БожеВільний НОЙ

БожеВільний НОЙ

Він взяв до рук ту первісну сокиру,
Ще може камяну. Неандерталець…
І певно ще не раз скалічив палець,
Довершуючи ту свою офіру.

І все робив, як то йому сказали.
Рубали ліс, розколювали брус.
„Він божевільний” – з нього кепкували.
А він мовчав під тим дощем спокус.

„Який там дощ” – плювали йому в очі.
„Який потоп. Та тут вода лиш сниться.
Він божевільний зранку і до ночі
Все марить, що ковчег той пригодиться.
Так все життя прожив, й життя не знає.
Туди не можна, а туди не треба…
І всіх синів на прив’язі тримає,
І на землі запраглось йому Неба.”

„Який там дощ” – плювали йому в очі.
„Який потоп, тут плавиться каміння.
Він божевільний з ранку і до ночі,
Старий дивак, лиш марить про спасіння.”

Потоп. Ковчег… Ніхто не сподівався.
Тут плавилось каміння без води.
І вижив Ной і той, хто з ним зостався.
І чистий дощ змивав гріхів сліди.
© Наталя Назар 19.10.09 р. Б.