ІСУС ЖИВИЙ

Ще довго я був приголомшений словами, які прочитав того ранку. Вони були наче відлунням Неділі Воскресіння. Той, Хто помер на хресті – живий. Він покинув Свій гріб. Із темряви того гробу засяяло світло, яке освітило всіх людей, щоб у них можна було розпізнати нове створіння. Якщо Ісуса немає в порожнім гробі в Єрусалимі це означає, що Він всюди, в цілому світі. Єдине місце на цій землі, де немає Ісуса – гріб з каменю, в який його поклав Йосиф з Ариматеї.
Ісус послав Своїх учнів не для того, щоб вони проголошували теорії чи абстрактні ідеї, але щоб свідчити про те, що бачили і чули. На жаль, ми більше схильні навчати доктрин, ніж проголошувати життя. Щоб зростати в Божому житті, треба спочатку народитися із сили Святого Духа. Той, хто євангелізує, перш за все, є свідком свого власного пережиття смерті і Воскресіння Ісуса Христа, яке потім передає іншим. Він переказує не доктрину, а пережиття зустрічі з Живою особою, яка дає життя в повноті. І тільки потім можна моралізувати.
Інколи ми домагаємось, щоб люди виконували накази, перш ніж вони пізнали Бога наказів. Однак, не треба забувати, що така ж ситуація була після переображення на горі Тавор. Правдивим свідком Євангелії не може бути той, хто сам не пережив досвід нового життя, яке приносить Ісус Христос. Коли ми починаємо свідчити про те, що вчинив Господь від моменту свого Воскресіння, все раптово змінюється. Проповідь починають супроводити знаки і чуда, які обіцяв Ісус. (…)
В 1981 році разом з отцем Альбертом де Монлеоном я провадив реколекції для 320 священиків в Лісеуксі у Франції. Там було дуже багато вчених священиків, не бракувало і таких, що були настроєні критично. Після чудового виступу отця Монлеона прийшла і моя черга. Я почував себе маленьким серед такої кількості вчених і титулованих людей, маленьким поруч з кардиналом Суененсом та іншими єпископами. Тому молився до Бога, кажучи: “Боже, що тут робить священик, який прибув з малого містечка, серед таких вчених людей, які навіть не знають, де знаходиться країна, з якої він приїхав… Не залишай мене самого, Боже, благаю Тебе!”
Так щасливо склалося, що в першу ніч Господь зцілив одного священика, який мав варикозне розширення вен. Завдяки цьому всі дискусії закінчилися. Пам’ятаю, він у їдальні показував свої ноги, які були зовсім здорові. Це свідчення більше послужило славі Божій, ніж уся моя убога конференція.
Кардинал Ренард, здивований чудовими зціленнями, встав і промовив:
– Нам сьогодні важко сприйняти таємниці діяння Святого Духа, бо ми такі вчені і такі великі раціоналісти! Всі ми більшою чи меншою мірою діти Картезія, але навіть у кожного з нас є щось від Вольтера. Саме тому нам так важко сприйняти таємниці діяння Святого Духа, який віє, куди хоче, не будучи обмеженим нашою логічною дидукцією. Ми визначаємо сторони, якими Він повинен діяти, а, Він, тим часом віє поза ними; ми визначаємо місце, куди Він має прийти, а Він проходить стороною. Святий Дух не пристосовується до нашої душ пастирської про грами. Іноді ми дійсно потребуємо пастирських методів, але основою всякої педагогіки віри є прийняття віри, що не ми керуємо Його діяння ми, але Він – нашими. Всяка методологія повинна бути достатньо проникливою, щоб Дух міг її використати і навіть змінити.
Дари Духа різноманітні і постійно актуальні. Можливо, з причини нашого раціоналізму або через малу віру ми думаємо, “що ті дари Духа належать до минулого. Сучасний світ шукає людину духовну, християнських пророків, яких провадить Дух. А якщо їх не знайде, то піде за ілюміністами, а це дуже небезпечно. Церква є безперервною П’ятдесятницею.
Ці останні слова кардинала пригадали мені анекдот.
Одного разу Ісус перебував зі своїми учнями і запитав їх:
– За кого Мене мають люди? Симон Петро встав і відповів:
– Ти – есхатологічне переображення, яке живить онтологічну інтенціональність наших підсвідомих та інтерперсональних реляцій.
Ісус із здивуванням подивився на нього і запитав:
– Як, як?..
Однак Петро не зміг повторити, бо забув…
Забув, бо не мав того в серці, а тільки в думці. Світ втомився від слухання теорій і літературних висновків. Він прагне Слова Живого і діяльного, яке виконує те, про що говорить. “Сучасний світ втомився від слухання вчителів. Він хоче слухати тільки свідків” – казав Павло VI. Свідків, які спізнали нове життя – життя, що приніс Ісус. Євангелія від святого Луки оповідає, що в неділю ввечері двоє учнів йшли з Єрусалиму до Емаусу. Вони були сумні, бо разом зі смертю Месії втратили всю надію на віднову Ізраїля. Сам Христос наблизився до них в дорозі, та вони його не впізнали. Один з них на ім’я Клеопа почав навчати Ісуса курсу христології. Він переконливо пригадував Йому діяння і чуда. Розповідав про хресну смерть, свідком якої був весь народ, а коли зупинився на Воскресінні, то не міг сказати нічого зі свого власного досвіду і тільки повторив те, що, як твердили жінки, звістили ангели.
Коли людина сама не пережила зустрічі з Воскреслим Ісусом, вона переказуватиме чужі теорії і науку інших. Ми покликані бути свідками всього, про що проповідуємо. Щоб бути діяльним, а значить справжнім свідком, потрібно пережити цю подію особисто.
Одного разу мене запросили оглянути чудові приміщення гідроелектростанцій у Парагваї. Мене вразило побачене: люди і навіть вантажівки, виглядали мурахами біля потужних шлюзів з бетону. Там виробляється стільки енергії, що вона задовольняє потреби краю, а також частину потреб Бразилії та Аргентини.
Коли настали сутінки, я помітив, що кілька будинків працівників термоелектроцентралі не мали електрики і були погано освітлені свічками. За кілька метрів, поруч з найкращими у світі турбінами і генераторами, не було струму, тільки свічки! А все тому, що до них не провели мережу, необхідну для подавання енергії…
Щось подібне трапляється з нами неодноразово. Наше життя замість того, щоб освітлюватись електричним струмом, освітлюється свічками, бо ми “не під’єднані” до Ісуса, який є світлом світу.
Є багато людей, які допомагають Церкві, але світло ще не ввійшло до їхніх сердець. Вони – неначе туристи, які використовують фотоапарат, щоб зробити фотографію, а потім, замість того, щоб захоплюватись красою справжнього пейзажу, милуються його відбитком на папері.
Є багато християн, які побачили “фотознімок” Ісуса, і не знають Його “в обличчя “, бо ніколи не зустрічалися з Ним особисто. Вони повторюють тільки те, що почули і прочитали, але не мають досвіду нового життя. Вічне життя полягає ні в чому іншому, як тільки в пізнаванні, а значить, у сприйнятті Бога і Його Сина – Ісуса Христа (їв. 17,3). Справжній проповідник – той, хто має своє особисте переживання, свій власний досвід визволення і може засвідчити, що Ісус – живий, бо зустрів Його особисто – так, як апостоли, які твердять: “Не можемо ми не говорити про те, що самі бачили і чули” (Дії.ап 4,20).
Справжній проповідник Євангелії не той, хто говорить про Ісуса, а той, хто здатний донести Живого Бога тим, кого євангелізує, щоб вони могли сказати, як самаритяни: “Віримо вже не завдяки тому, що чули, а тому, що на власні очі побачили, і переконані, що Він – справді Визволитель світу” (їв. 4,22). Ніхто не спроможний переказати життя Воскреслого Христа, якщо сам не пізнав Живого Ісуса.

Уривок з книги о. Еміліяна Тардіфа “ІСУС ЖИВИЙ”