БУТИ ВІЛЬНИМ!

БУТИ   ВІЛЬНИМ!

« Коли вже я раз буду вільний?! » — зітхає юнак.
« Дайте нам хліба й свободу! » — волав робітничий клас; і щоб здобути чи захищати ту свободу, людина готова боротись і навіть дати своє життя. Людина, коли хоче покарати іншу людину, відбирав їй свободу. Та що ж ця свобода означає для багатьох? Ніщо більше, як відсутність насильства, можливість робити те, що хочеться, де хочеться, коли хочеться. Але це — тільки гидка карикатура справжньої свободи духа.
Бути справді вільним вимагає — крім відсутности всякого фізичного насильства -— повного зречення себе самого для вищої відданости. Тому треба здобути « свою » свободу.

Людська свобода є завжди обмежена; повний розквіт може мати лише в надприродній сфері життя. Тільки Бог є вповні вільний. На землі людина найбільше вільна в та, котра найбільше зближується й уподібнюється до Бога, та, що є найбільше злучена з Ним, та, що є найбільше свята.
— Свобода є найбільшим даром Бога для людини;
дар, що Його найбільше коштував: муки й смерть його Сина.
З любови до нас, і бажаючи нашої любови, Бог хоче людину справді вільною.
— Більшість людей мислить, що вони вільні тоді, коли можуть сказати: « Роблю те, що хочу»; тобто:
Я не маю кайданів на руках, жодний фізичний примус не стримує мене;
Я можу вдоволити всі мої пориви, всі мої інстинкти: ніхто й ніщо мені цього не забороняє.
Така свобода — це свобода дикої звірини, а не людини, а ще менше людини-сина Божого.

— Навіть якби ти був цілком спаралізований і мусів лежати ціле життя в ліжку; — навіть якби ти був у в’язниці, прикутий у найглибшій келії за найгрубшими мурами… Ти можеш бути вільний, якщо хочеш таким бути, бо твоя свобода людини не ототожнюється, не полягає у свободі твого тіла, але у свободі твого духа.
— Ніхто й ніщо не може відібрати тобі свободи, бо ніхто й ніщо не може ув’язнити твого духа, хіба б привели тебе до непритомности; але тоді ти вже не дієш, як людина.
— Це ти, і тільки ти, що разом з іншими людьми та з речами, обмежуєш свою свободу. Якщо хочеш бути вільним, мусиш боротись проти себе, мусиш здобути « твою » свободу.
— Якщо ти кажеш: це не моя вина… мій темперамент такий! — я не можу обійтись без того! — я не маю рації, але не поступлюся! — я не можу працювати; я увесь час мрію: це міцніше від мене; — чому я так міркую? — та ж усі так міркують і кажуть! — той-то? я не можу його бачити! — я не хотів зробити того; але даремно я силкувався! і т.д., і т.д… ти — не вільний, але раб. Раб себе самого, раб свого минулого, раб свого оточення, речей…
— Ти не будеш вільний, доки не збудуєш в тобі людини, котра « стояла б на ногах », підкоряючи твоєму духові твоє тіло, твою чутливість, твою уяву.

— Човен не може свобідно пуститись на води, доки він прив’язаний шнурком до берега.
Аеростат не може свобідно злетіти в повітря, доки канат тримає його.
Ти не є « вільний », доки ти прив’язаний до одної речі чи особи таким прив’язанням, що ти не можеш контролювати.
— То не речі, що прив’язуються до тебе, але ти до речей. Ти віддаєшся їм у рабство.
— Чим більше ти будеш мати іграшок у твоїй скрині, убрань у твоїй шафі, пластинок у твоїх збірниках, «коней» у твоїм моторі, грошей у твоїй калитці… тим важче буде тобі бути вільним, бо матимеш більше нагод бути « прив’язаним ».
— « Відв’язуватись » від чогось — це увільнятись.
— Бути вільним не означав бути байдужим. Це природне, щоб ти смакував, відчував, радів із речей та людей; але треба, щоб усі привабливості, всі насолоди чи терпіння не заплутували твого розуму у виборі дороги, не заваджали твоїй волі у виконанні її рішень.
— Навіщо придалися твої швидкі ноги, якщо ти не знаєш куди іти?
Навіщо тобі придасться будівельний матеріял, якщо ти не знаєш, яку хату збудувати?
Навіщо придалась твоя велика любов, якщо ти не знаєш кому її дати?
Навіщо придались твої перемоги над твоєю психічно-характерною спадщиною, над твоїм підсвідомим, над твоїми навиками, над скованістю внутрішньою й зовнішньою; навіщо придалось твоє самоподолування, твоя схильність до послуги, вся твоя свобода, якщо ти не знаєш, куди спрямувати цю твою здобуту свободу?
— Якщо ти можеш уживати твою свободу до чого-небудь, ти не є справді вільний, а засуджений на непевність, нестійкість і тривогу.
— Правдива свобода — це можливість, яку маєш, — коли ти увільнивсь від себе самого й опанував себе — вибирати й іти завжди, без збочень і вагань, дорогою добра.
— Якщо ти хочеш бути достеменно вільним, мусиш признати Божий Задум щодо світу, і безмежну любов до тебе; мусиш, опанувавши направду себе у всім, добровільно пристати твоєю любов’ю до любови Божої через Ісуса Христа.
— Якщо йдеш за твоїми інстинктами, ти — начебто звірина.
Якщо ти йдеш за твоєю чутливістю, за твоєю уявою, за твоєю гордістю, за твоїм еґоїзмом… ти маєш свободу людини « раненої » й обмеженої гріхом.
Якщо ти виконуєш волю Божу, ти маєш свободу людини обожественої, свободу сина Божого.
— Якість твоєї свободи зростає з якістю волі, до якої ти пристаєш.
— Чим більша є сила твого зв’язку й приєднання до Волі Божої, тим більша є твоя свобода.
Твоя любов Бога в мірою твоєї свободи.
— Незалежність, можливість вдоволити всі свої інстинкти, бажання або примхи — це карикатура свободи.
Правдива свобода розквітає в послусі Богові, воля котрого нам представлена Церквою, законними настоятелями, щоденним обов’язком, обставинами життя.
— Правдивий послух має за підставу правдиву свободу; правдива свобода кормиться послухом.
— Якщо ти справді свобідний, в Христі, ніщо не може тебе обмежити, бо правдива свобода дає тобі змогу прийняти, як свої, законні примуси, а незаконні та неухильні перешкоди перетворити в засоби, котрими осягнеш твою мету.
■— Ставши послушним аж до смерти, Ісус Христос здобув для тебе правдиву свободу.
Вмираючи разом з Ним гріхові, ти визволишся із рабства й воскреснеш з Ним до вільного життя.
— В хрещенні ти одержав насіння свободи.
В сповіді, занурюючись знову у ласку хрещення, ти віднаходиш свободу.
Що разу, як ти протиставишся гріхові, як розриваєш мотузки, що в’яжуть тебе з речами чи людьми, щоб злучитись з Ісусом Христом, ти поглиблюєш і поширюєш в собі правдиву свободу.
Вповні й остаточно будеш вільний, коли, в любові, ти вповні й остаточно злучишся із своїм Визволителем.

Мішель Куаст
Шлях до успіху.
Видавництво оо.василіян
Рим, Італія, 1974 р.