ЧИ ДИЯВОЛ Є ФАНОМ HEAVY METAL?

Упродовж останніх кількох місяців я прочитав декілька публікацій на тему впливу сатанизму на розважальну музику, особливо па heavy metal, та загрози, яку ця музика несе, особливо для молодого слухача. На жаль, всі вони трактували проблему дуже спрощено. Основна теза звучала так: рок, а особливо heavy metal, є улюбленим знаряддям князя тьми в процесі заволодіння молодими людьми. Як доповнення до цієї звучить теза: багато музикантів heavy metal уклали угоду з дияволом, а деякі належать до сатанинських груп. Як обґрунтування додається три групи доказів. Перша з них — це довгий список неморальних вчинків. Отже, стільки-то рок-музикантів вчинили самогубство, стільки-то є алкоголіками й наркоманами, під час концертів таких-то груп трапляються бійки, ба, навіть вбивства. При цьому називалися одні й ті ж групи та виконавці. Друга група тих доказів — це приклади використання рок-музикантами, передовсім heavy metal, окультних чи сатанинських символів і сюжетів такого характеру. Третя група — це звинувачення у підступному впливі на підсвідомість слухачів через так звані «приховані тексти» {backward masking), які записуються таким чином, що стають нечутними при стандартному відтворенні. В підсумку повторюється, що такі факти ясно свідчать про сатанинський характер рок-музики, а деякі автори навіть говорять, що виконання і слухання такої музики мусить закінчуватися закликанням Сатани.
Оскільки в попередній частині я пояснив, чим відрізняється сатанизм від ситуації жертви надзвичайної дії князя тьми, то можна відразу зайнятися представленою вище схемою. Проте, щоб в короткому тексті не зачіпати всієї рок-музики, я зосереджуся на її різновиді, відомому під назвою heavy metal. Більшість представлених звинувачень стосуються саме виконавців цієї течії року. Для тих, хто не орієнтується в цій термінології, — коротке пояснення, що таке heavy metal. Отже, близько 1970 року багато рок-музикантів почали експериментувати чи то з електронними інструментами, чи то вводячи до своїх творів звучання різних класичних інструментів. Цю течію називають art-ivck або rock-symphonic. Реакцією на такі експерименти був hard rock, для якого була характерна велика сила звуку, сильний ритм 4/4 і прості музичні структури. До цієї течії зараховують, між іншим, такі групи, як Led Zeppelin, Deep Purple, Black Sabath. В середині сімдесятих років з’явилася назва heavy metal (важкий метал). На жаль, незважаючи на пошуки в різних енциклопедіях, мені не вдалося знайти виразного розрізнення між hard rock і heavy metal. Як сама назва, так і висловлювання виконавців heavy metal достатньо підкреслюють поняття сили й енергії. Серед представників цієї течії можна назвати такі групи: AC/DC, Scorpi¬ons, Ratt, Judas Priest, Iron Maden, Slayer. Після такого короткого ознайомлення з heavy metal повернімось до представленої раніше його схематичної оцінки.
Перша група доказів — неморальність — власне кажучи не потребує коментаря. Без сумніву така поведінка музикантів не є похвальна, тим більше, що вони служать зразком для підлітків, а ті стараються наслідувати своїх ідолів не тільки у виконанні музики й співі. Тим більше справжнім бандитизмом є пропагування засобами мас медіа неморальних поглядів зірок рок-музики. Однак такого роду аморальна поведінка зовсім не є доказом надзвичайної дії Сатани, а тим більше не доводить приналежність до сатанистської секти. Приймаючи таку гіпотезу, можна було б судити за угоду з дияволом багатьох зірок кінематографа, а про політиків і не згадую. Так само побоїща чи навіть убивства під час концертів. Хоча цього і не повинно відбуватися і неприпустимо таке толерувати — це не є жодним доказом сатанизму виступаючих у ньому виконавців. Бо тоді треба би було визнати сатанистами багатьох футболістів, беручи до уваги розбої на стадіонах, чи також ствердити, що керівники порнобізнесу уклали угоду з Дияволом — що не виглядає таким очевидним. Ясно, що цей тип аргументів невдалий, і його не варто підтримувати.
Проблематичним є також обґрунтування уявного сатанизму виконавців heavy metal існуванням записаних за допомогою спеціальної техніки фрагментів текстів, невловимих для людського вуха, на що вказує третя група звинувачень. Ці фрагменти вставляються різними способами. Або вони записуються па частоті, вищій або нижчій від частоти, яку сприймає людське вухо, або його фіксують па іншій швидкості, або записують у зворотному напрямку. Тому, щоб розшифрувати тексти, записані таким способом, потрібна спеціальна апаратура. Існування backward masking сьогодні ніхто не заперечує, науковці, натомість, радше піддають сумніву вплив, який він може здійснювати на психіку людини. Американські психологи Дж. Воукі (/. Vokey) і Дж. Д. Рід (/. D. Read) здійснили серію лабораторних досліджень. Однак вони не знайшли жодної особи, про яку можна було б сказати, що вона сприйняла свідомо чи несвідомо «прихований текст». Тому і це звинувачення не видається переконливим.
Проаналізуймо другу групу аргументів нашої схеми. Важко заперечити, що частина виконавців heavy metal послуговується сатанистською символікою і тексти їхніх творів містять формулювання, які вихваляють Сатану. Самі назви деяких груп мають окультний або ж блюзнірський присмак, наприклад: Black Sabath, Judas Priest. Тексти пісеньок, таких як: Highway to Hell AC/DC, The Antichrist Slayer, Devil’s Child Judas Priest чи Satan’s Fall Mercyful явно сатанистські, і це не можливо заперечити. В текстах пісеньок не бракує і таких зізнань, як поміщене в творі The Oath Mercyful Fate, в якому вокаліст Кінґ Даймонд {King Diamond) присягає бути вірним слугою диявола. Але усі ці групи відносяться до так званого black metal. Як можна прочитати в кожній порядній енциклопедії рок-музики, існує ще принаймні кілька інших варіантів heavy metal, таких як: speed metal, trash metal, death metal, doom metal, gothic metal чи white metal. Hi, я не можу пояснити музичних відмінностей між окремими видами цієї музики, зрештою, тут не про це йдеться. Йдеться про те, щоб побачити необхідність остерігатися узагальнених суджень типу: heavy metal — це сатанизм. Скажу тільки, що групи, які використовують окультні елементи, зараховуються до black metal. Тому одна група heavy metal не рівня іншій групі. Але чи мають групи, які виконують твори сатанистського змісту, якісь тісніші зв’язки з князем тьми? Марк Сторидж (Marc Storage), вокаліст швейцарської групи Крокус, відповідає: «Те, що діється на сцені, є не що інше, як один великий блеф. На сцені в найбридкішій формі дається копняка всім тривогам, а за квінтами людина з того сміється, і рахуються гроші».
До подібних констатацій, хоч і виражених не так брутально, дійшов протестантський богослов Ґюнтер Клемииауер (Gunther Klempnauer), який займався біографіями зірок heavy metal. Він стверджує, що диявольські, брутальні елементи не є вираженням віри виконавців, а способом протесту проти суспільних несправедливостей, експресією бунту проти status quo західних суспільств. Інші соціологи року додають, що окультні символи часто є просто реклам¬ним трюком продюсерів, які бачать у такій формі вираження оригінальність даної групи, яка забезпечить кращий продаж їхніх платівок. Хоч деякі науковці, хоча б амери-канський музикознавець Роберт Велсер (Robert Walsef), вважають таку критику надто плиткою. За цим спеціалістом, музика heavy metal є не тільки вираженням молодіжного бунту проти світу дорослих, вона виражає також бачення світу частиною молоді, бачення, в якому домінує зло, ненависть. Трактуючи сатанистські елементи тільки як мистецький засіб, виконавці heavy metal відхрещуються від будь-якої відповідальності за ексцеси під час їх концертів чи спосіб життя, який обирають їх фани. І тут, па мою думку, є найбільша проблема, на жаль, часто не зауважена критиками. Зірки heavy metal переважно не є сатанистами (я тут не заперечую існування винятків, як наприклад, згадуваний вже Кінґ Даймонд) — а таку символіку вони використовують найчастіше в чисто комерційних цілях. Диявольські сюжети для них є тільки засобом заперечення існуючого морально-сусиільного порядку. Очевидно, можна дискутувати, чи ці засоби мають яку-небудь мистецьку вартість, але в даний момент це не найважливіше. Суттєвим є те, що фанами груп heavy metal є переважно молодь віком від 12 до 19 років. Вона часто не спроможна відріз¬нити форму вираження від справжньої позиції музикантів. Молоді люди, часто ідеалізуючи своїх ідолів, неодноразово не приймають правди, що названі сюжети є тільки цинічною реалізацією законів аудіоринку, а не справжнім пере-конанням того чи іншого музиканта. Якщо навіть, як стверджує Ільзе Кіґлер (Use Kogler), для молодого слухача найважливішою є агресивна ритмічна музика, а не текст, все ж важко прийняти, що сюжети, запропоновані black metal, не заражають молодь нігілізмом і переконанням, що зло завжди перемагає. А такі переконання часто приводять до апатії, підкорення злу або до агресії, спрямованої на цілком випадкових об’єктів.
Щоб до цього сумного переліку небезпек ввести дещо світліший елемент, доречно згадати про white metal, тобто про різновид heavy metal, який пропонує християнські сюжети. Цей «білий метал» виник у Сполучених Штатах як реакція на «чорний» метал, що пропагує сатанистські сюжети. До виконавців цієї течії залічують групи: Stryper, Altar Boys, Whitgcoss, Barren Cross, Jochua і Shout. Так, наприклад, під час концертів групи Strypler публіці видаються кишенькові видання Біблії, а перерви між піснями заповнюються короткими свідченнями і катехизами. Ясно, що в текстах пісень цієї течії важко дошукуватися якоїсь глибини богословської думки, однак вони презентують своїм фанам Бога як когось близького, дружба з ким є єдиним ліком на зло, що є у світі. Ці групи надихаються богослов’ям розмаїтих протестантських деномінацію При цьому варто. зазначити, що в Сполучених Штатах серед різних течій розважальної музики так звана християнська музика в даний момент розвивається найдинамічніше. Май-мо надію, що так, як приходять до нас з-за океану і з Західної Європи різні моди (часто сумнівної вартості), завітає до нас також і ця — на християнську музику. Справжній фурор викликали нещодавно в Європі диски з записом григоріанського співу з іспанського монастиря Сільос (Silos). Я вважаю це одним із знаків, що пошук музики, народженої від захоплення Богом і Його ділами, не був рисою тільки минулих епох.