Варто пам’ятати родинам “Домашньої Церкви”

Варто пам'ятати родинам "Домашньої Церкви"

Дорогі подружжя «ДЦ»

що належите до «РУХУ СВІТЛО-ЖИТТЯ: Домашня Церква» в УГКЦ. Хочу вам пригадати, як модератор і відповідальний за ДЦ, що з початком місяця вересня, розпочинається формація по колах, яка була перервана літнім часом відпочинку. Тому пригадую Вам, що кожна сім’я в «ДЦ», має одну спільну мету: «справжнє християнство всієї сім’ї, спільне прямування до Бога, до святості, створення справжніх Божих сімей, люблячих і щасливих».

Єдиною і справжньою метою є мотив включення в гурток «ДЦ», є прагнення глибшого пізнання Бога, міцніше Його любити, кращого служіння Йому. Тому, виходячи з цього, пригадую, що цей мотив є релігійний і залишається в тісному зв’язку з Богом. Без такої мотивації практично не можливо включитись в гурток для само-зростання й пізнання Христа.
Відомо, що через деякий час найкращі бажання гаснуть, слабнуть, заглушуються. Іноді подружжя (або один з них) залишається у «ДЦ» тільки з другорядних мотивів, або нічого не значущих.
Тому під час місячних зустрічей треба підтверджувати справжність своєї любові до Христа. Якщо в якомусь з кіл зникає основна мета, а залишаються другорядні, то це знак, що там починається криза й відхід від Христа, та виникають різні причини для самовиправдання.
Пам’ятайте, що єдиним дійсним засобом є – зростання в Бозі – або вихід з кола. Лояльність відносно Руху вимагає, щоб залишалися в ньому ті члени, які керуються головним «мотивом Руху». Хочу пригадати вам маленькі вибрані есе з підручника першого року праці:
«Якщо християни гуртуються в спільноти, то насамперед тому, що хочуть спільно відповісти на прагнення любові, скероване до них Христом. Вони зустрічаються, щоб спільно і якнайглибше переживати справжню любов Христа і ближнього», – повчає о. Лоева, що відповідає завданню нашого Руху, як і християнина в цілому, і заклику Церкви: «кожен християнин має святий обов’язок: це пізнати Христа, Його полюбити, Йому служити, і через це, спасти свою безсмертну душу».
«Місячна зустріч є центральним пунктом життя кола… Не може вона бути лише зустріччю щасливих друзів, які можуть поділитися своїми думками і турботами; вона повинна бути справжнім зібранням християн, тобто осіб, які міцно вірять в обіцянки Христа (Мт 18,19-20) Переростання місячної зустрічі в справжнє зібрання християн залежить від певних умов. Послухаймо священика Каффареля, який нагадує нам, що істотною умовою життя спільноти є зібрання в ім’я Христа. “Господь Христос не сказав, якщо ви зібралися вдвох чи втрьох, то Я серед вас, але виразно підкреслив – де двоє або троє зберуться в ім’я Моє – і це є найважливіше. Він покликав, ми відповідаємо на його заклик – ми тут зібрались в „Ім’я Його”. Якщо приходимо на зібрання гуртка тільки заради милих друзів, симпатичних знайомих, тоді не приходимо „в Ім’я Христа”. Виконання цієї умови – зібратися в Ім’я Христа – приводило до того, що часто спільноти, які утворилися з незнайомих людей, мали найкращий старт. Їх згуртовувала і об’єднувала лише воля знайти Христа».
«Хочу звернути увагу на Боже життя в нас, яке становить наше найбільше багатство, яке ми так жалісно хочемо зберегти для себе, із уваги на певну ступінь духовного скупердяйства, сором’язливості чи людського осуду. Тут, в кожному випадку, Боже життя залишається в нас ніби ув’язнене. Струмені живої води попливуть з їх внутрішності – об’явив Христос, кажучи про своїх майбутніх учнів. А тимчасом учні… будують бар’єри! Існує певна християнська досконалість в даванні. Це – самовідданість (жертва): немає більшої любові, як життя своє віддати за своїх друзів. Життя в групі вимагає не раз пожертвування своїми уподобаннями, прагненнями, особистими справами, власним часом, а іноді певними інтересами чи відпочинком. Замикання на ці вимоги – це відмова від любові, це відкидання найбільшої користі, яку може дати нам група – коло: допомоги «вмерти собі». Тільки в людині, яка «вмирає собі» може з’явитися Христос. Група прямує до розпаду, якщо серед її членів зникає дух жертви, і вони закриваються на собі й своїх особистих проблемах.» В бідах й проблемах (хтось занедужав, діти похворіли і я опускаю коло), ми маємо шукати Христа, а не віддалятись від нього (один з сім’ї може прийти на коло, щоб спільно молитись за одужання).
«Поставити благо іншої людини над своїм власним – це закон братерської любові. Ставити спільне добро над усе інше – це закон спільного добра. Це критерій, на якому кожен повинен опиратися. Слід відмовитися від усього, що загрожує рівновазі, міцності, ревності, радості групи і – шукати того, що веде до її прогресу, бо ми чуємось відповідальними за групу. Потрібно, щоб кожний гурток був доказом перемоги любові більш великодушної, більш активної в пошуках Божої думки.»

Варто пам'ятати родинам "Домашньої Церкви"

З повагою в ГНІХ.
ієрм. Андрей,ЧСВВ.