Про правдиву та досконалу радість

Про правдиву та досконалу радість

Святий Франциск Асизький
Про правдиву та досконалу радість

Він (брат Леонард) там же оповідає, як одного разу блаженний Франциск біля Святої Марії закликав брата Лева і сказав: “Брате Леве, пиши”. Той відповів: “Я готовий”. “Пиши”, – сказав, – “що є правдива радість. Прибуває вісник і каже, що всі професори з Парижу вступили в Орден, пиши, це не є правдива радість. Так само, якщо всі прелати з-за Альп, архиєпископи та єпископи; так само, якщо король французький та король англійський, пиши, це не є правдива радість. Так само, якщо б брати мої пішли до невірних і навернули би їх усіх у віру; так само, так само, якщо Бог подарував мені милість зцілювати хворих і робити багато чуд: кажу тобі, що у всьому цьому нема правдивої радості. Але яка ж правдива радість? Я повертаюся з Перуджі і пізно вночі приходжу сюди, а зима сльотава і така холодна, що на сорочці намерзають бурульки і б’ють по гомілках, і ранять так, що виступає кров. І цілий в бруді і в льоді, замерзлий, я підходжу до дверей, і, після того як я довго стукав і кричав, підходить брат і запитує: “Хто там ?” Я відповідаю: “Брат Франциск”. А він відповідає: “Йди геть, вже пізня година; не увійдеш”. І коли я продовжую наполягати, відповідає: “Йди геть, ти простак і неписьменний, не підходиш нам; нас так багато і ми такі важливі персони, що ми не потребуємо тебе”. А я далі стою під дверима і кажу: “З любові до Бога дайте притулок мені на цю ніч”. А він відповість: “Не буду. Піди в обитель до хрестоносців і там попроси”. Кажу тобі, що якщо збережу терпіння і не розгніваюся, ось в цьому і є правдива радість, і правдива чеснота та спасіння душі“.