Скільки разів ви сьогодні думали про Бога?

Скільки разів ви сьогодні думали про Бога?

Скільки разів ви сьогодні думали про Бога?Принаймні, можна сподіватись, один раз – промовляючи ранкову молитву. Якщо ще мешкаєте неподалік дзвіниці, або проходите повз церкву, можливо, ваші думки звернуться до Бога ще раз, або двічі. Але чи цього достатньо?

Ті, кого ми любимо, ніколи не залишають наших думок надовго. їх образи постійно прориваються у наші думки. Якщо ви, наприклад, одружені, то як часто ви думали сьогодні про вашого чоловіка, або дружину?

Якщо ви батько, або мати, то як часто ви думали про ваших дітей? Деколи трапляється, що ви навіть не можете порахувати скільки разів. Якщо ви закохані, то думка про вашого коханого, або кохану, ймовірно, так опановує вас, що часом заважає повсякденним справам.
Це дивно, що ми не віддаємо Богові більшої частки наших думок.
Він є безмежно привабливий, єдина Істота, яка може цілком виснажити і людську здатність до кохання. Наш розум приймає цю істину. Ми також приймаємо те, що ми повинні любити Бога всім розумом, серцем, душею і тілом більше за всі інші істоти. Щоразу ми говоримо Богові, що ми так любимо Його. Проте, можуть проходити години і навіть цілий день без єдиного звернення нашої думки до Бога. У цьому велика розбіжність між теорією і практикою.
Це розходження між теорією і практикою ще більше заплутує нас, коли ми зважаємо на те, що любити Бога є найважливішою справою нашого життя. Бог є єдиною причиною мого існування. Він створив мене, тому що хоче, щоб я був з Ним вічно, щоб я був з Ним у єдності, яка приведе мене до абсолютного екстазу щастя. Промайнуть роки так званого життя у цьому світі і тоді я почну своє справжнє життя з Богом, – при умові, що я підготувався до нього. І єдина підготовка, яка від мене вимагається, – це негайно почати любити Бога і зміцнювати цю любов. Це справжня справа, єдина справа, заради якої існує людина. Проте, якби торговець приділяв своїй справі стільки ж мало уваги, скільки більшість з нас приділяє люблячому Богові, то він lби швидко збанкрутував.
Однак, тут не слід перебільшувати. Ми знаємо, що наша любов до Бога вимірюється тим,наскільки наполегливо ми намагаємося дотримувати Його заповідей і виконувати Його волю, а не просто тим, як часто ми думаємо про Нього. Ми, також, знаємо, що наша любов до Бога відрізняється від любові до людей тим, що перша, звичайно, не впливає на наші емоції так, як впливає любов до людини. Мабуть, слід очікувати, що емоційна любов проникатиме у свідомість частіше, ніж любов, яка просто знаходиться в пам’яті, хоч остання теж сильна. Незважаючи на всі ці припущення, мені здається, що Бог отримує досить обмежену частку нашої уваги.
Одна з причин цього – те, що Бог витісняється з наших думок тисяча і однією дрібницею повсякденного життя. Є так багато справ, які ми повинні зробити. Ми встаємо зранку і, навіть коли промовляємо ранкову молитву, половина наших думок зосереджена на чомусь іншому. «Я повинен зателефонувати, щоб мені встановили умивальник». «Я повинен сьогодні поміняти мастило в машині». «Я хочу знати, чи шеф все ще буде сердитий на мене сьогодні зранку». Бог отримує свою коротку хвилину і ми поринаємо у свій день без подальшої думки про Нього аж до того часу, поки, позіхаючи, не приділимо Йому ще одну хвилину перед сном. Звичайно, це не завжди так і стосується не кожного. Але це трапляється дуже часто з багатьма з нас.
На щастя, Бог є терплячий. Якщо він бачить наші помірні зусилля, спрямовані на те, щоб .жити у єдності з Ним, то Він буде чекати навіть вічність, щоб отримати нашу цілковиту увагу. Проте, ми наважуємося зловживати Божою терплячістю. Завжди існує серйозна небезпека, що неувага до Бога може призвести до забуття Його прав. Існує небезпека, що цей світ може поглинути нас так сильно, що Бог стане неважливим і Його воля перестане стосуватися нашої поведінки. Іншими словами, є загроза, що те, що почалося як неувага до Бога, може закінчитись непокорою Богові – може закінчитись гріхом.
Навіть, якщо наша недбалість не досягає свого гіркого кульмінаційного пункту – гріха, все ж існує трагедія змарнованих годин і днів, які не були прожиті для Бога. Ми повинні прожити своє життя на надприродному рівні. Це означає, що ми маємо звичне (часто поновлюване) прагнення виконувати всі наші дії для Бога і у відповідності з Його волею, що стосується не лише молитви. Якщо наше життя має цю надприродну орієнтацію, тоді все, що ми робимо, чи то пеленаємо немовля, чи міняємо шину в автомобілі, має цінність в очах Бога і на небі вважається нашою заслугою. Прожите у єдності з Богом все наше життя стає безперервною молитвою. Вимоги обов’язку можуть витісняти Бога з нашої свідомості протягом великого проміжку часу, але Він залишається центром усієї нашої діяльності. Кожна думка, слово і дія є завчасно спрямовані до Нього.
Для того, хто любить Бога, сумно бачити так багато людей, також добрих людей, котрі звикли жити на виключно природному рівні, Здається, що ці люди мають вроджене почуття порядності і справедливості. Вони мають природну доброту і бажання бути корисними. Вони правдиві, чесні у ділових стосунках, вірні своїм сімейним обов’язкам. Але у тому, що вони роблять, нема думки про Бога. Вони ; живуть чесно, тому що це єдиний спосіб життя, який приносить їм задоволення. Якби ви запитали, що є причиною їх доброчесності, вони могли б відповісти: «Я зобов’язався собі бути порядною і вірною законам людиною». У цьому є справжня трагедія – в цих життях, які не спонукаються любов’ю до Бога, в цій природній доброчесності, яка на небі не вважається заслугою. Це потрійна трагедія, якщо ми, ті, хто пізнав більше, будемо марнувати наші дні і даремно розтрачувати наше духовне багатство, не думаючи про Бога. І якщо ми нічого не зробимо, щоб протистояти натиску вимог наших численних щоденних обов’язків, то вони можуть примусити нас забути про Бога.
Крім цього натиску, ми повинні також боротися з важким тягарем занепаду нашої людської натури. Первородний гріх зробив дотримання доброчесності важким завданням. Людина, яка може довго працювати на відповідальній роботі і поступово не ставати більш млявою і байдужою, є виняток. У духовних справах ця схильність до млявості є ще більш всезагальною. Майже кожен з нас приймав сміливі і благородні рішення побороти ту чи іншу ваду, або дотримуватися тієї чи іншої чесноти, але у кінці місяця чи року виявляв, що все залишилося без змін. Після кількох таких невдач ми можемо втратити мужність і облишити боротьбу взагалі. Проте, ми знаємо, що це не вихід.
Де ж вихід? Ми можемо багатослівно говорити, що відповідь на це запитання полягає в кращому використанні молитви і таїнств для набуття більшої духовної сили. Недолік цієї відповіді у тому, що вона не досить глибока. Краще використання молитви і таїнств може бути якраз тим пунктом, до якого ми часто вдавалися і на якому недостатньо наполягали. Молитва і таїнства, безсумнівно, є виходом; але ми повинні шукати «відповідь, що криється за цією відповіддю».
Для того, щоб краще використовувати молитву і таїнства і таким чином відчути здоровий духовний підйом, нам потрібно зрозуміти і оцінити ці засоби здобуття прощення. Це розуміння і оцінка потребують постійного оновлення. Як занедбаний стіл вкривається пилюкою, яка береться невідомо звідки, так само наше почуття надприродного поступово стає невиразним і похмурим. Час від часу ми повинні j оновлювати наше розуміння суті та впливу молитви і таїнств – їх чудодійності і величезної сили.
Однак ми маємо ще одну потребу – потребу поповнення нашої енергії, підзарядки наших духовних акумуляторів. Наша внутрішня сила, яка спонукає нас віддати перевагу доброму над поганим, кращому над просто добрим, Богові над собою, потребує оновлення. Для цього ми повинні звернутися до розгляду тих основних істин релігії, які забезпечують наш духовний розвиток спонукальною силою. Мета життя, надзвичайна привабливість неба, злочинність гріха, огидний жах пекла, неминучий факт смерті і наша страшна відповідальність, коли ми предстанемо перед Богом на суді – ось ці основні істини. На жаль, це істини, важливість яких ми, пізнавши, надто легко забуваємо, по суті, забуваємо майже добровільно. Проте, ми не повинні забувати їх. Наше вічне життя залежить від їх свіжості в наших головах і серцях.
Отже, це наші споріднені потреби: поновлювати оцінку речей духовного світу і усвідомлювати фундаментальні істини духовності загалом. Намір обговорень і парафіяльних проповідей – задовольнити ці потреби. Мета кожного священика, котрий проповідує – сприяти задоволенню цих потреб. Але ми рідко можемо проводити такі обговорення і проповіді частіше ніж раз на рік. Недільну проповідь ми слухаємо щотижня, але обмеження у часі звужує її рамки.
Ось чому дійсно практичний католик, котрий серйозно сприймає свій обов’язок любити Бога, спробує зробити духовне читання постійною частиною своєї щотижневої, якщо не щоденної, програми. Мета такого читання – отримати не стільки настанову, скільки натхнення. Для більшості з нас це не стільки поповнення своїх знань, скільки повернення до того, що ми вже добре знаємо. Полиці наших католицьких книгарень і громадських бібліотек заповнені книгами, які можуть надати нашому життю нового значення і спрямування. Якщо ми будемо читати з вірою і з доброї волі, то неминуче заслужимо Божу прихильність. Пригадування, або відкриття старих істин, стане для нас: трампліном на шляху до відродженої і зміцненої любові до Бога. І ми повинні любити Його, інакше ми загинемо.

Шлях кожного до неба
Лео Тріс