ЮНІСТЬ — ПРИГОТУВАННЯ ДО ЛЮБОВИ

— Юначе, дівчино, ви не створені, щоб жити самітно. У споконвічнім задумі Бога чоловік і жінка мають стрінутись, злучитись і стати « одне »: « Не в добре чоловікові бути самому » (Буття, 2,18).
— Ти покликаний до спільности-злуки з усіма людьми; але жодна спільність-злука, навіть приязнь, не осягає глибини подружної спільности-злуки.
— Подружжя — це добровільний дар одної особи другій, в котрім ціле єство одно! особи дається другій, щоб її доповнити і розширити, і в котрім ця ж особа одержує такий однаковий дар від тієї другої особи. Любов, отож, є тайною злуки і єдности.
— Злучаючись у подружжі, чоловік і жінка, фізично врівноважуються й визволяються кожне від себе самого; психологічно — доповнюються, завершуються й удосконалюються.
— Взаємний дар самого себе в подружжі є такий великий, що має силу давати ласку. Через їхню присягу наречені уділяють собі Тайну Подружжя; священик є тільки головним свідком (в західному обряді, прим. перекладача).
— Різниця між двома статями не є лише фізична, але й психічна; отож у цілім єстві. Тому ціле єство шукає свого доповнення в другій статі.
— Відчувати голод і бажати їсти, відчувати спрагу і бажати пити не є гріхом; — але ти провиняєшся, якщо їси і п’єш тільки для твоєї насолоди, а не, щоб поживитись; — якщо їси більше, як потрібно, такою мірою, що не можеш виконати досконало твоїх обов’язків.
Відчувати голод своїм тілом, відчувати голод своїм серцем — не є гріхом; — але ти провиняєшся, якщо ти вживаєш твої творчі сили й ніжність тільки для твоєї насолоди та в безладді, поза Божим задумом.
— Ти хочеш удосконалитись у всіх площинах твого життя: в тілі, серці, дусі.
« Спокуси », які ти, оскільки юнак, відчуваєш, є інстинктивними «спробами», щоб оформити себе й доповнити свою особистість.

— Дитина, яка починає ходити, хапається за що-небудь, аби не впасти.
Чоловік спраглий кидається на воду.
Юнак, невдоволений, всіма силами кидається на те, що йому бракує.
Але його єство є ще таке, що не може давати, дарувати: йому потрібно довгого зусилля і тренування, щоб перейти із свого жесту буття «давай » на жест буття « на », з еґоїзму на дар, на забуття себе самого.
— Любити не означав схопити, подолати когось іншого для свого доповнення, а дати себе іншому для його доповнення.
Тільки тоді ти будеш справді любити, коли твоя потреба, а головно твоє хотіння « даватись » будуть міцніші від твоєї потреби і хотіння « брати ».
— Атлет, що не хоче вироблятись, щоб якнайшвидше, передчасно кинутись у змагання, засуджує себе на певну невдачу і засоромлення.
Маляр, музика… навіть швець і кравець, що не хоче вивчити свого « ремесла », але хоче відразу « творити », засуджує себе на посереднього, а ще частіше на маловартного майстра.
Квапливий юнак, що не хоче приготовлятись любити, але вже хоче й старається любити, дуже помиляється, зазнає невдач і наражає себе на небезпеку, а то й на знищення багатства й суцільности своєї майбутньої єдності, особистості і щастя.
— Треба 5-6 років навчання, щоб одержати матуральне свідоцтво, а 4-6 років на докторат. Чому ж не зізнатися, що треба також багато часу, щоб приготуватись до любові?
— Щоб збудувати швидко свою хату:
ти можеш не ставити для неї підвалини; ти можеш поставити покрівлю на мурах нашвидкуруч і недбайливо піднесених;
ти можеш помалювати стіни ще вогкі… і ти будеш глузувати із твоїх приятелів, що довго трудяться, щоб збудувати собі хату міцну, велику й гарну.
Але вогкість знищить фарбу, стіни твоєї хати погнуться й похиляться…
Якщо ти — для твоєї насолоди — пустишся на передчасну любов, різноманітну й легкодушну, може ти відчуєш хвилеву ілюзію якогось твого ровквіту — покрівля на нестійких мурах, фарба – показна на вогких стінах — але ти приготовляєш собі родину хитку, без підстави, без цементу, що незабаром зів’яне, а, може, й розпадеться. Який же буде, тоді, твій розквіт, твоє завершення і досконалість, до яких так сильно прагнеш?
— Палкі змислові почуття юнака не є любов’ю, а схвильованістю хлопчака, що зустрічає «жіночість» (а не « ту » дівчину); або, для дівчини, зворушенням перед «чоловічою статтю » (а не перед «тим» юнаком). Це є таємничим потрясінням цілого єства, що відкриває, спочатку неясно, згодом же щораз ясніше те, що йому бракує, щоб роввинутись і цим доповнитись.

Хто будує на тім змисловім зворушенні свою родину, будує на піску.
— Юнак — це хлопець, що поступово одержує з рук Божих і через своїх батьків доручення й відповідальність за своє тіло, за своє – серце і за свою душу.
Його обов’язком є розвивати їх, опанувати їх, « взяти їх у свої руки»: лише таким чином стане дорослим. І тільки тоді, лояльно, він може суцільно дати себе іншій особі, щоб її доповнити та щоб вона його доповнила.
— В родині любити — це дарувати: свій дух, своє серце, своє тіло, це — « себе дарувати».
Юначе, якщо ти кажеш якійсь дівчині: « Я люблю тебе », то або ти обманюєшся, і це є великою помилкою, або ти брешеш, і це є огидним надужиттям чужого довір’я бо, кажучи « я люблю тебе », ти кажеш « я даюсь» тобі », а щоб датися, ти мусиш посідати себе. Чи ти посідаєш сам себе? твоє тіло, твоє серце, твій розум?
— У товаришуванні юнаків з дівчатами нема нічого злого. Зло — коли вони марнують час « забавляючись любов’ю », бо любов не є забавкою.
— Якщо розум якоїсь особи тебе захоплює, якщо ясність якогось лиця тебе потягає, якщо краса якогось тіла тебе зворушує… не простягай руки, щоб їх уловити, але використай цю силу в собі, щоб в тишині приготуватись до дарування себе самого і до прийняття дару іншої — призначеної тобі Богом — особи.
— Юність в твоїм єстві — це знак, що Бог дає тобі, щоб повідомити тебе, що вже час справді працювати над розвитком тих твоїх якостей, що зроблять тебе справді дорослим.
— Вправлятися в любові це не те що любити щокільканадцять днів іншу дівчину, а самоповага й пошана всіх інших, щоб могти глибоко шанувати тіло й цілу особу, що стане тобі судженою; — збагачування всього твого вства, щоб могти пізніше збагатити іншу особу; — опанування себе, щоб могти дарувати себе іншій особі; — самозабуття, щоб не брати іншої особи для себе, але жертвувати себе самого їй.
Вправлятися в любові — це розкриватись для інших, прийняти інших, зрозуміти інших… щоб могти прийняти якусь іншу особу; це — злучитись з Богом, щоб могти в Бозі злучитись з якоюсь іншою особою.
— Юначе, якщо ти хочеш зазнати щастя в своїй любові, поквапно навчись любити, люблячи всіх людей твоїх братів.