Літургія крок за кроком 14

Літургія крок за кроком 14

Після «Амінь», священик повертається до народу і всіх благословить рукою хрестовино з словами: «Мир всім», підкреслюючи, що це таїнство миру і приступати до нього можна з миром в серці. Чесний люд у храмі відповідає: «І духові твоєму», що вказує на те, що і в серці самого служителя має панувати мир, бо за декілька хвилин сюди завітає Христос. Тому він також має бути підготовленим. Тому, наступний виголос священика, звучить так: «Голови ваші перед Господом схиліть», на що вся церква відповідає «Тобі, Господи», цей виголос є досить важливий, бо ним ми зазначаємо дійсність нашої віри – «Нехай не буде в тебе інших богів перед обличчям моїм … не вклоняйся їм і не служи їм» (Вих. 20:3,5). В Новому Завіті сатана спокушаючи Божого Сина говорить: «Тож коли ти поклонишся пере домною, вся влада твоя буде.» Ісус у відповідь сказав до нього: «Писано: Ти будеш поклонятись Господові, Богові твоєму, і йому єдиному служити»( Лк.4:7,8).

Цими словами вірні показують свою вірність Богові Сину, що є відкупителем, і що перебуває в Святих Тайнах на престолі. Сам священик приклоняє свою голову починаючи молитву: «Дякуємо Тобі, Царю невидимий, що незмірною Твоєю силою все утворив і багатством милости Твоєї від небуття до буття все привів. Сам, Владико, споглянь з неба на тих, що схилили свої голови перед Тобою, бо не схилили перед тілом і кров’ю, але перед Тобою, страшним Богом. Ти, отже, Владико, оці дари всім нам на добро рівно подай, відповідно до потреби: з плаваючими плавай, з подорожніми подорожуй, а недужих зціли, Лікарю душ і тіл,…»
Цією молитвою священик подібний до Мойсея, що просив Бога за народ, він спочатку складає Богові подяку за всяке творіння, а далі молиться за народ, що перебуває в церкві, щоб Господь споглянув на кожну особу зокрема, відповідно до потреби кожного. В давні часи подорожувати було досить небезпечно, тому священик молиться за подорожуючих і всіх що хворіють й немають можливість бути на літургії. В цій молитві є досить важливі слова, які проказує ієрей: «що схилили свої голови перед Тобою, бо не схилили перед тілом і кров’ю, але перед Тобою, страшним Богом», ними підкреслюється те, що ми не ділимо Ісуса Христа, Другу Особу Божу на частини «тіло і кров», але усвідомлюємо те, що під цими дарами і видами є правдивий Бог у всій своїй присутності і маєстаті, хоча і прихований від людського ока.
По цій молитві священик вмивав пальці рук, хоча в нашій літургіці цього припису жодного разу немає. Це було запозичене від Римо-Католицького обряду, що там має символ того, що він приступає до Христа з чистою совістю, як і з чистими руками, якими торкається тіла Христового. В Східному обряді на цей акцент не ставиться, бо Бог ніколи не дивиться на особу зовнішню, але дивиться на серце людини – «ми знаємо, що ти щиросердий і що дороги Божої навчаєш по правді й не вважаєш ні на кого, бо не дивишся людям на обличчя» (Мт.22:16).
По молитві священик благословляє молитвою вірни: «Благодаттю, і щедротами, і чоловіколюб′ям єдинородного Сина Твого, з Яким Ти благословенний єси, з пресвятим, і благим, і животворящим Твоїм Духом, нині і повсякчас, і на віки віків» на що вірні дружно відповідають «Амінь», погоджуючись з його словами.
Надалі священик читає потиху молитву: «Зглянься, Господи, Ісусе Христе, Боже наш, від святого житла Твого і від престолу слави царства Твого, і прийди, щоб освятити нас, Ти, що вгорі з Отцем сидиш і тут з нами невидимо перебуваєш, і сподоби нас могутньою Твоєю рукою подати нам пречисто твоє Тіло і чесну Кров, а через нас усім людям.» В цій молитві священик звертається з проханням до Ісуса Христа, щоб Він сам прийшов до нас і освятив нас, та щоб подав нам своє Пресвяте Тіло і Кров. Справді це велике таїнство, бо Христос «задля нас, людей, і нашого ради спасення зійшов із небес,»…як і тепер сходить, бо «вознісся на небо, і сидить праворуч Отця», так нас навчає вчення Церкви і Символ нашої віри, але ради нашого освячення сходить до нас в Святих Дарах.
Коли ієрей проказує цю молитву, диякон стоячи перед сятими царськими дверима, опоясує себе ораром навхрест, чим він символізує серафимів, про які описується в Писанні: «бачив я Господа на високім і піднесенім престолі… Над ним стояли серафими. Кожен мав по шість крил: двома закривав собі кожен обличчя, двома закривав ноги, а двома – літав. І кликали один до одного: «Свят, свят, свят Господь сил; вся земля повна його слави!»( Ісая 6:1-3), про які згадується і в Новому Завіті, в книзі Одкровення: «Перед престолом – наче море скляне, подібне до кришталю, а в середині престола і навколо престола чотири істоти, повні очей напереді й ззаду. Істота перша подібна до лева, друга істота подібна до тельця, третя істота мала обличчя, як у людини, а четверта істота подібна до орла, летючого. Чотири ті істоти мають кожна собі по шість крил; навколо і всередині повно очей, і покою не мають ні вдень, ні вночі, промовляючи: «Свят, свят, свят Господь Бог Вседержитель, хто був і хто є і хто приходить.»(Одк.4:6-8). Цим самим диякон вказує на величність і маєстатність, незбагненність Божу, а також, цей спосіб перепоясання має і практичний характер у служінні диякона при престолі, що дає можливість більш вправно виконувати його служіння.
Як священик завершив читання молитви, а диякон перепоясався. То кожен на своєму місці роблять тричі поклоняються з словами: «Боже, милостивий будь мені, грішному.» Цим самим вказують на свою недостойність і на велику святість Христову. Коли диякон бачить, що священик торкається Агнця – святого хліба, щоб виконати святе піднесення, то виголошує: «Будьмо уважні.» Ієрей виголошує за дияконом – «Святеє святим» піднімаючи Агня до гори. Це возношення Агнця має місце з древніх часів, він спогадується в літургії ап. Якова і св. Петра, як і в других літургіях, про нього також описує і Діонісій Аропагіт (апостол з семидесяти. Учень апостола Павла (Дії.17, 34) та перший єпископ міста Афіни), що це встановлено було в перших часах. Про це возношення спогадує і св. Герман, що це дійство є присутнє в літургії св. Івана Злотоустого, як і старих грецьких требниках, де має значення піднесення на хресті Ісуса Христа, який приносить себе в жертву за багатьох, які те, що в цей час люди повторяли про себе слова митаря «Боже, милостивий будь мені, грішному»(Лк.18:13).
Люди на слова священика відповідали «Єдин свят, єдин Господь, Ісус Христос, на славу Бога Отця. Амінь.»
Слова вірних в церкві і священика виголос вказують на те, що всі добре розуміють, святий Хліб і Вино призначається для святих, які є гідними приступити до цієї святості, і ніхто цієї гідності собі не приписує, бо не є святим сам по собі, але освячується через благодать Божу в Ісусі Христі – «Я Воскресіння і Життя, ніхто не приходить до Отця інакше, ніж через мене!» (Ів,14:6). В Старому Завіті Бог завжди закликав: «… Я – Господь Бог ваш: освячуйтеся і будьте святими, бо Я [Господь, Бог ваш] святий…» (Левит 11:44), і лише в новому воно здійснюється в Ісусі Христі.
Саме в цих словах відбувається здійснення херувимської пісні «Ми, херувимів тайно являючи і животворящій Тройці трисвятую пісню співаючи, всяку нині житейську відкладім печаль.» Бо сама етимологія слова Херувими (дав.-гр. χερουβίμ від івр. כרובים, керубим — заступники, розуми, розповсюджувачі пізнання, вилив мудрості. Їхнє ім’я значить: вилив премудрості, освіта, ті що сіяють світом і знанням Бога та розумінням таємниць Божих і просвітлюють людей.
Тому, Ми, сьогодні таємницю знану Херувимам являємо світові про животворящу Тройцю, а також про Ісуса Христа, що сьогодні відкривається світові показуючи нам свого Отця – «Все передав мені Отець мій, і ніхто не знає, хто є Син, крім Отця, і хто є Отець, крім Сина, та кому Син схоче відкрити!»( Лук.10:22). «Я і Отець – одно.» (Ів.10:30).

(далі буде…)