Найголовніше

Найголовніше

Жив собі цар, і все життя не давали йому спокою три питання: яка найголовніша пора? Хто найголовніша людина? Яка найголовніша справа?

Думав цар: “Якщо знатиму відповіді на ці питання, весь світ підкорю, здійсню все, що забажаю, і стане народ шанувати мене, як великого мудреця”.

Без ліку людей приходило перед царя. Цілий сонм вчених мужів, але на ці питання так ніхто й не відповів. Дійшли одного разу до царя чутки, що живе далеко пустельник один і що славиться він мудрістю. Велів цар осідлати його коня і поїхав сам розшукувати пустельника. Їде він лісовими хащами і бачить: стоїть хижка, а біля неї хирлявий старий землю сапує. Мало з ніг від втоми не падає, але мотики не випускає. Зіскочив цар на землю, підійшов, поклонився старцеві.

– Приїхав я до тебе, щоб дістати відповідь на три своїх запитання. Яка найголовніша пора? Хто найголовніша людина? Яка найголовніша справа?

Вислухав його пустельник, але нічого не відповівши, продовжував обробляти землю.

– Ти, мабуть, втомився, дозволь допомгти тобі, – запропонував цар.

– Узяв він у пустельника мотику і взявся до роботи. Потім знову своїх три питання повторив. І цього разу не відповів пустельник, а сказав лише мотику повернути. Але цар слухати його не хоче, мотики не віддає, сам вирішив справу закінчити.

Раптом бачить цар: іде назустріч чоловік, все лице зранене кров’ю. Зупинив його володар, потішив добрим словом, пішов до струмка. Приніс води, омив рани, перев’язав. Попросив пораненй пити – цар його напоїв. Потім повів до хижки поклав спати. Тай сам почав готуватися до сну – уже повечоріло. Зрання знов до пустельника пішов. Дивиться – а той зерно садить у ґрунт, що вчора спушений був.

– Мудрий пустельнику, – почав благати цар, – невже ж не відповіси на мої питання?

– Вистачить з тебе, – мовив той, – ти вже сам на них відповів.

– Не чув я жодних відповідей, – здивувася цар.

– Ти, побачивши мою старість і неміч. змилосердився наді мною і взявся допомагати. Якби не залишився тут, то вбили би тебе розбійники на дорозі, ті, що подорожнього скалічили лице.

– Цар з подиву слова вимовити не може, а пустельник далі мову провадить:

– Найважливіша пора – коли ти допомагав мені. Найголовніша в ту пору людина – я, а твоя допомога – найважливіша справа. Прийшов поранений – найголовнішим став він, а найголовнішою справою стала твоя допомога йому.

Мало-помалу зрозумів цар зміст слів пустельника.

– Пам’ятай, отже, – мовив пустельник на прощання , – найголовніша пора – сьогодні, найголовніша людина – яка поряд у ту пору. А найголовніша справа – чинити добро тому, хто поряд, тому що саме для цього ми й народжуємося .

Сів цар на коня і поїхав до палацу. Довіку пам’ятав він научення пустельника. І слава про великодушність та справедливість того царя рознеслася по всьому світі.

http://kyrios.org.ua