Мені приснився сон…

Мені приснився сон...Мені приснився сон.
Сниться мені, ніби я оглядаю свою нову квартиру.
Вона у старому будинку. Високі стелі, великі вікна.
Раптом в одній кімнаті помічаю, що у кутку ніби незавершена стіна, не до кінця закладена цеглою і там є шпаринка.

Перша думка була: «Треба замурувати все до кінця». Проте цікавість взяла гору і я вирішив зазирнути у ту шпаринку, щоб дізнатись, а що там.
Підійшовши, я зрозумів, що для того, щоб заглянути всередину доведеться розібрати частину стіни. І я почав, голіруч, цегла за цеглою. Отвір збільшувався. Дивно, але чомусь це діло йшло дуже легко, так ніби все чекало на те, коли почну розбирати. Чим більше я розбирав стіну, тим яскравіше світло прорізалось із середини. Відтак я ще інтенсивніше її розбирав.
Нарешті, розібрав достатньо стіни, аби зайти у середину. Увійшла вся моя сім’я і ми побачили щось неймовірного: за розібраною стіною була достатньо велика капличка, десь 7 метрів завдовжки та завширшки. Стіни були високі, світло-бежевого кольору, без образів, але з рельєфами ангелів. Стеля була півкругла, як у готичних храмах. Спереду був високий витесаний з білого каменю вівтар. Все довкола було заповнене неймовірним лагідним світлом.
Коли я почав з родиною оглядати капличку, то знайшов у стінах, біля вівтаря місця, де були святі мощі. Це означало, що капличка була вже освячена і готова до богослужіння. Були також лавки, де можна було сидіти, і великі дерев’яні двері, які вели назовні.
Коли я вийшов через них, то опинився на якійсь вулиці, зовсім іншого міста. Головне, що кинулось у вічі, це те, що праворуч і ліворуч від моєї каплички були інші каплички (чи то малі храми).
Я повернувся у свою капличку і раптом бачу, що до неї починають сходитись люди. По їх спокійних обличчях видно, що вони чекають на початок богослужіння. І я раптом якось інтуїтивно починаю усвідомлювати декілька речей:
По-перше, люди прийшли на молитву, проте вони потрапили сюди вперше. Таке враження, що після того, як я цю капличку віднайшов, вона також відкрилась і для них.
По-друге, люди стоять спокійно, чекають, коли священик почне правити. Я озираюсь довкола і його не бачу. І тут усвідомлю, що коли я шукав священика поміж людей, то у той момент я стояв перед престолом. Я стою тут, біля вівтаря, не священик, але з іншого боку розумію, що немає нікого іншого, хто має служити.
По-третє, я розумію, що ця капличка абсолютно нова. Вона була давно побудована, але з якоїсь причини жодного разу не використовувалась. Таке враження, що її збудували і чомусь про неї забули…
Я стою біля престолу і раптом чую голос із моєї квартири. Якийсь чоловік (ніби працівник комунальної служби), стоячи біля отвору у стіні, не зрозуміло до кого голосно говорить: «Цю діру треба негайно закрити і немає чого залишати такий «дефект» у помешканні».
І тут я пробуджуюсь. В душі все ще залишалось це благодатне світло каплички.

Будучи під враження від того сну, почав розважати, що це могло би означати.
Напевно, квартира – це символ сім’ї, а капличка – це неоціненний скарб спільного духовного життя родини. Кожен може знайти у своїй «квартирі» замурований, схований турботами життя «храм», у якому буде збиратись «домашня Церква».
Капличка існує давно, але з неї ніхто не користав, поки я її не відкрив.
Вона вже давно збудована, освячена (у Святій Тайні Подружжя), готова для богослужіння.
Є капличка, є люди, але щоб вона ожила і «запрацювала» потрібно священика.
І цей священик точно не прийде ззовні.
Він вже стоїть біля престолу, сам не усвідомлюючи цього.

Стефан Дмитришин