Молитва ” Вірую Господи ісповідую…”

“Вірую, Господи, і ісповідую, що Ти єси воістину Христос, Син Бога живого, що прийшов у світ грішників спасти, з яких перший я.” Не знаю чи ви зауважували, але це перше речення є коротким і стислим визнанням “Символу віри”, що пригадує нам фундаментальні основи нашої віри. Це немов тиха пригадка людині – ” до кого ти приступаєш?”
“Вечері Твоєї тайної днесь, Сину Божий, мене причасника прийми, бо ворогам Твоїм тайни не повім і поцілунку не дам Тобі, як Юда, але, як розбійник сповідаюся Тобі:”, де далі пригадує нам на шашій гріховному падінні що сталось, але при цьому є ревне бажання направити це, а не погіршити цю ситуацію “як Юда”. В цих рядках немов відображається певна слабість до гріха, через обставини і час, якими людина була неммов би спонукана до падіння “як розбійник “. Що проживав у певному оточені, яке вже його здеморалізувало і привело до деградації й кінцевого падіння, проте залишилось бажання все направити, яке він виявляє з прикладенням зусилля, хоча й в останній (тобто теперішній) запізнілий час, коли прийшло усвідомлення.
“Помяни мене, Господи, коли прийдеш, у царстві Твоїм.
Помяни мене, Владико, коли прийдеш, у царстві Твоїм.
Помяни мене, Святий, коли прийдеш, у царстві Твоїм.”

Наступні рядки. немов приховують в собі Пресвяту Трійцю, що виявляється через Ісуса Христа, який ЇЇ і явив світові. “Господи” – це немов натяк на Бога Отця, царство якого проповідував Христос.
“Владико” – сам Христос, що чинив усе як повновладний.
“Святий” – тихо вказуючи на Святого Духа. Ці три рядочки покаяння відображають глибину теології (богословія) і сетеріології (спасіння), де вказано на те, що в спасінні людини задіяна ціла Пресвята Трійця – Один Бог в Трьох Особах.

“Нехай не на суд і не в осудження буде мені причастя святих Твоїх таїн, Господи, а на зцілення душі і тіла.” Це речення відображає нам пригадку “хто їстиме хліб цей або питиме чашу Господню недостойно, винний буде супроти Тіла і Крові Господньої” (1 Кор. 12: 27) – застерігає апостол Павло, і сам Христос, перш ніж приступити до священної трапези, вмиває учням ноги, цим самим показуючи, що без очищення (а тут мова йде про духовне очищення) бути Його послідовником та учнем не може. Вказує також і на те, що приступання до стятих таїн має вплив на тіло, що є смертним, і на душу, що є безсмертна і вічна. В певних церковних спільнотах, полюбляють добавляти від себе “на зцілення душі і тіла мого і на життя вічне. Амінь.” – цього робити не потрібно, бо це відбувається тавтологія “масло є масляне”, бо кожний християнин розуміє (про це вже в молитві згадується конкретно, коли розділяється на душу і тіло) душа безсмертна – вічна. Оскільки, ми молимось за зцілення душі від гріха, а саме через гріх душа і втрачає життя вічне, і гріх виступає мов хвороба, що вражає душу роблячи її глухою на співпрацю з божою благодаттю. Саме слово “амінь” виступає як завершальне слово в молитвах, богослужебних текстах і діях, це означає закінчити що-небудь. Тому стоїть питання, а що робити з наступною частиною молитви, якщо я вже скінчив?

“Боже, милостивий, будь мені грішному.
Боже, очисти мої гріхи і помилуй мене.
Без числа на грішив я, Господи, прости мені.”

В цих рядках відображається три основні вказівки “Бог є милостивий”, ” Бог очищає гріхи”, “Бог прощає гріхи”. Як і те, що людина, каяльник, що бажає приступити до Святого Таїнства є “грішний” і цих гріхів є “без числа” – дуже багато.
Проте, ця молитва, що складається з двох покаять на три, має певну символіку – відображає Ісуса Христа, що Собою відкуплює людство і має дві природи – Божу святу і прославлену, і Людську – яку Він вже освятив, ставши людиною і не переставши при цьому бути Богом одно-час.
Тому, проказуючи цю молитву покаяння, це немов остання пригадка і приготування до великого таїнства, де Бог приходить і єднається з людиною, стаючи з нею одним цілим, освячуючи її і очищаючи від гріха.
Це справді велика тайна віри.