Прагнення проти похоті

Прагнення проти похоті

Тлумачний словник української мови визначає пристрасть як сильне, бурхливе, неприємне у своєму виявленні почуття, яке супроводжується великим внутрішнім напруженням і збудженням. Християнське богослов’я тлумачить похіть як подвоєну пристрасть, яка призвела до залежності, звички – але також традиційно розглядає пристрасть як синонім похоті.

Що говорить Біблія?

Про пристрасть читаємо на сторінках Святого Письма, наприклад, у Посланні до Галатів (5, 24), до Римлян (1, 26), у Другому посланні до Тимотея (2, 22). Схожі цитати ми знаходимо в інших посланнях, наприклад, Якова та Петра, а також у Старому Завіті: у книгах Сираха, Юдити, Мудрості тощо.

Уже в наведених цитатах помітна різниця між природним прагненням і хіттю тіла. У моральній оцінці цих явищ потрібно цілісно підходити до духовно-тілесної конституції людини, як це зробив великий домініканець св. Тома Аквінський. У свою антропологічну систему й моральну теологію він увів категорію «inclinationes», тобто прагнення, стремління людської природи до чогось. Ці прагнення – природні (appetitus naturalis) і не є самі в собі гріхом. Аквінат перелічує п’ять основних природних прагнень людини: до добра; до збереження буття; до статевого життя; до розмноження; до життя в спільноті.

Третій та четвертий пункти стосуються статевої сфери, яка посідає чільне місце в людській природі й підлягає певним біологічним законам. Статева сфера потребує правильного виховання, тому Господь «на сторожі» людини поставив Шосту і Дев’яту заповіді Декалогу. Отже, доки природні прагнення не порушують цих заповідей, доти вони – просто прагнення, а не гріх.

Де пролягає межа між природними прагненнями і заповідями чистоти? У людських діях чи в думках? Людина несе перед Богом моральну відповідальність за свої думки й має рішенням волі не погоджуватися та відкидати всі злі думки, які не узгоджуються з Божим законом. Власне про це говорив і застерігав наш божественний Учитель Ісус Христос, коли казав про перелюб у серці (думках) людини: «А Я кажу вам, що кожний, хто дивиться на жінку з пожаданням, той вже вчинив перелюб з нею у своїм серці» (Мт 5, 28). Тому розум і воля мають бути своєрідним «внутрішнім цензором», який відсікає зло й підтримує добрі думки. Розум і воля мають стати своєрідним «палаючим мечем на дверях внутрішнього раю» – духовного світу людини – і знищувати всяку «змію» (злу думку), що намагається туди проникнути. Таку символічну алегорію часто використовували великі Отці Сходу у своїх аскетичних проповідях.

Якщо людина не стежитиме за своїми думками та бажаннями, то зло швидко опанує розум, зламає вольову сферу й підкорить усю людину собі. І в підсумку людина стане рабом похоті.

Як контролювати природні стремління?

Святий Тома Аквінський навчає, що прагнення до статевого життя й розмноження впорядковується та ушляхетнюється моральною чеснотою стриманості й освячується богословською чеснотою чистоти. Однак практикування чеснот полягає не лише в примушуванні себе до чогось доброго, а й у використанні Божих посередників для допомоги та освячення наших зусиль: регулярне приступання до таїнств, побожні роздуми, ретельний щоденний іспит сумління, читання Святого Письма, розумна аскеза тощо. Чеснотливий спосіб життя – це основа для кожної людини, як для одруженої, так і неодруженої. Це право та обов’язок кожного християнина впродовж усього його життя.

«Католицький Вісник» №20, 2014
CREDO