ТРИ КЛЮЧІ – 3

НАСТАНОВИ СВЯТИХ ОТЦІВ ПРО ВНУТРІШНЮ МОЛИТВУ СЕРЦЯ

ДРУГИЙ РЯД
ВИСЛОВИ ПРЕПОДОБНОГО ІЗИХІЯ , ПРЕСВІТЕРА ЄРУСАЛИМСЬКОГО
1. Уважність – це постійна безмовність серця, відсутність усякого помислу. Уважне серце безперервно дихає Христом Ісусом, Сином Божим і Богом, Його єдиного завжди призиває, з Ним мужньо повстає проти ворогів і Йому, Котрий має владу прощати гріхи, визнає свої провини. (Гл. 5)
2. Тверезіння духа – це постійне перебування ума при дверях серця, тому він бачить, як підступають ворожі помисли, ці лиходії-викрадачі, чує, що говорять і роблять ці демони-губителІ, які образи навіюють, намагаючись через них звести ум до мрійливости, щоби спокусити його. Якщо будемо в любові зносити всякий труд цього діяння, то воно, ніби наставник, навчить нас мистецтва боротьби. (Гл. 6)
3. Способи тверезіння духа: перший – постійно слідкувати за мрійливістю; другий – зберігати серце завжди у мовчанні, безмовності на всякий помисел, щоб постійно молитись; третій – часто та смиренно призивати на поміч Господа Ісуса Христа; четвертий – безнастанно пам’ятати про смерть; п’ятий (найдієвіший з усіх) – лише до неба здіймати очі свої, за ніщо маючи земні речі. (Гл. 14-17)
4. Хто внутрішньо подвизається, тому щомиті треба дотримуватись таких чотирьох чеснот: смиренности, уважности, протистояння помислам, молитви. Смиренність потрібна для того, щоб завжди мати в серці Христову поміч, бо Бог гордим противиться (Як. 4:6), а боротьба у нас з гордими суперниками – демонами. Уважність – щоб завжди тримати серце своє далеко від усякого помислу, хоч би він і видавався добрим. Протистояння потрібне для того, щоб з гнівом заперечити помислам лукавого, як мовлено: Я відповім тим, що кепкують з мене, – бо я звірився на Твоє слово (Пс. 119:42). Молитва – щоб не дозволити лукавим похотям увійти в серце, одразу ж із глибини душі заспівати Христові пісню хвали. І тоді сам подвижник побачить, як всехвальним Іменем Ісуса ворог розвіється із помислами своїми, як порох на вітрі, або щезне, як дим. (Гл. 20)
5. Хто не осягнув ще молитви, очищеної від помислів, той не має зброї для боротьби – молитви, яка постійно з найпотаємніших закутків душі призивала би Господа Ісуса Христа, бичувала й обпікала ворога в цій невидимій боротьбі. (Гл. 21)
6. Треба пильним оком ума вдивлятися всередину, щоб розпізнавати тих, котрі туди входять. Як тільки впізнаєш голову змія, одразу ж протистав їй Христа – і відчуєш невидиме заступництво Господнє. (Пі. 22)
7. Якщо ти завжди перебуваєш у серці своєму, смиренно пам’ятаючи про смерть, каючись, протистоячи помислам і призиваючи Ісуса Христа, та з цією зброєю щоденно проходиш мисленим шляхом, вузьким, але радісним і втішним, – то дійдеш до блаженного споглядання Святих і просвітишся глибокими Таїнствами Христа, в Якому сховані всі скарби мудрости і знання (Кол. 2:3). Бо в Ісусі ти відчуєш, як у душу твою зійшов Дух Святий, Яким людина просвічується, щоби відкритим обличчям бачити славу Господню (2 Кор. 3:18). Ніхто, – каже Апостол, – не може сказати: Господь Ісус, як лише під впливом Духа Святого (1 Кор. 12:3), Котрий таємно утверджує того, хто шукає Його в істині. (Гл. 29)
8. Противник наш, диявол, ходить навколо нас, як лев ревучий, шукаючи, кого б пожерти (1 Пт. 5:8). Хай завжди буде в нас уважне серце, тверезий дух, відважний опір помислам і постійна молитва до Ісуса Христа, Бога нашого. Кращої помочі від Ісусової тобі не знайти, бо тільки Він, єдиний Господь Бог, здолає демонські підступи, хитрощі та лукавство. (Гл. 39)
9. Як сіль надає смак хлібові та всякій іншій їжі, зберігає м’ясо тривалий час свіжим; так і ум береже мислену насолоду і чудесне діяння серця, які божественно осолоджують і внутрішню, й зовнішню людину, проганяють смрад лукавих помислів і роблять нас витривалими в доброму. (Гл. 87)
10. Що більше дбатимеш про уважність свого ума, то гарячіше молитимешся Ісусові. І, навпаки, якщо занедбаєш свій ум, то й віддалишся від Ісуса. Як перше освічує простір ума, так друге його затьмарює. (Гл. 90)
11. Постійно та гаряче призиваючи Ісуса, втішно й тихо радіючи, серце сповнюється відрадою. Тільки Ісус Христос – Син Божий і Бог, Причина і Творець всього доброго – може досконало очистити серце твоє, бо Він Сам каже: Я, Господь, усе це чиню (Іс. 45:7). (Гл. 91)
12. Коли постійно призиватимеш Господа нашого Ісуса Христа в молитві, тоді зродиться в тобі невимовний божественний стан душі. І дійсно, єдине наше справжнє діло на землі – призивати Ісуса Христа, Господа нашого, палким серцем молитись до Нього, щоб дав нам причаститися святого Імени Свого. Бо часте повторення є матір’ю навику – як у чесноті, так і в схильності до зла; а навик потім панує, ставши нашою другою природою. Навчений ум уже самостійно шукає своїх ворогів, як мисливський пес зайця у кущах. Але пес шукає для того, аби пожерти, а ум – щоби виявити та прогнати. (Гл. 97)
13. Досвідчений у молитві великий Давид мовить до Господа: Сило моя! Тебе я пильнуватиму, бо Ти моя безпека, Боже (Пс. 59:10). Безмовність ума і серця, від якої походять усі чесноти, залежить од Господа, Який дав нам заповіді Свої й відганяє від нас – коли безнастанно призиваємо Його Ім’я – шкідливе забуття, що більше від усього іншого нищить безмовність серця – як вода вогонь. Тому через недбальство не віддавайся сну – собі на погибель, але Іменем Ісуса побивай супостатів. Це найсолодше Ім’я хай з’єднається з диханням твоїм – і тоді пізнаєш користь від безмовности. (Гл. 100)
14. Коли ми, негідні, сподобимося зі страхом і трепетом причаститися божественних пречистих Таїн Христа, Царя і Бога нашого, тоді найбільше роздмухаємо божественний вогонь тверезіння, збережемо незворушними ум і уважність, бо Тіло і Кров Господа нашого Ісуса Христа знищать усі наші провини, малі й великі гріховні скверни. Входячи у наше серце, Господь одразу ж проганяє з нього лукавих духів злоби і прощає нам скоєні гріхи. Тоді ум наш звільняється від докучливих демонських помислів, що турбують нас.
Якщо перебуватимеш біля дверей свого серця і старанно пильнуватимеш свій ум, то Божественне Тіло, Якого сподобишся у Святих Тайнах, щораз більше просвічуватиме твій ум і уподібнить його до зорі, що яскраво сяє. (Гл. 101)
15. Треба якнайревніше дбати про те, що дорогоцінне. Істинно ж цінним є лише те, що береже нас від усякого чуттєвого і мисленого зла. Отож пильнуймо свій ум, призиваючи Ісуса Христа, щоб завжди споглядати у глибину серця і безнастанно німотствувати думкою. Від помислів, які видаються нам добрими, намагаймось звільнитися, як і від усіх інших також, щоб не затаїлись між ними злодії. (Гл. 103)
16. Хай у нашому серці завжди буде місце для Ісуса Христа, Його святого Імени. Це конче потрібно, – стверджують духовно досвідчені мужі внутрішньої боротьби. А боротьбу цю треба провадити так само, як звичайну війну. Насамперед потрібна уважність; потім, коли зауважимо, що наблизилася неприятельська думка, з гнівом кинемо на неї слова прокляття зі серця; після цього треба помолитись, призвавши на поміч Ісуса Христа, – і відразу ж розсіється демонська примара. Бо інакше наш слабкий ум може піти вслід за бісівським маренням, ніби дитя, зваблене чудернацькими витівками вмілого фокусника. (Гл. 105)
17. Це є дивний для ума плід безмовности, коли гріхи, що стукають спочатку в двері ума тільки помислами, через заступництво Господа нашого Ісуса Христа завжди відсікаються у єстві внутрішньої людини чеснотою тверезіння, яке не дозволяє їм входити всередину й виходити назовні гріховними ділами. (Гл. 111)
18. Як ниви рясно родять пшеницю, так Ісусова молитва, або Сам Господь наш Ісус Христос щедро зростить у серці твоєму всіляке добро, а без Нього ми нічого чинити не можемо (Йо. 15:5). Спочатку ти вважатимеш Ісусову молитву сходами, потім книгою, нарешті, досягаючи щораз більшого поступу, стане вона для тебе небесним Єрусалимом, містом Царя сил з єдиносущним Його Отцем і Святим Духом. (Гл. 117)
19. Душа, котра вознесеться по смерті до небесних врат, не засоромиться і там своїх ворогів, коли Христос буде її Заступником. Тільки до останньої хвилини своєї нехай не втомлюється вона день і ніч взивати Господа Ісуса Христа, Сина Божого. І Він не забариться її захистити, бо істинна та божественна обітниця, яку Господь дав у притчі про суддю та вдовицю: Кажу вам, оборонить її негайно (Л к. 18:8) – і в земному житті, і у вічності. (Гл. 149)
20. Якщо з уважністю і тверезінням ума поєднаємо смиренність, а поряд із протиставленням дияволу та опором йому поставимо молитву, то добре нам, як зі світичем, йтиметься мисленим шляхом зі святим Іменем Ісуса Христа, Якому ми поклоняємось. Якщо ж понадіємось лише на своє тверезіння або уважність, то невдовзі впадемо від ворожого нападу й будемо відкинуті. І в усьому нас тоді – перемагатимуть ті найлукавіші злопідступники, а ми щораз більше обплутуватимемось, як сітями, злими бажаннями або цілком легко і піддамося їхньому смертоносному жалові, не маючи при собі переможного меча – Імени Ісуса Христа. Бо тільки цей освячений меч, безнастанно перебуваючи в нашому серці, де й тіні облесливого образу немає, змусить усіх ворогів ганебно відступити назад, бо має силу посікти, обпалити і пожерти, як вогонь солому. (Гл. 152)
21. Душекорисним і плодотворним ділом постійного тверезіння ума є здатність одразу ж запримітити мрійливі помисли, які виринають в умі, заперечити і протиставитися злому – викрити і зганьбити помисел, який загрожує ввійти в наш ум через чуттєвий образ. Призивання Господа одразу гасить і розвіює всякий замисел супротивника, всяке слово, всяку мрію, всякого ідола і всяку злобу. Іми самі умом бачимо, як нещадно їх нищить Ісус, наш великий Бог, захищаючи нас, смиренних, бідних і ні до чого не здатних рабів Своїх. (Гл. 153)
22. Не пропливе корабель жодної милі без води; анітрохи не досягнемо поступу в зберіганні ума без тверезіння, смиренности й постійної Ісусової молитви. (Гл. 168)
23. Безустанна молитва розжене з серця нашого похмурі хмари і вітри злобних духів. Коли ж простір серця чистий, то вже ніщо не перешкоджає Божественному Ісусові сяяти в ньому, якщо тільки ми не станемо гордими у своєму марнославстві, не понесемось за недосяжним і не позбавимо самі себе Ісусової помочі, бо Христос гордим противиться, смиренніш же дає благодать (Як. 4:6), перший подавши нам приклад Своєї смиренности. (Гл. 175)
24. Як без сенсу виводити букви в повітрі, ліпше нанести їх різцем на твердому предметі, аби вони надовго збереглися; так зі своїм важко здобутим тверезінням треба нам поєднати Ісусову молитву, щоби прекрасна чеснота тверезіння разом із Господом була в нас цілісною – й через Нього навіки збереглася в нас. (Гл. 183)
25. Коли діяльне зберігання ума з Божою поміччю і заради єдиного Бога вкоріниться в душі, то дарує уму мудрість для подвижництва в Бозі. Також велить своєму причасникові чинити усі діла свої у Бозі та міркувати чисто. (Гл. 194)
26. Блаженний той, хто направду пригорнеться до Ісусової молитви так, як повітря обкутує наші тіла або полум’я – свічку, взиваючи до Нього безперестанно в серці своїм. Сонце, сходячи над землею, будить день, а святе і всеславне Ім’я Господа Ісуса, безперервно сяючи в душі, породжує помисли, подібні до ясного сонця. (Гл. 196)
27. Коли розступляться хмари, небо стає чистим. Коли ж сонцем правди – Ісусом Христом – розсіються пристрасні мрії, тоді звичайно в серці зроджуються світловидні зоряні помисли. (Гл. 197)

2. ВИСЛОВИ СВЯТОГО ФІЛОТЕЯ СИНАЙСЬКОГО
1. Благочестивій людині треба надійно, немовби якийсь дорогоцінний камінь, берегти в серці своєму пам’ять про Бога. Потрібно забути все, навіть тіло своє, знехтувати теперішнє життя, аби в серці своїм здобути єдиного Бога. (Гл. 1)
2. З ранку до ночі треба мужньо й невідступно стояти при дверях серця свого з непохитною пам’яттю про Бога і безперестанною Христовою молитвою в душі. Тоді тією умовою сторожею подолаємо всіх грішників землі, вірною пам’яттю про Бога, що повсякчас поривається вгору, зітнемо ради Господа голови лукавих помислів. (Гл.2)
3. Тверезіння справедливо називається шляхом, бо воно веде до царства – і до того, що всередині нас, і до будучого; а також умотворенням (духовною майстернею), бо воно виробляє і відбілює (полірує) духовні риси характеру, перетворює пристрасне в безпристрасне. Тверезіння подібне також до віконця, через яке Бог світить у серці. (Гл. 3)
4. Де є смиренність, пам’ять про Бога (з тверезінням та уважністю) і часта молитва – там місце Боже, або небо серця, що його бояться полчища бісівські, бо там перебуває Сам Бог. (Гл. 4)
5. Першими дверима, що вводять нас у мислений Єрусалим, роблять уважним наш ум, є безмовність, хоча ум ще не заглибився у мовчання; другими – поміркованість у їжі, питті та сні; третіми – постійна пам’ять і роздуми про смерть, які очищають ум і тіло. (Гл. 6)
6. Втішаюча пам’ять про Бога, Господа нашого Ісуса Христа, гнівом серця і спасенною неприязню до всього гріховного звичайно руйнує всю «чарівну» силу помислів, різні навіювання, слова і мрії, сороміцькі уявлення – все, чим озброюється і з чим насмілюється підступати до нас всезгубний ворог, вигадуючи, як поглинути душі наші. Господь, коли ми взиваємо до Нього, спопеляє його дотла. Бо ні в кому іншому немає спасіння, крім Ісуса Христа. Про це каже і Сам Спаситель: Без Мене ж ви нічого чинити не можете (Йо. 15:5).
7. Повсякчасно, щомиті всіма силами оберігаймо серце своє від помислів, що затьмарюють дзеркало душі, в якому належить відображатися і сяяти лише Ісусові Христові, Котрий є премудрістю і силою Бога Отця. Шукаймо безнастанно царства небесного всередині серця; тоді, певна річ, таїнственно знайдемо в собі і зерно, і перлину, і закваску та все інше – якщо очистимо око серця свого. Ради цього і Господь наш Ісус Христос сказав: Боже Царство всередині вас (Лк. 17:21).
8. Внутрішньо борися так: з тверезінням духа поєднуй молитву, тоді тверезіння буде підсилювати молитву, а молитва – тверезіння. Тверезіння, постійно наглядаючи за всім усередині, зауважує, коли вороги намагаються увірватися в серце людини І, загороджуючи їм туди вхід, призиває на поміч Господа Ісуса Христа, щоб Він прогнав цих лукавих завойовників. Уважність загороджує вхід, противлячись усякому гріху, а Ісус, що Його ми призиваємо проганяє демонів з усіма їхніми бісівськими мріями й маревами. (Гл. 25)
9. Завжди оберігай свій ум. Як тільки зауважиш ворожий помисел, відразу протистався йому, не дозволь ворогові ввійти, призиваючи Христа Господа на відплату. Найсолодший Ісус, коли ти будеш взивати Його Ім’я, відгукнеться: «Я з тобою і допоможу тобі». Але навіть після молитви, коли всі вороги твої будуть упокорені, будь і далі напоготові. Ось знову хвилі помислів несуться, ще більше їх, аніж попередніх, одні за одними котяться на тебе, від них душа ніби вже занурюється у безодню і, здається, ось-ось загине. Але Ісус, Якого кличуть Його учні, наказує злим вітрам помислів вщухнути. Ти ж, визволившись Іменем Христа од ворожих нападів на годину чи хвилину, прослав Господа, що спас тебе, і глибоко роздумуй про смерть. (Т. 26)
10. Уважним серцем духовно чувай і звершуй свій шлях. Уважність і молитва, щоденно з’єднані між собою, подібно до вогненної колісниці Іллі, підносять на небеса того, хто їм вірний. Та хіба лише те? У того, хто утвердився в тверезінні ума, чисте серце стає мисленим небом зі своїм сонцем, місяцем і зорями, вмістилищем неосяжного Бога в таїнственному видінні та сходженні (піднесенні ума).

3. ВИСЛОВИ СВЯТОГО ТЕОЛІПТА МИТРОПОЛИТА
1. Після заходу сонця настає ніч; коли Христос відходить од душі, тоді огортає її темрява пристрастей і мислені звірі роздирають її. Зійшло сонце – і хижаки ховаються по норах своїх. Сяє Христос на тверді молитовного ума – і всякий помисел світу тікає, і ум повертається до свого діла, тобто – до божественного повчання аж до вечора. (Лист 45)
2. Стримуйся від зовнішніх розмов і борися із внутрішніми помислами, поки не знайдеш місця чистій молитві – дому, де проживає Христос, що просвічує та втішає тебе пізнанням і відвідинами Своїми. (Там же)
3. Сліди на снігу зникають під сонцем, а розпусні думки знищує Христос, що засяяв у серці через молитву й благі сльози розчулення та втіхи. (Лист 46)
4. Часті молитви, що їх творять у серці з палким каяттям, знищують спомини про колишні гріховні діла. Просвічення душі пам’яттю Божою, вірою і скрухою серця, ніби лезо, відтинає лихі згадки. (Там же)
5. Усамітнившись зовні, ввійди всередину вартової вежі душі, у цей дім Христовий, де завжди панує мир, радість і тиша. Ці дари Ісус посилає, неначе сонця проміння, побожній душі, що Його прийняла з вірою і добротолюбієм. (Там же)
6. На самоті пам’ятай про Бога, відвертай ум од усього, линь у думках лише до єдиного Господа. Виливай перед Ним усе своє серце і пригорнися до Нього з любов’ю. Пам’ять про Бога є умовим спогляданням Господа, що притягує зір І бажання ума та осяює його своїм світлом. Ум, коли щезнуть у ньому всі образні уяви речей світу цього, невидимо бачить Бога. (Там же)
7. Молитва є умовою розмовою з Господом. Молитовними словами й умом душа поривається до Бога. Коли ум у серці безперестанку взиває божественне Ім’я Господнє, тоді світло Боговидіння осяює душу. (Там же)
8. Вір мені: коли в усіх ділах твоїх невідлучно буде з тобою матір усякого добра – молитва, то вона не лише покаже тобі весільну світлицю, але й уведе тебе всередину, сповнивши невимовною славою та веселістю. Молитва, усуваючи всі перешкоди, чинить дорогу чесноти доступною для того, хто прагне іти по ній. (Лист 48)
9. Ідучи умовим шляхом, читай слова молитви і розмовляй з Господом, повсякчасно співай і не втрачай бадьорости. Невідступно молись, наслідуючи наполегливість тої вдовиці, що ублагала невмолимого суддю (див. Лк. 18:1-8). Тоді ти духом ходитимеш, не зважатимеш на пожадання тіла і світськими помислами не перериватимеш молитви своєї, але станеш храмом Божим, у якому безмовно оспівуватимеш Господа Бога. Умово молячись, сподобишся нарешті безнастанної нам’яти про Бога, увійдеш до найпотаємніших закутків ума, побачиш в таїнственному спогляданні Невидимого, служитимеш Йому на самоті своєю любов’ю. (Там же)

4. ВИСЛОВИ СВЯТИХ ОТЦІВ ВАРСАНУФІЯ ВЕЛИКОГО ТА ЙОАНА
1. Коли ми призиваємо Ім’я Боже, то знесилюємо ворогів наших. Знаючи це, не переставаймо взивати Ім’я Господнє на поміч. У цьому – наша молитва, бо сказано: Моліться без перерви (1 Сол. 5:17). (Відпов. 422)
2. Пам’ятай, що Бог відає таємниці серця, тож не переставай взивати до Нього у серці своєму. Про це сказано у Писанні: Ти ж, коли молишся, увійди у свою кімнату, зачини за собою двері й молись Отцеві твоєму, що перебуває в тайні, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі (Мт. 6:6). Зімкни ж уста свої і молися Богові в серці, бо хто так робить, той сповняє цю заповідь. (Відпов. 427)
3. Труд серця твого – це постійна молитва до Бога. Якщо бажаєш удосконалитися, молися, та не ліниво, а в надії – і Господь поблагословить тебе. (Відпов. 26)
4. Безнастанне призивання Імени Божого вбиває не тільки пристрасті, але й самі гріховні дії, що слідують за ними. Як лікар підбирає відповідні ліки хворому, щоби йому полегшало (хоча хворий не знає, як він це робить), так само й Ім’я Боже, що його безустанно призиваємо, вбиває всі пристрасті, хоч ми й не відаємо, як це діється. (Відпов. 421)
5. Господь сказав: Просіть, І дасться вам (Лк. 11:9). Молися всеблагому Богові, аби послав тобі Духа Святого, Утішителя, Який навчить тебе усього і відкриє усі таємниці. Візьми Його собі за провідника: Він не допустить до серця твого спокус, до думки твоєї – розсіяности, недбальства, лінощів та дрімоти; просвітить очі, утвердить серце, піднесе ум. До Нього пригорнись, у Нього віруй, Його люби. (Відпов. 136)
6. Коли бачиш, що підступні хитрощі ворога заважають тобі молитися, то не вступай з ним у суперечку, але відразу призви Ім’я Боже – і Господь допоможе тобі, звівши нанівець усі ворожі хитрування. (Відпов. 424)
7. Досконала молитва – в тому, аби розмовляти з Богом, не розсіюючись думками, зібравши всі свої помисли і чуття докупи. Людина досягне такого стану, коли умово вмре для всіх людей, світу і всього, що в ньому є. Така людина під час молитви стоїть перед Богом і з Ним розмовляє. (Відпов. 79)

джерело: ЩИРІ РОЗПОВІДІ ПРОЧАНИНА. видавництво “Місіонар”, Львів, 2000 р.

далі буде