ГІДНІСТЬ ХРИСТИЯНСЬКОГО ПОДРУЖЖЯ у пастирських творах митрополита Андрея Шептицького

ГІДНІСТЬ ХРИСТИЯНСЬКОГО ПОДРУЖЖЯ у пастирських творах митрополита Андрея Шептицького

Ігор Леньо

Тайна подружжя є великим таїнством Христової віри, бо є символом Божої благодаті і вічного спасіння1.
Неодноразово лунали заклики з уст теперішнього папи Івана Павла II про необхідність проведення нової євангелізації на широких просторах Європейського континенту. Нова євангелізація, в свою чергу, ставить перед кожним пересічним християнином вимогу відкривати заново потенціал життя, який пропонується у Христовій Євангелії. Також необхідно вивчати з метою наступного переосмислення пастирський досвід Вселенської Церкви щодо донесення християнської проповіді до своїх вірних у минулому, для того, щоб віднаходити нові форми і способи, які часом виявляються давно забутими старими, донесення вимог Христової Євангелії до сучасної людини. В рамках цієї нової євангелізації на українському ґрунті відбувається вивчення і переосмислення власної богословської спадщини. Ця стаття присвячена огляду питань християнського побуту подружжя, його природи і гідності як Святої Тайни, як вони були висвітлені в пастирських творах митрополита Андрея Шептицького, зокрема його посланнях і зверненнях.
Ми маємо два пастирські послання, які безпосередньо були присвячені тематиці подружжя і були написані з перервою в два роки. Це пастирський лист “Християнська родина”2 з 1900 року, який був адресований до духовенства і вірних Станіславівської єпархії і послання “О супружестві і родині”3 з 1902 року, яке було адресоване до духовенства і вірних Львівської архиєпархії. У цих двох посланнях подається широкий аналіз того, чим є подружжя як Свята Тайна, якими є подружні обов’язки чоловіків і дружин, і які існують вимоги до щоденного побуту християнської сім’ї. Також питання норм і вимог християнської моралі щодо сімейного побуту, належного вживання привілеїв подружнього життя, а саме: про добро і призначення статевого співжиття, відповідального материнства і батьківства – висвітлювалися митрополитом в поодиноких зверненнях до єпархіального духовенства4, у восьми посланнях до вірних на тему покаяння і пасхального Святого Причастя, які виходили в 1935-1940 роках з нагоди Великого посту5, а також у кількох інших посланнях початку 40-х років6. В таких посланнях-закликах до покаяння митрополит висвітлював різні порушення християнського морального закону, зокрема і проти чесноти чистоти і поміркованості в подружніх стосунках, як також представляв усю злісність гріха дітовбивства та обмежування потомства. Глибокі роздуми про природу християнської любові та її прояви в різних ділянках людського життя, зокрема і в подружньому житті, знайдемо вже у пастирському посланні “Найбільша заповідь”, яке з’явилося у 1901 році7. Митрополит Андрей також неодноразово звертався до молоді із пастирськими повчаннями про потребу плекання чистоти і дошлюбної стриманості від статевих стосунків, як також наголошував на потребі доброго релігійного виховання молоді з метою уникнення морального розкладу в молодих сім’ях8.
Коли в 1906 році виринуло питання про можливість узаконення практики розлучень у цивільному законодавстві Австро-Угорської монархії, то владика приєднався до загального виступу усіх католицьких владик монархії проти подібного нововведення, а також звернувся із посланням до вірних, у якому повідомляв про акцію єпископів з цього приводу і закликав вірних висилати письмові протести проти такого закону9. Поряд із цим питання християнського виховання дітей, подружніх обов’язків батьків, моральних вимог щодо дотримання чесноти чистоти в рамках подружнього життя і окремі питання з ділянки канонічного права, зокрема усунення подружніх перепон, сепарації, незаконного співжиття розведених чи невінчаних осіб, і морального богослов’я з огляду на розв’язання окремих проблем, пов’язаних із Св. Тайною Сповіді, були відображені у постановах, декретах і виступах багатьох засідань Соборів духовенства Львівської архиєпархії, які відбувалися в 1941-1942 роках у святоюрських митрополичих палатах під головуванням митрополита Андрея Шептицького10.
Якими ж були погляди митрополита Андрея на християнське подружжя? Слід сказати, що з огляду на своє служіння єпископа і душпастиря в Католицькій Церкві, він був змушений докладно і авторитетно навчати і роз’яснювати ті вимоги, які ставив перед кожним католицьким подружжям, хоч і не лише католицьким, Учительський уряд Католицької Церкви у своєму офіційному віровченні. Це вчення Церкви, в свою чергу, завжди обґрунтовувалося авторитетом Божого об’явлення і особливими повноваженнями духовної влади, якою наділив Христос, засновник Церкви, апостолів і їх спадкоємців, єпископів, очолюваних єпископом Риму. Згідно з вченням Церкви про природу і рамки поширення цієї духовної влади, якою наділений Учительський уряд Церкви як загалом, так і зокрема кожен єпископ, що перебуває у злуці із головою Церкви, єпископом Риму, до повноважень цієї влади входить найперше право навчати і оберігати звичаї та норми християнської моралі у сфері подружнього життя, право вирішувати і розв’язувати питання законності укладення подружжя і питання його анулювання чи розірвання шляхом сепарації, які належать до ділянки подружнього канонічного церковного права. Крім того, не слід забувати про таїнственну природу Церкви, в якій кожному гарантовано доступ до духовних благ, які походять із Христового відкуплення, й дарується у Св. Тайнах благодатне, надприродне життя у Божій ласці. З цієї точки зору Св. Тайна Подружжя є одним із середників отримання необхідних для подружнього життя Божих ласк, а також даром участі в таїнстві божественної відкупительної любові Христа до своєї Церкви11. Так, в пастирських посланнях і зверненнях, а також і в церковних постановах і декретах митрополита Шептицького знаходять своє висвітлення усі аспекти вчення Католицької Церкви на тему християнського подружжя, зокрема: питання канонічного права, норм християнської моралі, пастирської праці з подружжями, плекання християнської духовності у подружньому житті, а також питання цивільного подружнього законодавства.
Відповіддю на актуальну в той час проблему зазіхань цивільної влади на повноваження Вселенської Церкви вирішувати такі питання, як: законність укладеного подружжя, сепарація чоловіка і жінки – стала енцикліка папи Лева XIII “Таємниця”, яка вийшла у світ 10 лютого 1880 року12. Саме в кінці XIX століття дуже популярною серед цивільних юристів була ідея, що такий елемент інституції подружжя, як взаємна угода обох наречених укласти подружжя, може бути гарантована і розірвана засобами цивільного законодавства. Тобто шириться ідея доречності і необхідності прийняття закону про можливість надання цивільного розводу. Ця проблема згодом стане актуальною і в Австро-Угорській імперії та викличе бурхливу реакцію зі сторони місцевих католицьких єпископів, зокрема у пастирських посланнях і зверненнях митрополита Андрея. Митрополит Андрей присвятить багато уваги захисту нерозривності і сталості подружжя як християнського, так і нехристиянського, його гідності в рамках християнської релігії як Божої установи і Св. Тайни. На мою думку, основним аргументом на користь законності вимог Католицької Церкви щодо подружжя, з якого вже впливають усі решта вимоги подружнього канонічного права, є гідність і надприродна дійсність подружжя як Св. Тайни.
Одним із визначальних принципів у богословствуванні Митрополита на теми подружжя є принцип “теоцентризму” в християнській релігії. Цей принцип передбачає визнання кожним християнином першорядного авторитету Бога як Творця і як Спасителя, Його закону, і Його стосунків, виявлених у функціонуванні Христової Церкви як Божої інституції, яка наділена правами і повноваженнями “духовної” влади: формулювати вимоги закону моралі – як природного, так і об’явленого, вимагати його дотримання і вирішувати проблеми, пов’язані із дотримуванням того закону13. Цей принцип передбачає також існування об’єктивної й незмінної Правди, яка, крім того, що говорить про справи надприродної дійсності, є правдою про сутність і доцільність речей створеного світу, а зокрема про людину. Людина спроможна пізнати природним розумом кінцеву мету власного життя і належні засоби, необхідні для її осягнення, тобто той моральний порядок, який притаманний створеному порядкові речей у його стосунку до людини. Католицька Церква завжди відстоювала правду про факт існування цього морального порядку як ідеального плану для реалізації земного добробуту, іншими словами, земного щастя, кожної поодинокої людини і суспільства в цілому, і називала “природним законом” на противагу євангельському законові Христа14.
Митрополит Андрей у своїх пастирських повчаннях і зверненнях часто наголошує своїм вірним на тій дійсності, яка означується філософсько-богословським поняттям “природний закон”, чи “об’єктивна правда” про природу людини, зокрема про моральну свідомість – сумління у неї? Саме природний закон визначає подружжя як тривалу і нерозривну моногамну спільноту, яку творять чоловік і жінка з метою продовження людського роду і плекання “спільноти життя”. Вимога тривалості і нерозривності моногамного подружжя, яка випливає із природного закону, носить загальнолюдський характер. Людина, однак, будучи наділеною свободою, може чинити всупереч цій вимозі. При цьому лише людина релігійна, будучи просвіченою світлом віри в Бога як Творця світу, може відчитати цю вимогу як первісну установу і виразний задум Божий щодо людини, а зокрема щодо добробуту як людського подружжя, так і цілого суспільства15.
Митрополит Андрей у викладі вчення Церкви про подружжя користується богословською ідеєю, що створений світ, з огляду на визначальну роль у ньому стосунку “людина – Бог”, має подвійну структуру, тобто в ньому розрізняємо природний, дочасний, земний порядок речей і надприродний, духовний порядок речей. Кожне подружжя в рамках дочасного порядку речей, який визначається природним законом, є фундаментальною моногамною спільнотою, в якій двоє людей різної статі разом проживають власне життя і передають життя своєму потомству. З огляду на добро одиниці і загальне добро цілого суспільства сім’я як клітина усякого суспільства з необхідності як природного порядку створених речей, зокрема людської природи, як і природи подружньої любові повинна характеризуватися стабільністю, тривалістю, і нерозривністю. Добробут усього суспільства виразно залежить від добробуту кожної окремої сім’ї. Земний добробут, іншими словами, щастя людини, залежить від сповнення людиною моральних вимог природного закону16. Свідома і добровільна згода чоловіка і жінки укласти подружжя – конститутивний елемент кожного подружжя. Ця обопільна згода передбачає усвідомлене розуміння обома сторонами подружніх обов’язків і прав кожної сторони, яка приймає рішення, як також – розуміння основоположних цілей подружнього життя. В силу того, що християни вірять у божественне походження установи подружжя, Католицька Церква вважає своїм обов’язком захищати перед державними структурами нерозривність усякого подружжя з огляду на виразно правовий характер правосильної подружньої угоди17.
Поряд із тією перспективою, яка розглядає інституцію подружжя перш за все як правовий контракт, у повчаннях митрополита Андрея займає чільне місце представлення усієї глибини і величі гідності християнського подружжя як однієї із семи Св. Тайн Христової Церкви18. Життя наречених у дусі Святої Тайни Подружжя Митрополит розглядає як один із шляхів осягнення вірними вічного спасіння, який полягає у належному виконуванні своїх подружніх обов’язків, плеканні подружньої любові, яка, в свою чергу, повинна ґрунтуватися на міцних принципах християнської моралі та християнської духовності. Він намагався донести до вірних такий погляд на християнське подружжя, згідно з яким сімейне життя виступає як належне місце для досвідчення глибин Божої відкупительної любові. Це, в свою чергу, дуже виразно ілюструє наявність тісного зв’язку між таємницею подружньої любові і таємницею Божої любові, що відповідно до християнського віровизнання, лежить в основі всього діла Христового відкуплення. Саме тому подружжя розглядається Митрополитом як “символ Божої благодаті і вічного спасіння… і покликання християн до Христового царства”19. Також у богословському баченні подружжя А.Шептицьким: “Христова Тайна супружества в ідеалі є чистим євангельським життям”20. Це, в свою чергу, передбачає, що і в подружньому стані християнин покликаний плекати “ідеал дівства”, який передбачає наявність у християнина настанови відкритості на дію Божої любові21 на усіх рівнях міжособистісного спілкування та який тісно пов’язаний із вправлянням кожного члена сім’ї у чеснотах чистоти і поміркованості, як також відречення від гріха нечистоти, непоміркованості та їм подібних гріхів.
Надприродна гідність подружжя, яка глибоко закорінена у природі Святої Тайни Подружжя, також ґрунтується на природній гідності кожної поодинокої людини, яку християнство визначає як Божий образ, та надприродній гідності, яка властива людині як такій, що покликана до вічного життя у Бозі. Ця гідність людини проявляється найповніше у сфері міжособового спілкування осіб у дусі любові, де подружжя є одним із найвідповідніших місць розгортання такого спілкування. Тоді все, що стоїть на заваді розгортанню таких міжособових стосунків у дусі справжньої пошани і любові та заперечує гідність людини, слід вважати свого роду “відхиленням” у бік таємниці морального зла і гріха.
Так, життя згідно з вимогами і перевагами подружньої любові неодмінно зустрічається із такими явищами, як людський егоїзм і невпорядковані бажання задоволення власних психологічних і тілесних прагнень, які автор окреслює поняттями “пожадливість”, “нечистота”, “нездержаність” (непоміркованість на рівні тілесних потягів), підпадання під владу “звірячих інстинктів”22, тобто зловживання добром, яке злучене із статевим інстинктом. В такому випадку ми не можемо говорити навіть про правдиву людську любов у колі сім’ї, а лише про звичайне співжиття і взаємне догоджання одне одному, що виглядає як використання іншого для задоволення власних “плотських” потреб, а сучасною мовою – споживацька настанова до світу людей і речей23. Звідси випливає явище невідповідної самооцінки у людини, яка схиляється до “опредметнення” особової гідності людини, яка не може бути й існувати як предмет, а лише як суб’єкт. Так, з точки зору християнського благочестя24 відкритість на переживання подружньої любові, подібно як і любові до ближнього, не говорячи вже любов до Бога і до найвищої об’єктивної правди, вимагає зусиль з боку людини, спрямованих на пом’якшення, а зрештою і подолання, власних слабостей і нахилів, що скеровують людину до шукання сенсу власного буття у плеканні егоїстичної любові лише до себе самого. За таких умов відбувається поступове “відпадіння” людини з вищого рівня існування, який визначається її особовою гідністю як образу Божого, на нижчий рівень, що визначається, у свою чергу, егоїстичною діяльністю задоволення психічних і тілесних невпорядкованих бажань, що противиться суті таких духовних цінностей, як: любов, милосердя, служіння загальному благу. Ця реальність невпорядкованої і викривленої “любові до себе” у християнстві, зокрема у богословствуванні Андрея Шептицького, окреслене як вади людини такі, як: пожадливість, нечистота, хтивість, егоїстична любов до себе. У посланнях Митрополита широко охарактеризовано те, в який спосіб проявляється гріховність людини у сфері подружнього життя. Так, гріховність людини у сфері подружжя переважно проявляється як егоїстичне задоволення непогамованих і скороминучих прагнень зраненої первородним гріхом людської природи, в процесі якого людина, обираючи для себе частинне добро під оглядом уявного абсолютного добра, добровільно наражає себе на негативні наслідки, які руйнують як фізичне, так моральне і духовне “здоров’я” людини. Таким чином, людський егоїзм (непомірковане себелюбство), який проявляється, зокрема, як: хтивість, тобто невпорядковане статеве розпусне життя, пияцтво, подружній онанізм, обмеження потомства, розводи – веде християнина до духовного самогубства, яке мовою релігійної термінології можна означити як “духовна смерть” безпосередньо для надприродного порядку речей, й опосередковано для природного порядку речей. Вихід із цієї ситуації можна буде осягнути, на думку Митрополита, найперше завдяки розумовому пізнанню об’єктивної правди про Бога, людину і сенс людського життя, у парі із “практичним” досвідченням кожною людиною власної особової гідності в контексті життя у Божій благодаті, отримуваного у Св. Таїнствах Церкви, прожитого відповідно до духу святих Христових заповідей25. Сам же досвід особової гідності, який може кожна людина досвідчити лише в ключі правдивої любові до свого ближнього, носить також релігійний характер і є визначальним і нормативним для християнського благочестя, оскільки християнське об’явлення полягає на самооб’явленні Бога людині як особового буття, яке розгортає себе вповні у спільноті трьох божественних іпостасей: Отця і Сина, і Святого Духа26.
Стих 9 із 33 псалму, що звучить: “Спробуйте й подивіться, який добрий Господь. Блаженний, хто до Нього прибігає”, – найкраще і найповніше окреслює все те, що намагався донести слуга Божий митрополит Андрей Шептицький на тему вчення Христової Церкви про Св. Тайну Подружжя до свідомості усіх своїх вірних чад Української Греко-Католицької Церкви. Я ж обрав ці Богом натхнені слова, щоб підсумувати усе те, що я намагався сказати про доробок Митрополита у даній ділянці християнського богослов’я і благочестя, оскільки усе це богословствування, яке виражається у людських словах чи ділах, має собі за ціль – скерувати людину до пережиття фундаментального релігійного досвіду особової зустрічі із Богом як Творцем, Спасителем, люблячим Батьком, а поряд із тим також зустріч із Божеством як із найвищою Правдою, довершеною Красою, правдивим Щастям, первинним Підґрунтям особового буття людини, Джерелом істинного і непроминального Життя, кінцевою і остаточною Відповіддю про ціль і сенс земного людського життя, найбільш відповідним Потвердженням особового достоїнства людини.

1 Спільне послання мит. Андрея та інших єпископів до духовенства й вірних про моральне спустошення народу. 1946,
листопад, Львів // Митрополит Андрей Шептицький: Життя і діяльність. Документи і матеріали 1899-1944/ Церква і
суспільне питання. Пастирське вчення і діяльність. – Львів: Місіонер, 1998. – Т. II. Кн. І. – С. 543.
2 Пастирський лист єп. Андрея Шептицького до духовенства і вірних Станіславівської Єпархії “Християнська Родина”
(Жовква, 1900). – Див.: Митрополит Андрей Шептицький: Життя і Діяльність. Документи і матеріали 1899-1944 / Церква і
суспільне питання. Пастирське вчення та діяльність. – Львів: Місіонер, 1998. – Т. II. Кн. І. – 570 с. – С. 17-36.
3 Пастирське послання “О супружестві і родині”(Крехів, 1902). – Див.: Там же. – С. 70-95.
4 Звернення до духовенства “Уваги для сповідників” (Про трактування гріхів подружого онанізму). – Львів, 1934. – Див.:
Митрополит Андрей Шептицький. Твори: Морально-пасторальні. – Рим: Український Католицький університет ім.
св. Климента Папи, 1983. – С. 116-122.
5 Звернення “До вірних про покаяння”, Львів, 1934, в якому йшла мова про гріх дітовбивства, тобто аборту. – Див.:
Митрополит Андрей Шептицький. Твори: Морально-пасторальні. – Рим: Український Католицький університет ім. св.
Климента Папи, 1983 . – С. 108-115. Подібні послання з’являлися у 1935,1936, 1937,1938, 1939 роках. – Див.: Там же. –
С. 108-115; 214-234; 260-269; 290-306; 317-339; 354-376; 384-455. Також було “Звернення до вірних про потребу частішого
приймання Св. Причастя”. Львів, 1936. – Див.: Там же. – С.269-274.
6 У 1942 році послання митрополита до духовенства і вірних “Не убий”, де між іншим, згадано про гріхи аборту і свідомого
обмежування кількості дітей (як гріх чоловіковбивства). – Див.: Письма–послання Митрополита Андрея Шептицького,
ЧСВВ. З часів німецької окупації. – Бібліотека Логосу, том XXX. Частина друга. – Йорктон, Саскатун, Канада, 1969. – 454 с.
– С. 222-231. Спільне послання мит. Андрея та інших єпископів до духовенства й вірних про моральне спустошення народу;
Львів, 1943, про гріхи обмежування потомства і дітовбивство. – Див.: Митрополит Андрей Шептицький: Життя і діяльність.
Документи і матеріали 1899-1944 / Церква і суспільне питання. Пастирське вчення і діяльність. – Львів: Місіонер, 1998. –
Т. II. Кн. І. – С. 541-549.
7 Див.: Митрополит Андрей Шептицький: Життя і діяльність. Документи і матеріали 1899-1944 / Церква і суспільне
питання. Пастирське вчення і діяльність. – Львів: Місіонер, 1998. – Т. II. Кн. І. – С. 37-69.
8 Наприклад, послання митрополита “До української молоді”, Львів, 1939 рік. – Див.: Митрополит Андрей Шептицький:
Життя і діяльність. Документи і матеріали 1899-1944/ Церква і суспільне питання. Пастирське вчення і діяльність. – Львів:
Місіонер, 1998. – Т. II. Кн. І. – С. 376-378.
9 Див.: Пастирське послання проти введення цивільних розводів у подружній закон. Березень 1906 р., Львів/ Митрополит
Андрей Шептицький: Життя і діяльність. Документи і матеріали 1899-1944/ Церква і суспільне питання. Пастирське вчення
і діяльність. – Львів: Місіонер, 1998. – Т. II. Кн. І. – С. 397-401.
10 Див.: Письма-Послання Митрополита Андрея Шептицького, ЧСВВ. З часів німецької окупації. – Бібліотека Логосу, том
XXX; частина друга. – Йорктон, Саскатун, Канада, 1969: Декрет “Про виховання молоді”, 1942. – С. 231-257; і Декрет “Про
ліберальну совість”, 1942. – С. 310-326; 414-41б; і Декрет про заповіді “Декалог”, 1941. У ньому розділ “Четверта заповідь
Божа” – С. 113-114.
11 Gaudium et Spes, § 50.
12 Енцикліка Папи Лева XIII Arcanum (“Таємниця”). Митрополит Андрей у своїй душпастирській праці з подружжями
відкликається до вчення Учительського уряду Церкви на теми подружнього життя, викладеному у тогочасних папських
енцикліках Arcanum і Casti Connubii. В Arcanum знаходять своє висвітлення такі питання: подружжя як Божественна
установа; гідність християнського подружжя як Св. Тайни; святість подружнього життя; нерозривність і тривалість
подружніх узів; обґрунтування повноважень Церкви у цій сфері; категоричне неприйняття вимоги про можливість
існування закону про інститут цивільного розлучення. Митрополит Андрей неодноразово користувався аргументами,
поданими у папській енцикліці Arcanum, виступаючи проти закону про цивільне розлучення. Це простежується у
пастирських посланнях Митрополита, таких як: “О супружестві і родині”, Крехів, 1902 р.; “Проти введення цивільних
розводів у подружній закон”, Львів, 1906 р. Енцикліка папи Пія XI Casti Connubii (“Про християнське подружжя”) з 1930
року знайшла високу оцінку і була рекомендована до вивчення митрополитом Андреєм. Було принаймні два видання цієї
енцикліки у перекладі на українську мову. В енцикліці, крім пригадування церковного вчення про гідність Св. Тайни
Подружжя, його цілей, нерозривність подружніх узів, було дано відповідь на закиди сучасності проти звичаїв і вимог
християнської моралі у сфері подружжя. Про це в: “Повідомлення про смерть папи Пія XI і оцінка особи Папи і перегляд
його діяльності” – ЛАЕВ: лютий, 1939/ Митрополит Андрей Шептицький. Твори: Морально-пасторальні. – Рим:
Український Католицький університет ім. св. Климента Папи, 1983. – С. 85-90. Також теми, представлені в даній енцикліці,
були донесені Митрополитом до свідомості вірних в: “Посланні до духовенства на Великий піст 1935 р.”/ Там же. – С. 214-
234; “Посланні до духовенства і вірних про Церкву”, Львів, 1936 р./ Там же. – С. 252-260; “Послання на піст до священиків і
народу”, Львів, 1939 р./ Там же. – С. 384-455; зокрема сторінки 395-401; 408-409.
13 “З промови Андрея від 1940 року з нагоди закінчення Архиєпархіального Собору/ Діяння і постанови Львівських
Архиєпархіальних Соборів 1940-41-42-43 років під проводом Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького. – Вінніпег,
Канада 1984. – 281 с. Передрук з “Бібліотеки “Логосу”, т. 24, 1961 і т. 30, 1969. – С. 23-26.
14 Joseph Fuchs, The Natural Law in the Testimony of the Church/ Natural Law and Theology. Readings in Moral Theology No. 7,
ed. By Charles E.Curran, Richard A.McCormick. – New York, Mahwah, 1991. – 465 р. – С. 5-16. Природний закон можна
коротко сформулювати як імператив: “Не чини іншому того, що для тебе самого немиле”. Природний закон і євангельський
закон Христа становлять у свідомості Христової Церкви єдиний Божий закон моралі для людини. Євангельський закон
Христа слід розглядати як потвердження і як поглиблення природного закону. Сучасні католицькі богослови, зокрема Карл
Ранер, говорять про природний закон як один із аспектів єдиного об’явлення Бога як Творця нашого Всесвіту. Новозавітний
євангельський закон Христа розглядається як органічне продовження об’явлення Бога як Творця і Спасителя свого творіння.
Божа мудрість, “втілена” у порядок створеного світу, виявляється, зокрема, у наявності моральної свідомості у людини.
Також див: Пастирське послання “До української інтелігенції”, Відень, 1900 // Митрополит Андрей Шептицький: Життя і діяльність. Документи і матеріали 1899-1944/ Церква і суспільне питання. Пастирське вчення і діяльність. – Львів: Місіонер, 1998. – Т. II. Кн. І. – С. 280-281, 285, 287.
15 Там само. – С. 20-21(§ 6), 21-22(§ 7), 22-23(§ 9).
16 Там само. – С. 19(§ 2), 20(§ 5), 21(§ 6), 22(§ 7).
17 Там само. – С. 21(§ 6), 22-23(§ 9) та Пастирське послання проти введення цивільних розводів у подружній закон, Львів
1906 р // Там же. – С. 399: §14, §15, §16, §21.
18 Кожна із семи Св. Тайн служить видимим знаком тієї таїнственної багатогранної участі християнина у Божому житті,
явленого воскреслим Христом, іншими словами у Божій благодаті, що походять із єдиного джерела – Христового діла
відкуплення. Саме тому існує внутрішня спорідненість усіх семи Святих Тайн, яка, в свою чергу, є відображенням
містичного зв’язку між Христом і Його Нареченою – Церквою. – Пор.: Павло говорить про цю єдність у Христі і завдяки
йому як про Божий задум в посланні до ефесян (1.10; 5.21-33).
19 Спільне послання мит. Андрея та інших єпископів до духовенства й вірних про моральне спустошення народу. Львів,
листопад, 1943 р. // Митрополит Андрей Шептицький: Життя і діяльність. Документи і матеріали 1899-1944 / Церква і
суспільне питання. Пастирське вчення і діяльність. – Львів: Місіонер, 1998. – Т. II. Кн. І. – С.543.
20 Звернення митрополита “Уваги для сповідників” (Про трактування гріхів подружого онанізму), лютий 1934 р. //
Митрополит Андрей Шептицький, Твори: Морально-пасторальні. – Рим, 1983. – С. 120. Дану цитату слід співвіднести із
загальним контекстом розвитку думки про те, які вимоги ставить перед подружжям “ідеал дівства”. Цей ідеал розглядається
найперше як утримання від статевого співжиття з метою уникнення гріха подружнього онанізму, як також виплекання
внутрішньої моральної постави, іншими словами, вправляння у чесноті “здержаности”(поміркованості), тобто вироблення
уміння контролювати свої тілесні відрухові потяги задля духовної цілі – пошани людської особової гідності як своєї, так і
найближчої собі людини.
21 Любов є однією із трьох, так званих, богословських чеснот, які не є прямим результатом людських зусиль, спрямованих
на плекання морально доброї поведінки. Любов дана християнинові у таїнстві Хрещення як “влитий” духовний дар, на
правах завдатку, що вимагає подальшої співпраці людини, спрямованої на те, щоб діяти відповідно до цієї любові і
якнайповніше відкриватися до реальності цієї любові. Митрополит визначає любов як “мірило християнства у кожній
людині” і як “найбільшу силу людини”, яка визначає природну і надприродну гідність людини. – Див.: Пастирське послання
“Найбільша заповідь”, Львів, 1901р.// Твори Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького. – Торонто, 1965. – Т. 1. –
С. 54, 50.
22 Пастирський лист “Християнська родина”, Жовква 1900 р. // Митрополит Андрей Шептицький: Життя і діяльність.
Документи і матеріали 1899-1944. / Церква і суспільне питання. Пастирське вчення і діяльність. – Львів: Місіонер, 1998. – Т.
II. Кн. І. – С. 23. Митрополит пише, зокрема, таке: “Звірячий акт пристрасти, яким люди розмножуються, Христос освятив”.
Автор розглядає інстинкт розмноження і пов’язані із ним втіху як такі, що, з одного боку, єднають людину із тваринним
світом, а, з другого боку, як “предмет” оздоровлення силою Христового відкуплення. Завдяки співпраці людської волі із
Божою благодаттю християнин спроможний подолати “пожадливість”, яка увійшла у людську природу із гріхопадінням
прародичів, та пережити “оздоровлення” у цій сфері, а саме: повернути первісну доброту належного уживання плідності,
яка була задумана ще Творцем першої подружньої пари.
23 Про це опосередковано говориться в: Спільне послання мит. Андрея та інших єпископів до духовенства й вірних про
моральне спустошення народу. 26 листопада 1943, Львів // Митрополит Андрей Шептицький: Життя і діяльність.
Документи і матеріали 1899-1944/ Церква і суспільне питання. Пастирське вчення і діяльність. – Львів: Місіонер, 1998. –
Т. II. Кн. І. – С. 543 і Звернення “До духовенства й вірних”, про тих і до тих, що в пасхальний період не приступили до Св.
Причастя й не висповідалися. 21 жовтня 1937, Львів // Там же. – С. 334-335.
24 Православна практика життя, благочестя, несе у собі ідею про нерозривності вірної християнської доктрини і
світосприйняття від практики щоденного життя її носіїв.
25 Звернення “До духовенства й вірних”, про тих і до тих, що в пасхальний період не приступили до Св. Причастя й не
висповідалися. 21 жовтня 1937, Львів // Митрополит Андрей Шептицький: Життя і діяльність. Документи і матеріали 1899-
1944 / Церква і суспільне питання. Пастирське вчення і діяльність. – Львів: Місіонер, 1998. – Т. II. Кн. І. – С. 325-326, 330 і
Декрети АЕ Собору 1940 року “Культ Христової любові”; доповідь митрополита Андрея // Письма-Послання Митрополита
Андрея Шептицького, ЧСВВ. З часів німецької окупації (Частина друга). – Канада, 1969. – С. 138-139.
26 God’s Self-Communication. – Rahner K. // Revelation. – Rahner К. // Encyclopedia of Theology. The Concise Sacramentum
Mundi. – Ed. bу Rahner. – New York, 1986. – С. 1466-1468.