Що таке «духовне тіло»?

Що таке «духовне тіло»?

Шановні читачі вже чули мабуть ось цей уривок з І Послання апостола Павла до Корінтян: «Так само й воскресіння мертвих: сіється в тлінні, а встає у нетлінні; сіється в безчесті, а встає у славі; сіється в безсиллі, а встає у силі; сіється тіло тваринне, а постає тіло духовне. Якщо є тіло тваринне, то є й тіло духовне. Так і написано: “Перший чоловік Адам став душею живою, а останній Адам духом животворним”» (1Кор 15, 42-45, переклад о. Івана Хоменка). Вдумливі й уважні вже мабуть запитували себе: А що ж це за тіла – «тваринне» і «духовне», та: «Яке відношення має Адам до “тваринного” тіла»?

Відповідь на ці запитання почнімо зі звернення до оригіналу: «οὕτω καὶ ἡ ἀνάστασις τῶν νεκρῶν. σπείρεται ἐν φθορᾷ, ἐγείρεται ἐν ἀφθαρσίᾳ· σπείρεται ἐν ἀτιμίᾳ, ἐγείρεται ἐν δόξῃ· σπείρεται ἐν ἀσθενείᾳ, ἐγείρεται ἐν δυνάμει· σπείρεται σῶμα ψυχικόν, ἐγείρεται σῶμα πνευματικόν. ἔστι σῶμα ψυχικόν, καὶ ἔστι σῶμα πνευματικόν. οὕτω καὶ γέγραπται· ἐγένετο ὁ πρῶτος ἄνθρωπος Ἀδὰμ εἰς ψυχὴν ζῶσαν· ὁ ἔσχατος Ἀδὰμ εἰς πνεῦμα ζωοποιοῦν» (Підкреслення мої – П.Г.)

Перше, що кидається у вічі, це переклад оригінального «σῶμα ψυχικόν» як «тіло тваринне». Але прикметник «ψυχικόν» походить від «ψυχῆ», що означає нематеріальну душу як життєвий та чуттєвий принцип. Цитований апостолом Павлом текст з Книги Буття: «ἐγένετο ὁ ἄνθρωπος εἰς ψυχὴν ζῶσαν» (Бут 2, 7 – «став чоловік душею живою») вказує на те, що «σῶμα ψυχικόν» – це тіло, котре живе і здатне відчувати. На «тваринність» немає натяку: було би цілковито безглуздо вважати, що Адам, якого Бог створив «з нуля» (Бут 2, 7: «καὶ ἔπλασεν ὁ θεὸς τὸν ἄνθρωπον χοῦν ἀπὸ τῆς γῆς» – «І виліпив Бог людину “виритою, насипною землею” [ὁ χοῦς] із землі), мав якесь «тваринне» тіло: його вже сформоване тіло від самого початку було суто людським. На тій біблійно-антропологічній підставі, а також зі суто філологічних міркувань («ψυχικόν» перекладається як «душевне») я стверджую, що переклад словосполучення «σῶμα ψυχικόν» як «тіло тваринне» – хибний і його потрібно виправити! (Не робить різниці, чи так переклав о. Іван Хоменко, а чи оо. Василіяни, які редагували український текст Біблії о. Івана Хоменка).

Тепер щодо «σῶμα πνευματικόν», що його не тільки о. Іван Хоменко, але й усі українські тексти Біблії перекладають як «тіло духовне». Прикметник «πνευματικόν» походить від «πνεῦμα». Граматично суфікс «-μα» вказує на те, що це – віддієслівний іменник, що означає результат дії, яка є змістом вихідного дієслова; в даному випадку – πνεὐω – дихаю. Отже, «πνεῦμα» дослівно означає: «видихнуте». У філософський слововжиток цей термін впровадив Анаксімен (585/88-525/24), означивши ним першооснову всього буття, а вже від нього цей термін перейняли стоїки для означення сили, що проникає все суще (подібно, як вогонь проникає розжарене залізо), формує, утримує, а на вищих рівнях буття – оживляє. (Вочевидь, вже стоїки вжили цей термін в аналогічному сенсі, бо жодна людська мова не має відповідного позитивного й однозначного слова для означення нематеріальної дійсності: подібно, як видихнуте повітря є чимось найлегшим і найтоншим з матеріальних речей, так і «πνεῦμα» – «найтонший» буттєвий принцип у розумінні стоїків).

Здійснюючи переклад Танаку на грецьку мову, легендарні LXX («сімдесят», звідси назва перекладу: Септуагінта) вжили стоїчний термін «πνεῦμα» у словосполученні «πνεῦμα Θεοῦ» – «дух Господа», переклавши так єврейське רוּחַ אלהים [ruah Elohim], а точніше: [rwah Al’him] (Бут 1, 2), і знову ж, не маючи позитивного й однозначного слова для означення нематеріальної дійсності, вжили його в аналогічному сенсі (як, до речі, і єврейське רוּחַ, що означає: «вітер, дихання»). За ними послідували автори писань Нового Завіту, вживши термін «πνεῦμα» у словосполученні «τὸ ἅγιον πνεῦμα» – Святий Дух.

Беручи до уваги Новозавітний словожиток саме в такому сенсі, словосполучення «σῶμα πνευματικόν» означає: «тіло, проникнуте Святим Духом» – тіло з м’яса, крові і костей, але в ньому людина «дозволила» Святому Духові перебувати, «вчинити Собі житло». Саме таке тіло мав Ісус Христос після Свого Воскресіння: тіло з надприродними властивостями, однак те саме тіло, котре страждало, померло й було покладене до гробу – з ранами від цвяхів і списа (Лк 24, 39; Ів 20, 20; 27), тіло, яке їло людську їжу (Лк 24, 41-43; Ді 1, 4) і фізично переміщалося в просторі (Мр 16, 19; Лк 24, 51; Ді 1, 9-10).

І було б цілковито хибно вважати оте «πνευματικόν» наче «фактурою» чи «матеріалом», з якого те нове тіло буде «зліплене». У такому випадку словосполучення «тіло духовне» (де «духовне» означало б «матеріал» для нової тілесності), мало б стільки ж сенсу, скільки словосполучення «дерев’яне залізо» чи «квадратне коло»: воно було би contradictio in termino (суперечністю в терміні).

І якщо апостол Павло каже, що «тіло й кров царства небесного успадкувати не можуть» (1Кор 15, 50: «σάρξ καὶ αἷμα βασιλείαν Θεοῦ κληρονομῆσαι οὐ δύνανται», дослівно: плоть і кров…), то це означає, що людина така, якою вона є, не може увійти в Боже Царство доти, доки її ті самі плоть і кров не «одягнуться в нетління» (1Кор 15, 53: «δεῖ γὰρ τὸ φθαρτὸν τοῦτο ἐνδύσασθαι ἀφθαρσίαν»), тобто – доки людина не «дозволить» Святому Духові перебувати в її тілі. Й тоді її «σάρξ καὶ αἷμα» – плоть і кров – стануть «σῶμα πνευματικόν» – «духовним тілом».

Петро Гусак, Ph.D.,
Кафедра філософії,
Український Католицький Університет