“Нехай буде Божа воля” – говорять християни!/?
“Нехай буде Божа воля” – говорять християни в часі страждання, коли вже ніщо не допомагає, коли руйнуються всі задуми, мрії. І виявивши віру, приймають те, що Бог призначив. Але волю Божу треба здійснювати не тільки так. У християнстві не існує лише “християнське примирення з долею”.
Життя християнина має коріння не тільки на землі, але й у небі.
Він, заради своєї віри, може і повинен бути цілий час у стосунку з Іншим, який знає його життя і його призначення. А цей Інший не є з цього, але з іншого світу. Він не є немилосердним суддею чи абсолютним володарем, який вимагає тільки служіння. Він – Батько. Отже такий, що має відносини з іншими, у даному випадку з синами, яких усиновив через Єдиного Сина, що споконвіку перебуває разом із Ним.
Тобто життя християнина не є і не може керуватись тільки його волею, його передбаченням. На жаль, багато християн вранці прокидаються з меланхолією, побоюючись того, що принесе новий день. Скаржаться на багато речей минулих, майбутніх і теперішніх, тому що вони самі складають собі про¬граму життя. А ця програма, плід людської мудрості й обмеженого передбачення, не може повністю задовольнити людину, жадібну безконечності.
Вони ставлять себе на місце Бога, хоча б у речах, які торкаються їх. Як блудний син, що взявши свою частину, не порадившись з батьком, не зважаючи на родину, марнотратять її по-своєму.
Ми, християни, часто як сліпці, тому що зреклися своєї надприродної гідності. Можливо, кожного дня повторюємо в “Отче Наш”: “Нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі”. Ані не розуміємо, що говоримо, ані не робимо щонайменше того, про що самі благаємо.
Бог знає дорогу, якою ми мали б пройти в кожній хвилині нашого життя. Він для кожного встановив небесну орбіту, по якій мала б кружляти зірка нашої свободи, якщо віддається Тому, хто її створив. Наша орбіта, наше життя не противиться орбіті ближнього, орбітам мільярдів інших істот, що разом із нами є синами Отця, але з ними гармонізує на небесній тверді, блискучішій від зоряної, тому що вона є духовною. Бог має рухати нашим життям, спрямовувати його в Божу, нам незнану, пригоду, в якій ми водночас і глядачі, й актори дивовижних задумів любові, хвилину за хвилиною даємо внесок нашої вільної волі.
Можемо принести! Ні, мусимо принести! Або ще гірше: примирімось із долею, що принесемо!
Він є Отцем, а тому є Любов’ю. Він є Створителем, нашим Спасителем, Освятителем. Хто краще від Нього знає, що є нашим добром?
“Господи, нехай буде так, нехай буде тепер і навіки твоя Божа воля! Нехай вона буде наді мною, над моїми дітьми, над іншими людьми і їхніми дітьми, над цілим людством”.
“Будь терпеливим і пробач нам, сліпим, що не розуміємо і примушуємо Небо лишатись замкненим, не виливати щедро на землю своїх дарів. Бо, закривши очі, своїм життям говоримо, що є ніч і нема неба”.
“Візьми нас у сяйво твого світла, нашого світла, того світла, що його встановила твоя любов, коли Ти нас із любові створив”.
“І примушуй нас падати на коліна в кожній хвилині з пошани до твоєї волі – єдиної доброї, при-ємної, святої, нової, багатої, чарівної, плідної, щоб і коли приходить хвилина страждання, ми могли через неї бачити безмірну Божу любов. Дай нам уже тут на землі твої очі, щоб ми могли з висоти бачити мережку, яку ти твориш для нас і наших братів, де все здається величною основою любові. Полегши нашим очам бачити вузлики, які люб’язно додало твоє милосердя, з’єднане зі справедливістю, в тих місцях, де наша сліпота розірвала волокна твоєї волі.”
“Нехай буде воля твоя у світі, і спокій зійде тоді на землю. Адже ангели нам сказали:”Мир на землі людям його вподобання” (Лк 2,14).
“І як Ти сказав, що тільки один є добрий – Отець, тоді є доброю тільки одна воля – твого Отця”.
