ДЛЯ ЧОГО Я ТУТ?

ДЛЯ ЧОГО Я ТУТ?

Режисер однієї, скажімо, «суперграндіозної» кінострічки був зайнятий вибором акторки для головної ролі у цій картині. Він сидів за столом, розклавши перед собою десятки фотокарток,отриманих від різних театральних агентів, котрі шукали ролі для своїх клієнтів. Нарешті режисер показав пальцем на одну з фотокарток і сказав до свого секретаря: «Це саме те, що мені потрібно. Зателефонуйте цій жінці і запросіть її сюди.»

Це є паралель між Голлівудом і небом, між кінорежисером і Богом. І тут ми маємо, хоча й неспіврозмірний, приклад причини твого існування. Давно в минулому (говорячи людськими термінами) Бог створив Свій план всесвіту і розподілив усі ролі, які повинні бути зіграні, аж до кінця світу. У Своїй божественній думці Він переглядав зображення безмежної кількості душ, які Він міг створити. Коли Він дійшов до твого образу, Він зупинився і сказав: «Це людина, яка викликає в мене любов. Я хочу, щоб ця людина була зі мною протягом усієї вічності. Це також людина, яка мені потрібна для такої і такої ролі у моєму плані. Це душа, яку я створю.»
Ми можемо здогадуватися про Бога і Його дії лише за допомогою нашої людської уяви, яка є завжди неточна. Однак, враховуючи неточність наших засобів вираження думки, це є опис того, що дійсно і відбувалось. Бог створив тебе, тому що ти пробудив Його любов більше, ніж безліч інших можливих душ, чиї образи були в Його божественній думці. І хоча були й інші душі, яких Він, можливо, так само любив, в його плані була роль, робота, яку б ніхто інший не зміг виконати краще за тебе. І отже,Бог створив саме тебе, вибравши з безлічі інших можливих.».
Це переконання щодо цілеспрямованості нашого життя і є те, що ми називаємо християнським почуттям обов’язку. Це є усвідомлення того, що ми покликані заповнити призначене місце у цьому світі і бути єдиним в своєму роді об’єктом Божої любові – зараз і потім. Це чітке, повсякденне усвідомлення того, що ми маємо значення для Бога; що ми не просто одна з безлічі душ, наспіх зроблених Богом у бездумну мить творчості: що ми маємо індивідуальну важливість для Бога і що Бог особисто, сильної стурбовано цікавиться нами.
Наш християнський обов’язок закликає нас виправдовувати любов Бога до нас і надії Бога на нас. Ми робимо це, коли день за днем намагаємося якнайкраще виконувати волю Бога. Це означає, що ми робимо Божу волю своїм компасом, нормою і путівником нашого життя. У будь-якому нашому рішенні і виборі те, «Що Бог хоче, щоб я зробив», повинно переважати над тим,»Що я хочу зробити.» Це не обов’язково повинно означати, що воля Бога завжди буде суперечити моїй. Дуже часто Бог змушує нас виконувати Його волю, саме роблячи її привабливою для нас; даючи нам можливість думати, що поведінка, якої Він хоче від нас, є радо вибрана нами самими. Але будуть і суперечності, і ми повинні бути готові поступитися нашими власними уподобаннями, якщо вони не будуть співпадати з Божою волею. Це буде неспростовним доказом нашої любові до Бога і виправданням Його любові до нас.
Неухильне дотримання волі Бога також виправдає те, що Бог вибрав саме нас для Своєї роботи. Ми майже ніколи не знаємо, для якої саме роботи Бог нас вибрав – для роботи, яку б ніхто інший не зміг виконати краще за нас. Це може бути певна людина, якій Бог може дати Свою прихильність лише через нас. Це може бути якийсь ланцюг подій, які тільки ми можемо започаткувати, або якесь зло, яке тільки ми можемо відвернути. У більшості випадків ми не будемо знати, аж поки не перейдемо у вічне життя, що то було за завдання, для якого ми, і тільки ми, були найбільш придатні. Це є додаткова і важлива причина, чому ми повинні день за днем намагатися виконувати волю Бога у великому і в малому. Ми не знаємо, яка з наших дій буде винятковим і істотним внеском у Божий план, або які з наших слів є вирішальними словами, на які Бог покладається. Ми тільки знаємо, що ми повинні зустрічати кожний день і кожну мить цього дня так, ніби це є саме той найважливіший день і саме та найважливіша мить. Інакше ми ризикуємо підвести Бога, не виправдати Його вибір. А підвівши Бога, ми підведемо і самих себе.
Наш християнський обов’язок вимагає відповідальності, але він також отримує і винагороди. Одна з таких винагород – цілюще відчуття власної цінності, яке я повинен відчути, якщо я є важливий для Бога, то я є дійсно важливою людиною. Інші люди можуть мене цінувати не дуже високо. Мої здібності можуть бути досить обмежені і для тих, хто мене знає, я можу бути простою середньою людиною. Моя робота може бути відносно скромна і я можу схилятися до почуття власної неповноцінності, коли бачу, як інші навколо мене залишають свій слід у цьому світі. Тоді я згадую, що гроші, посада, визнання – усі ці критерії, якими у цьому світі вимірюється успіх,- для Бога не більше, ніж дитячі іграшки. Зрештою, вони повинні бути відкинуті набік і залишені позаду.
Тим часом, якщо я маю прихильність Бога і дотримуюсь волі Бога як карти мого життя, то кожний мій найменший вчинок має вічну цінність. Яку б малу пошану я не зробив у цьому світі, кожний мій подих є дорогоцінний для Бога. Знову говорячи людськими термінами, Бог створив мене, тому що я Йому потрібен. Існує щось, що тільки я можу зробити. Яка може бути більша особиста цінність, ніж бути потрібним Богові? Те, що я не знаю своєї істотної ролі у Божому плані, не має великого значення. Достатньо знати, що я є для Бога такий цінний, як найбільш видатна людина, яку коли-небудь вітали на землі.
Це відчуття особистої цінності не є пиха. Це навіть не гонор. Пиха полягає у проголошенні своєї незалежності від Бога, ніби я сам спричинив усі свої заслуги. Гонор – це просто нерозумна надмірна увага до менших Божих дарів, таких як зовнішність і здібності. Але й прикидатися, що я не маю великого значення, що моє життя безглузде, що я б ніколи не пошкодував, якби не народився, не було б скромністю, а применшенням Божої мудрості і великодушності. Цілком вірно, що окремо від Бога я є ніщо. Так само вірно й те, що Божа любов зробила мене вагомим. Визнання цього є справедливістю по відношенню до Бога. Я ніколи не повинен піддаватися спокусі відчуття, що «Я є нікчема. Я є невдаха.»
Також, я ніколи не повинен відчувати жалю до себе; піддаватися думці, що «ніхто мене не любить, ніхто не піклується про мене.» Як жахливо було б, після всієї тої любові, яку Бог витратив і витрачає на мене, скаржитися і сумувати тому,, що я не отримую стільки людської любові, скільки б я хотів. Це була б така сама дурниця, як скарга мільйонера, котрий нічого не виграв на гральному автоматі. Тільки людина зі слабими переконаннями і необізнана з релігією може жаліти себе. Божа любов до мене є така величезна річ!
Моє почуття християнського обов’язку має ще один вплив: звільнення від сильного неспокою. Якщо я справді вірю, що Бог любить мене безмежною любов’ю (а воно так і є) і що Він бажає для мене всього найкращого (а воно так і є), тоді я не можу непокоїтись дуже довго і дуже сильно. Бог безмежно розумний, Він завжди знає, що є краще. Бог безмежно могутній; Він може виконати все, що побажає. Тоді, як я можу помилитись, як я можу програти, якщо я користуюся тими здібностями і знаннями, котрі мені дав Бог?
Звичайно, я буду робити помилки, бо я не є цілком досконалий. Проте Бог кожну мою помилку перетворить на благо, кожний мій нерозумний вчинок якимось чином поверне на мою користь. Батько, котрий дає машиною задній хід з гаражу і розчавлює свою власну дитину; мати, яка перенапружується і втрачає немовля,- такі люди, звичайно не можуть уникнути свого природного смутку при думці, що все могло бути інакше. Однак їм би бракувало віри, якби вони все життя були сповнені почуття провини і каяття. їм би бракувало віри, якби вони не відчували впевненості, що їх людські помилки Бог якимось чином перетворить на благо.
Це також стосується моїх і чужих страждань, спричинених злобою людей, між: якими я живу. Бог наділив нас правом вільного вибору для того, щоб ми могли любити Його. Без свободи не може бути, любові; любов повинна віддаватися вільно, інакше це не любов. Однак свобода є небезпечним дарунком. Нею можна зловживати, і так часто трапляється. Внаслідок цього, через злу волю інших, деколи страждають невинні люди. Ми можемо бездумно сказати: «Чому Бог дозволив це?» Але ми забуваємо, що якби Бог знищував кожну людину, котра завдала нещастя іншій, то ви і я могли б бути вже давно усунені.
Справа в тому, що зло, заподіяне людьми, не підриває Божих намірів. Він просто пристосовує це зло до Свого плану і підкоряє його Своїй волі, ненависть фарисеїв до Христа стала знаряддям нашого ж порятунку. Жорстокість римських імператорів населила небо славетними мучениками і прискорила розвиток Церкви. Від тиранії комунізму ми можемо прийти до нової Християнської цивілізації. Якщо знизитись до мого особистого рівня, то недобрий вчинок, скоєний учора по відношенню до мене, стане для мене вигодою, а не втратою, у цьому я можу бути впевнений.
Я не можу перебільшувати Божу любов до мене, Божу турботу про мене. Він любить мене у сто, тисячу разів сильніше, ніж я сам себе люблю, я ніколи не є поза Його думкою, поза Його увагою. І Бога цікавить не лише моє щастя у наступному житті. Хоч, безумовно, це Його цікавить найбільше. Але, як Ісус співчував безлічі голодних і зробив чудо, щоб їх нагодувати, так і Бог турбується про моє щастя тут, зараз. Оскільки я людина, я не можу цілком уникнути страждання, чи повністю відігнати від себе почуття неспокою. Але, розуміючи невтомну любов Бога до мене, Його турботу про мене, я ніколи не дам стражданню знищити мене, чи неспокою побороти мене.
Бог любить мене. Його любов тримає мене, – я б сказав, – у міцних обіймах. Якщо я втрачу Бога, то тільки тому, що я свідомо відмовлюсь від Нього, а не тому, що Він відкине мене. Бог любить мене. Це і є причина мого існування. На розумінні і усвідомленні цього факту повинно будуватися все моє духовне життя.

Лео Тріс[
“Шлях кожного до неба”