ТЕЗА ПРО МОНАШЕСТВО

Петро Гусак, Ph.D.,
Інститут родини та подружнього життя
Український Католицький Університет

ТЕЗА ПРО МОНАШЕСТВО

«Що ж можна сказати про досвід втіленості та нашого прагнення єднання в есхатології? Чи ж Христос не сказав, що у воскресінні ми вже не будемо одружуватися? (див.: Мт 22,30). Так, але це не означає, що наше прагнення єднання (подружжя) буде знищене. Це означає, що воно буде сповнене. Таїнства є лише земними знаками небесної дійсності. Якщо ми в Небі, то більше не потребуємо знаків, які би на це Небо вказували.
Небо є вічним сповненням подружжя між Христом та Церквою. Це – те, для чого ми створені. Це – найвище прагнення людського серця. І це є те, на що вказує “одне тіло” від початку (див.: Еф 5,31-32).
Таким чином, у воскресінні тіл ми знову відкриємо – в есхатологічному вимірі – те саме весільне значення тіла у зустрічі з таємницею живого Бога лицем до лиця (див.: Іван Павло ІІ, Загальна аудієнція 9 грудня 1981 р.). “Це буде цілковито новим досвідом – каже Папа [Іван Павло ІІ] – але воно жодним чином не буде відчужене від того, у чому людина брала участь від ’початку’, ані від плідного значення тіла і статі” (Іван Павло ІІ, Загальна аудієнція 13 січня 1982 р.).
Тільки збагнувши, ким була людина на початку, в історії та в есхатології, ми можемо зрозуміти, як людина повинна жити. Іншими словами, після накреслення “адекватної антропології” відкриваються двері до належного розуміння християнських покликань до целібату (монашества) та подружжя.
Ті, хто живе у целібаті “задля Небесного Царства” (Мт 19,12) вибрали жити в небесному подружжі [вже] на землі. Вони неначе “перестрибують” Таїнство, щоби безпосередніше брати участь у самій дійсності. Таким чином вони, будучи самі в межах історії, виходять поза виміри історії та заявляють світові, що Царство Боже є тут (Мт 12,28). Справжній християнський целібат не є, отже, відкиненням статевості чи знеціненням подружжя. Він є вираженням на землі їхнього найвищого призначення та сенсу!»
(Крістофер Вест. Богослов’я тіла: Виховання до буття людиною. – https://dc.lviv.ua/zhuttya_v_podruzhzhi/stateve_zhuttya_v_podruzhzhi/3448-bogoslovya-tla-vihovannya-do-buttya-lyudinoyu.html).

Я стверджую, що наведений уривок, який представляє нам вчення світлої пам’яті Папи Івана Павла ІІ про монашество і целібат, вказує на єдино правильну підставу та єдино слушну мотивацію для обрання життя в монашому стані чи целібаті. Ті, хто обрали такий спосіб життя і тривають в ньому не з цієї підстави та з якихось інших мотивів, мають тільки такий вибір:

А) Усвідомити собі цю підставу для їхнього теперішнього способу життя, навернутися, благати в Бога допомоги й докласти всіх зусиль, аби вищенаведена підстава й мотивація стала чинною для їхнього подальшого монашого життя чи життя в целібаті; або ж

Б) Усвідомити, що якщо вони й надалі перебуватимуть в монашому житті чи целібаті, то руйнуватимуть дочасне і вічне життя – своє і інших, а тому чимскоріше покинути стіни монаших згромаджень чи стан целібату, за словом святого апостола Павла:

«Отже, я хочу, щоб молодші виходили заміж, дітей народжували, рядили домом і не давали противникові ніякої зачіпки для лихомовства» (1 Тм 5,14); та:

«Однак, з уваги на розпусту, кожний хай має свою жінку, і кожна хай має свого чоловіка» (1 Кор 7,2).