5 дарів, про які ми забуваємо.

5 дарів, про які ми забуваємо.Владика Дмитро Григорак, ЧСВВ,
єпископ Бучацької Єпархії,
під час харизматичної конференції “Вогонь”.

Преподобні Всечесні отці, преподобні сестри, дорогі браття і сестри у Христі! Хочу кілька слів з вами поділитися роздумами своїми про Дари і не особливо про Дари харизматичні, про які ми вже не раз чули і багато знаємо, і іншим розповідаємо, а про дари звичайні, ті, які кожен з нас має, але про які ми, на жаль, мало задумуємося.

Отже, такі фундаментальні основні Дари, які має кожна людина, кожен з нас:

Дар найперший, який має кожен з нас, без якого всі інші дари не мають жодного значення це є дар Життя, а що ми думаємо життя в нас нема, але цей дар ми отримали не від себе, це напевно, від наших батьків, вірніше від Бога через наших батьків. Дар життя – це є перший дар.
Другий дар по важливості, який є на вашу думку? Думки розділилися. Скажу, що я думаю – дар Віри. А чому саме Дар Віри другий, а не дар Любові наприклад, чи дар чудеса творити? Якщо немає віри, але правдивої віри в Живого Бога, тоді Дар Життя буде просто змарнований, прожитий не з користю для нас, а навіть зі шкодою для нас самих і тих, хто є навколо нас. Чи я не правий? Дар віри – і з цього все починається, наше духовне життя, наше життя в Бозі і Христі. Бачите, Дар Віри – це є дар ессенціальний, суттєвий дар для кожної людини, якою б вона не була чи атеїст, чи християнин, чи якоїсь іншої віри, не має значення. Якщо людина навіть відрікається від Бога, все одно мусить в щось вірити: якщо не в Бога, то в ідола чи якусь ідею, в будь-кого чи в будь-що. Бо так вона створена Творцем, що має природною спрагу душі в когось або щось вірити, вірити бездоказово. І , думаю, історія останніх століть це довела. Отже, віра, але віра правдива в Живого Бога, так як Він сам про Себе об’явив і те, що Він пропонує нам.
Третій дар і четвертий дар. Не будемо вгадувати, скажу те, що я собі думаю. Це оцей світ, де ми живемо. Ми живемо в просторі і в часі. Чи не так? Так створений цей світ, простір і час – це також дари, які ми самі не заслужили, нам просто їх дано. Ми появилися у цьому світі, у цьому певному просторі і в певний час. Дар простору, дар нашого середовища, де ми народилися і живемо, розвиваємося дає нам нашу ідентичність, дає нам мову, культуру, спосіб мислення, традиції, звички і т.д. Напевне, якби ми народилися в Китаї чи в Індії, чи десь в Африці, ми були би інакшими, правда? Хай із білою шкірою, але були би інакшими зовсім людьми. Але ми народились тут, в Україні – це є наш простір. Україна – це є наш простір, і в певний час, певну епоху ХХІ століття, певний рік, день і годину і саме от в ці хвилини ми зараз є тут.
Бачите, час – такий дуже специфічний дар, до нього ніяк не можна доторкнутись , якось зупинити, обдивитися , його оглянути, що ж це за дар? Час постійно тече, він втікає і кожна хвилина, кожна мить ніколи більше не повернеться. Віру можна якось поправити , життя своє можна також якось змінити , простір можна також обміняти, а час не обміняєш ніяк, до нього не доторкнешся, в ньому просто треба жити. Цей дар часу є для нас дуже важливим, бо ми часто його тратимо надаремно, а він більше ніколи вже не вернеться – ні ця мить, ні цей день, ні цей рік. Отже, дав нам Бог оцей дар простору, нашого середовища і дар часу.
П’ятий дар, на який я би звернув вашу увагу, це є також дуже важливий дар для кожного з нас, хто вірує в Бога – молитва. Хтось скаже, що молитва – це не дар. Хочу – молюся, хочу – не молюся, це моя справа. Але немає молитви без участі Бога. Знаємо, що молитва – це є діалог, розмова двох осіб – Бога і людини, і, напевне, ініціатором будь-якої молитви в першу чергу є все ж таки Бог. Чому я так впевнено кажу? Апостол Павло сказав, що ніхто не скаже: «Господь Ісус Христос» без Духа Святого. І це правда. Отже, жодне слово молитви не може бути вимовлене без участі Святого Духа. Хочемо чи не хочемо, віримо чи не віримо в це – так воно є. Отже, ми бачимо співучасть Бога у цій розмові, без Нього не буде молитви, не буде розмови.prayer
Є і багато інших дарів. Є дари харизматичні, особливі дари, специфічні, про які ми знаємо, говоримо, якими користуємося, але сьогодні мова не про них, а саме про ці дари такі основні, як ми цими дарами користуємося : простором, часом, вірою, нашим життям і нашою молитвою. Яка ще відповідь має бути наша (людини) на всю ту палітру, те багатство дарів, які Бог дає (а дає щодня, щогодини нам щось посилає ). Відповідей може бути багато, але одна із них, вважаю, є дуже важлива, відповідь наша Богові це є поділ дарами, тобто, ти отримав дар – передай його іншому. Дар дається не тільки для мене особисто (хоч і для мене так само, для мого збудування у вірі), але він дається, щоб я тим даром ділився, отримав – передай далі.
І тут один із таких дуже важливих способів ділення дарами є свідчення нашої віри. Не тільки правильні слова катехизму, різних богословських наук або трактатів, хоча, це також елемент обов’язковий , але те, що Бог особисто зробив для мене, конкретно. Річ, яку Бог вчинив у моєму житті. І ви знаєте, це свідчення має велику роль, особливо для людей, які є далекі від Бога. Ми знаємо, що таке є сила молитви, ми тут в Україні це дуже добре відчули в останній рік. Не було би «майдану», якби не було нашої молитви перед цим. Ми молилися, щоби Бог дав нам все-таки якусь нормальну владу і Бог підняв нас з колін тоді на Майдані, дав нам силу вистояти тоді морози і дав перемогу над тою владою і далі нас веде. Але що би було якби ми не молилися? Не знаю, як кожен з вас, але я знаю, що в нас на парафіях в Чорткові, у нашій єпархії, та й не тільки там, але в Івано-Франківську, Львові, де я тільки не був і говорив з людьми – люди молилися як ніколи раніше, молилися, постили і далі моляться. Отже, молитва, вірніше не молитва, але Бог через нашу молитву зв’язується з нами нерозривно, міцно-міцно зв’язується і через нас перемінює наш простір, в якому ми живемо, перемінює час, змінює ситуацію , змінює обставини, з якими ми живемо. Він ( Бог- ред..) це робить, але через нас, і , в першу чергу, через той канал Він дає свою благодать, свою ласку і силу, Духа Свого через молитву. Не було б молитви, не було б нічого з того, що сталося зараз з нами всіма і далі стається. Бог робить великі переміни.
Так, час трагічний, гинуть люди там на фронті, але час визначальний, переломний для нашої держави і не тільки для нашої, напевно, але й для інших держав світу. Щось Бог хоче сказати нам, українцям, і усьому світу через ці події , але при умові, що ми будемо триматися за його руку молитвою. Таке свідчення, що може робити молитва не тільки в глобальному аспекті, але і в особистому житті людини, в обставинах, скажемо так, форс-мажорних, такий випадок був у нас в Чорткові.
Якось наша парафіянка, яка ходить на спільноту харизматичну, мала розмову зі своєю знайомою товаришкою про віру, про молитву, про церкву, про Бога. Та знайома далека була від церкви, від Бога, вона вірила в Бога, але бувала в церкві десь раз, може два рази в рік і вважала, що цього достатньо. Наша парафіянка сказала їй : «Почни молитися, Господь змінює тебе, змінює сім’ю твою так, як змінив мене. В мене були проблеми в сім’ї особисті, я багато молилася і Бог змінив мене і мою родину, зараз ми інші люди стали ». Та жінка слухала, ну і далі своє робила. Але прийшов час і її син-офіцер пішов на фронт, на війну, теж далекий був від церкви, від Бога. Попали вони в оточення (їхній батальйон), це було влітку, в цьому році. І ось він, як офіцер, виводить свою роту з оточення і їде на переговори до сепаратистів і його беруть в полон разом з його хлопцями. Беруть в полон, а він мамі шле повідомлення з телефону, що все добре, живий-здоровий, в нас не стріляють, все спокійно. А мама, знаєте, читає СМС-ки і щось їй недобре на душі, тривога, серце материнське відчуває дійсну правду про свого сина і та тривога наростає-наростає, вона не може собі знайти місця, не спить вночі, не знає, що робити, розпач охоплює її душу. Що робити? І тут згадалися ті слова товаришки : «Молися, є проблема – молися.»
Почала вона молитися, ніколи до того моменту не тримала вервицю, почала молитися щодня, ходити в церкву щонеділі, навіть в будні дні, багато молилася. Хтось скаже з атеїстів чи маловіруючих: «Ну і що з того? Ну молилася, себе заспокоїла, а що то міняє там, за тисячі кілометрів в обставинах її сина? Що це змінює? Так, знаєте, молитва заспокоює в якісь мірі, усуває страх, непевність, але скажуть нам, наприклад буддисти, в нас медитація також заспокоює людину, вводить навіть в нірвану, в такі блаженні стани. Ці молитви не є такі. Наш комфортний душевний стан не є ціллю християнської молитви. Так, разом з молитвою приходить мир в душу людини, але це ще далеко не все, що Бог нам посилає. Через молитву до Живого Бога сам Бог змінює ситуацію не тільки в нашій душі, але і навколо нас, і далеко від нас.
І що ж сталося з тим сином? В тих обставинах, в яких він опинився зі своїми друзями-воїнами тяжко було вірити в Бога і молитися. Щодня були знущання, побої, катування, смерть, в душі жах і розпач, ненависть до ворогів, про Бога тоді якось не думалося, але раптом він відчув і, як потім сам розказував: «Я фізично відчув, що за мене хтось молиться». І що він почав робити – теж почав молитися. Почав молитися так, як знав, а знав може тільки «Отче наш» і більше нічого (та і то так недобре знав той «Отче наш»). Він молився своїми словами, дуже щиро молився. І що ж сталося далі?
Страх, розпач, злість, ненависть помаленьку якось зтишилися, появилася якась впевненість і він, на диво самому собі, почав говорити з тими сепаратистами: «Чому б’єте нас? Чому так знущаєтесь? Ми ж також люди.» Пішов діалог: «От ви бандери, майдануті, хочете нас погубити», а він каже: «Ні,ми хочемо нормально жити». Виявилося, що і одні, і інші хочуть того самого – нормально жити. Після кількох розмов сталося чудо – їх перестали бити, з них перестали знущатись. Питання: чому? То ж готові були їх повбивати, а тут раптом перестали знущатись. Чому? Через деякий час їх усіх відпустили, певно обміняли їх на інших, своїх полонених. Всі залишились живі, всі з його роти.
Він прийшов додому і каже: «Я тепер чітко знаю – Бог є. Не знаю про Нього тих різних правд віри, але я чітко знаю, що Він є, конкретно є, Він мене і моїх друзів звільнив зі смерті фактично, нас чекала смерть, вірна смерть».
От маєте плоди конкретні, ця історія не вигадана, це в нас в Чорткові сталося, а таких історій, знаєте, може бути багато, можна розказувати про тих, хто повернувся з війни, але досить того, що ця історія ілюструє, що таке молитва і що таке свідчення власної віри. Якби мама не молилася за свого сина, то син би пропав разом зі своїми воїнами, пропав би там, загинув в полоні. Якби мама не почула свідчення тої жінки, нашої парафіянки, теж би не молилася, не знала б виходу з даної ситуації. Але, бачите, свідоцтво віри запалило вогник, маленький вогник віри в Бога у тієї людини, тієї мами. Вона в екстремальній ситуації, форс-мажорній, почала молитися. Простір і час того полону радикально жорстокий. Як в такому просторі може діяти Дух Святий? Виявляється, що може, і ще й як може!
Знаєте, я собі деколи так думаю: от зло яке сильне, яке воно могутнє, всюди поширене, але Бог є Всемогучий, правда? Він є всюди, Він все наповняє, немає місця в просторі і в часі, де б Його не було і коли б Його не було. Такого не буває. Це Всемогутнє Добро! Всемогутня Любов! І в цьому просторі Бог допускає зло, страшне зло, яке вбиває і нищить людей. Чому так? Напевно, це є Таїнство, на яке ми завжди не до кінця будемо знати відповідь, але ми знаємо одне, що Бог шанує наш вибір, нашу свободу вибору. Але як може у цій безмежній любові існувати зло? Оце є дивніше, ніж те, що зло таке всесильне. Ми самі даємо йому простір, ми йому поступаємось місцем. От воно сильне. Так, від нас воно сильніше, безперечно, але не від Бога. І який вихід з ситуації? Дати місце діяти Богові у цьому просторі зла. Яке би зло не було – концтабір, чи полон, чи війна, будь-які страшні обставини можна собі видумати, але в тому просторі, де навіть найбільше зло лютує, також повинен діяти Бог і той, хто дає Йому можливість діяти – це кожний з нас. Якщо молимося за ті обставини – Бог починає там діяти. Як діяти? А так як Він хоче, як найкраще є для нас, щоби усунути зло з того простору.
5 дарів, про які ми забуваємо.Повертаємось до молитви. Немає ситуацій безвихідних, не було, не є і не буде ніколи. Але для тих, хто дійсно вірить хоч трішки в Бога, що Бог є з нами. І ще одне таке моє… політ моїх роздумів для вас. Для чого ми тут, для чого тут є два єпископи, священики, багато людей. Ми показуємо, що цей наш рух «Віднови у Святому Дусі» є рух не тільки Божий, ця віднова у Святому Дусі – це є рух церковний, він є в церкві, він є для церкви. Кожен з нас має якісь дари, не обов’язково харизматичні Дари, але має дар життя, має дар віри, дар простору і часу, має дар молитви. П’ять дарів фундаментальних, якими маємо ділитися. Як ділитися? Як того вимагають обставини, так , щоб Бог діяв серед нас. Це є єдина відповідь – дати Богові можливість діяти в даному просторі, де я живу, де я працюю і де я існую в даному часі, через молитву, скромну, яку я тільки знаю. Ці дари є для того, щоб я ними ділився. Чим більше я буду з ними ділитися, тим більше Бог буде присутній там, де я перебуваю. От і все. Ці дари є не тільки для мене, а й для інших. До речі, кожний з нас тут присутніх є даром – даром Бога для світу, для спільноти. Кожний з нас. І кожний з нас існує не тільки для себе, але існує для іншого, щоби себе дарувати іншим – спільноті своїй, своїй сім’ї, родині, народові, церкві. Школа наша також не існує тільки сама для себе, але й для руху «Віднови у Святому Дусі», цілій Україні і цілому світу. І рух «Віднови у Святому Дусі» не є сам для себе, він є для церкви, і церква не є сама для себе, що не дивно. Вона є для спасіння людини, кожної людини, кожного з нас, особливо тих, хто є далекий від неї. Тому дуже важливо є свідчити, ділитися дарами. Кожний має дари – більші або ж менші. Хто скаже, що не має – обманювати буде самого себе та інших. Якщо не бачить дарів в собі – нехай пошукає, на молитві Бог йому підкаже, які є дійсно в нього дари. А кожен з нас має тих дарів предостатньо, щоб ними ділитися. І ділімося! Тоді Господь через нас буде потужно змінювати наш простір і наш час, в нашій родині чи в спільноті, чи в народі і в світі. Хай Дух Святий на вас зійде у повноті і хай діє так, як Він хоче діяти – у повноті, а ми Йому не заважаймо!
Слава Ісусу Христу!

Дякуємо за розшифровку пані Наталі Костецькій
http://www.radiomaria.org.ua/