ВИКРИВЛЕННЯ У ТАНЦІ

ВИКРИВЛЕННЯ У ТАНЦІ


Поважайте ваше тіло (…)
Воно належить вам тому, що Бог вам його дав.
Воно не дано вам як об’єкт,
який можна використовувати і яким можна зловживати.
Воно становить частину вашої особи, як вираження вас самих,
як мова, щоб спілкуватися з іншими у діалозі правди, поваги, любові.
Вашим тілом ви можете виразити найпотаємнішу частину вашої душі,
найбільш особистий сенс вашого життя: вашу свободу, ваше покликання.
“Тож прославляйте Бога у вашому тілі” (І Кор. 6, 20)

(OR 22.06.1894, Рим, Італія)

Ми живемо, хочемо того чи ні, у порядку, поглинутому у надприродне, якщо не у надприродне Бога, то у викривлене надприродне диявола, який завжди прагне перекрутити діло Боже: Бог творить буття, диявол хоче “завести буття у ніщо” і здійснити переворот трансцеденталів буття, наприклад, він намагається, щоб замість відображати красу, відбиток безкінечної Краси, якою є Бог, речі випромінювали потворність.
І це не просто розумовий розподіл, теорія, а реальність, що включає повноту буття і дії, починаючи від теології до політики, переходячи через усі прояви культури і мистецтва: живопис, музику, культуру, кіно, ТБ, театр, літературу…
Проілюструємо це на одному з людських проявів – такому, як танці. Не говоримо ні про класичні танці, ні про фольклорні, а про так звані сучасні танці, і то не з моральної точки зору, а у формальному аспекті.
Наші дідусі й бабусі танцювали вальс, менует, пасадобль… і якщо порівняємо їх із сучасними танцями – важкий рок, біт, шейк… – зауважимо велику деградацію, навіть цілком явне викривлення. (Таке ж порівняння ми могли б зробити, використовуючи як перше поняття фольклорні танці всіх народів).
Раніше танець був насправді танцем, в якому людина виражала свою шляхетність, своє благородство; зараз переважно це така несамовитість, такі конвульсивні рухи, такі спазми і викривлення (що випробовують найкращі дезодоранти), які показують тільки найгрубіше плебейство і найвульгарнішу халтуру. В одних рухи сповнені граціозності та елегантності, в інших, навпаки, панує брутальність, збудження, неспокій… стрибки і піруети клоунів та вражених хворобою святого Віта. Раніше дух панував над тілом, сьогодні йдеться тільки про те, щоб “порухати скелетом”.
Учора вміння танцюриста полягало у здатності рухатися ритмічно; сьогодні дуже часто його рухи наслідують вступні рухи до статевого акту (напр., Джон Траволта), а інколи сповнені майже абсолютною непорушністю, ніби носять ласти водолаза.
Учора чоловік “вів” жінку; сьогодні вони тиснуться і мнуться. Вчора діяли в основному інтелектуальні сили, немов ведучи людину до екстазу, тобто до виходу з себе, переносячи душу у щось вище (напр., “Зорба, грек”); сьогодні діє в основному відчуття дотику, яке поширене по цілому тілі та яке залишилося “особливо вражене первородним гріхом” , у шаленому пошуку екстазу, тобто прагнучи заглибитись у себе, закриваючись у собі, “опускаючи” душу, яка стає немов одержимою ентузіазмом свого егоцентричного утвердження; душа, перенесена до низу… Для одних суттєвою частиною танцю було спілкування словами, діалог, розмова; для інших спілкування стає неможливим під час танцю або через пекельний шум, бо вони знаходяться надто далеко (або надто близько), тому що концентруються на собі або тому що шукають тільки контакту, і то контакту на рівні шкіри. Для одних у цьому було щось стильне; для інших – мавпяче.
У минулому руки вверх, як наприклад, у хоті, немов спрямовуючись до Бога, і ноги, що ледве торкаються землі, немов бажаючи підняти тіло; сьогодні руки не спрямовуються до Неба і ноги, у повільних танцях, прив’язані до підлоги, немов могутнім магнітом. У минулому обличчя відображали радість душі, очі дивились одні на одних; сьогодні не видно облич, ледве видно потилицю, якщо очі не закриті і світло не погасло. У ті часи ціла спільнота брала участь у радості танцюристів; сьогодні є тільки безформна маса і найегоїстичніший індивідуалізм, що заставляє нас пригадати ті безсмертні рядки: “Щоб тільки мені було тепло, а люди хай сміються…” .
Раніше середовище танців було кавалерським; сьогодні дуже часто воно нагадує зруйновану пивницю, повну бродяг та негідників. Наші предки одягалися елегантно, щоб більше насолоджуватись проявом духу; наші сучасники, навпаки, одягаються недбало – так, що здаються грубими і вульгарними, і цим відображають свою душу.
Урешті, для чого продовжувати? У цьому швидкому порівнянні стає очевидною деформація танців, танців на рівні масовому та молодіжному. І у цьому проглядається ратиця диявола, який ненавидить порядок і гармонію, пропорцію та красу, тому що вони є відблисками Бога, і його ненависть до Бога така велика, що він намагається стерти навіть те, що людина має від “образу й подоби” Божої .
Додаймо до цього сучасну музику, яка культивує какофонічне, потворне, неприємне, звуковий хаос, використовується як “інструмент соціальних та політичних змін” , яка “породжує нервове напруження, роздратованість, безсилля й агресивність” , яка провокує “спазми в кишечнику… агресію та невроз” , яка стає причиною поступової глухоти через надзвичайно потужний звук, з яким її слухають, спонукаючи слух втрачати багато децибел, яка передає “початківцям у словнику ‘хіпі’ бажання вживати наркотики, спонукає до сексуального безладдя і революції” , і матимемо більш адекватну ідею про викривлення у танці, що є одним з аспектів перетворення буття у ніщо.
Нехай наша молодь уміє захищатися від тих, які хочуть торгувати її радістю, і наступлять кращі дні для Батьківщини і Церкви.

о. Карлос Міґель Буела, ВС