Літургія крок за кроком (ч. 11)

По цім спогадувані, священик бере кадило трічі обкаджуючи святе (Тіло і Кров Ісуса Христа), виголошує – «особливо за пресвяту, пречисту, пре благословенну, славну Владичицю нашу Богородицю і приснодіву Марію». Коли ієрей закінчив обкаджувати святе Тіло і Кров Христа, він передає кадильницю диякону, що обкаджує з трьох інших сторін престіл, при цьому диякон спогадує померлих.
Ці згадки й поминання святих, живих і померлих, є в «Чиноположеннях Апостольських» (кн.8;гл.12;ч.13), в Літургії Якова, й інших вчителів перших часів християнства. Св. Кирило Єрусалимський, говорить про це: «потім ще згадуємо раніш померлих отців, єпископів, і всіх померлих…». Такі поминання є в часі проскомидії і в завершенні освячення, так завжди спогадували святих, живих і померлих, тому, що ціллю жертви Христової на хресті було відкуплення людського роду, цю саму ціль продовжує євхаристійна Жертва. В давніх часах тут ще відчитували диптихи (від давн.-грец. δίπτυχος — подвійний, складений удвічі): у Давній Греції так спочатку називали вкриту воском дощечку на якій писали –(записні книжки), що являли собою дві дерев’яні, кістяні або металеві дощечки, з’єднані одна з одною; для записів призначалися внутрішні сторони складня, зовнішні ж сторони могли покриватися різного роду прикрасами. Згодом словом диптих стали називати списки імен, що поминаються під час літургії в стародавній церкві. Подібні книжки могли містити додаткові аркуші і тоді іменувалися триптиха (τρίπτυχα), пентаптіхамі (πεντάπτυχα) і т. д. або взагалі поліптіхи (πολύπτυχα). Диптихи – це імена живих і померлих (тому і двоє), які складали цілі довгі списки.
Про ці диптихи згадки безпосередньо містить Святе Євангеліє в апостола Павла, де він повчає Тимотея: «Передусім, отже, благаю, щоб відбувалися прохання, молитви, благання, подяки за всіх людей, за царів і за всіх тих, що стоять при владі, щоб нам тихо та спокійно вести життя з усією побожністю та пристойністю. Це добре й приємне в очах нашого Спаса Бога, який хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до розуміння правди.» (1Тим.2:1-4).
По виголосі ієрея, хор починає співати «Достойноє воістину величати блаженную Тебе, Богородицю, всеблаженну, і пренепорочну, і Матір Бога нашого», ці слова молитви вказують, що Пресвята Богородиця є гідна похвали, як і те, що немає більш щасливішої (блаженнішої) людини на землі, як матері Ісуса Христа, що породила правдивого Бога. Пренепорочну – це вказує на те, що Марія є завжди Діва, що вона непорочно зачала і по народженні Сина надалі залишилась дівою. «… Чеснішу від Херувимів і незрівняно славнішу від Серафимів, що без зотління Бога Слово породила, сущу Богородицю,Тебе величаємо.» – ця частина стиха, пригадує нам, що небесні сили не могли споглядати на Бога, вони прикривались – «Над ним стояли серафими. Кожен мав по шість крил: двома закривав собі кожен обличчя, двома закривав ноги, а двома – літав.» (Ісаї 6:2), а Богородиця, носила Його у своєму лоні, тому, вона вища і славніша відних.
Цю пісню написав св. Косма, єпископ Маюнський, що жив у VIIІ ст., що є однією з багатьох його пам’яток. В свята Господські і Богородичні, як і в деякі посвяття, замість пісні «Достойно…», може співатись також ірмос із заспівом празника. В часі Великого Посту, співаються пісні св. Івана Дамаскина.
Ірмос — (з грецької είρμός – зв’язок, сплетіння, ланка, пісня)- у візантійських гімнах строфа, яка з’єднує біблійну піснь з християнськими гімнами іншого віршування, встановлюючи для них метрику наспіву на біблійську тематику. В VII ст. після появи канону, Ірмосом називали перший тропар кожної пісні канону. Ірмологійний спів, монодія – традиційний християнський духовний спів в Україні. Ірмос це перша строфа в кожній з дев’яти пісень канону, в якій прославляються священні події або особи . Музично ірмоси підкоряються системі восьмиголосся.

Літургія крок за кроком (ч. 11)

Ірмос служить зразком і по наспіву, і по ритмічній будові для тропарів: в тропарі повинно бути стільки ж строф і такої ж довжини, і стільки ж музичних рядків, як в ірмосі. На недільному каноні хвалебні ірмоси чергуються в кожному гласі з молитовно-скорботними ірмосами. Хвалебні ірмоси охоплюють всю систему християнського віровчення і говорять про створення світу (переважно ірмос 3-й), Втіленні Сина Божого (в основному 4-й, іноді 4-й і 5-й, іноді і 3-й), про Церкву (3 -й або 4-й). Через образи пісень пророків Ісаї та Іони ірмоси висловлюють прагнення душі до світла Христового, в 6-м ірмоси містяться молитви про позбавлення від гріховної безодні і страждань. Ірмоси 1-й, 7-й і 8-й пісень присвячені також подіям Старого Завіту. 9-й ірмос у всіх канонах прославляє Богоматір. Богослужбові збірники (книги) ірмосів відомі з глибокої давнини, вони носять назву Ірмологій.
Ірмоло́гіон — це книга, збірник ірмосів (давньоруських гімнів, тобто давньоукраїнських гімнів) літургічної відправи. Походить з Візантії, близько Х століття. Ірмологіон повного складу містить близько 1050 ірмосів.
У Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського зберігається Ірмологіон, написаний у 1596—1601 роках на території Західного Поділля. Книга має 325 паперових аркушів. Книга написана півуставом чіткого, виразного малюнка з елементами скоропису. Оздоблена дев’ятьма рослинними заставками зі своєрідними народними мотивами (квіти, бутони і листя, подані в розрізі і поділені поперечними смугами).

Літургія крок за кроком (ч. 11)

Хор величаво співає, а священик в цей момент творить тиху молитву: «За святого Йоана пророка, предтечу і хрестителя, за святих славних і всехвальних апостолів, за святого (ім’я), що його пам’ять сьогодні вшановуємо, і за всіх Святих Твоїх, молитвами їх навідай нас, Боже. Пом’яни і всіх померлих в надії воскресення життя вічного. (І поминає померлих поіменно) І упокой їх, де світить світло лиця твого…». Як бачимо з цієї частини молитви, що священик святих і померлих поминає тихо молячись, а Богородицю голосно визнававши, що вказує на велике її почитання і вшановування, як цариці всіх святих. При поминанні Богоматері, священик також кадить престіл з дияконом, що є ознакою того, що молитва є сердечною, від глибини людського серця. З великого числа святих в небі, Церква вирізняє Марію – Богородицю; св. Йоана Хрестителя, що був предтечею Ісуса Христа; апостолів – які голосили Христову науку по всьому світові.
Такий порядок молінь встановлений церквою ще від давніх християнських часів, і є подячним – «благодарственноє». Цим складається подяка Богу, що благоволив наших померлих взяти на вічний відпочинок до себе, що тепер також моляться за нас (святі). «…молитвами їх навідай нас, Боже …» – святий Кирило Єрусалимський пише, що: «поминали всіх патріархів, пророків, апостолів, мучеників, щоб Бог молитвами і заступництвом їх, прийняв і нашу молитву». Священик приносить цю жертву за всіх, що будь коли померли, які вірили у воскресіння мертвих. «І упокой їх, де світить світло лиця твого…» – подібна згадка є в Старому Завіті, де Юда Макавей приносить жертву за померлими, що порушили закон Мойсея взявши недозволене: «Тесані подоби їхніх богів попалиш вогнем, не зазіхатимеш на срібло й золото, що на них, і не братимеш собі, щоб не потрапити в пастку, бо це гидота перед Господом, Богом твоїм»(Второзаконня 7:25). Що чітко стверджує : «Він зібрав, з кожного поголовно, зо 2 000 драхм сріблом, і послав їх у Єрусалим, щоб принести жертву за гріх; тим вельми гарним та благородним вчинком він виявив, що мав на думці воскресіння, бо якби він не надіявся, що поляглі встануть (з мертвих), зайвим і смішним було б молитися за мертвих» (2Мак. 12:39). Про подібні речі говорить і Новий Завіт, де апостол Павло молиться за померлого Онисифа: «Хай Господь дасть йому знайти милосердя в той день» (2Тим. 1:18).
Про те, що потрібно молитись за померлих, говорить й Іван Злотоустий – «самі апостоли установили в церкві Христовій поминати померлих».
Далі: «…Ще молимо Тебе, пом’яни, Господи, все єпископство православне, що право правлять слово Твоєї істини, все пресвітерство, у Христі дияконство, і ввесь священичий чин…» – Церква поминає єрархію, щоб Бог беріг їх від неправдивого навчання Слова Божого, але щоб була збережена правдива наука Христова.
«…Ще приносимо Тобі цю духовну службу за вселенну, за святу католицьку й апостольську Церкву, за тих, що в чистоті і чеснім житті перебувають, за богобережений народ наш, правління і все військо. Дай їм, Господи, мирне царство, щоб і ми в спокою їх тихе й сумирне життя пожили в усякому благочесті й чистоті.» Як бачимо, далі відбувається знову поминання цілої Христової Церкви, що є Містичним Тілом Христовим, де ставиться наголос на «за святу католицьку» – Назва походить від грецького слова catholikos (Καθολικος), що означає «соборний», «загальний», «всесвітній». У такому значенні цей термін вживав Ігнатій Богоносець 115 року, а 381 року на Першому Константинопольському соборі із доповненням Нікейського символу віри даний термін став одним із чотирьох визначальних для Церкви — так, згідно з цим символом Церква вважається «єдиною, святою, соборною (Καθολικὴν) і апостольською». Апостольською, бо зберегла правдиву віру від апостолів Христових, що прийняли від самого Господа нашого Ісуса Христа і передали своїм наступникам.
«…за тих, що в чистоті і чеснім житті перебувають,» тут вся Церква молиться за тих християн, що зберігають закон Божий, і ведуть правдиве, святе християнське життя. Вести таке життя досить важко, тому Церква молиться за цих людей, щоб Бог допоміг їм своєю ласкою витримати в своєму починанні.
«…за богобережений народ наш, правління і все військо…» – народ Божий свідомий того, що він не витримає без допомоги Божої. Він не зможе привселюдно і вільно славити Бога без мудрого правителя, адже раніше було переслідування християн з боку правителя і війська, тому народ молиться за них і просить, як і за самого себе «…щоб і ми в спокою їх тихе й сумирне життя пожили в усякому благочесті й чистоті.»
Літургія крок за кроком (ч. 11)

(Далі буде)