ХРЕСНА ДОРОГА з отцем Франциском Бляхницьким

СТОЯННЯ 1

ІСУСА ОСУДЖЕНО

«Не відказуєш нічого? Дивись, скільки тебе винуватять» (пор. Мр 15, 4)

«Я на те уродився і прийшов у світ на те, щоб свідчити істину» (Йо 18, 37)

(…) Ми не можемо піддаватися різним ілюзіям. В цей момент все вказує на те, що мене засудять на три роки ув’язнення. (…) Але не має чого перейматися вироком. Головне потрібно дбати про те, щоб усі, хто буде виступати в суді з нашої сторони, зберегли гідну і надприродню поставу. Я зі своєї сторони, буду намагатися нічого не робити, щоб зменшити кару і «якось викрутитися», але щоб дати свідоцтво правді і показати переслідуваний характер цілої справи. Хтось може назве таку тактику самогубною, або нерозсудливою – але я переконаний, що Непорочна цього від нас очікує. Отож прошу про молитву, щоб я в цій справі витримав, бо спокуса «рятування себе» заважає дати свідоцтво правди, завжди загрожує зі сторони людської слабкості.

Вірю, що це Непорочна вчинила, що ви могли зі спокоєм і упованням на Її волю прийняли те, що сталося і не забули прочитати Magnificat.

СТОЯННЯ 2

ІСУС БЕРЕ ХРЕСТ

«Коли хтось хоче йти за мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за мною.» (Мт 16, 24)

(…) Христос не хоче спасти нас без нас, але кличе нас до несіння хреста. В чому полягає це несіння хреста? – на несінні своєї вбогості (…)

Так мушу поставитися до своєї вбогості: Господь не забере її від мене – не вчинить мене «святим», щоб гордість могла тайно тішитися. Мушу погодитися з тим, що буду вражати інших моїми недосконалостями, що буду отримувати неприязнь і погорду, що буду спілкуватися з такими людьми, яким я є (яким мене зробило моє минуле), а не таким, яким би я хотів бути (яка це приємність – бути добрим). Саме в цьому полягає хрест. Це чудесна дорога Божа до повної перемоги гордості і самолюбства.

– більш чинне несіння хреста – це вмирання – тобто відречення. Поступове і систематичне викорінення в собі старої людини через різні пожертви і відречення. (…)

– і нарешті третій спосіб несіння хреста – це хрест, який готують нам наші ближні. Такий хрест несе Христос, бо Він власного хреста не мав, носив тільки наш хрест за нас.

Такий хрест готує мені апостольське життя. Зустрінуся в ньому з людською злістю, лицемірством, ненавистю, невдячністю. Тоді буду покликаним до доповнення того, чого ще «бракує скорботам Христовим» (пор. Кол 1, 24)…

СТОЯННЯ 3

ПЕРШЕ ПАДІННЯ ІСУСА

«Зневажений, і ми його нізащо мали» (Іс 53, 3)

Ти вже на дорозі. І саме тоді на дорозі нашого життя стає хрест. Стояння перше: Ісуса засуджено на смерть. А потім наступні стояння, які прямують до того єдиного пункту, до місця розіп’яття. І є падіння. І знову підіймаюсь. І переживаю різні терпіння і випробовування різні, різні теж потіхи, але знаю, що з кожного падіння можу встати для того, щоб дійти до наступного, важчого падіння. Після другого падіння прийде третє, а після третього не прийде визволення від хреста. Після третього прийде прибиття до хреста і конання. Але саме тоді будемо дійсно визволенні зі страху і зрозуміємо сенс життя, коли Ісус з другого стояння хресної дороги стане для нас прикладом. Ісус бере на свої рамена хрест. Не відкидає його, бо цей хрест є для Нього виразом волі Отця і знаряддям виконання жертви. Хрест є вівтарем, бо все складе на цьому хресті і все отримає від Бога. Якщо з’єднаємо дорогу нашого життя з хрестом Ісуса, не буде в нашому житті розчарування. (…) Мої страждання, мої розчарування, мої слабкості, все Він взяв на себе.

СТОЯННЯ 4

ІСУС ЗУСТРІЧАЄ СВОЮ МАТІР

«Тобі самій меч прошиє душу» (Лк 2, 35)

Маріє, Непорочна Зоре Свободи,..
Ти є джерелом світла і життя для нас, бо Ти перша з людей прийняла Світло світу, Ісуса, і пішла за Ним, віддаючи Йому в послусі і любові ціле своє життя аж до хреста.

Ти бачиш мою неволю, яка поляга на тому, що часто панує в мені темнота помилки, незнання, ілюзія власної фантазії і ще живу для себе, огорнутий гордістю і самолюбством.

Визволи мене, випрошуючи мені благодать занурення разом з Тобою в єдиному Світлі, яким є Ісус, який знає, ким я є, чого хоче від мене Отець і що є добрим для мене.

Визволи мене, випрошуючи міць для переборювання егоїзму в прийнятті хреста і до життя для Світла, для Бога і братів через безкорисну службу і любов. Вчини, щоб в моєму нутрі засяяло світло і випливло джерело життя. Допоможи мені пізнати Правду, яка мене визволить, щоб не ходив в темряві, але мав Світло Життя. Амінь.

СТОЯННЯ 5

СИМОН ДОПОМАГАЄ НЕСТИ ХРЕСТ

«Носіте тягарі один одного й тим робом виконаєте закон Христа» (Гал 6, 2)

(…) Передусім ми, відповідальні Руху Світло Життя маємо зробити іспит совісті. Чи і яким чином виконали наші зобов’язання перед Папою і Непорочною, Матір’ю Церкви, пов’язані з проголошенням Круціяти Визволення Людини? Чи хоча б частина членів Руху – модератори, аніматори і інші – віддалися в руки Непорочної – через жертву абстиненції, щоб стати в Її руках знаряддям, «новим військом Гедеона»?

Ситуація нашого Народу і надалі залишається трагічною. Гірше від зовнішньої неволі є поневолення, яке ми самі собі накидаємо. Неволя алкоголізму, паління, наркоманії, відношення до людини як до речі, маніпуляція нею, вбивство ненародженого життя. Дивлячись на розміри цього поневолення, починаємо боятися за майбутнє народу. Народ рабів! А з другої сторони: стільки шляхетних поривів, проявів вільності духа, героїзм свідоцтва…

СТОЯННЯ 6

ВЕРОНІКА ВИТИРАЄ ОБЛИЧЧЯ

«Усе,що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви Мені зробили»

(Мт 25, 40)

(…) Сьогодні найбільше Церква потребує свідків.

Свідків, в біблійному значенні цього слова, свідків в значенні, яке лунає в латинській назві «martyres». Свідків, які б відважно свідчили визнанням віри – через слово чи жертовне діло – що Бог є Господом і Найбільшим Добром, якому потрібно все підпорядкувати.

(…) Треба, щоб якнайбільше людей дало свідоцтво Богу – через присвячення для Нього маєтків, кар’єри, вільності і життя. Треба, щоб католики (а особливо священики) зрозуміли, що варто скласти для Бога жертву і що це єдине, що може врятувати Церкву, а не «тактична» дипломатія, якої девізом є уникнення жертв за всяку ціну. Євангелична «дипломатія» знає тільки один девіз: прославлення Бога ціною всякої жертви!

СТОЯННЯ 7

ДРУГЕ ПАДІННЯ ІСУСА

«Вдивляючися пильно в Ісуса, засновника й завершителя віри, який замість радости, що перед ним була, витерпів хрест. Тож думайте… щоб ви, ізнемігшись, не впали духом». (пор. Євр 12, 2і3)

(…) На протязі минулих років я був занурений в темряві, виданий на пастку моїх слабкостей, але постійно мене тримала правиця Ісуса. Ісус мене очищав. (…) На протязі цього часу ніколи моя віра не захиталася і я завжди був надприродньо з’єднаний з Ним.

З цією довірою також дивлюся в майбутнє. З великим довір’ям, що Ісус веде мене до себе, згідно з своїми віковічними планами. І коли приходять в даний момент до мене знеохочення, і як би далеко я не почував себе від Ісуса – завжди маю вірити, що Він все посилає, що все є доказом Його любові, це все етапи на дорозі до Нього, Ним призначені і передбачені.

Я не мушу дбати про план і швидкість цієї дороги, тільки кожної хвилини брати на себе те, що в мені є і говорити: «Ісусе, довіряю Тобі». Це є чудова дорога довір’я, яка веде до вічної любові.

СТОЯННЯ 8

ІСУС ПОТІШАЄ ЖІНОК

«Дочки єрусалимські, не плачте надо мною, а плачте над собою і над вашими дітьми!» (Лк 23, 28)

(…) Від моменту прийняття Христа і виконання Ним діла спасіння, для людини, яка в Нього увірувала:

Немає вже в житті безнадійних ситуацій,

Немає зла, якого не можна було б виправити,

Немає безвихідних положень,

Немає програшу і остаточної поразки,

Немає приводу до розпачі і знеохочення,

Немає падіння, з якого не можна піднятися,

Немає гріха, який би не міг бути прощений,

Немає вмирання, з якого не воскресло б життя,

Немає дна, від якого не можна було б відштовхнутися.

Якщо ти цього не знаєш, якщо цим не живеш щоденно, якщо з цієї віри не черпаєш міць і надію, це означає, що маєш заново ставати християнином і віруючим.

СТОЯННЯ 9

ТРЕТЄ ПАДІННЯ ІСУСА

« Усяку журбу вашу покладіть на Нього, бо Він піклується про вас.

Він сам вас удосконалить, утвердить, зміцнить, утривалить» (пор. 1 П 5, 7і10)

(…) «Коли я слабкий, тоді я сильний». Ось парадокс нашого християнського життя. Не тоді я сильний, коли реалізую всі свої добрі постанови. В немочі, в зрозумінні, що ми самі себе не можемо спасти, лежить таємниця нашої перемоги.

Мушу перестати вірити в себе, в свої можливості. На цьому полягає віра, що мою ситуацію, реальність мого існування, все, мою гріховність, мої невирішенні проблеми, це все складаю актом віри в руки Бога, мого Спасителя.

СТОЯННЯ 10

ІСУСА РОЗДЯГНЕНО

«Кожний з вас, хто не зречеться всього, що має, не може бути моїм учнем» (Лк 14, 33)

(…) «Якщо хтось вдарить тебе в праву щоку, підстав і ліву. Тому, хто хоче судитися з тобою за одежу, віддай йому і плащ» – і це є перемога без застосування сили.

Той, хто є поневолений насиллям, хто є переслідуваний, хто є скривджений, хоче визволити свого брата, який його кривдить, який є його тираном.

Людина поневолена, незважаючи на те, що зовнішньо триває ситуація неволі, однак є вільною людиною.

Таким чином добро перемагає зло.

В такий спосіб саме ця бідна, позбавлена суспільних прав, відкинена або вбога людина стає тим, хто обдаровує багатих, заможніх і могутніх. Обдаровує їх чимось незрівняно ціннішим, ніж те, чого бракує самому; обдаровує свідоцтвом своєї віри, показуючи справжню ієрархію цінностей.

СТОЯННЯ 11

ІСУСА ПРИБИВАЮТЬ ДО ХРЕСТА

« Ісус Христос понизив себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж – хресної» (Флп 2, 8)

(…) Ісус Христос став слухняним аж до смерти, смерти ж – хресної. (Флп 2, 8). Ціле життя Ісуса Христа є служінням – літургією, є служінням прийнятим для спасіння людини, а одночасно для виконання волі Отця. Те, що є найсуттєвішим в служінні Христа – Його слухняність аж до смерті, Його віддання життя, Його жертва – постійно живе в Церкві, є присутньою саме через літургію.

(…) І не можна відправляти літургію гідно і в правдивому дусі, якщо бракує послуху. Нічого так не суперечить сутності літургії як неслухняність, як якесь суб’єктивне бачення, ставлення так як мені здається, власного відчуття всупереч Традиції, всупереч волі Церкви, яка виразно визначена в документах, в літургічних приписах. (…)

Щораз свідоміше ми повині берегти цей дар, який нам даний: зрозуміння сенсу соборної віднови літургії і готовності прийняття її з слухняністю.

СТОЯННЯ 12

ІСУС ПОМИРАЄ НА ХРЕСТІ

« Ісус закликав сильним голосом: «Отче, у твої руки віддаю я духа мого!» Сказавши це, він віддав духа.» (Лк 23, 46)

(…) Дар повністю присвятити себе. (…)

Цей дар став реальністю для мене на протязі останніх років тут в Карлсбергу.

Це плід (ще триваючої) темної ночі відчуттів і духа. Стільки вже їх було – цих ночей. Ці хресні дороги в навколишніх лісах. Прогулянки до джерела Маре, на гору Моріа і на гору Небо. Пережиття страждань Гетсиманського саду і конання Голгофи. Містичне розіп’яття в Bad Mergetheim. Довершилося і довершується прямуванням свідомості і волі до того, що остаточне, чого не можна уникнути – що смерть це найбільше і мабуть єдине «діло», яке можу виконати в своєму житті! Бо тільки смерть не може бути зруйнована актом «прийняття» себе.

Нераз – як Іов – я проклинав «в пеклі милосердя» годину мого зачаття.

Цей стан не можливо перенести – однак ці години, найцінніший дар. Тут Господь, «який віддав себе» за мене, вчить мене віддавати себе Йому! І тільки в цьому може реалізуватись ціль мого життя!

Тому слава Тобі, Боже дивовижний за це світло темних ночей – котре єдине може повернути мене Тобі!

СТОЯННЯ 13

ІСУСА ЗНІМАЮТЬ З ХРЕСТА

«За те Отець мій мене й любить, бо я кладу моє життя, щоб знову його взяти.

Ніхто його в мене не забирає, бо я сам кладу його від себе».

(Йо 10, 17-18)

(…) « А з цієї смерті життя витікає!»

Яким чином сталася ця переміна? Яким чином смерть могла стати джерелом життя? Ось таємниця, про яку питаємо. На цю таємницю кидає світло слово сказане Христом безпосередньо перед Його смертю: Отче в твої руки віддаю я духа мого (Лк 23, 46) Ці слова показують нам внутрішню поставу Ісуса в момент смерті на хресті. Христос не піддається пасивно цьому насильству, але віддається вмираючи на хресті. Христос сам, добровільно вибрав цю смерть. Відрікся від сили, яка Йому належала, терпів провокаційні насмішки: Якщо Ти Син Божий, зійди з хреста (Мт 27,40). Він не хотів зійти з хреста, хоч мав таку силу, Він сказав перед цим: Ніхто мені життя не забирає, я сам його віддаю (Йо 10, 18).

Він, як добрий Пастирь віддає життя за овець, щоб вівці мали досхочу життя. Смерть Христа є свідомим вибором, свідомим прийняттям. Це є акт Особи Христа. Сенсом цього акту є відання себе Отцеві: Отче в Твої руки віддаю духа мого. (…)

Смерть ця є актом любові. Вона є вільним актом віддання життя з любові до Бога і до всіх людей. Тому ця смерть є джерелом життя. «З цієї смерті випливає життя», бо любов має бути життєдайною.

Життя має свій початок в любові. Чим більша любов, тим більший плід в постаті нового життя. Таке є правило любові: любов це віддання себе і тому мусить завжди бути життєдайною.

СТОЯННЯ 14

ІСУСА ПОКЛАДЕНО ДО ГРОБУ

«Ісус полюбивши своїх, що були в світі, полюбив їх до кінця» (Йо 13, 1)

(…) Якщо я мав би щось передати і хотів би щось переказати в моєму духовному заповіті, то це саме цей дар – харизму: Світло- Життя. Зрозуміння, любов, вірність цій харизмі. Мені здається, що ще мало є людей – також в Польщі – котрі вже отримали благодать зрозуміння значення цієї харизми для віднови обличчя Церкви – Христової Нареченої – «Нового Єрусалиму, який сходить з неба на землю».

Якщо Господь дозволить мені ще жити і діяти, одного прагну, щоб я міг результативно і плідно показувати в середині сучасного світу красу і велич Таємниці Церкви – таінства, тобто знаку і знаряддя єдності всіх людей.

ЗАКІНЧЕННЯ

(…) Христос помер для того, щоб нас згромадити в одне, щоб відновити знищену гріхом спільноту людей між собою.

(…) Немає для нас іншої дороги, яка веде до єднання, до спільноти, ніж дорога через Христа, через Його спасенну смерть і через Його воскресіння. Христос через свою смерть на хресті, знищив перешкоду до єдності, до нашого об’єднання. Цією прешкодою є гріх.

(…) Христос дає себе, а одночасно дає свого Духа, щоб ми могли прийняти Його в взаємному даванні себе.

(…) На основі цього, що Він, Христос, вчинив маємо прикласти усі зусилля до повної єдності. Перемагати все, що нас розділяє, що ставить перешкоди, границі, бо ми покликані до єдності. А єдність є наслідком любові.

(…) Передусім ми відкрили (…) остаточне джерело цієї єдності, якій прагнемо служити. Є ним Милосердя Боже, до якого звертаємося в ІІІ Євхаристійній Молитві словами: «В милосерді своїм, о добрий Отче, з’єднай зі собою всіх дітей своїх, розпорошених по цілому світі».

Переклала Кулик Валентина