РОЗЛУКА З ЧАРКОЮ

РОЗЛУКА З ЧАРКОЮ

Чарко! – Ми розлучаємось…
Ми, котрі жили довгий час разом і були нерозлучні товариші. Ти знаєш, як я тебе любив, чарко, я любив тебе більше, як свою жінку і дітей своїх, а любив тебе над все у моїм житті. Я любив тебе так, як отець любить свою первородну дитину; як мати любить свою дитину у себе на руках. Моя любов була до тебе, чарко, більша, як до чогось іншого, більша, як доброго пастиря до свого стада; я любив тебе більше, як пильний учень любить свою книжку, ось так я тебе любив, чарко!
Моя любов була до тебе більшою, як артист має до свого образа. Я любив тебе більше всіх окрас світу, більше, як своє життя. Ти сама знаєш, що я любив тебе дуже. Щоби покинути тебе, мене не перемогли просьби моїх приятелів, ані мого батька, ні благання моєї жінки, ні сльози моїх невинних дітей не відвернули мене від тебе; ти знаєш, що я тебе любив! Я думав, що і ти мене так любиш, як я тебе, чарко.

О, чарко, ти любиш мене, але не так як я тебе. Ти любиш мене, це правда, але так як кіт любить мишку, як сокіл любить слабу птицю, як вовк любить ягнятко і як диявол любить людські душі, так і ти мене любиш!
О, чарко, ти обіцяла дати мені здоров’я, а дала мені невиліковну хворобливість, висушила мою кров,
обіцяла мені багатство, а одягнула мене у брудне та порване лахміття, пустила мене обдертим у світ на сміх добрим людям;
ти обіцяла мені радість, але зробила мене нещасливим, як по вогню. Як маленька дитина по родичах, через тебе мушу плакати ціле моє життя; ти затримала мене вдома тоді, коли треба мені було бути чуйним і добрим, коли треба було робити для себе та родини; ти відводила мене від сну тоді, коли треба було мені іти спати.
О, чарко, чарко, що ти зробила зі мною? Я втратив через тебе все; втратив честь перед людьми, втратив маєток! Верни мені мій веселий дім, верни мені моїх через тебе втрачених любих дітей; верни мені нещасну, з розбитим серцем, мою любу невинну жінку. Верни мені старого, сивого і передчасно померлого отця, котрому ти була через мене причиною смерти, котрого я через тебе поховав. Верни мені і матір мою, бо через пристрасть мою до тебе, вона померла. Верни мені мою успішну і блаженну працю, котра робила нашу родину щасливою. Ти її забрала, ти мене жебраком у світ пустила.
Я сотворив через тебе великий гріх перед Богом. Верни мені надію на страчену через тебе вітчизну небесну, від котрої я відступив. Візьми мою лису і поранену голову, візьми від мене нервову і пекучу гарячу жагу, котра мучить життя моє. Візьми від мене ту неспокійну совість, відміни страшний її погляд на мене про вічний суд.
О, чарко, чи ти можеш відмінити справедливий присуд Всемогутнього і скрізь присутнього Бога, котрий сказав: «Ніякий п’яниця не ввійде до царства небесного»? Чи можеш вибавити мене від страшної кари Божої? Ні, чарко, ні! Ти не в силі зробити це. Ти лиш до гріха приводиш, а не до праведности.
Геть від мене, приятелько пекла!
Геть від мене, приятелю беззаконня і Люцифера!
Твоє місце приналежности в пеклі, котре приготоване дияволу і ангелам його.
Колись я тебе любив, а тепер ненавиджу тебе.
Ти лиходійниця,
ти приятелька зла,
ти вбивця світу, ти нещастя людей,
через тебе тюрми наповнені людьми, через тебе люди терплять; через тебе коїться лихо на світі.
Тепер ти для мене противна, як для диявола чесний, богобоязний чоловік.
Я люблю мого Господа Бога, котрий визволив мене з твоїх ворожих сіток, бо сіть твоя – це сіть диявола.
Прощай, чарко, тепер я свобідний від тебе, бо вже з тобою розлучився на віки віків! Амінь.