МОРАЛЬНІ ТА ПРАВОВІ АСПЕКТИ ДОПОМІЖНИХ РЕПРОДУКТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Петро Гусак, Ph.D.
Український Католицький Університет

МОРАЛЬНІ ТА ПРАВОВІ АСПЕКТИ
ДОПОМІЖНИХ РЕПРОДУКТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

В даний час в Україні помітне загрозливе зниження рівня народжуваності. Нація “старіє”, число громадян України скорочується. І прогнози на майбутнє більш ніж невтішні. Причиною цьому є небувале поширення абортів, катастрофічна еколоґічна ситуація та захворювання, що спричинюють неплідність. Здавалось би, що такий невтішний стан слід долати всіми можливими засобами, та, поряд із зусиллями, спрямованими на зниження кількості абортів та лікуванням неплідності, використовувати всі методи з арсеналу сучасної медицини. Одним із методів, реально здійснимим при сучасному розвитку медицини, є так звані допоміжні репродуктивні технології. Здавалось би, вихід знайдено. Та залишається одне “маленьке питання”: чи таким же “втішним” є етичний аспект цих технологій? Чи не входять допоміжні репродуктивні технології в колізію з моральними та правовими нормами? Відповіді на ці питання присвячується дана стаття.

І. ДОПОМІЖНІ РЕПРОДУКТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ

1. Лікарська допомога при заплідненні in utero

Це перш за все лікування, наприклад, гормональна терапія з метою стимулювання овуляції в жінок, у яких вона не відбувається регулярно, чи хірургічне відновлення прохідності фалопієвих труб. Ці техніки є лікуванням неплідності і не підпадають під категорію штучного запліднення. Коли ж мова йде про штучне запліднення, то маємо на увазі допомогу при заплідненні у випадку: а) непрохідності фалопієвих труб, внаслідок чого злиття материнської та батьківської клітин стає неможливим; б) непрохідності шийки матки для сперми (наявність в слизі антитіл до сперми та ін.). У першому випадку (якщо не допомагає операція на фалопієвих трубах) яйцеклітину дістають з яйника оперативним шляхом та через піхву поміщають у матку. Після цього запліднення відбувається у природний спосіб. В другому випадку сперму після статевого акту відсмоктують з піхви (або ж батько “здає” її заздалегіть, без статевого єднання) і впорскують в матку за допомогою спеціального пристрою. Можливою є також техніка, при якій статеві клітини змішують за межами тіла і відразу (до запліднення) поміщають у фалопієву трубу, у якій вони тоді запліднюються (“Gamete Intra Fallopian Transfer” (GIFT)).
.

2. Донорство сперми

Для забезпечення запасів сперми існують спеціальні “донорські пункти”. Здача сперми відбувається переважно шляхом мастурбації, часто з використанням порноґрафії для збудження і т.п. Однак можливим є безпосереднє хірурґічне видобування сперми з яєчок або їх придатків. Останній спосіб використовують здебільшого тоді, коли сім’явиносна протока чоловіка ушкоджена або відсутня.

3. Запліднення in utero спермою донора

Відбувається без статевого єднання. Сперма підбираєтья з “банку сперми” за бажаними ознаками (зовнішній вигляд і т.д.) анонімного донора. Використовується у випадках неплідності (олігоспермії і т.п.) чоловіка, також коли існує небезпека передавання зі спермою інфекційної хвороби. Донорську сперму використовують теж для запліднення самотніх жінок та лесбіянок. Сперма вводиться в шийку матки або безпосередньо в матку за допомогою спеціальної трубки. Пацієнтка після такої процедури повинна деякий час залишатися в спокої. Для запліднення вибирають плідні періоди, для чого досліджують цервікальний слиз, рівень гормонів в крові та сечі, а також ультразвукове дослідження. Деколи таке запліднення поєднується з гормональною стимуляцією овуляції.

4. Донорство яйцеклітин

Використовується для жінок, у яких овуляція не відбувається. Донорську яйцеклітину поміщують в матку жінки-акцептора через піхву. Запліднення донорської яйцеклітини відбувається внаслідок статевого акту.

5. Запліднення в пробірці (In-Vitro-Fertilisatio, далі – IVF)

1. “Під IVF розуміють перш за все медичну технологію, за допомогою якої жіноча яйцеклітина поєднується з сім’ям чоловіка в пробірці, тобто поза межами материнського тіла. Якщо запліднення дійсно відбувається і якщо ця процедура призначена для того, щоби допомогти жінці отримати дитину, то після цього запліднені яйцеклітини переносять в материнський організм, з надією, що відбудеться нідація хоча б одного і лише одного ембріона” [1]. Всі яйцеклітини, які були запліднені і стали ембріонами, залишають в пробірці на два дні, а далі імплантовують до трьох з них. Для цього можуть використовуватися як власні статеві клітини чоловіка і жінки, так і донорські.
2. “По друге, новий метод подає – з медичної точки зору – поважну нагоду досліджувати розвиток людського зародка у пробірці, поступово збільшувати час спостереження та здійснювати відповідні експерименти (пор.: Schenker, Research 267 і далі) – аж до ідеї, сконструювати колись штучну матку” [2].
3. “Крім того, по-третє, деякі дослідники задаються ідеєю, чи не можна в майбутньому ці ембріони, що залишилися зайвими, або ж були спеціально випродуковані для цієї цілі чи склоновані як близнята, використовувати як джерело органів для хворих дітей” [3].
4. “Планується полишену … завдяки IVF втручанням науковців людину “перебудувати” у її генетичному коді. Така маніпуляція могла би в принципі мати на меті терапевтичні цілі, або ж здійснюватися з наміром, сконструювати … “нову”, “вдосконалену” чи “пристосовану” до певних цілей людину” [4].

6. Зберігання та донорство ембріонів

При застосуванні IVF продукують більшу кількість ембріонів, ніж потрібно. Однак імплантують максимум три (більше грозить багатоплідною вагітністю). Зайві ембріони заморожують для подальшого вжитку. Таким чином можна уникнути повторних стимуляцій овуляції, добувань сперми, яйцеклітин та запліднень. Однак не всі ембріони виживають при заморожуванні та відтаюванні, і кількість живих народжень заморожених ембріонів є нижчою, ніж свіжих. Є певна встановлена тривалість зберігання ембріонів. Якщо протягом цієї тривалості ембріони не було вжито (для імплантації чи дослідів) чи даровано іншим, вони мусять бути усунені зі складу і полишені на вмирання.

7. “Утилізація” неімплантованих ембріонів

Неімплантовані ембріони використовують для дослідів (з метою вивчення людського внутрішньоутробного розвитку, генетики, ґенної інженерії і т.д.). Якщо ембріони в подальшому не використовують для імплантації, не дарують іншим і не використовують для дослідів, їх полишають вмирати [5].
Є вагомі підозри, що ембріони, як цінний біологічний матеріал, не знищують безслідно, а використовують для виробництва медичних препаратів, косметичних засобів, вирощування органів і т.п.

ІІ. МОТИВАЦІЇ ДАНИХ ПРАКТИК ТА ЇХ МОРАЛЬНА ОЦІНКА

Щоби могти подати належну моральну оцінку даних практик, мушу спочатку вказати засади, з яких буду виходити.
Перш за все, людина, на відміну від інших біологічних істот, є особою, тобто істотою, яка наділена розумом, почуттями та свобідною волею, істотою, що здатна свідомо здійснювати своє буття, “володіти собою” та визначати своє свобідне ставленя до себе та до всього іншого. Через те вона посідає незрівнянну гідність та недоторкані, непорушні права (які, окрім усього іншого, забороняють також трактувати її як засіб для чого-будь). (Остаточно цю гідність та права можна обґрунтувати лише визнавши, що людина є духовною істотою, створеною на образ Божий. Матеріалістичні теорії, що трактують людину як згусток “високоорганізованої матерії”, ніколи не обґрунтують цієї гідності, і завжди є теоретичною підставою для тоталітарних, фашистських експериментів). Тому особа посідає:
• недоторканне право на життя – від початку свого існування і до його природного (біологічного) закінчення.
право бути зачатою у гідний людини спосіб, тобто – у подружньому єднанні в любові (а не бути продуктом лабораторних технологій) та виростати при своїх “тілесних”, генетичних батьках.
Що стосується питання про початок існування особи, то відповісти на нього можуть – комплексно – сучасні ембріологія, філософія та богослов’я.
Сучасна ембріологія говорить нам, що життя людини починається з моменту злиття статевих клітин (точніше – з моменту злиття їхніх оболонок, ще до злиття ядер, бо вже з цього моменту статеві клітини починають функціонувати та розвиватися як одне ціле). З цього моменту, завдяки неповторному генетичному кодові, починається розвиток нової людини. (Таким чином, сучасна ембріологія спростовує улюбленого “коника” матеріалістів – знамените твердження Ернста Геккеля: “Онтогенез повторює філогенез” [6], тобто в ембріональному розвитку людина начебто повторює еволюційний розвиток від “амеби” через рибу, амфібію, рептилію і т.д. аж до людини. У світлі досягнень сучасної ембріології це твердження є ненауковою нісенітницею [7]). Це означає, що запліднена яйцеклітина є вже людиною, а отже – особою, хоча її специфічно особові здатності та особові акти (такі, як мислення, воління, любов, сміх і т.д.) проявляться далеко пізніше [8].
Належна філософія твердить, що людина є особою вже тому, що є людиною, що належить до виду homo sapiens sapiens, бо не існує індивідуумів цього виду, які не були би особами [9]. “Особа” настільки радикально відрізняється від всього неособового буття, що неможливо, щоби щось стало особою, що не було нею від початку. Щось або є особою, або нею не є. Тому слід бути дуже уважним у вжитку слова “розвиток”. Прихильники матеріалістичної візії людини розуміють“розвиток” як “набуття нових властивостей, яких перед тим зовсім не було”. Натомість, сама етимологія та належне розуміння поняття “розвиток” вказують на те, що воно означає “розгортання”, “розкриття” вже наявних у задатках (зачатковій формі) властивостей. Ніщо не може “розвинутися” у якусь істоту, якщо воно нею перед тим не було, якщо воно не мало задатків, тобто специфічних властивостей даної істоти у зачатковій стадії. (Наприклад, свинячий ембріон ніколи не розвинеться в людину, бо не має для цього задатків, а стане свинею, бо для цього задатки у нього є). Отже, якщо доросла зактуалізована людина є особою, то вона є нею від початку, тобто – від зачаття, і вже від цього моменту ій належать недоторкані основні права та специфічно особова гідність, притаманні дорослому. Якщо ми цього не визнаємо, то неминуче прийдемо до поділу людей на “вартих життя” та його “невартих”. А це – специфічно фашистський спосіб думання, який привів до винищення 6-ти мільйонів євреїв.
Через те як Католицька, так і нез’єдинені “Православні” Церкви стверджують, що Бог творить неповторну безсмертну душу людини в момент зачаття. Навіть якщо прийняти тезу, що “духовність неможлива без мозку” [10], то мозок вже є в генетичній програмі ембріона і починає інтенсивно формуватися. І якщо безсмертна душа як духовне начало в людині є єдиним життєвим принципом усіх життєвих проявів (включно з ростом, розвитком, трофікою тканин, відчуттями), то вона мусить бути наявною від самого початку [11]. “Специфічно людська поведінка виявляється “не лише у самосвідомості чи в актах логічного мислення. Скоріше, кожний прояв життєдіяльності людини (в т.ч. і тілесний) є зумовлений розумною душею, яка визначає суть людини. Через те хибно вважати, що людина стає особою лише з моменту формування мозкових звивин, тобто, наприкінці другого місяця розвитку. Було б фатально зредукувати людськість до функціонування мозкових звивин! Тому що всі життєві процеси людини є типово людські [12], розумна душа мусить існувати від початку. Розумна душа є чимось засадничо цілим, сповненим, не таким, що перебуває в становленні. Тому особовість не виникає поступово у відповідності зі зростанням активності мозку. Навпаки, це особовість є підставою всього людського життя та його розвитку” [13]. Тому ембріон втішається всіма правами та гідністю дорослої особи і обходитися з ним слід лише у відповідності до цієї гідності та прав.
Це – засади, з яких я виходитиму при моральній оцінці згаданих медичних технологій.

1. Моральна оцінка лікарської допомоги при заплідненні in utero

Якщо йде мова про лікування неплідності (стимуляція овуляції чи хірурґія фалопієвих труб), то такі техніки є морально нейтральними. Обов’язок лікаря – провести необхідне лікування, щоби відновити плідність. Єдиний етичний критерій, який зобов’язує лікаря в даному випадку – primum non nocere. Слід памятати, що надмірна стимуляція овуляції міняє гормональний статус в організмі жінки і може навіть призвести до розвитку онколоґічних захворювань та до шкоди для здоров’я майбутніх дітей [14].
Щодо штучного запліднення in utero: слід конкретно визначити, що маємо на увазі. Хірурґічне діставання яйцеклітини з яйника та поміщення її в матку, після чого вона запліднюється в природний спосіб – морально нейтральне. Воно має на меті допомогти заплідненню та зберігає неторкненими “подружні обійми” – статеве єднання в любові як єдино гідний спосіб зачаття людської особи. Так само морально нейтральним є відсмоктування сперми з піхви після статевого єднання з подальшим його впорскуванням в матку. Статеве єднання подругів залишається неушкодженим. Єдиним негативним аспектом цих технік є те, що статеве спілкування відбувається неначе “під лікарським наглядом”, що має небажаний вплив на інтимність та сором’язливість і спричиняє певний психолоґічний тиск. Однак, на мою думку, при врахуванні цих моментів та належній організаціїї лікарської допомоги даного негативного аспекту можна уникнути.
Якщо ж батько заздалегідь “здає” сперму, то тут виникають моральні застереження. По-перше, запліднення відбувається без статевого єднання. Дитина тоді не зачинається внаслідок “єднання в любові” її батьків, а є “продуктом” лікарських процедур. По-друге, постає питання, яким чином батько “здає” сперму. Якщо шляхом мастурбації, то таке дійство є морально злим, тому що воно позбавлене двох основних цілей людської статевості: “взаємного самовіддання в любові та справді людського продовження роду в любові” (Конгрегація у Справах Віри, Пояснення “Persona humana” 9) [15]. Меншим злом було би запліднення спермою батька, добутою хірурґічним шляхом. Моральне зло полягало би лише в тому, що дитина була би зачатою шляхом лікарських маніпуляцій, а не у гідний людини спосіб – шляхом подружніх обіймів у любові. Однак у випадку ушкодження чи відсутності у батька сім’явивідних каналів такий спосіб запліднення виглядає морально допустимим, тим більше, що при сучасних медичних технологіях можливо поєднати таке запліднення із статевим актом, впорскуючи сперму відразу після оргазму.
Вищезгадані моральні застереження стосуються інтрафалопіального транспорту гамет (“Gamete Intra Fallopian Transfer”, скорочено: GIFT). Перевагою цього методу над IVF є той факт, що запліднення відбувається вже в організмі матері, а також вища ймовірність нідації зигот, оскільки вони просуваються “природним шляхом” з фалопієвих труб у матку. В існуючій лікарській практиці після нідації можуть здійснювати селективний аборт. Однак він суттєво не пов’язаний з цією технікою і заслуговує на окрему моральну оцінку.

2. Моральний аспект донорства сперми

По-перше, постає питання про ціль такого донорства. Якщо воно потрібне для здійснення штучного запліднення in utero чи in vitro, то його моральна значущість знаходиться в прямій залежності від моральності цих технік.
По-друге: оскільки хірурґічне видобування сперми практикується в крайніх випадках, про які була мова вище, то загальновживаним способом донорства сперми є мастурбація. А таке статеве дійство становить “важкий моральний непорядок”, “внутрішьо і серйозно невпорядкований акт” [16], тим більше, що у випадку донорства не може йти мова про пом’якшуючі моральну провину аспекти (“незрілість юнацького віку, психолоґічна неврівноваженість, закореніла звичка” [17]), а завжди наявний обдуманий, намірений вчинок, який “суттєво протирічить доцільності [статевої] здатності” [18]. Моральна негідність донорства спреми обтяжується ще й тим, що для збудження у таких випадках використовується порноґрафія, яка є «важкою моральною провиною», тому що «принижує гідність всіх [її] учасників… Вони стають предметом примітивного задоволення…» [19], об’єктом пожадання та засобом до задоволення цього пожадання. Моральної негідності додає ще і той факт, що донорство сперми здійснюється за грошову винагороду, перетворюючи його таким чином у джерело прибутку.

3. Чи є морально допустимим запліднення донорською спермою?

Можна зрозуміти бажання подружжя, у якому чоловік страждає на олігоспермію чи азооспермію, мати дитину. Зрозумілим є також бажання самотніх жінок пережити материнство. Однак:
1. Подружній акт, внаслідок якого зачинається людська особа, посідає високу гідність і не може бути заміненим медичними маніпуляціями.
2. Дитина має право бути зачатою в подружжі – в акті любові, а не «витвореною» внаслідок певних процедур [20].
3. Дитина має право виростати при своєму тілесному батькові. У випадку запліднення донорською спермою дитину відразу позбавляється цього права, бо тоді вона виростає або при вітчимі, або взагалі без батька. “Позбавлення дитини її тілесних батьків є для неї великим особистим нещастям. При гетерологічному заплідненні ця доля є для дитини наперед запланованою” [21]. Таким чином, «добро дитини» вимагає поставити його понад бажання мати дитину, інакше дитина стане засобом для сповнення цього бажання [22]. «Права на дитину не існує» [23]. Це тим більше стосується лесбіянок і взагалі жінок, які відзначаються антипатичним, протиприродним ставленням до чоловічої статі. Вони нездатні до належного виховання дітей і дозволити їм це означає здійснити злочин супроти дитини [24].
4. Донорство сперми є завжди анонімним. Сперма підбирається лише за бажаними зовнішніми ознаками донора. «Те, що дитина може дізнатися про своє генетичне походження, не є ще жодною ґарантією, що їй це дійсно повідомлять. Хоча раннє поінформування … дитини про її походження належить до елементарних обов’язків (прийомних) батьків, то звичайно батьки дітей, зачатих з чужої сперми, є готовими до цього лише в дуже небагатьох випадках. Звичайно вони замовчують дитині її справжнє походження і залишають її у хибній вірі, що чоловік матері є «тілесним» батьком. У той спосіб вони бажають заощадити дитині мало будуючу інформацію, що [її батько] за невелику винагороду предоставив свою сперму, не дбаючи далі про зачату таким чином дитину. Сумнівно, що таємницю такої “брехні на ціле життя” вдасться надовго зберегти. Якщо дитина все ж таки випадково дізнається правду, то навряд чи вдасться виміряти психічні наслідки та вплив на стосунки з її соціальними батьками” [25].
5. “Якщо людське тіло трактувати серйозно, а не лише як матеріал, то гетерологічне запліднення (запліднення чужою спермою – П.Г.) є певного типу біологічно-генетичною подружньою зрадою, яка у свій спосіб суперечить єдності подружжя” [26].

4. Моральна оцінка донорства яйцеклітин

Сказане про донорство сперми стосується також донорства яйцеклітин для запліднення in utero. Хоча тут відпадають негативні аспекти, пов’язані з добуванням гамет (бо яйцеклітина добувається хірургічним шляхом) та зі заплідненням (донорська яйцеклітина запліднюється внаслідок статевого акту – “подружніх обіймів в любові”), то все ж таки дитина від зачаття позбавляється права виростати при своїй генетичній, “тілесній” матері і віддається на виношування та виховання “мачусі”. Як і у випадку з донорською спермою, постає питання правдивої інформації для дитини про її походження (на яку дитина має незаперечне право), та психологічних і соціальних наслідків, які виникнуть, коли правди не було сказано, а дитина випадково про неї довідалася.

5. Моральні аспекти запліднення в пробірці (IVF)

Запліднення в пробірці поєднує в собі всі морально негативні сторони, притаманні вищезгаданим технологіям, і, крім того, тут додаються поважні моральні застереження, які стосуються недоторканності людського життя.
1. IVF є в найвищій мірі маніпуляцією, тому що запліднення відбувається взагалі поза межами тіла. Порушується безумовне право дитини бути зачатою у гідний людини спосіб – у “єднанні в любові”. Вона стає неначе “продуктом” медичних технологій.
2. IVF є загрозою для зачатого людського життя, і при існуючих технологіях неминуче тягне за собою смерть ембріонів. Перш за все, ніхто не може змусити жінку імплантувати вже запліднену зиготу. Вона може перед імплантацією захворіти, померти чи просто передумати [27]. Що тоді станеться з осиротілим ембріоном – людською особою? У кращому випадку його заморозять, в надії, що колись знайдеться жінка, яка забажає його собі імплантувати (що врешті означає смерть ембріона, якщо такої жінки не знайдеться). У гіршому – його просто полишать вмирати, або використають як матеріал для експериментів, як біоматеріал чи джерело органів для інших людей, чи просто як сировину для косметики.
3. Що стосується експериментів, то навіть тоді, коли вони проводяться з “благородною метою” краще вивчити людський розвиток до народження, щоби могти, наприклад, лікувати вроджені вади ще на ембріональній стадії, запобігати викидням тощо, такі експерименти (всупереч твердженню американського екс-президента Біла Клінтона, що вони “служать життю, а тому відповідають найсуворішим етичним вимогам”) є неморальними – як і всякі експерименти на людях. Бо у такому випадку одні люди служать еспериментальною сировиною для покращення життя інших – “вартих жити”. Це, у своїй суті, якраз те, що відбувалося у гітлерівських концтаборах, де проводилися медичні експерименти на “невартих життя унтерменшах”, для того, щоби покращити життя “вартій жити” арійській расі. На Нюрнберзькому судовому процесі експерименти над людьми інкримінувалися нацистам як один з найважчих злочинів проти людства, а тепер цей сам злочин цілком безкарно практикується в клініках [28], більше того, керівництва “демократичних держав” законодавчими актами леґітимують ці практики [29]. У цьому контексті ще більш морально звироднілою є пропозиція вирощувати зачаті з допомогою IVF людські ембріони до певної стадіїї їхнього розвитку, щоби потім використовувати їх як джерело органів для лікування інших людей. Не чинить ці практики морально кращими і посилання на “добру ціль” (терапія, порятунок життя, лікування на ембріональній стадії і т.п.), тому що засоби для її осягнення протирічать об’єктивним моральним нормам та основним – недоторканим – правам людини. Тут діє непорушний етичний принцип, який гласить, що для морально доброї цілі потрібно вживати морально добрих засобів. Неможливо осягнути добро, чинячи зло. Щоби дія була морально доброю, необхідно, щоби морально добрими були як і ціль (finis operantis), так і внутрішня спрямованість вчинків (finis operis), які до цієї цілі ведуть. Якщо котрийсь з названих елементів буде морально злим, морально злою буде і уся дія.
4. IVF завжди веде до смерті ембріонів, тому що по своїй суті ця техніка вимагає продукування більшої кількості ембріонів, аніж передбачається імплантувати. Це потрібно лікареві перш за все для того, щоби могти відселекціонувати здорові (на його думку) ембріони [30]. (Перевірка відбувається під мікроскопом). Таким чином, вже перед імплантацією з’являються “зайві” ембріони, доля яких, в кращому випадку – заморожування та малоймовірний шанс, що якась жінка забажає імплантувати собі відкинений лікарем ембріон, у гіршому – експерименти, смерть та “утилізація”. “…Лікар, зрештою, не бажає ризикувати, щоби не бути притягненим до відповідальності щодо якості продукції. Вже у власних інтересах буде він відкидати сумнівні екземпляри” [31]. Знову ж таки маємо розрізнення між людьми, “вартими” і “невартими” жити, що є “витонченою формою расизму, оскільки певним людям заперечується право на життя, хоча і не через їхню расу, то через їхній біологічний ступінь розвитку” [32]. Далі, навіть, якщо буде осягнено у майбутньому таку досконалу техніку IVF, при якій вдасться уникнути попередньої селекції, залишається ще один ступінь селекції – in utero. А саме: метою процедури є “витворення” однієї дитини. Однак, при імплантації лише одного ембріона нідація малоймовірна, отже, вся процедура може зазнати невдачі. Тому імплантовують кілька (до трьох) ембріонів, з надією, що нідується хоча б один (і тільки один!). Така селекція у вигляді “конкуренції між ембріонами” є наперед запрограмована і “бажана”. Багатоплідна вагітність вважається невдачею – у деяких клініках у випадку багатоплідної вагітності проводять селективний аборт [33]. Таким чином, при IVF завжди продукуються ембріони, смерть яких наперед передбачена і запланована [34]. Звідси висновок: “Не йдеться про те, щоби уникати зловживань при використанні системи [IVF]; сама система є злом, а її застосування – завжди зловживанням” [35].

6. Моральна оцінка донорства ембріонів

Донорськими можуть бути ембріони, як зачаті in vitro, так і в материнському лоні. Фактично йдеться про т. зв. “ембріотрансфер” – пересадку ембріонів.
• Тут залишаються дійсними всі моральні застереження, про які вже було мовлено вище стосовно донорства ґамет, а саме, що дитина має непорушне право виростати при своїх генетичних батьках, а не заплановано виховуватися при чужих. Приводити на світ намірено “адоптованих” дітей є неморально по відношенню до цих дітей.
• Ця техніка завжди пов’язана з ризиком для життя ембріона.
• Донорство ембріонів може використовуватися при т. зв. “сурогатному материнстві”. Критерієм для моральної оцінки цього явища є мотиви, з яких до нього вдаються. Неморальною є пересадка ембріона “сурогатній матері” з метою “заощадити” вагітність іншій жінці. Неморально теж використовувати цю технологію лише для того, щоби покращити чи випробувати її технічні можливості [36]. Андреас Ляун припускає лише один випадок, при якому “сурогатне материнство” є не лише неморальним, але й бажаним, а саме: якщо невдовзі після настання вагітності встановлено хворобу матері, яка загрожує життю дитини чи також і матері. Можливо за допомогою пересадки ембріона вдалося би уникнути жахливої дилеми: “кого рятувати”, якщо вагітність загрожує життю матері [37]. Над цією можливістю варто задуматися спеціалістам з біомедичної етики при оцінюванні т. зв. “непрямого аборту”, наприклад, при лікуванні матері протипухлинними препаратами, які нищать усі клітини, що швидко діляться, а отже – і зародок, або при видаленні матки вагітній жінці з приводу пухлини.
• З даною технікою пов’язані проблеми, які утруднюють моральну санкцію, а саме: Котрій з матерів належить дитина в момент народження? Хто несе відповідальність, якщо обидві жінки відмовляться від дитини, ймовірно хворої внаслідок маніпуляцій (пересадки)? Як впливають пренатальні стосунки матері і дитини на подальше фізичне та психічне здоров’я останньої? [38] (Відповісти на це питання особливо важливо у випадку, коли “сурогатна матір” змушена віддати дитину “справжній”).
• Неморальною є всяка комерція, пов’язана, з донорством ембріонів: чи то торгівля ними, чи оплачування/заробляння “сурогатних матерів” [39].

7. Зберігання ембріонів

Неімплантовані ембріони зберігають замороженими. Однак заморожування та відтаювання є загрозою для їхнього життя. Навіть якщо ембріон “витримав” цю процедуру, то ймовірність того, що будучи імплантованим, він народиться живим, є набагато нижчою, аніж у “свіжого”. Таким чином, заморожування є загрозою для життя людської особи, а тому – неморальним [40]. Однак, коли ембріон все таки “випродуковано”, то заморожування може підвищити його шанси на виживання, наприклад, для того, щоби узгодити момент імплантації з циклами організму “матері” і тим підвищити ймовірність нідації, або щоби дати “зайвому” ембріонові хоча би слабенький шанс, що його коли-небудь імлантують [41].

8. Моральна оцінка “утилізації” неімплантованих ембріонів

Що стається з ембріонами, якщо їх не імплантували, провели над ними експерименти, або вийшов термін зберігання на складі? Якщо вони не були використані як джерело органів (що означає смерть для них), вони є “allowed to perish” (дивись: http://www.hfea.gov.uk) – полишені вмирати. Що далі? Чи відбувається обряд поховання? Чи їх кремують? Адже вони є цінним біологічним матеріалом. Як подає Андреас Ляун, “факти міжнародної торгівлі людськими зародками все ще встидливо замовчуються. Але де ж є врешті різниця між начальством концтабору, яке дає розпорядження про виготовлення абажурів з людської шкіри і підприємством, яке виготовляє косметику з ембріональних товщів?” [42] Ця “прибуткова некрофілія” належить до найогидніших моральних злочинів нашого часу.

9. Чи є морально допустимими генетичні маніпуляціїї
над ембріонами (їх “вдосконалення”)?

Відповідь на це питання можна дати тільки на основі визнання непорушного права людини на тілесну цілість і недоторканність. Отже – ні!
• Бо генетична маніпуляція є найбільшим втручанням у тілесну недоторканість людини, яке тільки можна подумати. Вона пов’язана з непередбачуваним ризиком для конкретної людини, яка (якщо виживе) буде змушена жити мутантом.
• Далі, яка властивість, що її можна надати людині шляхом генетичних маніпуляцій, була би настільки цінною, що могла би виправдати цей ризик? Чесноти, моральні настанови та властивості залежать від свобідного рішення особи (вони є духовними властивостями) і тому не можуть бути наслідком генетичних втручань.
• Врешті, чи мають право науковці, лікарі, держава визначати властивості майбутьньої людини, узурпуючи право батьків на те, щоби дитина природним шляхом успадкувала їхні риси? Якщо признати їм це право, то це буде нічим іншим, як (практикованою у свій час нацистами) євгенікою, нечуваним тоталітаризмом, що нехтує елементарними правами особи.
• Спроби за допомогою генетичних маніпуляцій “вивести” “нову” людину, зокрема “пристосовану” до пених технічних завдань (наприклад, “витворити” людину без стіп, які є “зайвими” для танкіста чи пілота, щоби могти покращити конструкцію та бойові якості танка чи літака), або ж, в ім’я “тріумфу” науково-технічної спроможності, схрестити людину з твариною, продукуючи таким чином гібридну істоту, є найогиднішою моральною перверсією, яку тільки можна собі уявити [43]. Такі намагання трактують людину як засіб, як “придаток” до техніки і породжені в кінцевому рахунку збоченою філософсько-моральною настановою. Це – настанова людини, яка декларує себе та свою самосвідомість найвищим “божеством” у всесвіті [44], і через те ненавидить не тільки Бога, але й речі у їхній “даності”, у їхній специфічній суті, тому що вона не може стерпіти, що існують речі, які не є її витворами [45] і прагне їх зруйнувати та перетворити в об’єкти, які відображали би її силу та залежали б від неї. Однак серед речей, які вона не може стерпіти, така людина зустрічає свою власну природу. Вона не може змиритися з тим, що людська природа є “наперед даною”, та претендує самочинно витворювати навіть її [46]. Якоб Гоммес зве таку настанову “технічним еросом” – прагненням людини у своїй технічній творчості витворювати себе, “копулюючи” з навколишнім світом та продукуючи витвори своєї сили, у яких вона зачинає та адорує саму себе [47].
• Морально допустимим було би втручання в генетичний код ембріона з метою корекції його пошкоджень (генна терапія). З огляду на технічні можливості це поки що виглядає утопією. Якщо би цього вдалося досягти і були б ґарантії успіху, то така терапія могла би стати “прагматичною альтернативою” до селективного аборту за євгенічними показами. Однак, який лікар і яка жінка відважаться імплантовувати ембріон, “лікований” таким чином, а можливо, ще більше пошкоджений? [48]

ІІІ. УКРАЇНСЬКИЙ ПРАВОВИЙ STATUS QUO ТА ЙОГО НАЛЕЖНА МОРАЛЬНО-ПРАВОВА ОЦІНКА

В Україні діє “Закон України про Охорону Здоров’я” від 19.11.1992 р. (№ 2802-12), у якому є стаття 48 “Штучне запліднення та імплантація ембріона”. Текст статті гласить:
«Застосування штучного запліднення та імплантаціїї ембріона здійснюється згідно з умовами та порядком, встановленими Міністерством охорони здоров’я України, на прохання дієздатної жінки, з якою проводиться така дія, за умови наявності письмової згоди подружжя, забезпечення анонімності донора та збереження лікарської таємниці.
Розкриття анонімності донора може бути здійснено в порядку, передбаченому законодавством».
На підставі даного Закону Міністерство охорони здоров’я України видало Наказ № 24 від 04.02.97 “Про затвердження Умов та порядку застосування штучного запліднення та імплантації ембріона (ембріонів) та методів їх проведення”. [49] Міністр охорони здоров’я України А.М. Сердюк наказує затвердити:
1.1. Умови та порядок застосування штучного запліднення та імплантації ембріона (ембріонів).
1.2. Метод інсемінації жінок спермою чоловіка (донора).
1.3. Метод екстракорпорального запліднення і перенесення ембріона (ембріонів) у порожнину матки.
До Наказу додаються:
1. “Умови та порядок застосування штучного запліднення та імплантації ембріона (ембріонів)”, які регламентують, серед іншого, організацію донорства сперми (розділ 3), одержання і облік сперми (розділ 5) [50];
2. “Метод інсемінації жінок спермою чоловіка (донора), який регламентує методику інсемінаціїї (розділ 3);
3. “Метод екстракорпорального запліднення і перенесення ембріона (ембріонів) у порожнину матки”, який регламентує такі техніки, як стимуляція суперовуляції (розділ 3), контроль дозрівання фолікулів (розділ 4), пункція і аспірація вмісту фолікулів (розділ 5), отримання яйцеклітини із аспірованої фолікулярної рідини (розділ 6), підготовка сперми до інсемінації, інсемінація (розділ 7), перший день культивування та перенесення ембріонів у порожнину матки (розділ 8), можливі ускладнення, що виникають при застосуванні методу екстракорпорального запліднення і перенесення ембріона (ембріонів) у порожнину матки (розділ 9).
Крім того, додаються зразки заяв: Заява-зобов’язання подружжя (метод інсемінації жінок спермою чоловіка (донора)), Заява-зобов’язання подружжя (метод екстракорпорального запліднення і перенесення ембріона (ембріонів) у порожнину матки) та Заява-зобов’язання донора.

* * *

Щоби дати належну оцінку українській правовій регламентації штучного запліднення, слід спочатку подати основні засади для такої оцінки. Почнімо з фундаментальних питань:
Що взагалі може бути приписане як закон? Яке повинно бути відношення закону до моралі?
Моральні норми слід розуміти як вимогу дати належну відповідь на моральні та морально значимі цінності, у нашому випадку – на цінність людської особи. Дотримуючись їх, людина стає морально доброю, тобто, як наслідок, отримує «добро» – їй «стає добре». З цього напрошується лише один висновок: якщо закони є приписами, призначеними уможливити людині осягнення «добра», то вони повинні спиратися на об’єктивні моральні норми. В протилежному випадку, наслідком дотримання законів буде моральне зло – зі всіма злими наслідками в інших сферах життя. Не може бути мови про «добро людини» чи «спільне добро», якщо закони приписуватимуть зло на рівні індивідуумів. Тому завданням закону є берегти фундаментальні права людини.
Св. Тома Аквінський говорить:
«скільки закон має щось зі справедливости, остільки він має силу закону. Отже, кождий людський закон остільки має з рації закону, оскільки він випроваджується з природного закону. Коли він в чімсь не годиться з природним законом, тоді вже не буде він законом, лише знищенням закону (corruptio legis)». [51]
З цього випливає, що законам, які протирічать моральним нормам, не тільки можна не коритися – їм треба не коритися.
«Громадянин має обов’язок совісті не коритися приписам державних авторитетів, якщо ці розпорядження протирічать вимогам морального порядку, основним правам людини або вказівкам Євангелії». [52]
Спробуймо застосувати ці засади для оцінки українського законодавства стосовно штучного запліднення. В їхньому світлі Наказ № 24 від 04.02.97 “Про затвердження Умов та порядку застосування штучного запліднення та імплантації ембріона (ембріонів) та методів їх проведення” (далі: Наказ) є неморальним:
1. З метою одержання сперми Наказ узаконює мастурбацію (розділи 3-5) – “важкий моральний непорядок”, “внутрішьо і серйозно невпорядкований акт”.[53] В пункті 5.2, де обумовлюється «відповідний інтер’єр» кімнати для одержання сперми, фактично мається на увазі порноґрафія, яка є «важкою моральною провиною», тому що «принижує гідність всіх [її] учасників…». [54] Як вже було зазначено, моральної негідності додає ще і той факт, що донорство сперми здійснюється за оплату (гляди: Заява-зобов’язання донора, яка додається до Наказу), перетворюючи його таким чином у джерело прибутку.
2. Наказ узаконює зачаття дитини шляхом лабораторних маніпуляцій, позбавляючи її таким чином права бути зачатою у «людський» спосіб – внаслідок любові батьків.
3. Наказ (у випадку запліднення спермою донора) позбавляє дитину права виростати при її тілесному батькові і навіть знати правду про своє походження – в тексті Заяв-зобов’язань подружжя є пункт: “Ми зобов’язуємося не встановлювати особу донора”, а в тексті Заяви-зобов’язання донора: “Зобов’язуюсь не встановлювати особи реципієнтки, а також дитини, яка народилася внаслідок запліднення жінки моєю спермою”.
4. При екстракорпоральному заплідненні (гляди: Глава Наказу «Метод екстракорпорального запліднення і перенесення ембріона (ембріонів) у порожнину матки» пункти 6.4; 7.1.6 та 8.6.2) неминуче настає смерть ембріонівлюдських осіб, тому що метою процедури є приведення на світ однієї дитини. Пункт 9.6 як «лікування» багатоплідної вагітності» обумовлює «редукцію ембріонів», що є евфемізмом, який означає не що інше, як селективний аборт.
Таким чином Наказ, виконання якого тягне за собою смерть людських осіб, суперечить сам собі, тому що його метою є запобігти «катастрофічному зниженню народжуваності». Далі, Наказ входить в протиріччя із “Законом України про Охорону Здоров’я” від 19.11.1992 р. (№ 2802-12), який починається словами:
«Кожна людина має природне невід’ємне і непорушне право на охорону здоров’я. Суспільство і держава відповідальні … за рівень здоров’я і збереження генофонду народу України. …
Основи законодавства України про охорону здоров’я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров’я в Україні, регулюють суспільні відносини в цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров’я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості». (Підкреслення моє – П.Г.).
Про яке “природне невід’ємне і непорушне право на охорону здоров’я”, “гармонійний розвиток фізичних і духовних сил” чи “довголітнє активне життя громадян” йде мова, коли Наказ приписує техніки, які неминуче та заплановано спричиняють СМЕРТЬ людських осіб? Можливо, таким чином виконується “попередження і зниження захворюваності” за принципом: “Найкращі ліки від зубного болю – гільйотина”? Мертві ж бо не хворіють! Таким чином, Наказ № 24 від 04.02.97 “Про затвердження Умов та порядку застосування штучного запліднення та імплантації ембріона (ембріонів) та методів їх проведення” сам є “фактором, що шкідливо впливає на здоров’я громадян”, та який слід усунути.
Більше того, “Закон України про Охорону Здоров’я” від 19.11.1992 р. (№ 2802-12) у статтях №№ 48 (“Штучне запліднення та імплантація ембріона”), 49 (“Застосування методів стерилізації”) та особливо – 50 (“Добровільне штучне переривання вагітності”) суперечить сам собі, зокрема своїм статтям:
№ 4 (“Основні принципи охорони здоров’я”), де сказано:
«Основними принципами охорони здоров’я в Україні є:

дотримання прав і свобод людини і громадянина в галузі охорони здоров’я та забезпечення пов’язаних з ними державних ґарантій;
гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими або індивідуальними інтересами, підвищений медико-соціальний захист найбільш вразливих верств населення;» (Підкреслення моє – П.Г.).
№ 6 (“Право на охорону здоров’я”), де сказано:”Кожний громадянин України має право на охорону здоров’я”, № 8 (“Державний захист права на охорону здоров’я”), де сказано: “Держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров’я і забезпечує його захист”, № 29 (“Збереження генофонду народу України” [55]), де сказано:
«В інтересах збереження генофонду народу України, запобігання демографічній кризі, забезпечення здоров’я майбутніх поколінь і профілактики спадкових захворювань держава здійснює комплекс заходів, спрямованих на усунення факторів, що шкідливо впливають на генетичний апарат людини…
Забороняється медичне втручання, яке може викликати розлад генетичного апарату людини».
Про яке “дотримання прав і свобод людини”та “гуманістичну спрямованість” може йти мова, коли статті №№ 48 та 50 перекреслюють найфундаментальніше право людини – право на життя? Яким чином ґарантується “пріоритет загальнолюдських цінностей над … індивідуальними інтересами”, коли застосування статті № 48 позбавляє дитину права бути зачатою у “людський” спосіб – внаслідок любові батьків, права виростати при її тілесному батькові і навіть знати правду про своє походження та права на життя інших ембріонів, число яких “редукується”? (Чи застосування статті № 50, яка дозволяє аборт “за бажанням жінки” та “за соціальними показаннями”?) Тут якраз навпаки – пріоритет індивідуальних чи групових інтересів над загальнолюдськими цінностями. Де ж тут “підвищений медико-соціальний захист найбільш вразливих верств населення”, тобто ембріонів та ненароджених дітей?
Таким чином, “Закон України про Охорону Здоров’я” від 19.11.1992 р. (№ 2802-12) та Наказ № 24 від 04.02.97 “Про затвердження Умов та порядку застосування штучного запліднення та імплантації ембріона (ембріонів) та методів їх проведення” суперечать Конституції України! Наведемо статті Конституції України, з якими вищезгадані правові та нормативні акти входять у протиріччя:
«Стаття 3. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх ґарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.
Стаття 21. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
Стаття 22. … При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Стаття 27. Кожна людина має невід’ємне право на життя.
Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави – захищати життя людини. …
Стаття 28. … Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам». (Підкреслення моє – П.Г.).
Єдиним “виправданням” законодавців та діячів охорони здоров’я, які покликали до буття статті №№ 48 і 50 “Закону України про Охорону Здоров’я” від 19.11.1992 р. (№ 2802-12) та видали Наказ № 24 від 04.02.97 “Про затвердження Умов та порядку застосування штучного запліднення та імплантації ембріона (ембріонів) та методів їх проведення” є їхня некомпетентність в питаннях ембріології та пренатального розвитку дитини. Очевидно, що вони спираються на матеріалістичну (дарвіністську по своїй суті), сформульовану Ернстом Геккелем версію онтогенезу, за якою “онтогенез повторює філогенез”[56] , тобто, що в ембріональному розвитку людина повторює еволюційний розвиток від “амеби” через рибу, амфібію, рептилію і т.д. аж до людини. Таким чином, існування статей №№ 48 і 50 “Закону України про Охорону Здоров’я” та Наказу № 24 від 04.02.97 “Про затвердження Умов та порядку застосування штучного запліднення та імплантації ембріона (ембріонів) та методів їх проведення” має єдине “виправдання”: упередження, що ембріон та фетус – дитина до народження – не є людиною, а тому не втішається “невід’ємними та непорушними”, ґарантованими Конституцією правами. Однак, враховуючи сучасні можливості дослідження та діагностики, таке бачення онтогенезу людини слід було давно відкинути як ненаукове. Сучасна ембріологія, яка базується на об’єктивних даних наукових досліджень, давно його спростувала. Пора би вже грунтовніше ознайомитися з працями видатного німецького ембріолога Еріха Блехшмідта, який “дощенту” спростував геккелівську версію онтогенезу та виготовив серію моделей-реконструкцій усіх стадій людського пренатального розвитку. Серія є міжнародно визнаною, каталогізованою та експонується зараз в університеті Ґеттінґен (Німеччина).[57] Беручи до уваги сучасні можливості наукового обміну між університетами, можна туди поїхати та з нею ознайомитися…
Таким чином, статті №№ 48 і 50 “Закону України про Охорону Здоров’я” від 19.11.1992 р. (№ 2802-12) та Наказ № 24 від 04.02.97 “Про затвердження Умов та порядку застосування штучного запліднення та імплантації ембріона (ембріонів) та методів їх проведення” порушують фундаментальні права людини, зокрема право на життя! Вони є законами, які протирічать моральним нормам, а отже їх не тільки можна не виконувати, а й треба не виконувати.
Доки ж в Україні будуть видаватися і мати чинність правові нормативні акти, що суперечать Конституції? Доки в нас законодавчо порушуватимуться права людини?

ПРИМІТКИ

[1] Andreas Laun, Thesen zur ethischen Bewertung der In-Vitro-Fertilisation (IVF); in: AKTUELLE PROBLEME DER MORALTHEOLOGIE (Herder, Wien 1992); стор. 119 (Підкреслення та переклад мої – П.Г.).

[2] Andreas Laun, Thesen zur ethischen Bewertung der In-Vitro-Fertilisation (IVF); in: AKTUELLE PROBLEME DER MORALTHEOLOGIE (Herder, Wien 1992); стор. 120 (Переклад мій – П.Г.).

[3] порівняй: Report of the Royal College 13,8: Едвардс, один з батьків першої дитини, яка була зачата поза межами тіла, пропонує використовувати здорові клітини таких ембріонів, щоби, наприклад, лікувати дітей з певними захворюваннями кісткового мозку … (Andreas Laun, Thesen zur ethischen Bewertung der In-Vitro-Fertilisation, стор. 120).

[4] Там само, стор. 120-121.

[5] Інформацію про вищезгадані техніки штучного запліднення взято з Web-сторінки HFEA (Human Fertilisation & Embryology Authority ) – http://www.hfea.gov.uk.

[6] Дивись: Philipp E. Johnson, Darwin on Trial, (InterVarsity Press, Downers Grove, Illinois 1993), стор. 71-72.

[7] Улюбленим прикладом, який унаочнює геккелівську теорію, є факт, що на певному етапі розвитку в ембріона наче б то з’являються зяброві щілини. Однак ще до Геккеля було відомо, що ці складки у своїй будові та функціях не відовідають зябрам дорослих риб. Було відомо, що з них розвиваються такі структури, як нижня і верхня щелепи, язикова кістка, гортань, елементи кісток середнього вуха та різноманітні шийні залози і лімфатичні вузли. Тому РАЙХЕРТ (Reichert) вже у 1836 р. запропонував називати їх “вісцеральними складками”. Сьогодні, після досліджень Еріха БЛЕХШМІДТА (Blechschmidt), відомо, що виникнення цих “вісцеральних”, чи “фаринґеальних складок” зумовлене ростом мозку, нервового стовбура, серця та кровоносних судин. Швидкий ріст їхніх клітин приводить до утворення складок та до формування передхрящевих структур, (“бластемів”), м’язів та нервів. Згідно з генетичною програмою, ці тканини призначені для утворення спеціальної структури у шийно-головній частині – щелеп, вушних кісток, жувальних м’язів тощо. Кожна з чотирьох складок є специфічним “матеріалом” для різних структур лицевої частини черепа та шиї. Детальніше про це: Ullrich, Henrik, Embryologie und Stammesgeschichte // Junker, Reinhard / Scherer, Siegfried, EVOLUTION Ein kritisches Lehrbuch (Gießen: Weyel Lehrmittelverlag, 1998); стор. 187-190. Цьому питанню буде присвячена окрема публікація.

[8] Порівняй: Andreas Laun, Thesen zur ethischen Bewertung der In-Vitro-Fertilisation (IVF); in: AKTUELLE PROBLEME DER MORALTHEOLOGIE (Herder, Wien 1992); стор. 125.

[9] Людські індивідууми можуть не виявляти специфічно особових здатностей та актів (мислення, свідомість, свобідна воля, любов і т.д.), але у такому випадку вони або ще нерозвинені, або хворі (“упосліджені”). Однак через те вони не перестали бути особами, бо ці здатності та акти хоча і є свідченням “зактуалізованості” особи, але не є необхідними критеріями особовості. Інакше ми прийдемо до абсурдних висновків, що людина, котра спить, пребуває в комі чи непритомна, перестала бути особою і втратила свою гідність та недоторкані права. “Незактуалізовані“ людські індивідууми є особами на підставі вже того факту, що вони люди. Якщо би вони осягнули певний етап свого розвитку, чи якщо би було можливо усунути штучну перешкоду (хворобу), то особові якості би проявилися.

[10] Böckle, F., Probleme um den Lebensbeginn. In: HANDBUCH CHRISTLICHER ETHIK 2. Bd. 2. Aufl. (Freiburg 1978); стор. 44.

[11] Порівняй: Andreas Laun, Thesen zur ethischen Bewertung der In-Vitro-Fertilisation (IVF); in: AKTUELLE PROBLEME DER MORALTHEOLOGIE (Herder, Wien 1992); стор. 129.

[12] Я тут не заперечую структурної подібності біологічної будови людини до тварин, а стверджую, що ці, спільні для людини і тварин, процеси є у людини “одушевленими”, відбуваються на якісно вищому рівні. Наприклад, дотик людини є “зрячим”, тобто, здатним у якийсь спосіб пізнати зміст, суть речі, завдяки чому і можливо, наприклад, навчити сліпих користуватися азбукою Брайля. Немислимо, щоби мавпа могла оволодіти азбукою Брайля. Тут ми входимо у сферу філософської антрополоґії, однак через спрямування даної статті, як і через її обмежений обсяг, я змушений облишити подальше дослідження цього феномену.

[13] Erich Blechschmidt, Zur Personalität des Menschen. In: INTERNATIONALE KATHOLISCHE ZEITSCHRIFT. 1982; стор. 180; цитовано за виданням: Andreas Laun, Thesen zur ethischen Bewertung der In-Vitro-Fertilisation (IVF); in: AKTUELLE PROBLEME DER MORALTHEOLOGIE (Herder, Wien 1992); стор. 129 (Підкреслення та переклад мої – П.Г.).

[14] Див.: Церковно-общественный совет по биомедицинской этике при Московском Патриархате. Заявление о нравственных проблемах, связанных с развитием репродуктивных технологий // Информационный бюллетень, март 2000: проблемы биомедицинской этики (subscribe.bioethics@orthodoxy.ru)

[15] Katechismus der Katholischen Kirche (R. Oldenbourg Verlag, München – Libreria Editrice Vaticana 1993); § 2352 (переклад мій – П.Г.).

[16] Sacred Congregation for the Doctrine of the Faith, DECLARATION ON CERTAIN QUESTIONS CONCERNING SEXUAL ETHICS (L’Osservatore Romano, January 22, 1976), § 9; (переклад мій – П.Г.).

[17] Там само.

[18] Там само.

[19] Katechismus der Katholischen Kirche (R. Oldenbourg Verlag, München – Libreria Editrice Vaticana 1993); § 2354 (переклад мій – П.Г.).

[20] Andreas Laun, Thesen zur ethischen Bewertung der In-Vitro-Fertilisation (IVF); in: AKTUELLE PROBLEME DER MORALTHEOLOGIE (Herder, Wien 1992); стор. 142.

[21] Rudolf Montanari, Menschwerdung und Fortpflanzungsmedizin im Lichte des geltenden Rechts (Schweizerische Katholische Wochenzeitung, № 9, 3. März, 2000); (переклад мій – П.Г.).

[22] Там само.

[23] Andreas Laun, Thesen zur ethischen Bewertung der In-Vitro-Fertilisation (IVF); in: AKTUELLE PROBLEME DER MORALTHEOLOGIE (Herder, Wien 1992); стор. 147.

[24] Пор.: Там само, стор. 147.

[25] Rudolf Montanari, Menschwerdung und Fortpflanzungsmedizin im Lichte des geltenden Rechts (Schweizerische Katholische Wochenzeitung, № 9, 3. März, 2000), (переклад мій – П.Г.).

[26] Andreas Laun, Thesen zur ethischen Bewertung der In-Vitro-Fertilisation (IVF); in: AKTUELLE PROBLEME DER MORALTHEOLOGIE (Herder, Wien 1992); стор. 123 (переклад мій – П.Г.).

[27] Пор.: Rudolf Montanari, Menschwerdung und Fortpflanzungsmedizin im Lichte des geltenden Rechts (Schweizerische Katholische Wochenzeitung, № 9, 3. März, 2000), (переклад мій – П.Г.).

[28] Пор.: Andreas Laun, Thesen zur ethischen Bewertung der In-Vitro-Fertilisation (IVF); in: AKTUELLE PROBLEME DER MORALTHEOLOGIE (Herder, Wien 1992); стор. 150, зокрема виноска 48.

[29] Пор.: Там само, стор. 141-142; 149-150.

[30] При природному заплідненні, яке відбувається внаслідок статевого акту, слиз шийки матки (mucus cervicalis) відіграє селективну функцію, не пропускаючи слабі, дефективні сперматозоїди. При заплідненні in vitro така селекція є виключеною, і цілком ймовірно, що у заплідненні беруть участь неповноцінні сперматозоїди. Сумнівно, що лікар спроможний визначити ці дефекти, оглядаючи вже запліднений ембріон під мікроскопом.

[31] Rudolf Montanari, Menschwerdung und Fortpflanzungsmedizin im Lichte des geltenden Rechts (Schweizerische Katholische Wochenzeitung, № 9, 3. März, 2000), (переклад мій – П.Г.).

[32] Andreas Laun, Thesen zur ethischen Bewertung der In-Vitro-Fertilisation (IVF); in: AKTUELLE PROBLEME DER MORALTHEOLOGIE (Herder, Wien 1992); стор. 141 (переклад мій – П.Г.).

[33] При цьому при терміні вагітності до 10 тижнів під контролем ультрасоноґрафії в тіла “менш якісних” ембріонів вводять речовини, що спричинюють їх загибель. Обґрунтуванням такої маніпуляції є те, що шанс на виношування багатоплідної вагітності до терміну, коли діти стають життєздатними, суттєво знижується із зростанням кількості ембріонів (див.: Коментар, канд. мед. наук Зореслава Городенчук).

[34] Там само, стор. 144.

[35] Rudolf Montanari, Menschwerdung und Fortpflanzungsmedizin im Lichte des geltenden Rechts (Schweizerische Katholische Wochenzeitung, № 9, 3. März, 2000), (переклад мій – П.Г.).

[36] дивись: Andreas Laun, Thesen zur ethischen Bewertung der In-Vitro-Fertilisation (IVF); in: AKTUELLE PROBLEME DER MORALTHEOLOGIE (Herder, Wien 1992); стор. 146.

[37] Там само.

[38] Andreas Laun, Thesen zur ethischen Bewertung der In-Vitro-Fertilisation (IVF); in: AKTUELLE PROBLEME DER MORALTHEOLOGIE (Herder, Wien 1992); стор. 146.

[39] Пор.: Там само.

[40] Пор.: Sacred Congregation for the Doctrine of the Faith, DONUM VITAE (Instruction on Respect for Human Life in its Origin and the Dignity of Procreation: Replies to Certain Questions of the Day), I,6. (http://www.nccbuscc.org/prolife/tdocs/donumvitae.htm).

[41] Пор.: Andreas Laun, Thesen zur ethischen Bewertung der In-Vitro-Fertilisation (IVF); in: AKTUELLE PROBLEME DER MORALTHEOLOGIE (Herder, Wien 1992); стор. 145.

[42] Там само, стор. 134, виноска 25 (переклад мій – П.Г.).

[43] Пор.: Andreas Laun, Thesen zur ethischen Bewertung der In-Vitro-Fertilisation (IVF); in: AKTUELLE PROBLEME DER MORALTHEOLOGIE (Herder, Wien 1992); стор. 138-139.

[44] Цю настанову чітко виражає Карл Маркс у передмові до своєї докторської дисертації (гляди: Karl Marx, Early Texts, trans. and ed. David McLellan (New York, 1972), стор. 13.

[45] Порівняй: Hans Sedlmayr, Gefahr und Hoffnung des Tecnischen Zeitalters (Salzburg, 1970), стор. 13.

[46] John F. Crosby, Evolutionism and theOntology of the Human Person: Critique of the Marxist Theory of the Emergence of Man, in: THE REVIEW OF POLITICS, № 2, 1975, стор. 208-209.

[47] Jakob Hommes, Krise der Freiheit (Regensburg, 1958), стор. 10-11.

[48] Andreas Laun, Thesen zur ethischen Bewertung der In-Vitro-Fertilisation (IVF); in: AKTUELLE PROBLEME DER MORALTHEOLOGIE (Herder, Wien 1992); стор. 139.

[49] Наказ зареєстровано в Міністерстві юстиції України 3 березня 1997 р. за № 58/1862.

[50] Наприклад, пункт 5.2. гласить: “Одержання сперми здійснюється у спеціально виділеному приміщенні, яке має окремий вхід, кімнату з відповідним інтер’єром, санвузол, умивальник”.

[51] Св. Тома Аквінський, Summa Theologiae, I-Iiae, q. XCV, 2; цитовано за виданням: о. Діонисій Тулюк-Кульчицький, Про закони в науці Томи Аквіната (В-во “Християнський голос”, München 1969); с. 34.

[52] Katechismus der Katholischen Kirche, (Oldenbourg/ Benno/ Paulusverlag/ Veritas/ Libreria Editrice Vaticana, 1993); # 2242 (переклад мій – П.Г.).

[53] Sacred Congregation for the Doctrine of the Faith, DECLARATION ON CERTAIN QUESTIONS CONCERNING SEXUAL ETHICS (L’Osservatore Romano, January 22, 1976), § 9; (переклад мій – П.Г.).

[54] Katechismus der Katholischen Kirche (R. Oldenbourg Verlag, München – Libreria Editrice Vaticana 1993); § 2354 (переклад мій – П.Г.).

[55] Через обмежений обсяг та цілі даної статті я змушений полишити подальше опрацювання того факту, що само поняття “генофонд” є деперсоналізуючим та принизливим для гідності людських осіб – громадян України.

[56] Див. примітку 6.

[57] Див.: Blechschmidt, Erich, Die vorgeburtlichen Entwicklungsstadien des Menschen (Freiburg, 1961); Blechschmidt, Erich, Die pränatalen Organsysteme des Menschen (Stuttgart, 1973); Блехшмідт, Еріх, Збереження індивідуальності. Людина – особа від самого початку. Дані ембріології людини (Вид. Українського Католицького Університету, Львів, 2003); дивись також: Ullrich, Henrik, Embryologie und Stammesgeschichte // Junker, Reinhard / Scherer, Siegfried, EVOLUTION Ein kritisches Lehrbuch (Gießen: Weyel Lehrmittelverlag, 1998); стор. 176-196.

* * *

Статтю було опубліковано в: На межі життя і смерті. Вісник №2 Інституту Родини і Подружнього Життя, Вид. Львівської Богословської Академії, Львів, 2001.