Поправки до Катехизму УГКЦ «Христос – наша Пасха»

Петро Гусак, Ph.D.
Кафедра філософії
Український Католицький Університет

1. У Катехизмі раз-у-раз зустрічаються словосполучення «тяжкий гріх» (§ 454), «великий гріх» (§ 459), «важкий гріх» (§ 863), однак не проведено розрізнення між важким (смертельним) і повсякденним гріхом. Відсутність цього розрізнення може вести до формування хворого сумління у вірних. Тому в розділі 1. Гріх у людському житті (С. 236) потрібно додати ще один параграф (по рахунку він буде § 759, нумерація решти параграфів відповідно зміститься на 1):

759. Згідно з вченням св. Йоана Богослова, «є гріх, що веде на смерть» (1 Йо 5, 16), та «гріх, що не веде до смерти» (1 Йо 5, 17). Спираючись на це розрізнення, традиція Вселенської Церкви поділяє гріхи на важкі (смертельні) і повсякденні. Важкий (смертельний) гріх настає тоді, коли людина порушує Божу волю а) у вагомій справі (морально-богословська традиція Вселенської Церкви зве її «важкою матерією гріха»); б) у повнім усвідомленні того, що вона чинить гріх; в) повністю добровільно. Якщо котрась із цих умов відсутня: немає вагомої справи; відсутнє повне усвідомлення гріховності вчинку; людина не повністю свобідна через зовнішній (змушування або насильство) чи внутрішній (біль, фізіологічний тиск, залежність) примус, то людина грішить повсякденним гріхом.

Важкий (смертельний) гріх означає повний розрив стосунків з Богом та відкинення Його благодаті, потрібної для спасіння. Якщо людина помре нерозкаяною, маючи на сумлінні важкий гріх, то вона може втратити вічне спасіння. Стан важкого гріха не виключає однак Божого милосердя. Бог, подібно як євангельський добрий пастир, виходить на пошуки грішника (див.: Лк 15, 4-7) і чинить все можливе для його порятунку.

Якщо людина помре, маючи на сумлінні повсякденні гріхи, то вона може бути спасенною, однак «наче крізь вогонь» (1 Кор 3, 15): щоби могти оглядати Бога у вічності, вона повинна пройти період очищення після смерті.

2. Відповідно до вищенаведеного розрізнення, у § 863 автоеротизм потрібно винести в окремий абзац і сформулювати його так:

Що стосується автоеротизму, то тут завжди наявна «вагома справа» (завжди присутня «важка матерія гріха»), яку становить зловживання даром людської статевості. Тому особа, яка свідомо й добровільно чинить автоеротичні акти (наприклад, при нарцизмі чи гедоністичній мастурбації – грецькою: «малакія»), то вона сповняє важкий гріх. Проте, у випадку дитячої чи підліткової незрілості, коли особа не має повного усвідомлення гріховності цих дій, або коли наявні чинники, які обмежують свободу волі (важка пригніченість, психологічне виснаження, сильний фізіологічний тиск, сформована залежність), то автоеротичні акти можуть бути не важкими, а повсякденними гріхами. Ними, однак, не можна легковажити: найкращим шляхом звільнення від автоеротизму є часта участь у Таїнствах Покаяння та Євхаристії.

3. Викласти § 990 у такій редакції:

990. Застосування військової сили виправдане у випадку захисту батьківщини (чи також – слабких і пригноблених народів) від збройної агресії. Покликання воїна-захисника є почесним обов’язком і виявом любові до ближніх. «Ніхто неспроможен любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Йо 15, 13). Захист батьківщини (та інших народів) від збройної агресії є прикладом справедливої війни. Однак, якщо сторона, котра захищає чи захищається, застосує зброю масового знищення, війна перетвориться на несправедливу – з огляду на моральне зло, притаманне такій зброї, та з огляду на загрозу знищення життя на землі.

4. Додати у розділ Е. Збереження миру в сучасному світі (С. 293-294) такий параграф:

991 (992). Найкривавішою війною усіх часів і народів є масове виконання абортів. «Найбільший руйнівник миру сьогодні – це крик невинної ненародженої дитини» (Мати Тереза з Калькутти). Неможливо сподіватися на мир на міжнародному рівні як безпеку від зовнішньої агресії, доки на внутрішньому рівні нації і народи проводитимуть мовчазну війну проти власних зачатих, але ще не народжених дітей. Тому завданням християнина є боротьба за повний законодавчий і практичний захист життя людини від моменту зачаття – як у своїй країні, так і у всьому світі.