Християнська сім’я як домашня церква – реалізація Божого задуму

Християнська сім’я як домашня церква – реалізація Божого задуму
Ідея домашньої Церкви бере свій початок у Святому Письмі та розвивається згодом у святоотцівській літературі. Новозавітнім джерелом для цього є запевнення Ісуса щодо своєї присутності: «Бо де двоє або троє зібрані в моє ім’я, там я серед них.» (Мт 18:20), а де присутній Христос, там є і Його Церква, як Тіло Христа.

Значення і покликання подружжя та сім’ї у Божому задумі
У книзі Буття Святого Письма Старого Завіту знаходимо дві взаємодоповнюючі біблійні розповіді про творення Богом світу, що дають фундаментальне розуміння змісту, мети та покликання людського життя.
У першій розповіді, шостого дня Бог зводить вінець свого творіння – творить істоту на свій образ, творить людину чоловіком і жінкою як єдність у різноманітності, як спільноту яку бажає через співпрацю з ним довести до досконалості, обожествити, щоб була подібна на спільноту Божих осіб: Отця, Сина і Духа Святого.
Бог благословляє перше подружжя: «Будьте плідні» (Бт. 1:28) — вказує на завдання творити сім’ю, родину, велику спільноту — «множтеся і наповняйте землю» — як продовження початого Богом процесу творення у співпраці з Богом.
Бог покладає відповідальність на людину, даючи владу: «підпорядковуйте її собі [землю]; пануйте над рибою морською, над птаством небесним …», що вимагає від подружжя особливої співпраці з Богом та між собою: бути опорою та підтримкою, розрадою і потіхою одне для одного у довершенні Божого задуму — уподібненні людини і всього людства до Бога.
Друга біблійна розповідь дає детальніший опис процесу творення людини.
Бог творить чоловіка, Адама, «з земного пороху» (Бт. 2:7), що означає тілесний (матеріальний) вимір людини, і «вдихнув йому в ніздрі віддих життя, і чоловік став живою істотою» (Бт. 2:7), тобто був вкладений у чоловіка Божий образ: розум, свобідна воля — безсмертна душа і дух.
«Не добре чоловікові бути самому» (Бт.2:18) – Бог творить для Адама спільноту спілкування і любові, творить жінку, Єву, у якій Адам побачив рівну собі особу, подібну і гідну себе істоту, яка стала йому найближчою, дарованою Богом для допомоги, для реалізації тої особливої місії, даної Богом. Чоловік і жінка однакові за своєю суттю (як образ Божий), але водночас від самого початку різні за своєю статтю, що є передумовою близькості між ними — настільки тісної, що обоє стають «одним тілом» (Бт. 2:24).
Світлої пам’яті Іван Павло ІІ, папа Римський, про цю єдність говорить як про момент пізнання Адамом у Єві самого себе, як момент «взаємного сопричастя» (communio personarum), творення людської спільноти на образ Божої через спільність життя у любові, радості і спілкування. Це є нерозривна єдність існування двох життів у одному, це те, що називається Таїнством Подружжя, таїнством поєднання в такій мірі, в якій це було задумано від початку (Бт. 2:24) для вічного життя подружжя і сім’ї з Богом.
Нездатність першого подружжя звершувати Божий задум через переступ Божої заповіді, порушила гармонію спілкування людини з Богом, із світом, а також первісної спільності (сопричастя) чоловіка і жінки. Їхні гармонійні стосунки перетворилися на взаємні звинувачення; взаємний потяг любові одне до одного замінюється у стосунки панування і хтивості, а високе покликання до плідності обтяжується болем пологів і важкою працею здобуття хліба. Проте ці терпіння, страждання та вигнання з раю стають для людини ліком, яким Бог обмежує шкоду від гріха. Після гріхопадіння подружній стан для чоловіка і жінки набирає ще більшої ваги щодо подолання замкнутості у собі, подолання самолюбства, егоїзму, хтивості та пошуку самозадоволення; подружній стан допомагає відкритися іншій людині для взаємної допомоги і дарування себе; допомагає, в особливий спосіб, через любов людську наблизитися до любові Божої у якій Бог сам відкривається, сам сходить до людини.

Християнська сім’я як домашня церква – реалізація Божого задуму у Новому Завіті

Ідея домашньої Церкви бере свій початок у Святому Письмі та розвивається згодом у святоотцівській літературі. Новозавітнім джерелом для цього є запевнення Ісуса щодо своєї присутності: «Бо де двоє або троє зібрані в моє ім’я, там я серед них.» (Мт 18:20), а де присутній Христос, там є і Його Церква, як Тіло Христа.

Добра новина — Христос
Христос як Божий Син сам прийшов до впалого людства, щоб оновити та переобразити все творіння, засіяти зерна Царства Божого ще тут на землі , засновуючи свою Церкву. Ісус Христос преображує також подружжя і сім’ю (весілля в Кані Галилейській), дає їм силу і благодать, щоб жити у нових вимірах Царства Божого, як спільнота святих, спільнота любові – як Його учні, які голосять Євангеліє і будують та помножують Його Церкву. Цим, властиво, і відрізняється новозавітнє вчення про подружжя від старозавітного: святістю життя як Христова Церква. А це означає глибину взаємної любови та самопожертви, почерпнутої від особи Христа , коли чоловік і жінка разом, йдучи слідом за Ісусом, зрікаючись самих себе та беручи на себе свій хрест, усвідомлюють та реалізовують віковічний Божий задум щодо їх подружжя , творять та помножують Церкву і у Христі та через Христа беруть участь у Божому житті, житті Пресвятої Тройці.

Формування концепції домашньої церкви у ап.Павла
Період ранньої Церкви є характерний тим, що зібрання християн відбувалися у домах християнських сімей. Місійна діяльність апостола Павла фактично будувалася на заснуванні нових церков у будинках навернених християн та звідтам поширювалася далі, відграючи рушійну роль у проповідуванні Євангелія. Саме у листах апостола Павла зустрічаємо вперше термін «домашня церква» (латиною: “ecclesia domestica” або ж грекою: kat’ oikon ekklesia), який на той час швидше означав зібрання християн у домі християнської родини, аніж мав на увазі саму сім’ю: “Вітайте Прискиллу та Акилу, … вітайте також їхню домашню Церкву” (Рм. 16:3-5 і 23,1 та пор. Кр. 16:15-20, Кл. 4:15,2 Тм. 4:19, Фл. 1-2).
Апостол Павло розвиває богословію християнського подружжя відновленого і переміненого Христом. Павло представляє його як Таїнство та прирівнює до таїнственного зв’язку Христа і Його Церкви, що з іншого боку можна потрактувати як зв’язок Христа із подружжям, як його малою Церквою.
Хоча святий Павло явно й не ставить сім’ю в основу будування церковних спільнот, проте його діяльність це засвідчує, а його вчення базується на спільноті любові побудованій на метафоричних подружніх стосунках Христа як молодого та Церкви як нареченої. В такий спосіб можна говорити про спільність базових стосунків: відношень любові, на яких будується як сім’я так і церква, а отже: церква – як велика сім’я і сім’я – як мала церква. Апостол Павло представляє модель подружніх відносин чоловіка і дружини як саможертвенну любов Христа до Церкви, та беззастережний послух Церкви Христові.
Так як і на початках християнства основу Церкви становили ті, що «з усім домом» (Ді. 8:8) увірували, а в скорому часі ставали вогнищами християнського життя і любові, так і подібно сьогодні, у добу, як тепер це часто називають у Європі, «постхристиянську» — практикуючі християнські родини є на взір «перших домів», що прийняли Христа. Саме християнська родина стає «полем, на яке переноситься Євангеліє і з якого воно поширюється».

Патристична доба
Розвиток концепції домашньої церкви у прямому значенні як християнської сім’ї розпочинається у працях святих отців як Східної (Климент Олександрійський, св. Кирило Єрусалимський, св. Григорій Богослов та св. Йоан Золотоустий) так і Західної Церкви (св.Августин, св.Паулінус із Ноли та побічно у меншій мірі: св. Іриней, Тертуліан і св. Амврозій) головно у час коли була велика потреба захистити гідність людської статевості, подружжя та сім’ї від хибних наук та філософій.
Найпершим, хто чітко називає християнську сім’ю малою церквою був св. Климент Олександрійський, а відтак св. Йоан Золотоустий, як один із найбільших християнських душпастирів та проповідників, що у своїх численних проповідях та поясненнях Святого Письма чітко окреслює душпастирську концепцію християнської сім’ї як малої (домашньої) церкви.
Для Св. Йоана Золотоустого найулюбленішим вчителем був ап. Павло, від якого він влучно перейняв і розвинув богословію і пасторальну модель християнської сім’ї. Хоч і Церква часів св. Йоана Золотоустого була на іншому еклезіальному рівні структури аніж часів ап. Павла: замість спільнот, що збирались по домах були вже збудовані величні храми, – проте св.Йоан адаптував богословіє до нових умов і знову повертає порядок святості життя у християнські сім’ї та доми, називаючи їх малими церквами: «Якщо ми так будемо рядити нашими домами, ми зможемо також і рядити Церквою, бо направду дім є малою церквою. В такий спосіб стане можливим для нас направляти й інших у чеснотах, щоб ставати добрими чоловіками і жінками».
Цікавим є той факт, що ап. Павло намагався із сімейних домів творити локальну Церкву, тоді як бачимо св.Йоан Золотоустий навпаки намагається модель, богословіє і стиль життя Церкви внести у християнські доми та родини. Так у своїй гомілії на Діяння Апостолів св. Йоан заохочує християнські сім’ї будувати своє домашнє життя та стосунки на зразок Церкви: «Хай же ваш дім буде церквою, що складається з чоловіка та жінки. … бо, – каже Господь, – «де двоє або троє зібрані в моє ім’я, там я серед них» (Мт 18:20).
Модель християнської сім’ї як малої церкви є квінтессенцією богословії подружжя та сім’ї у вченні св. Йоана Золотоустого. Як добрий пастир, св. Йоан глибоко проникав у сімейне життя звичайних людей, розумів їх проблеми та у гоміліях намагався зобразити модель подружжя, яка би вирішувала ці проблеми. Саме тому св. Йоан називає подружжя таїнством любові (PG 51.230) та розвиває богословію сім’ї ап. Павла про Христа і Церкву, яку в неявний спосіб пропонує нам сам Христос.

о. Василь Білаш