Літургія крок за кроком-16

Далі причащаються служителі Тілом Христовим, що тримають у своїх руках, зі страхом і обережністю. Це справді таїнство, що священик тримає у своїх руках цілого Бога, який тримає при бутті все сотворіння. Після того, як запричастилися Тілом Христовим, ієрей поклонившись, приймає обома руками, з покрівцем, святу чашу і причащається святої Крові Христової, мовивши: «Чесної і святої Крови Господа, і Бога, і Спаса нашого Ісуса Христа причащаюся я, слуга Божий, ієрей (ім’я), на відпущення гріхів моїх і на життя вічне. Амінь». Коли священик запричастився Крові Христової. Він ставить чашу-потир на пристіл мовивши: «Оце діткнулося уст моїх, і відійме беззаконня мої, і гріхи мої очистить». Це пригата події з Святого Писання Ісаї: «І підлетів до мене один із серафимів з жаріючим вуглем у руці, що взяв його кліщами з жертовника. Він приторкнувся ним до моїх уст і мовив: «Приторкнулось оце до твоїх уст і взято від тебе твою беззаконність, і зник гріх твій» (6:6-7). Святе євхаристія – це жар палаючої любові і відкуплення Божого, що спалює людські гріхи, і чинить нас дітьми і спадкоємцями Божими. Далі священик мовить до диякона: «Дияконе, приступи». Диякон приступає до ієрея, робить поклон і знамення хреста на собі мовить: «Ото приходжу до безсмертного царя і Бога нашого. Подай мені, владико, чесну і святу Кров Господа, і Бога, і Спаса нашого Ісуса Христа». І диякон причащається з рук священика, що тримає святу чашу-потир з Кров’ю Христовою. Сам священик мовить причащаючи диякона: «Причащається слуга Божий, диякон ім’я, чесної і святої Крови Господа, і Бога, і Спаса нашого Ісуса Христа на відпущення гріхів своїх і на життя вічне. Оце діткнулося уст твоїх, і відійме беззаконня твої, і гріхи твої очистить».
Літургія крок за кроком-16

Після причастя диякона священик ставить святі Дари на престол, віддавши поклін відходить, і приступивши диякон, губкою вкладає частиці з дискоса до чаші. Коли диякон вклав все Тіло Христове до чаші, і накрив її покрівцем, він далі впорядковує: поклавши на дискос покрівці і звізду. Коли все готове, диякон поклонившись відходить, а приступає ієрей, що бере до рук чаші і подає дияконові, він у свою чергу поклонившись до чаші, де перебуває Христос у Тілі і Крові, бере його до рук, і підійшовши до царських дверей, піднімаючи і показуючи чашу з Святими Тайнами Христовими, виголошує на церкву: «Зі страхом божим і вірою приступіть». На заклик диякона церква відповідає: «Благословен, хто йде в ім’я Господнє, Бог – Господь і явився нам». У грецьких служебниках, що були пізніше видані, читаємо подібно, як в літургії ап. Якова : «Зі страхом божим і вірою і любов’ю приступіть».
Тоді кожен, бажаючий приступити до Святих Тайн Христових причащається, що гідно приготувався до цього, і немає важкого гріха на серці. В первісні часи церкви. До причастя приступала вся церква, окрім, оглашених. Про це, також нам оповідає Святе Письмо: «Щодня вони однодушно перебували у храмі, ламали по домах хліб( так називали тоді причастя) і споживали з радістю і в простоті серця»( Дії. Ап. 2:46). Так люди чинили досить довго, про це свідчить св. Кипріян: «приймали в усі дні святі Тайни, як поживу спасіння», Св. Василій Великий додає: «причащалися, кожного тижня чотири рази, хто не приступав щоденно, або принаймні в дні недільні й святкові». Но, Іван Злотоустий свідчить: « що жертва повсякденна, залишається на жертвеннику, немає кого причащати! Охололи християни…», так поступово, християни почали причащатись лише в неділю і великі свята, але добре було б, робити це як і перші християни щодня, по можливості. Святитель Іван Златоуст також писав: «Як покликаний на свято зневажає господаря, якщо сяде за стіл і не буде їсти з нього, так і присутній на Літургії зневажає Божественну Трапезу, відмовляючись від неї». Його сучасник святитель Кирилл Александрійський говорить: «Ті, котрі причащаються нерегулярно, втрачають всі небесні та божественні блага. До того ж вони порушують заповіді Господні та правила апостольські, соборні й усіх святих, до яких ми звертались, і вони винні, аж до відлучення від Церкви, як встановили Божественні Апостоли та Апостольський Собор. Вони дали волю й місце дияволу, відкладаючи Причастя, щоб він увів їх в різноманітні гріхи та інші спокуси. Хто віддаляє себе від Церкви й Причастя, стає ворогом Божим та другом демонів». Неможливо не згадати й слова св. Теофана Затворника: «Якщо наше життя в Господі, і Він говорить, що в Ньому той, хто споживає Тіло й Кров Його, то бажаючому життя, як не причащатися часто? Хто вам заважає хоча б хитрістю частіше підходити до Таїнств? Тільки безглузді забобони. У нас стали слова «Зі страхом Божим і вірою приступіть» пустою формою. Пресвітер Божий кличе, а ніхто не йде, і ніхто, при цьому, не помічає невідповідності між власними діями та покликом Божим до Священної Трапези».
Ця остилість настільки поширилась, що Церква була змушена наказати християнам, скільки раз на рік вони повинні, як великий мінімум приступати до причастя. Вселенський собор Латеранський (12,15), погрожував так: «кожен, котрий по крайній мірі раз в рік, коло празника Воскресіння не причащався, що буде от христової церкви ізобщон і по своїй смерті християнського погребення лишон». Цей наказ має свою силу і сьогодні, бо не був відкликаний Церквою.
Після виголосу диякона: «Зі страхом божим і вірою приступіть», вся церква ісповідувала свою віру в божество Христове проказуючи: : «Вірую, Господи, і ісповідую, що Ти єси воістину Христос, Син Бога живого…»
Вірні, що приступають до причастя, приходили з страхом Божим і благоговінням, всі робили поклін знаменуючи себе хрестом, і складали руки навхрест на грудях, що означає смирення перед Богом. Віддавали поклін святим Дарам, як самому Ісусу Христу, що в них прихований, як правдивому Богу і цареві. В деяких місцевостях, ті люди, що не приступали до святих тайн, приклоняли свої коліна, подібно як Марія Магдалина, що падала у стіп Христових, що появився їй по воскресінню (Івана 20:11-17).
Колись давно вся церва подібно до диякона приступала до причастя, і святий Хліб – Тіло Христове отримували в руки, як і Крові Христової причащалися всі з однієї чаші пивши, але одна жінка приховала частицю тіла Христового Макидонянам, тому св. Іван Злотоустий вчинив причащати всіх ложичкою.
Отже, як треба приступати до св. Причастя тепер у нашій церкві? На це питання гарно подає відповідь ієромонах Юліян Катрій,ЧСВВ у своїй книзі «Божественна Літургія – джерело святості», видана 1997р «Місіонером» − «У нашому обряді вірні приступають до св. Причастя стоячи із руками зложеними при грудях навхрест. Голову дещо підносять, відкривають уста, язика не виставляють, і спокійно стоять, щоб священик ложечкою подав їм св. Причастя, але ложечки устами не беруть». Чому в нашому Східному обряді приступають до причастя стоячи, як подає історія нашої Церкви, а також ієромонах Катрій, це має своє богословське пояснення, коли Христос відкрив всю правду про себе апостолам, Він мовив: «Тож слугами вже не називатиму вас: слуга не відає, що його пан робить. Називаю вас друзями, бо все я вам об’явив, що чув від Отця мого. Не ви мене вибрали, а я вас вибрав і призначив, щоб ви йшли і плід принесли, та щоб тривав ваш плід…» (Йоана 15:16-17). Цими самими словами Христос піднімає нас, чинячи дітьми Божими, що приступають до святощів Тіла і Крові Христової, стаючи з ним одне ціле – «Я виноградина, ви – гілки. Хто перебуває в мені, а я в ньому»( Йоана 15:5), як і далі Писання говорить: «Чаша благословення, що ми благословляємо, хіба не є причастям Христової крови? Хліб, що ламаємо, не є причастям Христового тіла? Тому, що один хліб, – нас багато становить одне тіло, бо всі ми беремо участь у одному хлібі»(І Кор. 10:16-17). Слуга чи раб хилиться перед паном своїм із страхом, але дитина йде вільно до батька свого в його обійми з любов’ю. «Бо той, що освячує, і ті, що освячуються, всі від одного. Тому й не соромиться називати їх братами, коли каже: «Я звіщу ім’я твоє моїм братам, хвалитиму тебе серед громади»( Євр. 2:11-12). Хоча, щоб люди пам’ятали, що ми є синами і дочками Божими по благодаті, тобто по усиновленню, а не по природі як Христос – Син Божий, в молитві на причастя священик мовить «причащається слуга Божий (слугиня Божа) ім’я» для пригадування цього.
Кожен християнин, що бажає приступити до Євхаристії, повинен спочатку зробити іспит сумління, як повчає нас апостол Павло: «хто буде їсти хліб або пити чашу Господню недостойно, буде винний за тіло і кров Господню. Хай, отже, кожний випробує себе самого і тоді їсть цей хліб і п’є цю чашу» (І Кор. 11:28), а тоді приступати до святощів. Якщо є важкі смертні гріхи, то конче мусить приступити з ними до таїнства покаяння – сповіді, і лише тоді причаститися Тіла і Крові Христової. Легкі гріхи не є перешкодою до причастя, бо жаль за них і щире розкаяння з молитвою очищає, а саме Святе Причастя є ліком для легких гріхів, проте, цим не можна зловживати, бо навіть якщо людина не вчинила важкого смертного гріха, то все рівно вона грішить щоденно. А кожен гріх, незалежно від його «розміру», є злом, що ображає Бога, як стверджує св. Василій Великий,- і віддаляє людину від Бога. Саме тому святі Отці Церкви радять часто сповідатись, принаймні раз у місяць щоб приступати до святої сповіді, ті люди, що практикують щоденне приступання до Святих Тайн Євхаристії.
Варто пам’ятати, як повчає ієромонах Герман Ничак,ЧСВВ: «Приступаючи до святого Причастя, зберігаємо євхаристійний піст, який триває одну годину (раніше євхаристійний піст тривав значно довше, але задля того, що не всі люди можуть перенести кількагодинний піст, Церква злагіднила цей припис), хворі і ті, що приймають ліки є звільнені від посту; чисту воду можна пити, оскільки вона не порушує євхаристійного посту».
Коли священик причащає вірних, то мовить: «Чесного, і пресвятого, і пречистого Тіла і Крови Господа, і Бога, і Спаса нашого Ісуса Христа причащається слуга Божий (слугиня Божа) ім’я, на відпущення гріхів своїх і на життя вічне. Амінь».
Цими словами священик постійно пригадує, що не хліб і вино споживаєте, але Тіло і Кров Христову, Господа Бога і Спаса свого.

(далі буде…)
Ієромонах Андрей Павлишин,ЧСВВ.