Іспит сумління для подружніх пар

Вступ.
Цей іспит сумління має на меті показати ідеал і шлях розвитку, вдосконалення в святості, до якої покликані християнські подружжя. Його слід читати з роздумами і молитвою не лише перед сповіддю, але й тоді, коли приходять свята або настають особливі події – під час Великого Посту, реколекцій, в річницю укладення шлюбу, на перше Святе Причастя дітей, а також тоді, коли настають періоди кризи, морального занепаду, котрі містять в собі небезпеку.
Його варто читати для того, щоб усвідомити: у спільноті з Христом не буває безнадійних ситуацій, завжди знайдеться вихід, тому що “любити, означає підніматися”. З Христом кожна християнська родина може видобути жар любові, аби знову розпалити вогнище, біля якого буде тепло і затишно не тільки членам родини, але й тим заблукалим серцям, що засумнівалися в існуванні вічного Добра на землі.

Християнське подружжя є таїнством.
Християнин, котрий позбавляє своє подружжя релігійного і сакраментального характеру, ранить або вбиває в собі Любов Всевишнього, тобто, чинить гріх.
Гріхом є:
– не пам’ятати про релігійний характер свого подружжя;
– не поглиблювати і не живити в собі свідомість того, що через Таїнство сам Христос увійшов в подружнє життя і прагне в ньому залишитися;
– не піклуватися про те, щоб наше подружжя все більшн єдналося в Богу;
– ніколи не молитися про поглиблення поглиблення єдності і подружньої любові;
– нехтувати спільною молитвою, спільною участю в Євхаристії, спільним читанням Святого Письма;
– нехтувати читанням католицьких книг про подружжя;
– не піклуватись про наявність в будинку релігійних символів (розп’яття, образи), розміщувати їх в кутках, а не на видному місці.
– занедбувати релігійні елементи річниці прийняття Таїнства шлюбу (Служба Божа, Святе Причастя);
– забувати, що подружнє життя має бути однією з доріг освячення, а родина школою любові до Бога, людей, Батьківщини.

Подружня спільнота любові.
“…і присягаюсь тобі в любові, і що не покину тебе аж до смерті”…Любов має багато вимірів. Це не лише еротичне почуття, це – перш за все – бачення вартості, повага, піклування, відповідальність і відданість. Любов – це мистецтво, котрому можна і потрібно вчитися все життя. Любов кожного дня оживлюється дрібницями, значення яких люди епохи мікроелементів повинні особливо цінувати (культура, доброзичливість ввічливість).
Гріхом є :
– допускати егоїзм, піклуватися про власний добробут, власну долю, не рахуватися з іншою стороною;
– вводити слово моє замість слова наше;
– не помічати особливого духовного стану іншої сторони і залишатися байдужим до ситуацій, які викликають цей стан (хвороба, втома, нервова напруга);
– не знати больових точок в характері свого чоловіка чи дружини, або знати їх і завдавати болю навмисно або через брак делікатності;
– однобічно або самовільно вирішувати справиродини і дому, не ділити в дусі жертовної любові домашню роботу, проблеми і турботи дня, впроваджувати розподіл: скільки ти, стільки й я.
– залишати за собою сміття і бруд, вважаючи, що “він”, “вона” прибере (ванна, попіл від цигарок. не застелене ліжко);
– через свої лінощі і байдужість дозволяти себе обслуговувати;
– замикатись в собі і мовчати з таємничим і ображеним виглядом, або ображено заявляти: “я не розумію чого ти хочеш”.
– не молитись і не каятись за гріхи свого чоловіка чи своєї дружини;
– не шукати в собі провини під час криз подружнього життя;
– ніколи не дякувати Богові за радості життя і подружнього спілкування.

Відповідальність батьківства і материнства.
“Подружжя і подружня любов за своєю природою прагнуть до народження і виховання нащадків. Діти є найдорогоціннішим даром подружжя. Тому справжня оцінка подружньої любові і весь сенс сімейного життя полягає в тому, щоб чоловік і дружина були готові співпрацювати з любов’ю Творця і Спасителя, котрий через них постійно збільшує і збагачує свою родину”.
Тому гріхом є:
– ставитись до подружжя як споживач, використовувати його лише для розрядки своїх фізіологічних потруб і отримання задоволення;
– без особливих причин відкладати народження дітей;
– народжувати дитину тільки для свого задоволення і власних цілей;
– без особливих причин обмежуватись мінімальною кількістю дітей (1-2);
– безвідповідально, без поважних причин звертати увагу на єдину дитину, не враховуючи складностей виховання та її майбутньої долі (хвороба єдиної дитини);
– ховати за високими матеріями слабодухість, егоїзм і страх, не зважаючи на Бога і Божественне Провидіння;
– погано говорити про багатодітні сім’ї;
– однобічно вирішувати питання кількості дітей, не рахуючись з думкою чоловіка чи дружини;
– безвідповідально народжувати дітей в умовах, що безсумнівно загрожують їхньому добру (психічні, фізичні хвороби, надзвичайні зовнішні обставини, відповідно до енцикліки Humanae Vitae);
– здійснювати подружні акти в нетверезому стані:
– не знати етичних засобів планування зачаття;
– не рахуватись з цими засобами в подружньому співжитті (не практикувати природніх методів регулювання зачаття);
– носити в собі і розповсюджувати навколо себе упередження щодо цих засобів;
– розповсюджувати упередження щодо енцикліки Humanae Vitae, не ознайомившись з її змістом;
– в поглядах і практичному житті не рахуватись з вченням Церкви в цій площині;
– не приймати з радістю і незаплановану дитину;
– використовувати в співжитті неетичні засоби регулювання зачаття (механічна і фармацевтична контрацепція);
– допускати намір знищення зачатої дитини;
– намовляти прямол чи опосередковано до переривання вагітності;
– схвалювати і підтримувати такі злочини;
– приймати позитивні чи негативні рішення, керуючись тільки вказівками лікаря, не рахуючись з католицькою етикою;
– в сумнівних з моральної точки зору ситуаціях уникати духовного наставника і католицької родинної консультації;
– в невдачах і під тягарем хреста бунтувати проти Бога і відмовляти Йому в довір’ї, замість того, щоб наближуватися до Розп’ятого Ісуса.

Виховання дітей і самовиховання.
“Діти, а зрештою і всі ті, які знаходяться в родинному колі, легше знайдуть шлях благородства, спасіння, святості, якщо прокладати його буде приклад батьків і родинна молитва. Чоловік і дружина, обдаровані батьківством і свідомі завдання, яке несе в собі цей дар, старанно виконають свої обов’язки відносно виховання, особливо релігійного, бо ці обов’язки стосуються перш за все, них”.
Тому гріхом є:
– не виявляти ніжності і бути байдужим до дитини після її народження;
– не пам’ятати, що структура характеру дитини формується в ранньому дитинстві (0-3-7) років;
– не узгоджувати між собою засад і методів виховання;
– ставитись до дитини як до власності, забуваючи, що вона є Божою дитиною і нашою (не моєю);
– вважати себе в сфері виховання найвищою і безпомилковою інстанцією, гордувати вказівками педагогів, душпастирів, Євангелія;
– не перевіряти своїх роглядів і практики виховання;
– не дотримуватись виховної лінії, прийнятої обома батьками;
– підривати авторитет чоловіка чи дружини в очах дитини;
– підкупати думку дитини легковажним ставленням до вимог чоловіка чи дружини за допомогою дорогих подарунків чи потакань;
– не розпізнавати темперамент і характер і позитивні чи негативні схильності дитине, не застосовуючи своєчасно відповідних виховних засобів;
– безконтрольно віддавати дитину під вплив третіх осіб, особливо тих які не викликають довіри у чоловіка чи дружини (теща, дитячий садок тощо);
– займатися ригоризмом, тобто, ставити дитині зависокі вимоги, занадто суворо карати, створювати навколо неї атмосферу напруги і страху;
– викликатьи в дитині вибух спротиву, ставлячи перед нею непослідовні вимоги, перебуваючи в стані гніву, роздратування, нетерпеливості;
– через свою слабкість і чутливість (безглузда любов) не ставити дитині високих вимог, не вимагати від неї бути обов’язковою, не вчити її жертвувати своїми інтересами;
– не цікавитись творчістю і шкільними справами дитини;
– не знаходити часу на те, щоб поговорити з дитиною, піти з нею на прогулянку, природу, тощо;
– не піклуватись про постійну атмосферу доброзичливості, безпеки і любові;
– не прагнути розширювати межі свободи дитини, привчати її до відповідальності;
– нехтувати тим, щоб змалку вводити дитину в релігійне життя (молитва, біблійні розповіді, церква, катехези;
– недостатньо підкреслювати, що Бог і релігія це дійсно найвищі вартості (ієрархія цінностей);
– не показувати дітям релігійних і моральних вартостей, але примушувати їх до релігійної практики, застосовувати накази і покарання;
– примушувати дітей до релігійних практик, які не виконують самі батьки (молитва, Служба Божа, Св. Причастя, сповідь);
– не збільшувати вразливість дитини до морального добра і зла (формування сумління);
-недостатньо показувати дитині вартість добра, тим самим допускати гріхи такі, як обман, хитрість, шахрайство, крадіж, егоїзм, лінь;
– в присутності дітей не по християнські судити людей, факти і події;
наполягати на виборі навчального закладу, сиановища чи професії згідно з власними бажаннями чи амбіціями;
– недостатньо або занадто мало показувати своїми словами і вчинками першість духовних справ і вічності по відношенню до земних благ;
– не цікавитись богопізнанням і нехтувати читанням релігійних книг і журналів;
– нехтувати насиченням неділь і свят релігійним змістом (крім Служби Божої вивчення Святого Письма, молебні тощо);
– зменшувати значення елементів і релігійного настрою в переживанні Першого Причастя, Різдва, Великодня);
– легковажно ставитись до спільних сімейних зустрічей і молитов перед їжею та після неї;
– давати дітям поганий приклад аморалььними словами, судженнями, поглядами і поведінкою ( цинізм, розбещеність, пияцтво тощо);

Виховання любові.
Любов перевищує суто еротичну схильність, котра має егоїстичний підхід і незабаром трагічно зникає”.
Гріхом є:
– прискіпливо розбиратьсь в причинах “чорного дня”, тим самим поглиблюючи депресію;
– в запалі відкидати жести примирення, допомоги, ніжності;
– в розмовах і дискусіях роздратовуватись, підвищувати голос, вживати принизливі епітети і вульгарні слова;
– після конфлікту довго носити в серці гнів і образу, не прагнути до примирення незалежно від того, хто правий;
– будь-якою ціною доводити свою правоту і наполягати на ній;
– не залишати іншій стороні можливість ” зберегти своє обличчя “;
– вражати самолюбство чоловіка чи дружини, підкреслюючи свою правоту: “Ага, бачиш? Я мав (мала) рацію.
– радіти приниженню і поразці чоловіка чи дружини;
– створювати вдома незатишну і напружену атмолсферу (чіплятись до всього);
– в життєвих конфліктах і ускладненнях бачити тільки провину іншої сторони;
– не цікавитись професійними справами чоловіка чи дружини;
– набридати йому похвальбою про власні досягнення;
– підкреслювати свою “вищість” на рівні інтелекту, освіти чи соціального походження;
– не знаходити слів вдячності і похвали за докладені партнером зусилля в праці, за щось зроблене вдало і зі смаком (покращення дому, вибір вбрання, зачіски, приготування їжі);
– рідко вживати слова “будь ласка”, “дякую”, “вибач”.
– не зважаючи на втому і турботи, не зберігати спокою, доброзичливості, гарного настрою;
– належати до числа тих, які демонструють витонченість і доброзичливість лише на людях;
– не піклуватись про спільні вечірки і розваги. (подорожі, уікенди тощо);
– забувати про сімейні урочистості, такі як річниця укладення шлюбу, іменини, ювілеї;
– принципово виражати свою розчарованність недоліками іншої сторони, викликаючи враження, що справу безнадійно програно;
– нагадувати і перераховувати старі гріхи, невиконані обіцянки;
– не виявляти піклування, розуміння і терпеливості по відношенню до своєї дружини під час вагітності;
– перебільшено вихваляти чужих дружин чи чоловіків у порівнянні зі своєю (своїм);
– занадто мало працювати над зміною і вдосконаленням своєї особи згідно з настановами Євангелія;
– легковажно ставитись до збагачуючої ролі “спільності сім’ї”;

Наступне коло родинної спільноти – родичі і друзі
Слід пам’ятати, що зв’язки з батьками первинні по відношенню до подружніх зв’язків. Тому треба приймати існування цих зв’язків і в чоловіка, і в дружини. Але кожна із сторін має відчувати свій подружній обов’язок і більше вкладати душу в нову сім’ю. Бо ж “покине чоловік батька і матір свою і пристане до дружини своєї”.
Тому гріхом є:
– не поважати батьків і родичів свого чоловіка чи своєї дружини;
– негативно оцінювати їх, відзиваючись про них зневажливо;
– не поважати почуття любові іншої сторони до батьків і родичів;
– у вирішенні важливих подружніх справ залежати від батьків;
– дозволяти батькам втручатися у справи сім’ї;
– строрювати з батьками спільний фронт боротьби з чоловіком чи дружино;
– занадто ізолювати себе від батьків іншої сторони, не надавати їм дружніх знаків уваги (відвідини, подарунки, участь в родинних святах);

Спільність в матеріальній площин.
Подружній любові і єдності має служити і спільність матьеріального добробуту. а це означає, що гріхом є знищення цієї спільності.
тму гріхом є:
– не прагнути до створення спільної каси, не узгоджувати бюджет і основні витрати, не говорити і не думати про них як про тнаші.
– вимагати від чоловіка чи дружини дріб’язкових розрахунків а атмосфері недовіри і підозрілості;
– з незадоволенням виказувати за малий заробіток;
– безвідповідально витрачати гроші на розкоші (вбрання, алкоголь, гостини);
– примушувати іншу сторону до принизливих прохань про гроші на потреби родини;
– висловлювати свої погляди і чинити так, ніби матеріальні цінності відіграють провідну роль в збереженні і розвитку подружньої любові (я їй все даю, чого ще вона хоче);
– не підтримувати чоловіка чи дружину в складних ситуаціях, невдачах і матеріальних втратах (зменшення заробітної плати, крадіжка, втрата);
– віддавати всі сили і час для матеріального збагачення за рахунок моральних, культурних і виховних цілей.

Спільність любові в подружньому співжитті.
Подружній любові має служити подружнє співжиття. “Любов особливо виражається і доповнюється відповідним подружнім актом. Таким чиним, акти, за допомогою яких чоловік і жінка з’єднуються одне з одним інтимним і чистим шляхом є порядними і гідними”. Зцього випливає, що гріхом є порушення засади такої інтимної любові і негідне її пережиття.
Гріхом є:
– пропагувати і виправдовувати “вільну любов”;
– не рахуватись з совістю і моральним правом в цій площині, ставлячись до неї як до сфери необмеженої волі і свавілля;
– чуттєві переживання вважати сутністю і метою подружжя;
– висловлювати погляди і чинити так, ніби віддати тільки тіло достатньо для істиної любові;
– не рахуватися зі станом здоров’я і настроєм дружини на початку подружніх актів;
– не рахуватися з культурою, скромністю і делікатністю в подружньому співжитті, забуваючи про те, що чоловік чи дружина -це особа, а не річ чи знаряддя.
– приймати і нав’язувати пози. дії чи жести, що ганьблять гідність людини і християнина;
– не добиватись дисципліни і самоволодіння в своїй чутливості, щоб заради любові примушувати себе до самопожертви коли це необхідно;
– не шукати поради в душпастиря в справах сумнівних з точки зору моральності;
– ставати джерелом спокуси для чоловіка чи дружини;
– отруювати себе та іншу сторону ревнощами і безпідставними підозрами;
– зав’язувати навіть безневинні флірти (особливо на роботі чи відпочинку);
– наївно, не рахуючись з думкою чоловіка чи дружини, приймати знаки уваги зі сторони начальника чи колег по роботі , приймати і писати листи за спиною чоловіка чи дружини;
– цілеспрямовано вирушати на довгий час з дому (відрядження, відпустка. виїзди за кордон);
– у разі запізнення не повідомляти про це домашніх;
– входити в небезпечну круговерт: компанія собутильників, “пошук пригод” і подружні зради;
– не пробачати недосконалість, вади і гріхи своєму чоловікові (своїй дружині);
– після пробачення і примирення згадувати старі гріхи і падіння;
– погрожувати розлученням і робити до нього кроки;
– не бачити в розлученні великої моральної шкоди;
– вигадувати чи перебільшувати причини для визнання шлюбу недійсним в духовному суді;
– не піклуватися і не відчувати відповідальності за духовну та матеріальну долю чоловіка чи дружини після анулювання шлюбу.

Молодих необхідно, перш за все в лоні сім’ї, відповідно і своєчасно вчити про гідність завдань імети подружжньої любові, щоб шанобливо ставлячись до цнотливості, вони могли в певному віці перейти від перебування в чистоті під час заручин до подружжя.
Тому гріхом є:
– не прагнути до створення атмосфери, в котрій розвивається і зріє багатограння любов до Бога і людини;
– недостатньо вчити словом і прикладом, що любов Бога і різні форми любові людини є найвищими моральними цінностями;
– не надавати першості любові по відношенню до справедливості;
– не підвищувати вразливості дітей до любові Бога, а також до страждань і потреб людей;
– не вчити в щоденних ситуаціях і конфліктах мистецтву любові (прощенню, жертовності, ввічливості, повазі до інвалідів, недужих старих);
– не боротися з різними проявами егоїзму в собі і дітях;
– нехтувати свідомим вихованням дітей по відношенню до любові еротичної і подружньої, або ж відкладати його;
– в певному періоді не робити спроб поступового роз’яснення вікових проблем в атмосфері щирості, натуральності, простоти;
– не виправляти фальшивих і аморальних думок, оцінок і поглядів в розмовах, читаннях, при прослуховуванні чи перегляді радіо і теле програм, фільмів;
– зберігати книжки, журнали чи газети, що мають шкідливий вплив, допускати їхнє придбання або без пояснень сварити дитину з цього приводу;
– створювати атмосферу беззастережного табу або ж надзвичайної терпимості, байдужості до інтересів дитини (читання, перегляд фільмів, товариство, подорожі, виїзд на природу, тощо);
– недостатньо показувати і пояснювати сенс, вагомість і релігійні співвідношення цнотливості перед шлюбом і в шлюбі (Непорочна);
– не вказувати спокійно і доброзичливо на небезпеку і спокуси, а також на випадки, що загрожують цнотливості (наївність, самовпевненість, погане товариство);
– дозволяти дітям позбавлятися скромності і сором’язливості, котрі стоять на сторожі цнотливості (навіть тоді, коли вони ходять по дому в нічних сорочках і купальниках);
– не приділять достатньої уваги вихованню культури і скромності в одязі дочок;
– не вчити дітей остерігатися сліпого слідування моді, не вчити дітей відповідальності за спокушання і згіршення інших (поведінка і одіг дітей);
– не вміти і не хотіти (для власного спокою) в крайніх ситуаціях сказати рішуче ні;
– справляти на дітей поганий вплив, розповідаючи сороміцькі анекдоти або сміючись над розповідями інших;
– справляти на дітей поганий вплив словами чи негідною поведінкою, розраховуючи на те, що вони не розуміють і не чують;
– не цікавитись з ким діти підтримують дружні зв’язки;
– не знайомитись і не запрошувати друзів своїх дітей до себе додому;
– не прагнути якмога раніше познайомитись з нареченим (-ою) дочки чи сина;
– виявляти до молоді брак довіри, або ж, навпаки, завелике довір’я;
– дозволяти дітям пізно повертатися, перебувати в сумнівних компаніях, здійснювати подорожі вдвох, їздити автостопом, виїзджати на курортний відпочинок, за кордон не будучи впевненими в їхній моральній витримці;
– не користуватися порадами душпастирів, католицьких лікарів, лекторів;
– не проводити розмови на теми свящиничого і чернечого покликання;
– ставити дітям перепони в реалізації духовного покликання;
– не молитися про виконання Божої волі всіма домочадцями.

Взято зі сайту Місіонерів Облатів Непорочної Марії