Про правдиву та досконалу радість
Про правдиву та досконалу радість
Він (брат Леонард) там же оповідає, як одного разу блаженний Франциск біля Святої Марії закликав брата Лева і сказав: “Брате Леве, пиши”. Той відповів: “Я готовий”. “Пиши”, – сказав, – “що є правдива радість. Прибуває вісник і каже, що всі професори з Парижу вступили в Орден, пиши, це не є правдива радість. Так само, якщо всі прелати з-за Альп, архиєпископи та єпископи; так само, якщо король французький та король англійський, пиши, це не є правдива радість. Так само, якщо б брати мої пішли до невірних і навернули би їх усіх у віру; так само, так само, якщо Бог подарував мені милість зцілювати хворих і робити багато чуд: кажу тобі, що у всьому цьому нема правдивої радості. Але яка ж правдива радість? Я повертаюся з Перуджі і пізно вночі приходжу сюди, а зима сльотава і така холодна, що на сорочці намерзають бурульки і б’ють по гомілках, і ранять так, що виступає кров. І цілий в бруді і в льоді, замерзлий, я підходжу до дверей, і, після того як я довго стукав і кричав, підходить брат і запитує: “Хто там ?” Я відповідаю: “Брат Франциск”. А він відповідає: “Йди геть, вже пізня година; не увійдеш”. І коли я продовжую наполягати, відповідає: “Йди геть, ти простак і неписьменний, не підходиш нам; нас так багато і ми такі важливі персони, що ми не потребуємо тебе”. А я далі стою під дверима і кажу: “З любові до Бога дайте притулок мені на цю ніч”. А він відповість: “Не буду. Піди в обитель до хрестоносців і там попроси”. Кажу тобі, що якщо збережу терпіння і не розгніваюся, ось в цьому і є правдива радість, і правдива чеснота та спасіння душі“.