Умови благопристойної молитви до Бога

Умови благопристойної молитви до Бога

Якщо хочете, щоб молитва ваша була приємна Богу, то слід знати, як її творити.
Перед молитвою відкладіть усі житейські піклування, відкиньте суєтні думки, потім думку спрямуйте до Господа, предстаньте перед Ним зі страхом, благоговійно.

Моліться поважно, як вчить цар Давид: «Співайте Богу нашому, співайте розумно», — тобто знайте і розумійте про що читаєте і співаєте в молитві. Яка користь від молитви, що твориться без уваги і без смислу? На устах молитва, а в голові — грішні думки.

Вуста поважають Бога, а серце далеке від Нього. Може бути приємною Богові така молитва? Чи почує Він її? «Як ти хочеш, щоб почув тебе Господь, коли ти сам себе не чуєш? — говорить святий Кипріан і продовжує: — Ти хочеш, щоб Бог згадав тебе, коли ти молишся, а проте сам не пам’ятаєш, що ти робиш!»
Молитва без уваги, то все одно, що кадило без вогню і ладану, лампадка без масла, а тіло без душі. Це — зневага, а не догода Христові, Богу нашому, тому що не слова, які виходять із наших вуст, умовляють Його, а розум, спрямований до Нього, — не звуки горла нашого входять в уста Господа, а зітхання серця зажуреного.
Далі, якщо хочеш посилати Богу угодну молитву, то посилай її обов’язково з вірою і надією, як вчить святий апостол Яків: «Але нехай просить із вірою, без жодного сумніву. Бо хто має сумнів, той подібний до морської хвилі, яку жене й кидає вітер. Нехай-бо така людина не гадає, що дістане що від Господа» (Як. 1, 6-7). А святий Феофілакт говорить: «Якщо людина не вірить, що отримає те, що просить від Бога для себе, то даремно і молиться». Іван Листвичник говорить, що без віри молитва не може піднятися на небо.

Незлоба і милість, прощення грішному брату і подаяння нужденному — це два крила молитви. Якщо хочеш щось просити в Бога, то сам не відмов тому, хто просить у тебе. Якщо шукаєш прощення у Христа, то спочатку прости провини брату своєму. І Євангеліє заповідає перш за все примиритися з братом, а потім вже приносити Богу дар з молитвою.
При молитві потрібні піст, терпіння, труд, умертвіння гріховних бажань, а більш за все — чисте сумління. Як говорить Іоанн Богослов: «Улюблені, — коли не винуватить нас серце, то маємо відвагу від Бога, і чого тільки попросимо, одержимо від Нього, бо виконуємо Його Заповіді та чинимо любе для Нього» (1 Ів. З, 21-22). Чисте серце й сумління — ось ознаки богоприємної молитви; очистимо сумління наше щирим покаянням, будемо виконувати заповіді Господні й Він почує наші молитви.
Чому Господь інколи не чує молитов грішних людей? Та тому, що ці люди не чують Його наказів. Так і премудрий Соломон говорить: «Хто відхиляє вухо своє, щоб не слухати Закону Божого, то буде огидна і молитва того» (Пр. 28, 9). Як же Бог може слухати молитву грішника, коли грішник день і ніч Його ображає?

Проси для себе кожен дару молитви у Самого Бога, що дає молитву болящому; бо ми навіть і самі не знаємо, як і про що потрібно молитися, якщо Сам Він не надихне нас Духом Своїм Святим.
Потрібно молитися не просто устами, не просто язиком — бо слова ллються й тоді, коли думка блукає — а з глибини серця, з великим зусиллям і щирістю, які виходять із самої душі. Такі душі скорботних: вони зворушливі, серцем призиваючи Бога з великою журбою; тому й бувають почуті. Такі молитви мають велику силу, та не бояться диявола, хоч би з якою силою він не нападав. Як міцне дерево, що глибоко пустило корінь і сильно тримається за землю, протистоїть сильному вітрові, а дерево, яке тримається на поверхні, хитається при малому подиху вітру, виривається з корінням і падає на землю; так само і молитви, які виходять із глибини душі й там мають своє коріння, залишаються сильними та неослабними й не похитнуться від нескінченних помислів і козней диявола. А молитви, які промовляємо словами, а не з глибини душі, не можуть піднятися до Бога, тому що кожний стукіт і шум порушують його спокій і відволікають від молитви. Уста його вимовляють слова, але серце пусте і розум нічим не зайнятий.
Скляна лінза лише тоді запалює дерево або папір, коли ми наведемо її на предмет так, щоб сонячні промені зібралися у її фокусі й були спрямовані в одну точку запалюваного предмета. Так і в молитві: тоді наша душа зігрівається, оживляється, запалюється розумним сонцем — Богом, коли розумом своїм, як скляною лінзою, ми наводимо на серце, як на духовну точку всередині нас, це мисленне Сонце і коли Воно буде діяти на серце наше всією Своєю простотою і силою. Серце повинно запалати любов’ю, благістю і самоочиститись. І чим рішучіше та постійніше ти будеш звертатись своїм серцем до Бога, тим більше буде твоє серце просвіщатися, очищуватися й оживотворятися.

Молитва має бути уважною. Дія на душу довгої, але неуважної молитви подібна до дії зливи на залізну покрівлю, з якої збігає вся вода. На дах ця вода зовсім не впливає. Навпаки, уважну молитву можна порівняти з благотворним дошем, який зрошує засіяне поле, дає поживу для рослин і готує великий врожай.

Молитва повинна бути сильною вірою. Сильну молитву можна порівняти з храмом, який побудований на міцному кам’яному фундаменті. Молитву диявол намагається розсипати, як купу піску, слова хоче зробити як сухий пісок, без зв’язку, без вологи, тобто без теплоти сердечної. Молитва може бути храмом на піску або може бути храмом на камені. На піску будують ті, хто молиться без віри, розсіяно, із холодком. Така молитва сама по собі розсипається і не приносить користі молящому. На камені ж будують ті, хто протягом усієї молитви мають перед собою Господа і моляться Йому.

Кислашко О. П. “Надія на Господа.” – К.: Грамота, 2006.