Чому не можуть приступати до Причастя розлучені, котрі вступили в новий шлюб?

ПИТАННЯ: «Ось уже кілька років як нашу парафію відвідує одна розлучена жінка, яка живе з розлученим чоловіком. Це чудова жінка, за її словами, вона пережила розлучення дуже важко – чоловік покинув її незабаром після весілля. Вона одна виховувала дитину, яка народилася від чоловіка. Наш старий настоятель поставився до неї з розумінням, він давав їй відпущення гріхів і дозволяв приступати до Причастя. Зараз у нас новий настоятель, і ця парафіянка боїться, що він не буде її сповідати. Однак вона не хоче відмовлятися від Причастя. Звичайно, це не моя справа, але вона іноді про це говорить, а я вважаю, що і колишній настоятель не повинен був її причащати. Але, з іншого боку, не хочеться ображати чудової людини. Хотілося б дізнатися, чи існують якісь винятки, коли розлучені, які повторно вступили в шлюб можуть причащатися, наприклад, на вінчанні або хрещенні їхніх дітей. І ще: чи є сама участь у Святій Літургії вже духовним причастям? »

ВІДПОВІДЬ: Практика Католицької Церкви, заснована на Святому Письмі, така: до Євхаристійного Причастя не допускаються розлучені люди, які вступили в новий шлюб. Це правило закріплене в апостольському повчанні Івана Павла ІІ «Familiaris consortio». Воно не є тільки дисциплінарним, але відображає об’єктивну ситуацію, в якій неможливо уділення Святих Тайн. Іншими словами, не Церква виключає з Причастя цих віруючих, а вони самі. Вони не можуть приступати до Причастя, оскільки їх статус і життєва ситуація об’єктивно суперечить тій єдності любові між Христом і Церквою, яка позначає й актуалізує Євхаристія (читаємо про це в тому ж «Familiaris consortio», 84 параграф). Євхаристія зміцнює подружню любов і взаємну жертву подружжя, так само, як Христос пожертвував своїм життям за Церкву. У тому випадку, коли один з подружжя, розлучившись, з’єднує своє життя з іншою людиною, в той час як він пов’язаний церковним Таїнством шлюбу зі своїм чоловіком/дружиною, він об’єктивно суперечить цьому смислу Євхаристії. Крім того, причащання розлучених, які вступили в новий шлюб, суперечить науці Церкви про нерозривність шлюбу.

Про це ще раз згадується в Посланні Конгрегації віровчення від 14 вересня 1994 року: «Вірний, який постійно живе разом more uxorio (тобто як чоловік і дружина) з особою, яка не є законним чоловіком або законною дружиною, не може приступати до євхаристійного Причастя. У тих же випадках, коли він вважає це допустимим, пастирі і сповідники, враховуючи важливість предмету і духовні потреби людини, а також загальне благо Церкви, строго зобов’язані попередити їх про те, що подібне судження знаходиться в явному контрасті з наукою Церкви. Вони зобов’язані також нагадувати про це вчення Церкви всій ввіреній їм пастві ».

Якщо ж розлучені розходяться з новим співжителем або живуть з ним як брат і сестра, то вони можуть бути допущені до Таїнств.

Для того, щоб розлучені люди, які вступили в другий шлюб, змогли приступати до Таїнства Покаяння, яке відкриває шлях до Причастя, вони повинні бути готовими змінити свою життєву ситуацію, щоб вона не була в контрасті з нерозривністю шлюбу. Це означає, що вони повинні покаятися у скоєному – тобто в укладенні нового шлюбу за наявності нерозривного шлюбу з колишнім чоловіком/дружиною (адже розлучення, про яке ми говоримо, може існувати тільки на цивільному рівні, таким чином, перед Богом і Церквою людина в будь-якому випадку залишається пов’язана шлюбними узами, навіть якщо розлучилася в РАГСі). Щоб отримати відпущення гріхів і можливість приймати Причастя, розлучені, що вступили в новий шлюб, повинні покаятися в порушенні шлюбної вірності і розлучитися з тим, хто не є чоловіком/дружиною перед Богом. Якщо з серйозних причин це неможливо – наприклад, через виховання спільних дітей, – то співжителі можуть жити спільно, але в повній стриманості, про що і йдеться в апостольському зверненні Familiaris consortio. За допомогою благодаті, на яку повинен сподіватися кожен віруючий, і за допомогою їх особистих зусиль відносини між співжителями повинні перетворитися у відносини дружби, взаємної поваги та взаємної допомоги.

Таким чином, розлучені, що вступили в новий шлюб, які щиро розкаялися і розлучилися, або ж живуть як брат і сестра, можуть отримати відпущення гріхів і причащатися.

До цього Послання Конгрегації віровчення однак додає, що при такому рішенні слід уникати спокуси для інших віруючих. Адже їм невідомо, що пара прийняла рішення припинити незаконне співжиття. Тому настоятель парафії може причащати їх у приватному порядку, або ж вони будуть причащатися не в своїй парафії, а в іншій, де їх не знають.

Цитоване нами Послання Конгрегації віровчення нагадує також, що питання участі в церковному житті не може зводитися лише до питання про допустимість Причастя, як часто його ставлять розлучені. По-перше, розлучені, котрі вступили в новий шлюб, закликаються до духовного причастя. І участь у Святій Літургії вже є духовним причастям.

Автор запитання питає також, чи можуть вони у виняткових випадках приймати Причастя, наприклад, в день Хрещення і Вінчання дітей. Відповідь однозначна: ні. І навіть якщо вони живуть як брат і сестра, в описаній у запитанні ситуації, – коли цю парафіянку знає вся парафія, – причастя також буде не допустимим, оскільки воно б привело до спокуси для інших парафіян. Адже вони можуть подумати, що співжителі можуть іноді причащатися. А Вінчання та Хрещення – саме ті події, коли навколо парафіянина збирається вся громада.

За матеріалами radiovaticana.org
catholicnews.org.ua