємо для себе ту силу, яка притаманна щирій молитві. І ми, дасть Бог, будемо долитися добросовісно і регулярно. Ми ніколи не будемо починати свій день, не освятивши його молитвою, не сказавши Богові: «Доброго ранку.» Ми можемо мати мало часу, але це займає лише мить, щоб сказати: «О мій Боже, я поклоняюсь Тобі, я люблю Тебе, я дякую Тобі за новий день, який Ти мені дав. Я благаю Твоєї допомоги, щоб прожити цей день для Тебе і прожити його добре.» Ми можемо розширити ці думки, якщо нам дозволяє час, але Бог завжди буде отримувати ранкові вітання.
Які б ми не були стомлені, ми ніколи не заплющимо очі до сну, не подякувавши перед тим Богові за допомогу протягом дня, який минув, або не попросивши в нього відпущення гріхів і невдач, скоєних за цей день. Звичайно, в інші моменти будуть інші молитви; часто підсилені, будемо сподіватися, простим проханням: «Дорогий Господи, допоможи мені добре молитися.»

о. Лео Тріс