ПРО ЗГІДНІСТЬ З БОЖОЮ ВОЛЕЮ

Святий Тома Аквінський

Чи необхідно, щоб людська воля, аби бути доброю, узгоджувалася з Божою волею стосовно предмету воління?

(Сума Теології, І-ІІ-ae, q. 19, a. 10)

1. Видається, що воля людини не повинна завжди узгоджуватися з Божою волею стосовно предмету воління. Бо ми не можемо воліти того, чого не знаємо, адже об’єктом воління є пізнане добро. Однак, ми здебільшого не знаємо, чого хоче Бог. Отже, людська воля не може узгоджуватися з Божою волею стосовно предмету воління.

2. Окрім того: Бог хоче віддати на вічне прокляття того, про кого наперед знає, що той помре у смертному грісі. Якщо ж людина була б зобов’язана узгоджувати свою волю з Божою волею стосовно предмету воління, то звідси слідувало б, що людина була б зобов’язана хотіти власного прокляття. А це не в’яжеться.

3. Окрім того, ніхто не зобов’язаний воліти чогось супроти благочестя. Але якщо людина хотіла б того, що хоче Бог, то це деколи було б супроти благочестя, наприклад, якщо Бог хоче, щоби чийсь батько помер. То якби те саме хотів син цього батька, то це було б супроти благочестя. Отже, людина не зобов’язана узгоджувати свою волю з Божою волею стосовно предмету воління.

ЗАКИДИ ПРОТИ ЦИХ МІРКУВАНЬ:
1. Тут можна навести слова Псалма 32: «Правим належить похвала», а Глосса каже, що «праве серце має той, хто хоче того, чого хоче Бог». Однак, кожен зобов’язаний мати праве серце. Отож, кожен зобов’язаний хотіти того, чого хоче Бог.

2. Сюди ж: Волінння, як і вчинок чи дія кожного, отримує свою форму (тобто, тип дії чи вчинку – П.Г.) від свого об’єкта. Отже, якщо людина зобов’язана узгоджувати свою волю з Божою волею, то звідси слідує, що вона зобов’язана робити це і стосовно предмету воління.

3. Сюди ж: Суперечність воль виникає з того, що люди хочуть різного. Якщо, отже, хтось має волю, яка суперечить Божій волі, то він має злу волю. Таким чином, якщо хтось не узгоджує свою волю з Божою волею стосовно предмету воління, то він має злу волю.

ВІДПОВІДАЮ:

Треба сказати, що, як це очевидно з вищенаведеного, воля спрямовується до свого об’єкта так, як їй його представляє розум. Буває, що розум розглядає щось під різними оглядами, так, що під одним оглядом воно добре, а під іншим – не добре. І таким чином, якщо чиясь воля бажає, аби щось було, тому що воно має аспект добра, то вона є доброю; а якщо воля іншої людини бажає, аби цього самого не було, тому, що воно має аспект зла, то вона також є доброю. Наприклад, суддя має добру волю, хотячи віддати злочинця на страту, бо ця страта справедлива. А воля інших осіб, наприклад дружини чи сина цього злочинця, які не хочуть, щоби їх чоловіка чи батька стратили, оскільки страта за своєю природою – зла, також є доброю. Бо коли воля слідує за пізнанням ума чи розуму, які пізнають загальніше добро, то вона спрямовується до цього загальнішого добра. Звідси й випливає наведений у прикладі вирок: суддя повинен дбати про загальне добро, тобто – про справедливість, і тому він хоче страти злочинця, яка має аспект добра з огляду на стан суспільства. А дружина злочинця повинна брати до уваги приватне добро сім’ї, і тому вона не хоче, аби її чоловіка-злочинця стратили. Добро ж цілого всесвіту є те, котре знає Бог – Творець і Управитель всесвіту; отже, все, чого Він хоче, – хоче це під оглядом загального добра, яке є Його добротою і добром усього всесвіту. А пізнання створених осіб є за своєю сутністю пізнаннням якогось часткового добра, відповідного їхній природі.

Буває, що щось є добром під частковим оглядом, що не є добром під загальним оглядом, і навпаки, як вже було сказано. Отже, трапляється, що якась воля є доброю, хотячи під частковим оглядом чогось, чого Бог не хоче під загальним оглядом, і навпаки. Звідси випливає також можливість, що різні волі різних людей, які хочуть протилежного, є добрими, бо вони хочуть, щоби щось було чи не було, під різними частковими оглядами. Однак, воля конкретної людини, яка хоче якогось часткового добра, є правою (тобто, доброю – П.Г.) тільки тоді, коли вона це часткове добро узгоджує зі загальним добром як його метою: так, як природне устремління якоїсь частини підпорядковується згальному добру цілості. З мети виникає неначе формальний зміст воління того, що підпорядковується меті. Отже, для того, щоби хтось волів якогось часткового добра правою волею, потрібно, щоби він волів його «матеріально» (тобто, з огляду на його конкретний зміст – П.Г.), а загальне божественне добро було формальним змістом воління.

Таким чином, людська воля зобов’язана у згоджуватися з Божою волею стосовно предмету воління формально: вона зобов’язана воліти божественне і спільне добро, але не «матеріально», як це видно з вищенаведених підстав. Тим не менше, у певному сенсі, людська воля узгоджується з Божою обидвома способами: бо якщо вона узгоджується з Божою волею під загальним оглядом бажаного, то вона узгоджується з нею в остаточній меті. А якщо вона не узгоджується з Божою волею «матеріально», то вона узгоджується з нею під оглядом дієвої причини, бо [створена] річ має цю властиву їй схильність (яка випливає з її природи чи часткової здатності пізнання) від Бога як від своєї дієвої причини. Отже, прийнято говорити, що воля людини узгоджується з Божою волею таким чином, що хоче того, що Бог хоче, аби вона цього хотіла.

Є й інший спосіб узгодженості – під оглядом формальної причини: наприклад, коли людина хоче чогось з любові – так, як і Бог. Але й ця узгодженість зводиться до формальної узгодженості, яка випливає з підпорядкованості остаточній меті, що є властивим об’єктом любові.

До 1.: Потрібно сказати, що ми на підставі загального [людського] глузду можемо знати, що є предметом Божого воління. Бо ж знаємо, що все, чого хоче Бог, хоче це під оглядом добра. І тому кожен, хто чого-небудь хоче під оглядом якого-небудь добра, має волю, узгоджену з Божою, оскільки йдеться про сам сенс воління. Але в конкретних [ситуаціях] ми не знаємо, чого хоче Бог. І в тому аспекті ми не зобов’язані узгоджувати нашу волю з Божою волею. Однак, у стані прослави всі бачитимуть і в поодиноких речах [чи ситуаціях] їхню підпорядкованість тóму, що Бог хоче щодо них. І таким чином не лише формально, а й «матеріально» узгоджуватимуть у всьому свою волю з Богом.

До 2.: Потрібно сказати, що Бог не хоче віддавати когось на прокляття під оглядом [самого] прокляття, ані не бажає чиєїсь смерті, оскільки це смерть, бо «Бог хоче, щоб усі люди спаслися» (1 Тм 2, 4). Однак, Бог хоче цього під оглядом справедливості. Тому достатньо, щоби в таких речах людина хотіла Божої справедливості та збереження порядку природи.

До 3.: Зі сказаного випливає і розв’язка до п. 3.

До першого закиду: Більше хоче того, чого хоче Бог, та людина, котра узгоджує свою волю з Божою стосовно сенсу воління, аніж та, яка узгоджує її стосовно самого предмету воління, тому що воля засадничіше спрямовується до мети, аніж до того, що є [засобом] до мети.

До другого закиду: Вид і форма дії чи вчинку більше зумовлюється сенсом об’єкта, аніж тим, що є «матеріальним» в об’єкті.

До третього закиду: Суперечність воль виникає не тоді, коли різні люди хочуть різних речей під різними оглядами, а лише тоді, коли під тим самим оглядом один хоче того, чого інший не хоче. Але такий випадок тут не обговорювався.

З латинської переклав Петро Гусак

(Курсив мій – П.Г.)