Літургія крок за кроком (ч. 12)

Літургія крок за кроком (ч. 12)

Далі ієрей виголошує наступну молитву: « Найперше пом’яни, Господи, святішого Вселенського Архиєрея нашого (ім’я) папу Римського…», ця молитва твориться за всю Церкву на землі, тут згадується вся її ієрархія, починаючи від Вселенського Архиєрея нашого, який має тяглість від апостола Петра. Саме ап. Петру Христос довірив Церкву на землі впорядковувати, і зберігати її від лиходіїв – «І каже йому Ісус: «Паси мої вівці!»(Ів.21:17)», а в іншому місці Христос каже: «Тож і я тобі заявляю, що ти – Петро (скеля), і що я на цій скелі збудую мою Церкву й що пекельні ворота її не подолають. Я дам тобі ключі Небесного Царства, і що ти на землі зв’яжеш, те буде зв’язане на небі; і те, що ти на землі розв’яжеш, те буде розв’язане й на небі.»(Мт. 16:18-19).

Ці стишки є досить важливі, бо вказують на ап. Петра як голову апостолів і відповідального за церкву, так і те, що Церква – це не є справа рук людських, але самого Хриса – «Я на цій скелі збудую мою Церкву», а в основі на ап.Петрі – «на цій скелі збудую». Тому, Церква найперше і молитьсяза наступника апостола Петра- папу Римського, якому цей обов’язок поручено. Вживаємо слово «нашого», цим вказуємо на тісний зв’язок з Вселенським Архієреєм, що вказує на правдивість апостольського продовження, що вона збудована Христом на апостолах. Далі священик виголошує «… блаженнішого Патріарха нашого (ім’я), преосвященішого Митрополита нашого Кир (ім’я), і боголюбивого Єпископа нашого Кир (ім’я), і даруй їх святим Твоїм церквам…», цей виголос вказує на те, що ці єпископи є правдиві і потверджені Римським Архиєреєм, як і те, що їх навчання є згідно вчення Церкви, а хто не хоче слухати їх. То тим самим і не слухає Христа: «Хто слухає вас, мене слухає; а хто гордує вами, мною гордує; а хто гордує мною, гордує тим, хто послав мене.» (Лк.10:16). Тому, всяка побожність, що виходить поза послух єпископові не веде до спасіння, але до загибелі. «І даруй їх святим Твоїм церквам…», це вказує на те, що кожен єпископ є справою рук Божих, не був би ніхто з них єпископом, як не з волі Божої – вони даровані нам самим Богом для проводу духовного: «нема бо влади, що не була б від Бога; і ті, існуючі влади, установлені Богом. Тим то, хто противиться владі, противиться Божому велінню, а ті, що противляться, самі на себе суд стягають.»(Рим. 13:1-2).
Далі продовжує «…щоб у мирі, цілі, чесні, здорові довголітньо право правили слово Твоєї істини», цим Церква просить мирних часів для свого існування, щоб єпископи служили в неподільності і єдності, в Божій справедливості і довголіттю виконуючи свій обов’язок, що покладений на їх плечі Христом.
По цьому виголосі ієрея, народ одноголосно відповідає – « і всіх, і все», цим народ немов погоджується з словами священика, але просить також і за себе, щоб Бог і їх не забув, але пам’ятав про кожного чоловіка, жінку, дитину, тощо.
У сиву давнину виголос « і всіх, і все» лунав після виголосів диякона – диптихів (див. попередній раз), бо після цього виголосу священика, диякон чи і сам священик поминають імена живих, і лиш тоді взивав народ. В нас на Україні – Русі, диптихи мали з одного боку за живих, а з іншого за померлих, як згадка про це, ми тепер маємо помянники – книжечки, де вписують імена всіх померлих з родини.
Далі священик Христовий читає потихо молитву: «Пом’яни, Господи, це місто(село, обитель), в якому живемо, і всяке село, місто, і країну, і тих, що вірою живуть у них…», як бачимо, церква не перестає молитись за своїх вірних, вона завжди благає милостивого Бога за весь народ, але на першому місці стоять ті,«що вірою живуть у них», що прагнуть зберігати правдиве християнське життя. Особливо, «Пом’яни, Господи, тих, що плавають і подорожують, недужих, страждаючих, полонених і спасіння їх» церква пам’ятає також тих, що тепер відсутні і є в дорозі – подорожі, адже дорога може бути небезпечна, тому молиться за їх щасливу дорогу в Бога. Вона благає й за всіх хворих, й тих, що були взяті в полон – рабство, церква їх не забула, але пам’ятає завши в своїх молитвах.
На завершення священик проказує:«Пом’яни, Господи, тих, що дари приносять і добро творять у святих Твоїх церквах, і тих,що пам’ятають про вбогих…». Цим самим, людина що творить добро для церви, є завжди згадана перед Богом, і не лише раз, але згадується і в інших церквах, де служиться Літургія, бо церква є єдина – тому це спогадування є в множині. Завжди пам’ятається про милосердних людей, що чутливі до чужої біди, а особливо тих, що допомагають бідним, які самі не можуть собі зарадити.
Кульмінацією цієї тихої молитви є слова: «…і на всіх нас милості Твої зішли», що робить підсумок всього, і просить ласки у Бога для всіх без виключення.
Після цього слідує виголос ієрея: « І дай нам єдиними устами і єдиним серцем славити й оспівувати пречисте і величне ім’я Твоє, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині, і повсякчас, і на віки вічні», що фактично є взятим з Святого Писання – ап. Павла (Рим. 15: 5-6). Цей виголос належить дозавершення найдавнішої частини літургії, щодійшло до нас від самих апостолів. Частина літургії, що починається «Станьмо гідно, станьмо зі страхом…» і завершуючи виголосом « І дай нам єдиними устами…» є збережена Св. Василієм Великим і Св. Іваном Злотоустим, так, як дійшла до них, вона зберегла свій перший вигляд, який їй надали апостоли Христові.
Після виголосу ієрея: « І дай нам єдиними устами і єдиним серцем славити й оспівувати пречисте і величне ім’я Твоє, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині, і повсякчас, і на віки вічні», вся церква дружно відповідає «амінь», погоджуючись із священиком, вказуючи на те, що вони також просять у Бога ласки. Священик по цьому повертається до народу і благословляє їх виголошуючи: «І нехай будуть милості великого Бога і спаса нашого Ісуса Христа з усіма вами», це немов відповідь вірним у церкві. Нащо вірні відповідають «І з духом твоїм», що нехай також ласка буде і на священикові, що провадить їх до Христа, так бо навчали апостоли – «Моліться разом і за нас, щоб Бог нам відчинив двері слова, звіщати таємницю Христову» (Колосян 4:3)
Диякон отримавши благословення від священнослужителя виходить спереду царських воріт і зачинає прохальну єктенію: «Всіх святих пом’янувши, ще і ще в мирі Господеві помолімся». Цей виголос вказує на те, що вся спільнота, яка постійно приходила на молитву і прагнула жити свято називалась святою, а окремі родини чи люди святими. Про це не раз свідчать слова ап. Павла – «Вітайте всіх ваших наставників і всіх святих. Вітають вас ті, що в Італії.»(Євр.13:24), чи «Вітайте Філолога та Юлію, Нерея і його сестру, Олімпія і всіх святих, що з ними» (Рим. 16:15). Тому, цей виголос – це прохання молитва за вірних людей Христові, що бажають святості життя. Вся церква відповідає на виголос диякона «Господи помилуй».
«За принесені й освячені чесні дари Господеві помолімся» – тут вся церква складає подяку Господеві, за освячені дари, які тепер вже є тілом і кров’ю Христовою. Писання навчає постійно нас, щоб ми були вдячні Богу за все що він нам посилає, це неодноразово читаємо в писанню – «Дякуйте Господу, добрий бо Він…» (1Хроніки 16:34).
«Щоб чоловіколюбець Бог наш, прийнявши їх у святий і наднебесний і духовний Свій жертовник, як приємний запах духовний, зіслав нам Божественну благодать і дар Святого Духа, помолімся». Цим виголосом свята Христова спільнота вказує не те, що ці дари є святі, і щоб Бог залічив їх у «наднебесний і духовний Свій жертовник» і зіслав свою ласку і дар Святого Духа, як на самі дари, так само і на тих хто їх споживатиме, і щоб це було Богу приємно як жетрва Ноя «І збудував Ной жертівника Господеві. І взяв він із кожної чистої худоби й з кожного чистого птаства, і приніс на жертівнику цілопалення. І почув Господь пахощі любі, і в серці Своєму промовив: Я вже більше не буду землі проклинати за людину…»(Буття 8:20-21).
Далі диякон виголошує: «Щоб визволитися нам від усякої скорби, гніву й нужди, Господеві помолімся», цим Бога проситься, щоб він відвернув від вірних всяку скорботу, гнів і нужду, і цим самим заопікувався своєю спільнотою – «…Він богобійних Своїх не покине, вони будуть навіки бережені» (Псалми 36:28).
Коли Церква молиться прохальну єктенію з дияконом священик потиху відчитує молитву, що лише підсилює прохання вірних.
«Тобі вручаємо все життя наше і надію, Владико чоловіколюбче, і просимо, і молимо, і благаємо: Сподоби нас причаститися небесних Твоїх і страшних Таїн, цієї священної і духовної Трапези, з чистою сумлінням, на відпущення гріхів, на прощення прогрішень, на спільність зі Святим Духом, на спадкоємство Царства Небесного, на сміливість перед тобою, не на суд або в осудження». Тут лише варто зазначити, що священик просить Бога ласки чистого сумління, щоб кожен хто приступає до Святої Жертви Христової, приступав гідно – «Тому хто буде їсти хліб або пити чашу Господню недостойно, буде винний за тіло і кров Господню. Хай, кожний випробує себе самого і тоді їсть цей хліб і п’є цю чашу. Бо той, хто їсть і п’є, не розрізняючи Господнього тіла, суд собі їсть і п’є» (1Корінтян 11:27-29). Кожен, що приступає достойно, він стає Божою дитиною спадкоємцем Царства Небесного.
«Заступи, спаси, помилуй і охорони нас, Боже, твоєю благодаттю» чим проханням Церква вже вкотре звертається і просить Бога про заступництво і поміч, бо апостоли не раз застерігали – «чувайте! Противник ваш, диявол, ходить навколо вас, як лев ревучий, шукаючи, кого б пожерти» (1Пет. 5:8), а захистити від нього може лише один Господь, тому так Церква ревно молить через диякона помочі і захисту звертаючись до Господа. Нащо вірні всі відповідають дияконові «Господи, помилуй».
Через диякона спільнота вірних просить у Бога «Дня всього досконалого, святого, мирного й безгрішного у Господа просім» – ласки щоб зростати в досконалості, як і безпечного мирного дня, щоб він пройшов спокійно під покровом Божим.
Це наступне прохання: «Ангела миру, вірного наставника, охоронця душ і тіл наших у Господа просім» – церква уклала пам’ятаючи, що кожному Бог подав ангела до помочі, пригадуючи як ангел допомагав Йосипові і Марії вберегти дитятко (Мат. 2:13); Церква також пам’ятає, як ангели можуть напоумляти – «В ту ж саму мить ангел Господній вдарив його за те, що він не віддав Богові слави» (Діян.12:23).
«Прощення й відпущення гріхів і прогрішень наших у Господа просім» цим проханням всі присутні в храмі просить Бога перепрошеня, оскільки свідомі того, що своїми ділами не спасуться, а потрібна для цього ласка Божа – «бо згрішили й позбавлені слави Божої,і оправдуються даром його ласкою, що через відкуплення, в Ісусі Христі» (Римлян 3:23-24).
Кожен порядний християнин є свідомий того, що дателем всякого блага є лише Господь, тому Церква взиває через диякона – «Доброго й пожиточного душам нашим і миру для світу у Господа просім», що перегукується з псалмом «велика, Господи, твоя доброта, що її… чиниш тим, що до тебе прибігають» (Пс. 30(31):20).
Наступні два взивання диякона направлені просити у Бога примирення, починаючи від теперішнього часу, і завершуючи моментом, коли людина стане на суд Божий перед Христом: «Осталий час життя нашого в мирі й покаянні скінчити у Господа просім», і наступний: «Християнської кончини життя нашого, безболізної, бездоганної, мирної, і доброго одвіту на страшному суді Христовому просім».Чинить це моління Церква згідно з повчанням Христовим: «Уважайте, чувайте й моліться: бо не знаєте, коли час той настане!» (Марка 13:33), як і в іншому моменті Писання вчить нас – «Господь судитиме народ свій. Страшно впасти в руки Бога живого!» (Євр. 10:30-31).
Коли випросили в Бога всіх необхідних ласк для спасіння і мирного життя, диякон немов би виголошує підсумок всього, де вказує на важливий момент – це можна осягнути, якщо цілковито покластися з довір’ям і вірою на Христа: «Єдність віри і причастя Святого Духа випросивши, самі себе, і один одного, і все життя наше Христу Богові віддаймо». Нащо вірні одноголосно відповідають – «Тобі, Господи», що справді це все є можливо, і цього всі свідомі, тому й погоджуються з цим довіряючи Христові своє ціле життя.

(далі буде…)